Рішення № 99149041, 25.08.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5221/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИМА-ВЕРА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

25 травня 2021 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач, Фонд) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИМА-ВЕРА" (далі-відповідач, ТОВ "ПРИМА-ВЕРА") про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 23693,75 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 170,64 грн.

Позовні вимоги Фонду обґрунтовані тим, що у порушення вимог статтей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем у 2020 році не вчинено всіх необхідних дій щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, що стало підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 23693,75 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 170,64 грн, які не були сплачені відповідачем добровільно.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

23.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.16-17/, у якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що з січня по листопад 2020 року середньооблікова кількість працівників на підприємстві становила 7 осіб, що не передбачає обов`язкового створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас, після збільшення у грудні 2020 року середньооблікової кількості працівників на підприємстві до 8 осіб, відповідачем 08.12.2020 надавалася інформація до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості звітність про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН. Зазначив, що законодавство не передбачає обов`язку підприємства подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Відтак, на думку відповідача, ним вжито усіх заходів щодо недопущення правопорушення, тому відсутні підстави для притягнення його до відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

01.07.2021 до суду надійшла відповідь на відзив /а.с.27-28/, у якій позивач, наполягаючи на задоволенні позовних вимог, зазначив, що звіт 10-ПОІ подано до Фонду у 2021 році, що реально не могло забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві у 2020 році. Крім того, зауважив, що доказів щодо створення та виділення робочих місць для осіб з інвалідністю товариством не надано, а посилання відповідача на те, що в ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" з січня по листопад працювало 7 осіб не підтверджено доказами. При цьому своєчасність подання звіту 3-ПН від 08.12.2020 не підтверджено доказами. Також, відповідач зазначив, що єдиною підставою для заперечень відповідача є висновок про виконання останнім усіх умов по працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подання до центру зайнятості звіту за формою 3-ПН від 08.12.2020 про попит на робочу силу, при цьому вжиття інших заходів відповідачем не підтверджено.

14.07.2021 до суду надійшли заперечення /а.с.31/, у яких відповідач зазначив, що подання звіту за формою 10-ПОІ ніяким чином не впливає на працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки це річний звіт, який подається після звітного періоду, що і було виконано відповідачем. Зазначає, що середньооблікова кількість працівників на підприємстві з січня по листопад 2020 року підтверджено таблицею 6 звітності по сплаті ЄСВ за відповідні періоди. Наголосив на тому, що звіт за формою 3-ПН від 08.12.2020 про попит на робочу силу подано до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості 08.12.2020, що підтверджено відповідною відміткою на цьому звіті. Зауважив, що законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо розміщення оголошень про пошук працівників на телебаченні та у інших засобах масової інформації. Відтак, на думку відповідача, ним вжито усіх заходів щодо недопущення правопорушення, тому відсутні підстави для притягнення його до відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" є юридичною особою (ідентифікаційний код 39148633), що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с.20-22/.

01.03.2021 відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою №10-ПОІ (річна), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила у 2020 році 8 осіб. При цьому кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить 1 особа /а.с.5/.

За невиконання обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування, встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 23693,75 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративного-господарських санкцій у розмірі 170,64 грн /а.с.6/. При цьому згідно з відповідним розрахунком кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4 % нормативу, у відповідача складає 1 особа (8 х 0,04), середньорічна заробітна плата штатного працівника 379100,00 грн (47387,50 : 377), відтак сума адміністративно-господарських санкцій - 23693,75 грн (47387,50/2 х1). Пеня за період з 16.04.2021 по 21.05.2021 у сумі 170,64 грн обчислена наступним чином: (23693,75 х 0,02%) х 36 днів. Всього сума до сплати – 23864,75 грн (23693,75 + 170,64).

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із частинами 1, 2 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

За приписами частин 1, 2 статті 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частиною 3 статті 17 Закону № 875-ХІІ встановлено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року №5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» ( далі - Порядок № 316). Відповідно до пункту 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Порядком № 316; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 24 березня 2021 року у справі № 440/2371/19.

Законом № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.

Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Суд також звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 22 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.003187.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

При цьому суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, що викладена у постановах від 15.04.2019 у справі №820/2190/17, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.

Звітами про суми нарахованої заробітної плати за періоди з січня 2020 року по листопад 2020 року підтверджено, що середньооблікова кількість працівників на ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" становила 7 осіб, що у силу положень частин 1, 2 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XIІ не створювала для відповідача обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за цей період /а.с.32-86/.

Водночас, у грудні 2020 року у ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" середньооблікова кількість працівників збільшилася до 8 осіб.

Судом встановлено, що 08.12.2020 відповідачем надавався до центру зайнятості звіт про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, що підтверджується наявною в матеріалах справи копії відповідного звіту /а.с.18-19/.

Таким чином, Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості був поінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю на ТОВ "ПРИМА-ВЕРА" та мав можливість з грудня 2020 року (місяць, коли середньооблікова кількість працівників почала становити 8 осіб) направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Таким чином, відповідачем здійснено всі можливі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, шляхом повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

За таких обставин, зважаючи на вжиття відповідачем усіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені є необґрунтованими, тому у їх задоволенні слід відмовити.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Зважаючи на положення частини 2 статті 139 КАС України, а також те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна,1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 37959255) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИМА-ВЕРА" (вул. Ревенка,19-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39603, ідентифікаційний код 39148633) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.В. Довгопол