Рішення № 99221773, 27.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 року м. Київ № 640/5072/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у м. Києві від 10.05.2019 № Ф-47299-17 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка станом на 14.11.2019, становить 25835,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 02.03.2018 по 11.12.2019 позивач перебував у трудових відносинах, у зв`язку з чим, за позивача сплачував єдиний внесок роботодавець, а оскаржувана вимога фактично призводить до подвійного оподаткування єдиного внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2020 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.06.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав на те, що відповідно до інформаційних баз даних, позивач перебуває на податковому обліку з 17.02.2011, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність - адвокат, є платником єдиного внеску з 13.02.2017, а станом на 06.05.2020, в реєстраційних даних відсутня інформація про подання заяви за формою № 8-ОПП, № 7-ЄСВ. Згідно інформаційних баз даних органів ДПС, позивачу, станом на 06.05.2020 по коду платежу 71040000, відображено в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску, як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність на загальну суму 28589,44 грн.

30.06.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому позивач не погоджується з доводами податкового органу, викладеними у відзиві на позовну заяву, адже вони жодним чином не спростовують наведених у позовній заяві обставин та доводів щодо відсутності у позивача підстав для сплати боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2020 прийнято до провадження судді Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В.І. справу № 640/5072/20.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається із матеріалів даної справи, 28 лютого 2020 року позивач отримав лист від Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з якого дізнався про те, що державним виконавцем Совенко В.М. 10.02.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61090885 на підставі вимоги № Ф-47299 від 10.05.2019 ГУ ДПС у м. Києві.

28 лютого 2020 року в приміщенні Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) позивач ознайомився з вимогою уповноваженої особи ГУ ДПС у м. Києві Кочерова Р.С. від 10.05.2019 № Ф-47299-17 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка станом на 14.11.2019, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів становить 25835,26 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Позивач наголошує, що оскаржувана вимога винесена безпідставно, оскільки починаючи з 02.03.2018 по 11.12.2019 він перебував у трудових відносинах, у зв`язку з чим, за позивача сплачував єдиний внесок роботодавець, що, фактично, призводить до подвійного оподаткування єдиного внеску.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Так, порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту також - Закон № 2464-VІ).

Відповідно до змісту пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тож, особа зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність - адвокат, зобов`язана сплачувати єдиний внесок у визначеному Законом №2464 розмірі. При цьому, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження особою діяльності та отримання доходу, а з 2017 року - в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У відповідності до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 наведено Закону, встановлено, що платниками ЄСВ є: фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників ЄСВ у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01.01.2016, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників ЄСВ визначаються Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 (надалі - Порядок №1162). Порядок поширюється на платників ЄСВ, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (пункт 3 розділу І Порядку №1162).

Згідно із пунктом 4 розділу ІІ Порядку № 1162, взяття на облік фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників ЄСВ підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Взяття на облік платників ЄСВ, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника ЄСВ за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники ЄСВ, зазначені в пункті 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац 2 частини 3 статті 16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац 3 частини 2 статті 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

У рішенні Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі Rysovskyy проти України у рішенні від 20.10.2011 заява №29979/04, §71, зазначено про особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, що посилять прозорість і ясність дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (параграф 70).

ЄСПЛ у рішенні від 07.07.2011 зазначено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків належить віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Serkov проти України, заява № 39766/05, параграф 43).

З аналізу наведених норм слідує, що платниками ЄСВ є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Варто звернути увагу на те, що обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної вимоги, позивач наголошував на тому, що з 02.03.2018 по 11.12.2019 перебував у трудових відносинах, за позивача сплачував єдиний внесок його роботодавець.

З матеріалів справи слідує, що 02.03.2010 позивачу було видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 та призначена пенсія за вислугу років; 17.02.2011 на підставі рішення Київської міської КДКА позивач отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4346; 05.10.2011 позивач став на облік платників податків у ДПІ Подільського району м. Києва, як адвокат, і здійснював незалежну професійну діяльність до 02.03.2018. (довідка про взяття на облік платника податків № 14650/29-216 від 06.10.2011); 02.03.2018 позивач був прийнятий на посаду адвоката в Адвокатське об`єднання «Каменський та Партнери» (наказ № 15-к від 01.03.2018), і 11.12.2019 звільнений з посади адвоката за власним бажанням (наказ № 10-к від 11.12.2019), тобто, в цей період платником єдиного внеску за позивача був його роботодавець (копія трудової книжки НОМЕР_2 ).

До того ж, про, те, що у період з 02.03.2018 по 11.12.2019 позивач був найманим працівником і отримував заробітну плату свідчить довідка Пенсійного Фонду України (форма ОК-5). (а.с. 10, 16, 19)

Суд вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Тож, інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Матеріали справи не місять доказів провадження позивачем індивідуальної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності у вказаний період.

У відзиві на позовну заяву вказано на те, що інформаційна база даних органів ДПС в автоматичному режимі відображає нарахування єдиного внеску та надано відповідні роздруківки з таблицями в яких зазначено податковий номер позивача. Однак, стороною відповідача не було враховано те, що в автоматичному режимі кожного місяця з 02.03.2018 по 11.12.2019 роботодавцем позивача також направлялась до ДФС України звітність про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів ( форма № Д-4) де в таблиці 5 (відомості про трудові відносини осіб) також навпроти ПІП позивача зазначено його податковий номер (копія звітності (форма № Д-4) за березень 2018 року додано до відповіді на відзив, а.с. 49-54).

Отже, оскаржувана вимога сформована для погашення позивачем заборгованості зі сплати ЄСВ, яка утворилась внаслідок несплати позивачем ЄСВ у період, коли він був працевлаштований та не здійснював індивідуальної адвокатської діяльності.

Враховуючи те, що дохід позивачем було отримано виключно як найманим працівником, то підстави для сплати єдиного соціального внеску як самозайнятою особою відсутні, з огляду на що, оскаржувана вимога про сплату боргу з єдиного внеску є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги, як необґрунтованої та безпідставної.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255, 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у м. Києві від 10.05.2019 № Ф-47299-17 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда