Рішення № 99121903, 20.08.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2021р. Справа № 904/5821/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін-Транс ЛТД», м. Київ

До: Акціонерного товариства «Дніпроважмаш», м. Дніпро

Про: стягнення 205 460, 50 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися

СУТЬ СПОРУ :

ТОВ «Ін-Транс ЛТД» (позивач) звернувся з позовом до АТ «Дніпроважмаш» (відповідач) про стягнення 205 460, 50 грн. ( в т.ч.: 199 250, 00 грн. - заборгованість; 4 454, 50 грн. - інфляційні втрати та 1 756, 00 грн. - 3% річних) заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг за договором транспортного експедирування №18/01-21 від 18.01.21р. (укладеним між сторонами). Окрім того просив стягнути з відповідача 20 500, 00 грн. – витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 23.06.21р. було відкрите провадження у справі №904/5821/21 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України , без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.

АТ «Дніпроважмаш» (відповідач) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористався , про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином (про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення відповідачу 01.07.21р. копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, а.с.49)

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Також , суд враховує , що відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку , але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк (встановлений законом).

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

18.01.21р. між ТОВ «Ін-Транс» (експедитор) та АТ «Дніпроважмаш» (замовник) було укладено договір транспортного експедирування №18/01-21, відповідно до умов якого замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання виконувати функції постійного експедитора замовника, а саме: укладати від свого імені та за рахунок замовника договори перевезення вантажів з третіми особами (перевізник); експедитор виконує для замовника такі додаткові транспортно-експедиційні послуги як: інформаційне забезпечення, а також комплекс послуг, пов`язаних з митно-брокерською та експедиційною діяльністю, а також будь-яких інших послуг , які можуть мати місце між сторонами. (п.1. договору). Для виконання замовлень експедитор має право використовувати і власні автотранспортні засоби. (п.1.2. договору).

Конкретні обсяги вантажів, строки та граничні норми оплати перевезення по кожному конкретному замовленню оформляються заявкою, яка подається замовником експедитору у письмовій формі не пізніше двох днів до дати завантаження, вказаній в заявці; заявка вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та печатками сторін. (п.2.1. договору).

В п.4.1. договору сторони погодили, що замовник зобов`язаний оплатити всі витрати експедитора по виконанню доручення замовника, в т.ч. транспортні послуги перевізника, а також виплатити належну експедитору комісійну винагороду згідно п.4.2. цього договору в строки та в порядку, передбачені в заявці щодо кожного конкретного перевезення; в разі, якщо строк оплати в заявці не обумовлений, замовник зобов`язується оплатити надані транспортно-експедиційні послуги на протязі 3-х банківських днів з моменту надання експедитором рахунку, податкової накладної , товаро-транспортної накладної із відміткою вантажоотримувача, акту виконаних робіт. У випадку , якщо замовник протягом місяця не повертає експедитору підписаний екземпляр акту виконаних робіт, акт вважається прийнятим замовником. Вартість кожного окремого перевезення обумовлюється сторонами в заявці (додаток до договору). (п.4.2. договору). Згідно п. 8.1. договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.21р. , але в будь-якому разі , до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. (а.с.8-10).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеного договору позивачем були надані транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 341 500, 00 грн. (що підтверджується заявками на організацію транспортно-експедиційних послуг по маршруту, актами - передачі наданих послуг, міжнародними товарно-транспортними накладними, актом №ОУ-0000001 від 28.04.18р., а.с.16-18, 20-22, 24-26, 28-30, 32-34). Однак в порушення прийнятих на себе зобов`язань відповідач надані позивачем транспортно-експедиційні послуги у повному обсязі не оплатив, сплачено лише 142 250, 00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.35-38). У зв`язку з чим відповідно до наданого позивачем розрахунку за відповідачем рахується заборгованість за ці послуги в розмірі 199 250, 00 грн.

Направлену позивачем 28.04.21р. претензію вих.№1 від 27.04.21р. про сплату заборгованості в сумі 229 250, 00 грн. (а.с.11-13), яка була отримана відповідачем 30.04.21р.; відповідач у повному обсязі не задовільнив. Окрім того – позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу: 4 454, 50 грн. - інфляційних втрат та 1 756, 00 грн. - 3% річних (а.с.2-3).

На час прийняття рішення у цій справі відповідач жодних доказів, які б спростовували обставини, викладені у позовній заяві, або доказів сплати заборгованості (з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних) не надав. Таким чином, загальна сума грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 205 460, 50 грн.

Відповідно до приписів ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. У відповідності зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.525 ЦК України).

