Рішення № 99203045, 19.08.2021, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 502/1595/19

Провадження № 2/946/571/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2021 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - судді Баннікової Н.В.

при секретарі - Зубенко Л.М.,

розглянувши у загальному проваджені в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з метою захисту прав звернулася до суду із позовною заявою до Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, посилаючись на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської області було порушено невід`ємне право на життя їхнього сина ОСОБА_3 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікована Законом України №475/75-ВР від 17.07.1997р., який під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо підтримки вогнем та евакуації військовослужбовців Збройних Сил України поблизу с.Зеленопілля Свердловського району Луганської області отримав смертельне поранення, та керуючись ст.55 Конституції України, п.3 ст.2 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права 1966 року, положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014р. №1207-УІІ, Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018р. №2268-УІІ, ст. ст. 2, 11, 16, 23, 1167, 1168, 1200, 1201, 1202 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 28, 175, 184 Цивільного процесуального кодексу України, просили стягнути з Російської Федерації моральну шкоду у розмірі 1 717 200,00 грн., що є еквівалентом 60 000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позову на користь кожного з позивачів.

У судове засідання позивачі не з`явились, про слухання справи сповіщені належним чином, позивачі подали заяву з проханням розглянути справу у їх відсутність, позовні вимоги підтримують.

Відповідач Російська Федерація через Посольство Російської Федерації в Україні є обізнана з позовом, факт отримання позовної заяви з додатками, ухвали про відкриття провадження, судового виклику підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0160141922197. Відзив на позовну заяву, інформації про те, чи надано компетентним органом РФ згоду на пред`явлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позову до Російської Федерації, не надходило.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з таких підстав.

Стаття 55 Конституції України, стаття 4 ЦПК України, передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені Цивільним Кодексом України.

У відповідності до приписів ч.4 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗС України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є сином позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджено Свідоцтвом про народження, повторно виданим 10.03.2016 року Відділом ДРАЦС Кілійського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 21 від 06.05.1991 року (а.с.19).

Відповідно до витягу з послужного списку старшого сержанта ОСОБА_3 , 28.10.2009 року його було призвано на військову службу Кілійським РВК Одеської області, 26.10.2010 року звільнений в запас Збройних сил України, 16.12.2011 року прийнятий на військову службу за контрактом до державної прикордонної служби України; 12.07.2014 року контракт припинено у зв`язку зі смертю (а.с.20).

В період з 12.06.2014 року по 11.07.2014 рік ОСОБА_3 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджено відповідною довідкою № 512 від 23.05.2016 року (а.с.21).

Під час виконання бойового завдання 11.07.2014 року щодо підтримки вогнем та евакуації військовослужбовців Збройних Сил України поблизу с.Зеленопілля Свердловського району Луганської області ОСОБА_3 отримав смертельне поранення, що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 16.07.2014 року, актом спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 11.07.2014 року за місцем дислокації польового табору біля селища Зеленопілля Луганської області від 29.07.2014 року (а.с.22-27,28).

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 06.12.2018 року у справі № 502/1799/18, встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_3 під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_1 біля с.Зеленопілля Свердловського району Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктами 8, 9 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у статті 1167 ЦК України.

Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ч.2, ч.3, ч.4 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 року правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Як передбачено ч.2 ст.7 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 року, Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. За п.1 ч.1 ст.1, ч.1 ст.79 цього Закону приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи. Пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" закріплює принцип абсолютного судового імунітету (недоторканність, звільнення від чого - небудь) іноземної держави. Судовий імунітет держави включає: судовий імунітет у вузькому значенні слова - саму непідсудність однієї держави судові іншої держави, а також імунітет від забезпечення позову. Теорія абсолютного імунітету держави базується на принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенній рівності держав. Як суб`єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена, а продовжує діяти як владна особа, що користується абсолютним імунітетом. Правило судового імунітету не поширюється на можливість пред`явлення позову до держави у національний суд цієї держави.

На підставі принципу національного режиму і судового імунітету іноземної держави іноземці, як і громадяни України, можуть пред`явити позов до іноземної держави, просити про забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України або законом України. Питання про те, який орган іноземної держави компетентний дати таку згоду, вирішується законодавством даної іноземної держави. Іншими словами, іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави. Таким чином, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, в силу принципу "рівний над рівними не має юрисдикції, влади" „par in parem non habet imperium".

У відповідності до п.6. Листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-754/0/-13 "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом", у справах з іноземним елементом щодо приватноправових відносин, одним із учасників яких є іноземні держави, акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та в інших випадках, передбачених законами України і міжнародними договорами України, застосовується судовий імунітет.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції від 18 квітня 1961 року про дипломатичні зносини та Віденської конвенції від 24 квітня 1963 року про консульські відносини.

За п.8 Листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.04.2019 року № 24-754/0/-13 "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом", пред`явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави (стаття 32 Віденської Конвенції 1961 року).

Встановлено, Посольство Російської Федерації в України отримало позов, додатки до нього, ухвалу про відкриття провадження (повідомленням про вручення поштового відправлення № 0160141922197), але згоди компетентного органу на пред`явлення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації, відзиву на позов, до суду не надходило.

Оскільки в справі відсутні належні, допустимі, переконливі докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,пред`явленого до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, слід відмовити з огляду на принципи міжнародного права з метою недопущення порушення принципу імунітету держави.

При цьому, необхідно звернути увагу позивачів про можливість звернення для захисту своїх прав, порушених у зв`язку з конфліктом, до Європейського суду з прав людини. Усі проблеми, пов`язані з конфліктом на Сході України можуть бути оскаржені в цій регіональній інстанції (рішення Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia, рішення від 8 липня 2004 року, рішення Turturica and Casian v. theRepublic of Moldova and Russia від 30 серпня 2016 року).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268, 280, 281 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 27.08.2021 р.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: Н.В.Баннікова