Рішення № 99173517, 12.08.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1387/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Агрофірма" Вербівське", с. Вербівка до Балаклійської міської ради Харківської області, м. Балаклія , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , с. Яковенкове про визнання незаконним та скасування рішення за участю представників учасників справи:

позивача - Дідик С.Є.

відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Агрофірма Вербівське", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Балаклійської міської ради Харківської області, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення LI (позачергової) сесії VII скликання Вербівської сільської ради Балаклійського району Харківської області №471-VII від 02 серпня 2019, про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) за рахунок земель колективної власності ВАТ "Вербівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Вербівської сільської ради гр. ОСОБА_1 . Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 21.04.2021 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача було залучено ОСОБА_1 .

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 12.08.2021 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, а також сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

На підставі розпоряджень Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області №322 від 29.05.2007 та №653 від 06.09.2017, між Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області та ВАТ "Агрофірма "Вербівське" 01.06.2007 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого (в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди земельної ділянки від 01.06.2007, зареєстрованого 10.12.2007 за №040768300160 (зі змінами) від 24.10.2017), поновлено ПрАТ “Агрофірма Вербівське”, яке розташоване за адресою: Харківська область, Балаклійський район, с. Вербівка, вул. Пришкільна, буд. 26, договір оренди земельної ділянки від 01.06.2007, зареєстрований 10.12.2007 за № 040768300160, загальною площею 80,0479 га (рілля), кадастровий номер 6320281600:01:000:0509 за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) (внутрігосподарський резервний фонд), розташованих за межами населених пунктів на території Вербівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, до моменту отримання їх власниками документів, що підтверджують право власності на земельні ділянки (паї), але не більше ніж на 7 років.

Розділ "Об`єкт оренди" Договору оренди земельної ділянки від 01.06.2007, зареєстрованого 10.12.2007 за № 040768300160 (зі змінами), викладено в такій редакції:

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 80,0479 га, у тому числі рілля - 80,0479 га.

На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2017 становить: 2 791 655,02 грн. (два мільйони сімсот дев`яносто одна тисяча шістсот п`ятдесят п`ять грн. 02 коп.); кадастровий номер земельної ділянки 6320281600:01:000:0509.

Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини відсутні.

Розділ “Строк дії договору” договору оренди земельної ділянки від 01.06.2007, зареєстрованого 10.12.2007 за № 040768300160 (зі змінами), викладено в такій редакції:

Договір укладено до моменту отримання їх власниками документів, що підтверджують право власності на земельні ділянки (паї), але не більше ніж на 7 років. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90, днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Як вказує позивач у позовній заяві, 03.03.2021 позивачем отримано копію позовної заяви та ухвалу Балаклійского районного суду Харківської області про відкриття провадження у справі №610/284/21 від 04.02.2021 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “Агрофірма “Вербівське”, Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області; третя особа: Вербівський старостинський округ Балаклійської об`єднаної територіальної громади, про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. З доданих до позовної заяви документів позивачу стало відомо про існування рішення Вербівської сільської ради Балаклійського району Харківської області № 471-VII від 02 серпня 2019 року, яким надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) згідно раніше затвердженого проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) за рахунок земель колективної власності ВАТ “Вербівське”: рілля - контур ВРФ ділянка 14, площею 3,8437 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованого за межами населеного пункту на території Вербівської сільської ради. З матеріалів справи позивач дізнався, що ОСОБА_1 подала заяву до Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 03.09.2019 (реєстраційний номер ЗВ-9706403462019). За результатом розгляду цієї заяви Державним кадастровим реєстратором прийнято рішення № РВ-6302194522019 від 05.09.2019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності поданих документів вимогам, установленим Законом України “Про державний земельний кадастр” і Порядком ведення державного земельного кадастру, а саме: ст. 24 п. 6 Закону України “Про державний земельний кадастр” - перетин ділянок з ділянкою 6320281600:01:000:0509 Площа співпадає на 100%, земельна ділянка є частиною земельної ділянки площею 80,0479 га, яка перебуває в оренді ПрАТ “Агрофірма “Вербівське”. Рішенням Вербівської сільської ради Балаклійського району Харківської області №471-VII від 02 серпня 2019 року, надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) згідно раніше затвердженого проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) за рахунок земель колективної власності ВАТ “Вербівське”: рілля - контур ВРФ ділянка 14, площею 3,8437 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованого за межами населеного пункту на території Вербівської сільської ради, і відповідно до цього рішення до меж цієї земельної ділянки включено земельну ділянку з кадастровим номером 6320281600:01:000:0509, яку орендує позивач.

