Рішення № 99213850, 25.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року Справа № 160/11056/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3024 та військової частини 3017 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.07.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини 3024 (далі – відповідач-1), військової частини 3017 (далі – відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3024 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 листопада 2019 року;

- зобов`язати військову частину 3024 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 листопада 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3017 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 грудня 2018 року;

- зобов`язати військову частину 3017 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 грудня 2018 року.

В обґрунтування вимог позову вказано, що невиплата позивачу при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є допущеною з боку відповідачів протиправною бездіяльністю, що значно порушило його права та законні інтереси і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

06.08.2021 року представником військової частини 3024 Національної гвардії України подано до суду довідку, в якій зазначено, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу за період з 2018 по 2019 року не виплачувалась.

Ухвалою суду від 09.07.2021 року відповідачу-2 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 року була направлена на адресу відповідача-2, та отримана відповідачем-2 16.07.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем-2, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що розгляд справи мав відбутись протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, проте у зв`язку з перебуванням судді Віхрової В.С. у щорічній відпустці, розгляд справи здійснено в перший робочий день судді 25.08.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних сил Україниу військовій частині 3017 з 14.11.2014 року по 05.12.2018 року, у військовій частині 3024 з 07.12.2018 року по 25.11.2019 року, що підтверджується долученими до матеріалів справи наказами військових частин про зарахування позивача та виключення зі списків особового складу вказаних військових частин №99 від 14.11.2014 року, №252 від 05.12.2018 року, №268 від 07.12.2018 року, №249 від 25.11.2019 року.

При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14.11.2014 року по 05.12.2018 року та з 07.12.2018 року по 25.11.2019 року.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (надалі - Закон).

Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п. 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України №504/96-ВР, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.

Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Такий правовий висновок викладений у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.

Аналогічні висновки були також викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 р. по справі №620/4218/18.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачами протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 2014 по 2018 роки, з 2018 по 2019 роки.

Відтак, на переконання суду, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки в 2014-2018 роках, в 2018-2019 роках, така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація виплачена не була.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідачами допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті означеної компенсації, а відтак його порушені права мають бути відновлені у належний спосіб, а саме шляхом нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову по суті спору.

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню.

Таке рішення на переконання суду свідчитиме про дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3024 (вул. Заводська, 55, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51402, код ЄДРПОУ 08803617) та Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 39309315) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3024 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 листопада 2019 року.

Зобов`язати військову частину 3024 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 листопада 2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3017 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 грудня 2018 року.

Зобов`язати військову частину 3017 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 грудня 2018 року.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова