Рішення № 99147325, 25.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2021 р. Справа№200/7057/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Зеленов А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, за правилами загального позовного провадження -

В С Т А Н О В И В:

8 червня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Пенсійного фонду України, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області з невиплати позивачу пенсії з 01.03.2016;

- зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Донецької області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з 01.03.2016, разом з поточною пенсією одним платежем;

- зобов`язати Пенсійний фонд України здійснити фінансування з виплати заборгованості з пенсії ОСОБА_1 , що виникла з 01.03.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач з 1 березня 2016 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується інформацією відповідача, наданою на адвокатський запит представника позивача. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на отримання пенсії. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії позивача вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Просить суд задовольнити позов.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача, вказавши, що реалізація прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення здійснюється з урахуванням таких актів Кабінету Міністрів України: Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок № 509); постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637); Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 (далі - Порядок № 365); Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136; Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №595 (далі - Тимчасовий порядок); Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 22 вересня 2016 року №646 (далі - Порядок №646).Зазначені нормативно-правові акти Уряду не конституційними та такими, що не відповідають актам вищої юридичної сили не визнавалася, а отже підстав не враховувати їх при здійсненні пенсійного забезпечення внутрішньо переміщених осіб не має.

Розпорядженням Костянтинівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 2 березня 2016 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 1 березня 2016 року у зв`язку із з`ясуванням фактичного місця проживання.

Із заявою про поновлення виплати пенсії та документами про фактичне місце проживання позивач до управління не звертався. Документи, які б дозволили з`ясувати (спростувати) обставин, які стали підставою для зупинення виплати пенсії, в Управління відсутні.

Таким чином, позивачем відповідно до встановленого порядку не вчинено необхідних дій для реалізації його права на отримання належних йому сум пенсійних виплат. Підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні/а.с.90-92/.

Пенсійний фонд України надав суду відзив в якому зазначив, що механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, що визначений Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279, не передбачає участі Пенсійного фонду України у процедурі виплати пенсії. Системний аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) (ст. 47 (щодо виплати пенсій організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків), ст. 48 (щодо виділення часток пенсій, що підлягають виплаті), ст. 49 (щодо повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України припиняти виплату пенсій), ст. 50 (щодо порядку здійснення та обчислення розміру відрахування з пенсії, що належить пенсіонерові до виплати)), а також інших наведених вище положень дозволяє дійти висновку, що виплата пенсії включає щомісячне нарахування територіальним органом Пенсійного фонду належних пенсіонерові виплат (з урахуванням здійснення відрахувань за виконавчими документами, розподілу пенсії для осіб, які перебувають на повному державному утриманні тощо), оформлення документів про нараховану суму пенсії (відомість на виплату пенсій, грошової допомоги або списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки), передачу виплатних документів уповноваженим на виплату пенсій організаціям або банкам, що також здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України.

Функція забезпечення фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, нарахованих територіальними органами Фонду, виконується Пенсійним фондом України у встановленому порядку. Позовна вимога зобов`язати Пенсійний фонд України здійснити індивідуальне фінансування з виплати заборгованості пенсії позивачу не узгоджується із Законом № 1058, Положенням №280, Порядком №1596. Просить суд відмовити у задоволенні позову/а.с.101-104/.

Ухвалою суду від 11 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху /а.с.23-24/.

16 червня 2021 року надійшла заява позивача на виконання ухвали суду від 11 червня 2021 року/ а.с.27-28/.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №200/7057/21 за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи/а.с.31-32/.

6липня 2021 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій областіна позовну заяву разом із клопотанням про заміну відповідача його правонаступником /а.с.39-41/.

Ухвалою суду від 8 липня 2021 року замінено відповідача - Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Донецької області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області/а.с.46-47/.

6 липня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження/а.с.45/.

Ухвалою суду від 8 липня 2021 року у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

13 липня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14 липня 2021 року у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

22 липня 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області до суду надано відзив із копією пенсійної справи позивача /а.с.90-92/.

27 липня 2021 року до суду надійшов відзив Пенсійного фонду України /а.с.101-104/.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відмову у задоволенні клопотання відповідача про загальний розгляд справи, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_1 є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Єнакієвським МВ УМВС України в Донецькій області 26 лютого 2001 року), РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) є суб`єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням яких, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Як вбачається з листа Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької областівід 28.04.2021 №0577-13-8/9665 за зверненням представника позивача, ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як внутрішньо переміщена особа. Після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб з 01.03.2016 виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено /а.с.17-18/.

Розпорядженням відповідача від 2 березня 2016 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 1 березня 2016 року у зв`язку із з`ясуванням фактичного місця проживання

Отже, судом встановлено, що позивачу припинено нарахування та виплату пенсії з 01.03.2016.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачами, як фізичною особою та суб`єктами владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності припинення такого виду страхової виплати, як пенсія.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з`ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій відповідача статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною 1 статті 2 Закону №1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно частини 1 статті 14 Закону №1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону №1058-IV підстав, для припинення позивачеві виплати пенсії відповідачем не надано.

Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Водночас, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання/скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою.

Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі №263/7763/17 (провадження №К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі №243/11937/17 (провадження №К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі №425/1459/17 (провадження №К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі №644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року №243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п`ятої статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Отже, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбаченою діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету.

Понадто, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов`язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі (№№ рішень в ЄДРСР 73869341, 76945461 відповідно), постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №688/1196/17 (№ рішення в ЄДРСР 75047424) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №638/2208/17 (№ рішення в ЄДРСР 76906153).

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон №1058-IV.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 46 Закону №1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі №646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 відповідно до розпорядження від 2 березня 2016 року, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправними та скасування розпорядженняПенсійного фонду щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.03.2016, а також зобов`язанні відповідача відновити виплату позивачу пенсії з 01.03.2016.

Позовні вимоги, щодо відновлення нарахування пенсії та зобов`язання виплатити заборгованість, що виникла з 01.03.2016, разом з поточною пенсією одним платежем задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно із частинами другою, третьою статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 372 КАС України визначено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

При цьому у даному випадку належним виконанням даного судового рішення є поновлення нарахування та виплати пенсії та, внаслідок чого буде здійснена виплата загальної суми пенсії у повному обсязі.

Суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду відповідач у спірних правовідносинах, не визначений нормативно. Після набрання законної сили рішенням про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, а також виплату заборгованості з пенсії, що виникла за період її несплати, належним виконанням рішення суду буде вважатися як виплата пенсії одним, так і декількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде поновлення виплати пенсії зі сплатою всієї суми заборгованості, яка утворилась за період її несплати.

З аналізу положень статей 2, 5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Позовні вимоги щодо зобов`язання Пенсійного фонду України здійснити фінансування з виплати заборгованості пенсії ОСОБА_1 , що виникла з 01.03.2016 задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Так, позивач обґрунтовує позов в частині вимог до Пенсійного фонду України нормами постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279 "Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги" (далі - Постанова № 1279) та Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі - Порядок № 1596).

Постановою №1279 внесено зміни до деяких постанов Уряду, та, зокрема, до Положення № 280. Зокрема, внесено зміни до підпункту 4 пункту 4 Положення №280, згідно з якими Пенсійний фонд України забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Крім того, Постановою №1279 пункт 10 Порядку казначейського обслуговування коштів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2017№312 "Деякі питання казначейськогообслуговування коштів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування", викладено в такій редакції:"Асигнування з державного бюджету, які виділяються для забезпечення пенсійних виплат, і кошти Пенсійного фонду України, що надходять на видатковий рахунок, Пенсійний фонд України розподіляє та спрямовує на фінансування пенсій та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, а також видатків головним управлінням Пенсійного фонду України згідно з потребою на виплату допомоги на поховання, відрахувань з пенсії, недоотриманої пенсії, перерахування частини пенсії установам (закладам), у яких пенсіонери перебувають на повному державному утриманні, установам за місцем відбування покарання, на оплату послуг, пов`язаних з виплатою та доставкою пенсії уповноваженими організаціями, що здійснюють їївиплату і доставку, на оплату послуг АТ "Ощадбанк" (комісійних винагород, витрат, пов`язаних з підкріпленням кас банку для пенсійних виплат і для забезпечення готівкою відокремлених підрозділів (філія, представництво, відділення тощо) уповноваженої організації, яким (якою) надаються послуги із безпосередньої виплати та доставки пенсій, грошової допомоги їх одержувачам за місцем проживання в межах України) та інших витрат.