Позивач вказує на те, що надання Вербівською сільською радою Балаклійського району Харківської області дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості), межі якої включено до меж земельної ділянки з кадастровим номером 6320281600:01:000:0509, яку орендує позивач є саме невизнанням права, оскільки орган місцевого самоврядування, приймаючи це рішення, заперечує наявність у позивача права оренди, і хоча таке невизнання безпосередньо не завдає шкоди суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права, тобто позивача, як орендаря земельної ділянки. Даний позов спрямований на захист права орендаря земельної ділянки, яке не визнається відповідачем, а фізична особа, ОСОБА_1 , здійснює заходи щодо реалізації оскаржуваного рішення відповідача. ОСОБА_1 звернулась до Вербівського сільського голови із заявою від 15.07.2019, в якій просить “надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) за рахунок земель колективної власності ВАТ “Вербівське”, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Вербівської сільської ради згідно з судовим рішенням № 610/593/19 від 03.04.2019”. Отже, заява ОСОБА_1 стосується саме надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості), а не щодо виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки. Таким чином, ч. 2 ст. 3 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” передбачає, що особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Натомість, право на подання заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) цією нормою не передбачене, як і повноваження сільської ради щодо розгляду та задоволення такої заяви чинним законодавством не передбачене.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Приписами частини 1, 2 статті 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 названого Закону, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства (за наявності) чи нотаріально засвідчена виписка з неї (за наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судом, 03.04.2019 Балаклійським районним судом Харківської області у справі №610/593/19 (№ 2/610/343/2019) за позовом ОСОБА_1 до Вербівської сільської ради Балаклійського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, ухвалене судове рішення яким, позов задоволений повністю та визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 4,90 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала у колективній власності ВАТ “Вербівське”, в порядку спадкування за законом після смерті її матері, право на яку вона мала згідно з Сертифікатом на земельну частку (пай) серії ХР №0230744 від 01.03.2000 (рішення розміщене у мережі Інтернет на сайті - Єдиний державний реєстр судових рішень України за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80906948). Рішення набрало законної сили 04.05.2019.

02.08.2019 Вербівською сільською радою Балаклійського району Харківської області LI (позачергова) сесія VII скликання було прийняте рішення №471-VII, яким вирішено надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) згідно раніше затвердженого проекту землеустрою щодо організації території земельних часток(паїв) за рахунок земель колективної власності ВАТ “Вербівське”: рілля - контур ВРФ ділянка 14, площею - 3,8437 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населеного пункту на території Вербівської сільської ради. Гр. ОСОБА_1 виготовлену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) за рахунок земель колективної власності ВАТ “Вербівське”, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на територій Вербівської сільської ради подати на затвердження до сільської ради.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно ст. 5 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону, розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно ст. 11 названого Закону, встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Земельні ділянки, які будуть використовуватися їх власниками, самостійно закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо. Земельні ділянки, які їх власники або інші особи будуть використовувати єдиним масивом, закріплюються межовими знаками встановленого зразка лише по окружній межі єдиного масиву.

Згідно з приписами статті 20, 25 Закону України "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою. Видами документації із землеустрою, окрім іншого, є: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про землеустрій", організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально. Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення права позивача з боку відповідача, то відсутність порушеного права позивача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому, обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем (відповідачами) прав особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав особи, яка стверджує про їх порушення.

Звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач мав довести їх порушення відповідачем, в результаті прийняття оспорюваного рішення. Натомість, позивачем не доведено наявності свого порушеного права. Зазначений предмет позовних вимог не стосується позивача і не зачіпає його прав, свобод та інтересів, отже, позивач не довів існування свого порушеного права.

Таким чином, виходячи з доводів позивача та долучених до матеріалів справи доказів, а також системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення стосується та напралено на реалізацію ОСОБА_1 своїх прав як власника сертифікату на земельну частку (пай), а позивачем не доведено порушення оспорюваним рішенням його прав, свобод та інтересів, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Вербівське" (64219, Харківська область, Балаклійський район, с. Вербівка, вул. Пришкільна, 26, код ЄДРПОУ 00488941).

Відповідач - Балаклійська міська рада Харківської області (64200, Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Центральна, 16, код ЄДРПОУ 04058628).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Повне рішення підписано 25 серпня 2021 року.

Суддя О.В. Погорелова