Згідно ч.3-4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Здійснивши оцінку наданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що такі докази більш вірогідно підтверджують обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, оскільки відповідач на їх спростування не подав суду жодного доказу. За перелічених вище обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, що відповідно є підставою для задоволення позову у повному обсязі.

Розглянувши заяви позивача про відшкодування суми судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу на суму 20 500,00 грн. додано до заяви : договір про надання правових послуг №27/05/2021-79 від 27.05.21р. (укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Олена Махмудова та партнери»), додаткову угоду №1 від 04.06.21р. до вищезазначеного договору, акт прийому – передачі виконаних послуг від 04.06.21р., платіжне доручення №6975 від 29.06.21р. про перерахування на користь АО «Олена Махмудова та партнери» 20 500,00 грн. – оплати за надання правових послуг, розрахунок наданих послуг, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Хоменко В.О., ордер на надання правничої (правої) допомоги від 07.06.21р. (а.с.52-60).

Згідно додаткової угоди №1 від 04.06.21р. до договору про надання правових послуг №27/05/2021-79 від 27.05.21р. сторони дійшли згоди, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги клієнту про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №18/01-21 транспортного експедирування від 18.01.21р. становить 20 500, 00 грн. , що складається з надання консультацій, проведення переговорів, розроблення рекомендацій, проведення правового аналізу, підготовки та подання позовної заяви до суду, процесуальних документів, пов`язаних з рухом справи, участі в судових засіданнях, тощо (а.с.55).

Зі змісту акту прийому-передачі виконаних послуг від 04.06.21р. (складеного та підписаного між позивачем та АО «Олена Махмудова та партнери» ) вбачається, що адвокатське об`єднання здає, а клієнт (позивач) приймає надані послуги професійної правничої допомоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №18/01-21 транспортного експедирування від 18.01.21р., які складаються з надання консультацій, проведення переговорів, розроблення рекомендацій, проведення правового аналізу, підготовка та подання позовної заяви до суду, процесуальних документів, пов`язаних з рухом справи, участі в судових засіданнях в розмірі 20 500, 00 грн. (а.с.56).

Із доданого позивачем до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу розрахунку наданих послуг (виконаного АО «Олена Махмудова та партнери») вбачається, що послуги з професійної правничої допомоги в розмірі 20 500, 00 грн. складаються з наступного: надання консультацій – 3 200, 00 грн. ; проведення переговорів -2 200, 00 грн.; розроблення рекомендацій – 3 000, 00 грн.; проведення правового аналізу – 2 100, 00 грн.; підготовка та подання позовної заяви до суду , процесуальних документів, пов`язаних з рухом справи, участь в судових засіданнях за необхідності – 10 000, 00 грн. (а.с.52)

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

(Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, господарський суд враховує, що відомості (перелік послуг наданих АО «Олена Махмудова та партнери») , які відображені в акті прийому-передачі виконаних послуг від 04.06.21р. не є співмірними з розміром позовних вимог позивача та є явно завищеними ( оскільки справа слухається в порядку спрощеного позовного провадження; справа має незначну складність (з правої точки зору ); а послуги адвокатського об`єднання з надання консультацій, проведення переговорів, розроблення рекомендацій, проведення правового аналізу, охоплюються послугою зі здійснення підготовки та подання позовної заяви до суду. Також в акті безпідставно включено у вартість правничої допомоги такі послуги , як участь в судових засіданнях, оскільки справа слухається в порядку спрощеного позовного провадження, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами ).

Отже, дослідивши заяву про розподіл судових витрат та додані до неї документи, господарський суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 20 500, 00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеній вище частині.

Ураховуючи наведене, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, Верховний Суд керуючись статтями 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді підлягають розподілу частково у сумі 5 000, 00 грн, які належить стягнути з відповідача. (Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 11.06.18р. по справі №923/567/17; та додатковій постанові від 08.04.21р. у справі №922/2321/20).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 178, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з відповідача – Акціонерного товариства «Дніпроважмаш» (49000, м. Дніпро, вул. Сухий острів, буд.3; код ЄДРПОУ 00168076) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін-Транс ЛТД» (02660, м. Київ, вул. Попудренка, буд.52, корпус А, офіс 911-Б): 199 250, 00 грн. – заборгованості; 4 454, 50 грн. - інфляційних втрат ; 1 756, 00 грн. - 3% річних ; 5 000, 00 грн. – витрат на професійну правничу допомогу; 3 081, 91 грн. - витрат на сплату судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 20.08.21р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.Ю.Васильєв