Для перерахування коштів Пенсійного фонду України з його рахунків, відкритих у Казначействі, на рахунки Пенсійного фонду України, відкриті в АТ "Ощадбанк", Пенсійний фонд України подає платіжні доручення Казначейству, яке наступного дня після проведення операцій з перерахування коштів Пенсійного фонду України подає йому виписки з рахунків".

Під бюджетним фінансуванням розуміють сукупність грошових відносин, пов`язаних із розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави, які реалізуються безоплатно і безповоротно шляхом надання бюджетних коштів юридичним та фізичним особам для проведення заходів, передбачених бюджетом.

Таким чином, Пенсійний фонд України здійснює фінансування пенсій шляхом розподілу коштів, що надходять на його видатковий рахунок. Спеціальних підрозділів, які безпосередньо виплачують пенсію одержувачам, в Пенсійному фонді України не створено. Повноважень формувати виплатні документи (списки на виплату пенсій, відомості тощо) шляхом включення до них нарахованих конкретним одержувачам сум пенсії та підписувати їх Пенсійний фонд не має.

Централізоване перерахування коштів, що здійснюється Пенсійним фондом України, не є персоналізованим, не передбачає визначення розміру виплати кожній особі окремо, призначене лише для спрощення процедури проходження коштів від Фонду до уповноваженої організації або банку. Перерахування коштів під час фінансування здійснюється однією сумою за згрупованими списками одержувачів, сформованими і підписаними головними управліннями.

Так, відповідно до пункту 12 Порядку №1596 головні управління Пенсійного фонду України в областях, м. Києві на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 3 у трьох примірниках. Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий - за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду.

Відповідно до пункту 13 Порядку №1596 під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України. При цьому інформаційний обмін здійснюється між Пенсійним фондом і банками на центральному рівні засобами телекомунікаційного зв`язку з використанням засобів криптографічного захисту інформації, що мають чинні експертні висновки або сертифікати відповідності за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації, через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду.

Пунктом 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, процедура виплати територіальним органом Пенсійного фонду пенсії визначена таким чином: нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, що визначений Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачіву межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279, не передбачає участі Пенсійного фонду України у процедурі виплати пенсії.

Системний аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) ст. 47 (щодо виплати пенсій організаціями, що здійснюють виплату' і доставку пенсій, або через установи банків), ст. 48 (щодо виділення часток пенсій, що підлягають виплаті), ст. 49 (щодо повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України припиняти виплату пенсій), ст. 50 (щодо порядку здійснення та обчислення розміру відрахування з пенсії, що належить пенсіонерові до виплати)), а також інших наведених вище положень дозволяє дійти висновку, що виплата пенсії включає щомісячне нарахування територіальним органом Пенсійного фонду належних пенсіонерові виплат (з урахуванням здійснення відрахувань за виконавчими документами, розподілу пенсії для осіб, які перебувають на повному державному утриманні тощо), оформлення документів про нараховану суму пенсії (відомість на виплату пенсій, грошової допомоги або списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки), передачу виплатних документів уповноваженим на виплату пенсій організаціям або банкам, що також здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України.

Функція забезпечення фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, нарахованих територіальними органами Фонду, виконується Пенсійним фондом України у встановленому порядку. Позовні вимоги позивача, що звернені до Пенсійного фонду України не узгоджується із Законом №1058, Положенням №280, Порядком №1596.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах виплати суми пенсії за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції від 16.06.2021 позивачем за подання даного позову сплачено 908грн.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 681,00 грн. (75%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3), Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна,9) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Костянтинівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 2 березня 2016 року про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 1 березня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )з 1 березня 2016 13486010, юридична адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) гривень.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 25 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов