Рішення № 99148272, 19.08.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1866/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-позивач) до Управління Держпраці у Кіровоградській області (також-відповідач) про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач (через представника) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову №КР1543/391/АВ/ТД-ФС від 01.08.2018 про накладення штрафу в розмірі 111690,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова була прийнята протиправно, оскільки відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог статей 21 та 24 КЗпП України щодо фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. Також, захід державного нагляду (контролю), за результатами якого складено спірну постанову, був проведений відповідачем без достатніх для цього підстав.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки в ході інспекційного відвідування було встановлено використання неоформленої найманої праці щонайменше з 11.07.2018 по 12.07.2018. Разом з тим, на думку відповідача, посадові особи Управління під час проведення інспекційного відвідування діяли відповідно до чинного законодавства та в межах наданих повноважень (а.с.54-60).

Представник позивача у відповіді на відзив не погодився з позицією відповідача (а.с.92-96).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши письмові докази у справі суд приходить до таких висновків.

Позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець 07.03.2001, основним видом діяльності якої є роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

З поданих відповідачем разом з відзивом матеріалів встановлено наступне.

11.07.2018 заступником начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області Зарченко О.В. отримано службову записку начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Масловської Г.В. про виявлення факту нелегальної праці у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а.с.61).

Так, наказом від 11.07.2018 № 868 наказано провести інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в термін з 11.07.2018 по 12.07.2018 у зв`язку із наявністю інформації, передбаченої пп.3 п.5 Порядку №295 (а.с.62).

На підставі наказу Управління від 11.07.2018 № 868 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 11.07.2018 № 868/02.9 (а.с.63) посадовими особами Управління проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 у термін з 11.07.2018 по 12.07.2018, за результатами якого складено акт №КР1534/391/АВ від 12.07.2018 (а.с.64-69).

В акті зафіксовано порушення ст.ст. 21, 24 КЗпП України. Зокрема, 11.07.2018 було здійснено виїзд за фактичним місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) та встановлено, що у приміщенні знаходилася ОСОБА_2 , яка виконувала роботу продавця та в усній формі повідомила, що знаходиться у приміщенні кабінки № 10 (ринок Європейський) на час відсутності ФОП ОСОБА_1 та офіційно не працевлаштована. ФОП ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення, в якому вона зазначила, що під час її відсутності в приміщенні торгової каб.№10 (ринок Європейський) знаходилася її донька ОСОБА_2 , яка налагоджувала комп`ютер і придивлялася за кабінкою. Також, ФОП ОСОБА_1 в поясненні зазначила, що її донька працює в іншому місці (пояснення додається). Для здійснення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 було запропоновано надати документи, які б підтверджували оформлення трудових відносин з продавцем ОСОБА_2 (трудові договори, заяви, накази, повідомлення ДФС про прийняття на роботу тощо), які нею не надані. 12.07.2018 здійснено повторний виїзд за фактичним місцем здійснення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, яким встановлено, що в приміщенні торгової кабінки №10 (ринок Європейський) на робочому місці перебувала ОСОБА_2 , яка виконувала роботу продавця, що зафіксовано засобом фототехніки. Також, під час перебування 12.07.2018 в приміщенні торгової каб.№10 (ринок Європейський), де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , головним державним інспектором Махно Н.В. були здійснені неодноразові спроби зв`язатися в телефонному режимі за номером НОМЕР_2 з ФОП ОСОБА_1 , яка на телефонні дзвінки не відповідала (скріншот додається). Протягом інспекційного відвідування трудовий договір з продавцем ОСОБА_2 не укладений, а фактично працівник працював та був допущений до роботи щонайменше з 11.07.2018. Таким чином, вищезазначене свідчить про те, що використання неоформленої найманої праці ОСОБА_2 мало місце щонайменше з 11.07.2018 по 12.07.2018.

12.07.2018 було винесено припис про усунення виявлених порушень №КР1534/391/АВ/П та яким зобов`язано позивача усунути порушення ст.ст.21, 24 КЗпП України до 12.08.2018 (а.с.70-72, 86).

У зв`язку з неможливістю особистого вручення, акт та припис направлені позивачу листом з описом вкладення, однак таке поштове відправлення повернуто Управлінню без вручення по закінченню терміну зберігання (а.с.74-76).

18.07.2018 прийнято рішення №КР1534/391/АВ/ТД щодо розгляду справи про накладення штрафу 01.08.2018 о 09.10 год. (а.с.78).

Про розгляд справи позивача повідомлено листом від 18.07.2018 (а.с.79-82). Як вказав представник у відзиві, лист повернуто Управлінню у зв`язку з закінченням терміну зберігання, однак таких доказів суду надано не було.

01.08.2018 винесено постанову про накладення штрафу №КР1534/391/АВ/ТД-ФС, згідно до якої за порушення ст.ст.21, 24 КЗпП України до позивача застосовано штраф у розмірі 111690,00 грн. (а.с.83).

Постанову направлено позивачу поштою, однак поштове відправлення провернулось до Управління без вручення по закінченню терміну зберігання (а.с.84-85).

Законність даної постанови є предметом спору у даній справі, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п. 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Стаття 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон № 877-V в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) визначає, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Частиною 5 ст. 2 Закону № 877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

На день виникнення між сторонами правовідносин процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок №295).

Згідно з п.2 Порядку, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Підпунктом 3, 5 п.5 Порядку №295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

Представником відповідача надано службову записку від 11.07.2018, яка містить інформацію про виявлення факту нелегальної праці у позивача. Враховуючи це, наказом від 11.07.2018 № 868 наказано провести інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 у зв`язку із наявністю інформації, передбаченої пп.3 п.5 Порядку №295 (а.с.61, 62).

Отже, інспекційне відвідування призначено та проведено за наявності правових підстав, визначених пп.3 п.5 Порядку №295.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (п.19 Порядку №295).

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування (п.20 Порядку №295).

Відповідно до вимог п. 26 Порядку №295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об`єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках.

Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування.

Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.

У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як встановлено, у зв`язку з неможливістю особистого вручення, акт та припис направлені позивачу листом з описом вкладення, однак таке поштове відправлення повернуто до Управління без вручення по закінченню терміну зберігання (а.с.74-76). При цьому, суду не надано докази складення акту про відмову від підпису у двох примірниках та докази його надсилання об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною.

Так, за змістом ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.

Тому, норми такої постанови підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі №360/403/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 265 КЗпП України та ч. 9 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509 в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 даного Порядку №509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Відповідно до п. 3 Порядку №509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Згідно п. 4 Порядку №509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Пунктами 6, 7, 8 Порядку №509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку (п.10 Порядку №509).

Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю,несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (згідно до статті 8 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні).

Відповідно до ч.4 ст.265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, необхідною умовою для накладення штрафу на осіб, які використовують найману працю, є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Ст.43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Згідно ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.24 КЗпП України).

З аналізу законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

При цьому, слід також зазначити, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у зазначеній справі є наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 ..

Виходячи з фактичних обставин справи, а також норм діючого законодавства України, суд доходить до переконливого висновку, що відповідачем не представлено належних доказів того, що вказана вище особа працювала без оформлення трудових відносин за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) щонайменше з 11.07.2018 по 12.07.2018. Більше того, в ході інспекційного відвідування пояснення від ОСОБА_2 не відбирались, тому не зрозуміло на підставі яких документів посадові особи відповідача дійшли висновку, що вказана особа працює саме продавцем за місцем здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Крім того, у матеріалах справи також відсутні докази виконання ОСОБА_2 обов`язків продавця.

Щодо посилання відповідача на пояснення ФОП ОСОБА_3 від 11.07.2018 (а.с.68), а також те, що ОСОБА_2 перебувала на робочому місці та виконувала роботу продавця, що було зафіксовано засобом фототехніки (а.с.67), то суд зауважує, що перебування вказаної особи у приміщенні за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 11-12.07.2018, не є безумовною підставою, яка підтверджує факт здійснення трудових обов`язків без укладення трудового договору.

Відповідно ч.1 ст.72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно вимог ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладені обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено вчинення позивачем порушення вимог ст.ст. 21, 24 КЗпП України щодо допуску до роботи особи без укладення трудового договору, у зв`язку з чим постанова від 01.08.2018 №КР1534/391/АВ/ТД-ФС про накладення штрафу є такою, що прийнята всупереч чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Отже, позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 1116,90 грн. за подання позовної заяви (а.с.10-11), а також у сумі 681,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову (а.с.39-40), яку ухвалою від 20.04.2021 задоволено частково (а.с.43-44).

Отже, сплачена позивачем сума судового збору, у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України, підлягає присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Представником позивача також подано суду заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. (а.с.102-104).

В свою чергу, відповідач подав клопотання про зменшення розміру вищевказаних витрат до 5000,00 грн. (а.с.123-125).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорара та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Ці витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу надано копії:

- рахунок №1 від 12.03.2021 на оплату винагороди адвоката в сумі 6000,00 грн. (а.с.106);

- рахунок №2 від 15.05.2021 на оплату винагороди адвоката в сумі 9000,00 грн. (а.с.108);

- договір №21-03/01 від 10.03.2021 про надання правової допомоги (а.с.115-118);

- банківську виписку за період з 01.02.2021 по 15.06.2021 (а.с.119);

- меморіальних ордерів від 17.03.2021 та від 23.05.2021 (а.с.120-122).

Суд зазначає, що вищеописаними письмовими доказами підтверджено понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн..

Згідно наведеного представником позивача у заяві розрахунку вартості наданих послуг, адвокатом надано такі послуги:

- попереднє опрацювання матеріалів; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини; формування правової позиції; подання адвокатських запитів про надання копії оскаржуваної постанови - 1000,00 грн. (1 год.);

- підготовка та направлення (подача до суду) позовної заяви - 5000,00 грн. (5 год.);

- підготовка та подання до суду заяви про забезпечення позову - 2000,00 грн. (2 год.);

- підготовка та подання до суду заяви про поновлення строків на звернення до суду з адміністративним позовом - 2000,00 грн. (2 год.);

- підготовка та подання до суду відповіді на відзив - 5000,00 грн. (5 год.).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Дослідивши подані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що фактично зі змісту наданих адвокатом послуг з професійної правничої допомоги позивачу вбачається, що попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази (що регулюють спірні відносини), формування правової позиції, подання адвокатських запитів про надання копії оскаржуваної постанови, а також складення заяви про поновлення строків звернення до суду, є частиною процесу з надання послуги адвоката на професійну правничу допомогу, пов`язану з підготовкою та подання до суду позовної заяви, інакше, дані послуги були б окремими консультаційними послугами з юридичних питань.

Таким чином, стягненню підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу, пов`язану з процесом складання тексту позовної заяви та його подання до суду (5000 грн.).

В свою чергу, заявлена ціна за надану послугу щодо складання заяви про забезпечення позову не є співмірною складності справи та витраченого адвокатом часу, а тому підлягає зменшенню до 500,00 грн.. Аналогічно щодо надання послуги з підготовки та подання до суду відповіді на відзив, яка по суті копіює зміст позовної заяви.

Таким чином, витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом, витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку із чим підлягають зменшенню до 6000,00 грн..

Керуючись ст.ст.90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області №КР1534/391/АВ/ТД-ФС від 01.08.2018 про накладення штрафу в розмірі 111690,00 грн..

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області (код - 39808965) судовий збір в сумі 1797,90 грн. (одна тисяча сімсот дев`яносто сім гривень 90 копійок).

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області (код - 39808965) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько