Рішення № 99166080, 18.08.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4238/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2021 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ: 19390819) про захист прав споживача та здійснення перерахунку заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором №Z06.00117.005054466 від 21.03.2019 року.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 21 березня 2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір №Z06.00117.005054466. Зазначає, що пунктом 1.11 Кредитного договору фактично Банком встановлено плату позичальнику за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Вважає, що фактично Банк встановив за кожен місяць додаткову плату позивачу за можливе інформування про сплачені ним платежі та про суму майбутніх платежів по кредиту, що відображені у п.6.1. Кредитного договору, та назвав це як «плата за обслуговування кредитної заборгованості». Крім того, вказує, що відповідач сам же і передбачив в пунктах 3.2.1., 3.2.4 Кредитного договору право позичальника вимагати у банку кожного місяця безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватись позичальнику за законом, а тому встановлена відповідачем у пунктах 1.1., 1.11., 6.1. Кредитного договору плата за такі дії є нікчемними умовами та суперечать самому ж Кредитному договору. Враховуючи, що на час подання позову кредитні відносини тривають, а пункти 1.1., 1.11., 6.1. Кредитного договору позивач вважає нікчемними, то, на думку позивача, AT «Ідея Банк» зобов`язаний здійснити перерахунок платежів, здійснених з часу укладення кредитного договору, зарахувавши вже сплачені позичальником кошти в розмірі, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості, у рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору. У зв`язку з цим просить позовні вимоги задоволити повністю.

Ухвалою суду від 09.06.2021 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відзиву на позовну заяву, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі відповідача до суду не надходило. Відтак, згідно ст.223 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у відсутності представника відповідача, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд встановив, що 21 березня 2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір №Z06.00117.005054466.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно п.1.1. Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 47 500 грн (сорок сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок), включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Згідно п.1.2. Кредитного договору, Банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 48 місяців.

Згідно п. п. 1.3., 1.4. Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку у розмірі 21,99% річних.

Окрім того, пунктом 1.11. Кредитного договору Відповідач встановив, що Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за Кредитним договором, що включає в себе:

- надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення CMC- повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника:

- опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за Кредитним договором ( надалі - «Графік щомісячних платежів»).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно колонки 7.4 Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, пунктом 6.1. щомісячних внесків по Кредитного договору Банк встановив на постійній основі плату за обслуговування кредитної заборгованості, що складає 59 200 грн 08 коп, яку, згідно п. 2.1., 6.1. Кредитного договору, позивач повинен сплачувати на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у Банку в період з 21.04.2019 року по 21.03.2023 року 48 щомісячними платежами включно до 21 дня /числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів. Згідно 5.7. Кредитного договору реальна річна процента ставка за Кредитним договором чомусь складає 103.30162049 % річних, а загальна вартість кредиту для споживача за весь строку користування кредитом становить 134 992 грн. 50 коп.

Позивач зазначає, що в процесі сплати платежів по Кредитному договору йому стало відомо, що встановлена Банком у п.1.11. Кредитного договору на постійній основі додаткова плата за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною умовою договору, оскільки таку інформацію банки повинні надавати виключно на безоплатній основі.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1.11. до Кредитного договору Відповідач встановив Позивачу на постійній основі на свою користь плату за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе:

- надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення CMC- повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника;

- опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Тобто пунктом 1.11 Кредитного договору Банком фактично встановлено плату позичальнику за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, фактично Банк встановив за кожен місяць додаткову плату Позивачу за можливе інформування про сплачені ним платежі та про суму майбутніх платежів по кредиту, що є відображені у п.6.1. Кредитного договору та назвав це як «плата за обслуговування кредитної заборгованості».

Крім того, Відповідач передбачив в пунктах 3.2.1., 3.2.4 Кредитного договору право Позичальника вимагати у Банку кожного місяця безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватись Позичальнику за законом, а тому встановлення Відповідачем у пунктах 1.1., 1.11., 6.1. Кредитного договору плати за такі дії є нікчемними умовами та суперечать самому ж Кредитному договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дана інформація повинна надаватися безоплатно позичальнику/споживачу за законом, плата є незаконною, недійсною та несправедливою умовою договору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, загальний розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості, що встановлений у п.6.1. Кредитного договору, становить 59 200 грн 08 коп і складає аж 209,24 % від розміру процентів по Кредитному договору. У свою чергу, розмір процентів за весь строк користування кредитом складає 28 292 грн. 42 коп.

Окрім того, плата за обслуговування кредитної заборгованості є більшою від самого кредиту

Відповідно до п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, положення у Кредитному договорі, що встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості в даному випадку являються несправедливою умовою договору та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду Позивача та суперечить принципу добросовісності.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 вказаної статті зазначається, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно вимогам ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Одночасно особливості регулювання правовідносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Отже, має місце встановлення у спірних положеннях кредитного договору оплатності послуг про надання інформації з приводу виконання кредитного договору, що прямо суперечить вищенаведеним нормам Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже, несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту.

Належним способом захисту у подібному випадку є визнання відповідного права або застосування наслідків недійсності правочину. (такий висновок зроблений у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 211/1031/19 ( провадження №61-8030св20). Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), а також висновкам, зокрема висловленим у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 362/2861/17(провадження № 61-40342св18) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).

Факт обізнаності позивача про свій обов`язок сплачувати плату за обслуговування кредиту не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Як вбачається з Виписки за період з 21.03.2019 по 11.03.2021 року Позивачем було сплачено 9 платежів по кредиту на загальну 23 967 грн 84 коп, з яких 13 670 грн 59 коп Відповідач зарахував в рахунок погашення плати за обслуговування кредиту.

Таким чином, судом встановлено, що позивач сплачував кошти за обслуговування кредитної заборгованості, що стверджується рухом коштів по рахунках, які додані до матеріалів справи.

Оскільки Відповідачем було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись на безоплатній основі, суд вважає, що положення пунктів, 1.1., 1.11., 6.1. Кредитного договору укладеного між Позивачем та AT «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Судом встановлено, що на час подання позову зобов`язання Позивача щодо повернення кредиту та процентів в розумінні ст. 1054 ЦК України є ще повністю не виконані, а кредитні відносини тривають, а тому, як наслідок, слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок платежів, здійснених з часу укладення кредитного договору, зарахувавши вже сплачені позичальником кошти в розмірі 13 670 грн 59 коп, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості, у рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору, що, на думку суду, буде повністю відповідати нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судового збору.

Відтак, судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, визначеному станом на день звернення позивача до суду, окремо за кожну вимогу немайнового характеру у загальному розмірі 908 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 207, 215, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», суд , -

ВИРІШИВ:

позов задоволити.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за Кредитним договором Z06.00117.005054466 від 21 березня 2019 року, з часу його укладення, зарахувавши вже сплачені кошти, які були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості, в рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору Z06.00117.005054466 від 21 березня 2019 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; код ЄДРПОУ 19390819) на користь ДСА України судовий збір у сумі 908 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р.Волоско