Рішення № 99171910, 26.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року Справа № 160/11291/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що викладене у повідомленні № 0400-010301-8/31242 від 03.03.2021 року;

2. Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :

-зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 період навчання з 01 вересня 1979року по 10 травня 1982рік (2р. 8м. 10д.), з 20 червня 1984 року по 16 липня 1984 рік (0р. 0м. 27д.) та період військової служби з 11 травня 1982 року по 19 червня 1984 рік (2р. 1м. 9д.);

-зарахувати до загального страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2003 рік (3р. 0м. 0д.);

- зарахувати повні місяці страхового стажу ведення підприємницької діяльності за періоди з 01 лютого 2004 року по 31 грудня 2004 рік (0р. 11 м. 0д.) та з 01 квітня 2005 року по 30 червня 2010 рік (5р. 3 м. 0д.) в повному обсязі;

-призначити пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 16 січня 2021 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, проте, у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачу відмовлено за відсутності необхідного стажу роботи за Списком № 2. Відповідно до розрахунку стажу позивача, проведеного відповідачем, період навчання зараховано до загального стажу, період проходження військової служби зараховано до загального стажу, не врахована довідка про займання позивачем підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, з чим позивач не погоджується та вважає, що такі дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, позивач просить визнати протиправною відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах та зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди роботи та призначити пенсію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року на адресу суду від відповідача 06 серпня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві відповідачем позов не визнано та зазначено, що вимога позивача про зобов`язання зарахувати до пільгового стажу роботи, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах безпідставна, оскільки станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 загальний стаж роботи позивача становить 18 років 4 місяці 20 днів (замість 30 років – передбачених п. 2 ст. 114 Закону України № 1058), з них - пільговий стаж роботи за Списком № 2 -9 років 7 місяців 14 днів (замість 12 років 6 місяців – передбаченого п. 2 ст. 114 Закону України № 1058), тому підстави для задоволення позовних вимог позивача відмовлено.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_2 .

24.12.2020 року ОСОБА_1 вперше звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.

Листом №0400-010303-8/20353 від 11.02.2021 року головне управління повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії.

23.02.2021 року позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

Листом №0400-010301-8/31242 від 03.03.2021 головне управління повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії.

Вказаним листом повідомлено, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 загальний стаж роботи позивача становить 18 років 4 місяці 20 днів (замість 30 років – передбачених п. 2 ст. 114 Закону України № 1058), з них - пільговий стаж роботи за Списком № 2 -9 років 7 місяців 14 днів (замість 12 років 6 місяців – передбаченого п. 2 ст. 114 Закону України № 1058).

Так, відповідачем не зараховано до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 період навчання з 01.09.1979 року по 10.05.1982 року, з 20.06.1984 року по 16.07.1984 року, період військової служби з 11.05.1982 року по 19.06.1984 року та не зараховано до загального страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року, з 01.04.2005 року по 30.06.2010 року.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Стосовно зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди навчання з 01.09.1979 року по 10.05.1982 року, з 20.06.1984 року по 16.07.1984 року та період військової служби позивача з 11.05.1982 року по 19.06.1984 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до архівної довідки № 05 від 14 січня 2021 року позивач навчався в міському професійно-технічному училищі № 28 м. Кривий Ріг на денному відділенні з 01 вересня 1979 р. (наказ № 56-К від 31.08.1979) за професією «Електрогазозварник», у зв`язку з призивом до лав радянської армії (наказ № 18-К від 15.06.1982 р.) був відрахований з 15 червня 1982 р. Поновлений на навчання з 20 червня 1984 р. (наказ 19-К від 20.06.1984р.). Відрахований у зв`язку з закінченням навчання з 16 липня 1984 р. (наказ № 20-К від 16.07.1984 р.).

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_3 позивач з 18.08.1984 року прийнятий на роботу електрозварювальник ручного зварювання до Криворіжкого спецуправления «Металургмонтаж» № 209 м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Порядок застосування списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року

Отже, однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до Списків, що діяли в період такої роботи.

В даному випадку спір між сторонами виник стосовно незарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах періоду служби в армії та часу навчання, розглянувши який суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Таким чином, час проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 5 грудня 2019 року у справі № 513/1195/16-а.

Судом встановлено, що позивач навчався в міському професійно-технічному училищі № 28 м. Кривий Ріг на денному відділенні за професією «електрозварник» та був відрахований у зв`язку з призовом до лав радянської армії, поновлений на навчанні після закінчення служби.

Таким чином, позивач на момент призову на строкову військову службу навчався за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, яка дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Враховуючи викладені обставини, період проходження позивачем строкової військової служби підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

Крім того, відповідно до ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Позивач у зв`язку з закінченням навчання відрахований з 16 липня 1984 р. (наказ № 20-К від 16.07.1984 р.). з 18.08.1984 року прийнятий на роботу електрозварювальник ручного зварювання до Криворіжкого спецуправления «Металургмонтаж» № 209 м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки перерва між днем закінчення позивачем навчання в ПТУ і днем зарахування на роботу за професією не перевищує 3 місяців, то період навчання позивача в ПТУ має бути зарахований до пільгового трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 683/1774/16-а, постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № №127/1762/17.

Відтак, позивач має право на зарахування періоди роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди навчання з 01.09.1979 року по 10.05.1982 року, з 20.06.1984 року по 16.07.1984 року та період військової служби позивача з 11.05.1982 року по 19.06.1984 року.

Стосовно позовної вимоги про зарахування до загального страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2003 рік (3р. 0м. 0д.), суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки № 504610/83-04-47 від 06.03.2017 року виданої північною ОДПІ головного управління ДФС у Дніпропетровській області, копія якої наявна в матеріалах справи, позивачем у період з 2001 по 2003 роки сплачено суми фіксованого податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частинами 1, 2 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

У п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відомості, які містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає Загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

У п.п. 1, 5, 6, 7 Положення № 794 закріплено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях.

Уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.

Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.

Пунктами 9.1-9.3 Інструкції № 16-6 визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 р., розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 року доповнено пунктом 3-1, в якому встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

У свою чергу до Порядку № 22-1 законодавцем також внесено зміни та встановлено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, азі січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Разом з тим, органи ПФУ наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії, і реалізація такого обов`язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.

Також, необхідно враховувати правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України» (RYSOVSKYY v. UKRAINE), в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позивачем виконано всі покладені на нього обов`язки, а неналежне функціонування реєстру та/або неповне відображення в ньому певних відомостей в жодному разі не може бути підставою для порушення права особи на пенсійне забезпечення.

Отже, враховуючи обставини даної справи та відповідно до вищенаведених законодавчих положень, суд вважає, що позивач має право на зарахування періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.2001року по 31.12.2003року (3р. 0 м. 0д.) до страхового стажу.

Стосовно позовної вимоги про зарахування повні місяці страхового стажу ведення підприємницької діяльності за періоди з 01 лютого 2004 року по 31 грудня 2004 рік (0р. 11 м. 0д.) та з 01 квітня 2005 року по 30 червня 2010 рік (5р. 3 м. 0д.) в повному обсязі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 р.) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). (

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 року №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998р. по 31 грудня 2003р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004р. по 31 грудня 2017р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу, копії яких наявні в матеріалах справи, періоди ведення підприємницької діяльності позивачем з 01.02.2004 року по 31.12.2004 року та з 01.04.2005 року по 30.06.2010 року зараховані відповідачем не повні місяці, пропорційно сумі сплачених страхових внесків.

Отже, враховуючи обставини даної справи та відповідно до вищенаведених законодавчих положень, суд вважає, що позивач має право на зарахування повних місяців страхового стажу ведення ним підприємницької діяльності за періоди з 01.02.2004 року по 31.12.2004 рік (0р. 11м. Од.) та з 01.04.2005 року по 30.06.2010 рік (5р. 3м. 0д.).

Стосовно права позивача про отримання пенсії за віком відповідно до п.2 ст. 114 Закону України «про Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі за текстом - Закон №213», передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до п. 4.4 рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі ст. 13, ч. 2 ст. 14, пунктами «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були ‘ учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином ст. 13, ч. 2 ст. 14, пункти «б»-«г» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та загального стажу на 5 років та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Відповідно до п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

У рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у ЗРАЗКОВІЙ справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), зроблений наступний правовий висновок: «100. Отже, відповідно до вищевикладеного, Суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1 -р/2020) належать особи, в які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

З урахуванням вищенаведеного суд робить висновок, що позивач на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії мав стаж роботи, який дає право на пенсію за віом на пільгових умовах за Списком № 2.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 0400-010301-8/31242 від 03.03.2021 року, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів цим судовим рішенням.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити пенсію задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без здійснення відповідного нарахування пенсійним органом. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № 033910009 від 01.07.2021 року.

Отже, оскільки основні позовні вимоги задоволено частково, то сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст.241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що викладене у повідомленні № 0400-010301-8/31242 від 03.03.2021 року;

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 період навчання з 01 вересня 1979року по 10 травня 1982рік, з 20 червня 1984 року по 16 липня 1984 рік та період військової служби з 11 травня 1982 року по 19 червня 1984 рік; зарахувати до загального страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2003 рік; зарахувати повні місяці страхового стажу ведення підприємницької діяльності за періоди з 01 лютого 2004 року по 31 грудня 2004 рік та з 01 квітня 2005 року по 30 червня 2010 рік в повному обсязі.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 0400-010301-8/31242 від 03.03.2021 року, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів цим судовим рішенням.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук