Рішення № 99177201, 25.08.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.08.2021 р. справа №520/13429/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали справи одержані судом 22.07.2021р. Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято 23.07.2021р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 09.08.2021 р.

Позивач, ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач, заявник, громадянин, набувач пенсії, приватна особа), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не врахування ОСОБА_3 в пільговому розмірі спеціального стажу як працівника, який зайнятий на підземних роботах повний робочий день за Списком №1, періоду його роботи та розміру його заробітку за період роботи гірником підземним зайнятим повний робочий день під землею з 05.11.1990 р. по 27.03.1995 р. на Шахті імені С.В. Косіора; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати у відповідному пільговому розмірі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до спеціального стажу як працівника, безпосередньо зайнятого повний робочий день на підземних роботах за Списком № 1, та який дає право на пільгову пенсію за віком згідно ст.ст. 1 та 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської пращ», періоди його роботи гірником підземним із зайнятістю повний робочий день під землею з 05.11.1990 р. по 27.7.03.1995 р. Шахті імені С.В. Косіора, з дня призначення пенсії за віком з 06 квітня 2021 року.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в отриманні пенсії у належному розмірі.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, правом на подання письмового відзиву не скористався, хоча судом про відкриття провадження повідомлявся належним чином та завчасно, шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження та матеріалів позову, які були отримані 28.07.2021 р. згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення. Отже, строк на подання відзиву сплив 13.08.2021 р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до запису за порядковим номером « 10» у копії трудової книжки серії НОМЕР_1 у період 27.11.1990р.-27.03.1995р. заявник працював за професією підземного гірноробочого із зайнятістю повний робочий день під землею.

Даний запис містить не підтверджені належним чином виправлення у календарній даті « 27», котра закреслена із проставленням вище календарної дати « 5».

Оскільки правовою підставою для прийняття на роботу за цим записом є наказ №56-к від 27.11.1990р., то суд вважає, що подія фактичного допуску до роботи об`єктивно не могла передувати у хронологічному вимірі події видання розпорядчого документу про прийняття на роботу (тобто події укладення трудової угоди), а відтак, календарною датою початку роботи слід вважати саме 27.11.1990р.

З 06.04.2021р. заявник отримує від ГУ ПФУ в Харківській області пенсію за віком у порядку п.п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.2 ч.1 розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (тобто за Списком №1).

Пенсійним органом показник загального страхового стажу заявника був обчислений у 38р. 01м. 09дн., за показник спеціального пільгового стажу за Списком №1 у 12р. 09м. 16дн. (01.01.2002р.-14.12.2009р., 01.01.2010р.-02.03.2015р.).

Період роботи 05.11.1990р.-27.03.1995р. був включений пенсійним органом виключно до показника загального страхового стажу.

Стверджуючи про невідповідність закону згаданого вище управлінського волевиявлення пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Отже, оскільки і Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Вирішуючи спір суд зауважує, що до 31.12.2003р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були регламентовані лише ст.13 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про пенсійне забезпечення".

З 11.10.2017р. правовідносини з приводу призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та за Списком №2 були додатково до приписів названої норми (тобто ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення") урегульовані ще і ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Так, згідно з абз.1 п.1 ч.2 ст.114 названого закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається - працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, умови набуття права на призначення згаданих пенсій і за ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII, і за ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII були ідентичними, тобто уніфікованими.

Тому, загальними кваліфікуючими ознаками для призначення пенсії за підставою – робота по Списку №1 є: 1) досягнення особою віку у 50 років; 2) наявність загального страхового стажу 25 і більше років у чоловіків та 20 і більше років у жінок; 3) наявність спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1 - 10 років і більше у чоловіків та 7,5 років і більше у жінок; 4) зайнятість протягом повного робочого дня.

При цьому, обставини недостатності повного показника спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1, але при перевищенні величини у 50% цього показника (тобто 5 і більше років для чоловіків та 3 роки 9 місяців і більше для жінок) зумовлюють у силу абз.4 п.1 ч.2 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливість застосування величини пенсійного віку, визначеного абз.1 ч.1 ст.26 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зменшенням: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Як указано в ч.5 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Таким чином, показник спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №1 може бути доданий до показника спеціального страхового стажу трудової діяльності на умовах Списку №2.

Однак, підстав для сумування інших розрахункових величин (параметрів), зокрема, і арифметичного значення зменшення загального показника цензу пенсійного віку, визначеного абз.1 ч.1 ст.26 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на сумарний показник одночасного зменшення пенсійного віку як на умовах призначення пенсії за Списком №1, так і на умовах призначення пенсії за Списком №2 закон не містить, позаяк у тексті ч.5 ст.114 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» йде мова виключно про взаємне зарахування періодів роботи.

Розглядаючи справу, суд зважає, що пенсійний орган визнав показник спеціального пільгового страхового стажу заявника за роботою по Списку №1 у 12р. 09м. 16дн.

До цього показника пенсійний орган не включив роботу заявника у період 05.11.1990р.-27.03.1995р.

Суд відмічає, що за змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, положення ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є загальною нормою права відносно випадків обчислення розміру пенсії.

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об”єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 від 09.07.2003р. №1058-IV Закону України "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

За приписами ст.62 від 09.07.2003р. №1058-IV Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом – Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом – Порядок №637).

Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У силу правового висновку постанови Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а "Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. 60. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.".

У силу правового висновку постанов Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №520/10521/19 та від 09.07.2020р. у справі №235/7688/16-а чіткість та однозначність записів трудової книжки найманого працівника, котрі указують на те, що виконувана робота підлягає включенню до спеціального страхового стажу за Списком №1, призводить до відсутності правових підстав для витребування уточнюючих довідок.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1, №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383; далі за текстом - Порядок №383) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992р..

Суд зважає, що переліки професій за Списком №1 та Списком №2 були затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173, котрі застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991р.; якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992р. - застосовуються переліки професій за Списком №1 та Списком №2, котрі затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994р. - застосовуються переліки професій за Списком №1 та Списком №2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994р. №162.

Окрім того, перелік професій за Списком №1 і за Списком №2 затверджувались також постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10, постановою КМУ від 11.03.1994р. №162, постановою КМУ від 16.01.2003р. №36 та постановою КМУ від 24.06.2016р. №461.

Проміжок часу 05.11.1990р.-26.11.1990р. не підлягає включенню до спеціального пільгового страхового стажу заявника у зв`язку із тим, що наказ про прийняття на роботу був виданий саме 27.11.1990р., а будь-яких достатніх і достовірних об`єктивних даних про укладення трудової угоди між найманим працівником та роботодавцем до події видання наказу про прийняття на роботу матеріали справи не містять.

На проміжок часу 27.11.1990р.-27.03.1995р. припадає дія переліку професій за Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173, переліку професій за Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991р. №10, переліку професій за Списком №1, затвердженим постановою КМУ від 11.03.1994р. №162.

Професія «гірноробітника підземного із зайнятістю під землею протягом повного робочого дня» була включена до усіх перелічених вище Списків №1.

Запис трудової книжки заявника про роботу за згаданою професією є повним, з явною та очевидною однозначністю підтверджує виконання найманим працівником саме тієї роботи, котра віднесена до Списку №1.

На виконання приписів ч.5 ст.242 КАС України висновки перелічених судових актів Верховного Суду слід визнати застосовними до даного випадку і врахувати при розв`язанні спору по суті.

Розв`язуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст.8 Закону України від 02.09.2008р. №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Суд повторює, що у спірних правовідносинах пенсійний орган визнав показник спеціального пільгового страхового стажу заявника за роботою по Списку №1 у 12р. 09м. 16дн. і не включив до цього показника роботу заявника у період 05.11.1990р.-27.03.1995р.

З викладених вище міркувань вчинене пенсійним органом владне управлінське волевиявлення в частині проміжку часу 27.11.1990р.-27.03.1995р. слід кваліфікувати у якості протиправного.

На цей проміжок часу припадає 04р. 04м. 00дн.

Отже, спеціальний пільговий страховий стаж заявника у розумінні ст.8 Закону України від 02.09.2008р. №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII у дійсності дорівнює 17р. 01м. 16дн. (12р. 09м. 16дн. + 04р. 04м. 00дн.), тобто перевищує показник виконання функції найманого працівника на підземних роботах у 15 років.

Продовжуючи розв`язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не доведено відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення, а з огляду на обсяг використаних доказів та покладені в основу волевиявлення владні судження, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, правильного тлумачення належної норми закону не надав, наслідки діянь особи у якості найманого працівника кваліфікував неправильно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із нормативним регламентуванням та характером і змістом спірних правовідносин.

Відтак, позов підлягає задоволенню відносно проміжку часу 27.11.1990р.-27.03.1995р. та обтяження адміністративного органу обов`язком провести обчислення розміру пенсії заявника за правилами ст.8 Закону України від 02.09.2008р. №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Однак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як «призначення пенсії», «нарахування пенсії», «виплата пенсії», «перерахунок пенсії», «обчислення пенсії».

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія «призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, категорія «призначення пенсії» поглинає і категорію «обчислення пенсії», і категорію «нарахування пенсії», котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.

Судом виявлено, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не досліджував, не оцінював та не висловлював жодних суджень з приводу юридично значимих факторів обчислення розміру пенсії.

Нереалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Саме тому суд і зобов`язує пенсійний орган розглянути по суті звернення заявника з приводу призначення пенсії із прийняттям відповідного рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До того ж, у спірних правовідносинах пенсійний орган, вчинивши протиправну відмову, не збирав, не з`ясовував, не досліджував та не оцінював жодних юридично значимих факторів для обчислення розміру пенсії за віком у порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за жодним із необхідних параметрів.

З приводу цих обставин наразі відсутній спір, а усі вимоги заявлені наперед та стосуються майбутніх відносин, котрі ще не склались у часі та в межах яких у заявника не виникло жодних суб`єктивних прав чи інтересів як об`єкту судового захисту.

Тому ці вимоги підлягають відхиленню.

З цих самих міркувань підлягає відхиленню і вимога про зарахування у відповідному пільговому розмірі.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Оскільки у даному випадку відмова адміністративного органу втілена у рішенні, то суду у силу ч.2 ст.9 КАС України належить вийти за межі позову і скасувати реально існуючий правовий акт індивідуальної дії, котрий не узгоджується із законом та погіршує правове становище приватної особи – громадянина, обтяживши орган публічної адміністрації повторно вирішити звернення приватної особи.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір". Заявником при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 16.07.2021 р. Отже, співвідносно до обсягу задоволених вимог, присудженню за рахунок владного суб`єкта підлягає судовий збір у сумі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України з приводу включення до страхового стажу ОСОБА_1 за статтею 8 Закону України від 02.09.2008р. №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII періоду роботи 27.11.1990р.-27.03.1995р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області включити до страхового стажу ОСОБА_1 за статтею 8 Закону України від 02.09.2008р. №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII період роботи 27.11.1990р.-27.03.1995р., провівши обчислення розміру пенсії з 06.04.2021р. за правилами статті 8 Закону України від 02.09.2008р. №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.