Постанова № 991194, 06.09.2007, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2007р.

м.Київ

№ 11/353-А

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Іста”

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судового засідання Пунейко Л.М.

Представники

від позивача

Донцова Т.В. (предст. за дов.);

від відповідача

Кириленко М.Є. (предст. за дов.).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06.09.2007 о 11 год. 48 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 11.09.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України. З технічних причин виготовлення повного тексту постанови відкладено на 12.09.2007.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Іста" -звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва № 0000232305/0-3790 від 20.01.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 328.436,00 грн., визначено податкове зобов‘язання з ПДВ у розмірі 328.436,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 164.218,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в акті перевірки безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ "Прімекс-Профі" пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивач стверджує, що він правомірно, відповідно до Закону України „Про податок на додану вартість” у червні, липні, серпні 2005 року відніс до складу податкового кредиту 328.436,00 грн., оскільки ТОВ "Прімекс-Профі" видало йому належним чином оформлені податкові накладні, а позивач здійснив фактичну оплату отриманого товару.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що податкові накладні, виписані ТОВ "Прімекс-Профі" на адресу позивача не дають право останньому на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, оскільки рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2006 установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Прімекс-Профі" визнані недійсними. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, яким передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат, що не підтверджені податковими накладними та на п. 1.8. ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, яким передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв‘язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з‘ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об‘єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва було проведено планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Іста” з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 01.10.2006 р.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 18.01.2007 року № 126/2305/25411862 „Про результати виїзної планової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Іста” з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 01.10.2006 року”.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232305/0-3790 від 20.01.2007, яким позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 328436,00 грн., визначено податкове зобов‘язання з ПДВ у розмірі 328436,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 164218,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

В акті перевірки від 18.01.2007 № 126/2305/25411862 відповідачем зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7, п 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість". ТОВ „Торговий дім „Іста” при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків безпосередньо з ТОВ „Примекс-Профі” на суму податку на додану вартість 328.436,00 грн., було завищено податковий кредит з податку на додану вартість за червень –серпень 2005 року на суму 328.436,00 грн., в результаті чого була завищена заявлена сума бюджетного відшкодування за жовтень 2005 рок на 328.436,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді (червень –серпень 2005 року) ТОВ „Торговий дім „Іста” мало взаємовідносини з ТОВ „Примекс-Профі” по поставці товару на підставі договору № 91 від 15.03.2005.

Позивач отримав від ТОВ „Примекс-Профі” товар у червні 2005 року на суму 675468,92 грн., у липні 2005 року на суму 970354,18 грн., у серпні 2005 року на суму 324766,83 грн. За отриманий товар ТОВ „Торговий дім „Іста” розрахувалося в повному обсязі, сплативши на рахунок ТОВ „Примекс-Профі” в ціні придбаного товару суму податку на додану вартість. Факт повної оплати товару грошовими коштами підтверджується наданими позивачем доказами –платіжними дорученнями, засвідченими банківською установою, та відповідачем не заперечується.

Суми податку на додану вартість в загальному розмірі 328436,00 грн., в тому числі у червні 2005 року - 112578,15 грн., в липні 2005 року –161725,7 грн., в серпні 2005 року –54127,79 грн. включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що ТОВ „Примекс Профі” при продажу товарів нарахувало податкові зобов‘язання з податку на додану вартість у червні 2005 року у суму 112581,48 грн., у липні 2005 року –161725,70 грн., що відповідає сумі податкового кредиту позивача в ті ж самі періоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2006 року у справі № 2/1299/06 визнано недійсними установчі документи ТОВ „Примекс-Профі”, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію від 01.07.2003 та статут, зареєстрований Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією від 01.07.2003, реєстраційний № 08278, визнано недійсним Свідоцтво платника податку на додану вартість № 35631718 з дати прийняття судового рішення –з 12.04.2006.

Розглядаючи спір по суті, суд визначає наступне.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв‘язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит визначається дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" підставою притягнення платника до відповідальності є лише повна відсутність підтверджуючих документів - податкових накладних.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач на підтвердження суми податкового кредиту червня, липня, серпня 2005 року мав податкові накладні, отримані від ТОВ „Прімекс-Профі” .

Пунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 зазначеного закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається , що податковий кредит по операціям з придбання товарів у ТОВ „Примекс-Профі” формувався позивачем по факту отримання податкових накладних. Будь-яких претензій до порядку складання зазначених податкових накладних з боку відповідача не вказано.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що ТОВ „Примекс-Профі” було зареєстровано ДПІ у Дніпровському районі м. Києва як платник податку на додану вартість, йому було видано свідоцтво платника податку на додану вартість № 35631718.

Разом з тим, згідно з рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2006 установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Прімекс-Профі” визнані недійсними з дати прийняття судового рішення, тобто з 12.04.2006. Згідно з інформацією про анульовані свідоцтва платників податків на додану вартість, яка надається ДПА України, свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Прімекс-Профі” № 35631718 анульовано 13.06.2006.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається зокрема у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Таким чином, реєстрація суб'єкта господарювання платником податку на додану вартість діє до моменту її анулювання. До моменту анулювання реєстрації платник податку має право і зобов'язаний у випадках, передбачених законодавством, надавати покупцям товарів (послуг) податкові накладні.

Враховуючи зміст наведених норм Закону України „Про податок на додану вартість” та обставини справи, суд вважає, що датою анулювання реєстрації ТОВ „Прімеск-Профі” в якості платника податку на додану вартість є 13.06.2006.

Відтак, податкові накладні, виписані позивачеві ТОВ „Прімеск-Профі” протягом червня, липня, січня 2005 року є належними первинними документами, що підтверджують правомірність віднесення позивачем відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Належних доказів того, що контрагент позивача в спірний період не був в установленому порядку зареєстрований як платник податку на додану вартість та відповідно не мав права на виписування податкових накладних відповідачем не надано.

Таким чином, суд вважає, що сума податкового кредиту позивача за спірний період сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних отриманих від ТОВ „Прімеск-Профі”, зареєстрованого платником податку на додану вартість, та що суми податку на додану вартість в розмірі 328436,00 грн. правомірно віднесено позивачем до складу податкового кредиту червня 2005 року на суму 112578,15 грн., липня 2005 року на суму 161725,7 грн., серпні 2005 року на суму 54127,79 грн.

При цьому господарський суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, сплативши його перед цим в ціні придбаного товару, у випадках скасування державної реєстрації продавця чи в подальшому анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість, чи в разі можливої несплати продавцем податку до бюджету. Відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Судом також враховується, що Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.

Визнання рішенням суду недійсними установчих документів ТОВ „Прімекс-Профі” вже після здійснення господарських операцій, за якими ним були видані податкові накладні, та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення виданих за господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов‘язання –зобов‘язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядки та строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв‘язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов‘язань, що виникли у зв‘язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі вимог закону позивачем до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було подано податкові декларації за червень, липень, серпень 2005 року та заяви на повернення сум бюджетного відшкодування. Заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування перевірялися відповідачем у порядку, передбаченому п.п.7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України „Податок на додану вартість”.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представників відповідача, а також зміст спірного податкового повідомлення-рішення, підставою для визначення позивачу суми податкового зобов’язання у сумі 328.436,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 164.218,00 грн. є пп. 17.1.3 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Суд вважає таку підставу необґрунтованою з огляду на наступне.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, на час прийняття ним спірного рішення різниця між загальною сумою податкових зобов'язань позивача з ПДВ, що виникли у зв'язку з поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітних періодів, та сумою податкового кредиту звітних періодів, навіть з урахуванням її зменшення на спірну суму, мала від'ємне значення.

Жодних доказів того, що сума ПДВ в розмірі 328.436,00 грн. (як зазначено в спірному податковому-повідомленні рішенні) на момент перевірки була відшкодована позивачу саме за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ „Прімеск-Профі”, відповідачем не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не було донараховано позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розумінні пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Не приймається судом також можливість застосування відповідних податкових санкцій на підставі абз. 2 п. 8 та 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 6.1.3 цієї Інструкції у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 8 вказаної Інструкції у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

На час затвердження цієї Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні”, який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.

Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 N2505-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005).

Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про систему оподаткування” відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Отже, суд відзначає, що в правовому полі України на момент прийняття відповідачем спірних рішень були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не містять вказаної правової кваліфікації.

Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, а не законами України, як того вимагає Конституція.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини, господарський суд висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за червень –серпень 2005 року на суму 328436,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2005 року у розмірі 328436,00 грн. вважає безпідставним, а спірне податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає визнанню нечинним.

Пунктом 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Відповідно до 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 зазначеного закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то, відповідно, підстав для застосування до позивача штрафних санкцій визначених спірним податковим повідомленням-рішенням, у відповідача не було.

В своїх запереченнях на позов відповідач зазначає, що крім вказаних позивачем в позовній заяві порушень, перевіркою було встановлено заниження з боку підприємства податку на додану вартість за березень 2006 року у розмірі 16756,00 грн. в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податків, не підтверджених першими примірниками податкових накладних.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що вказана сума податкового зобов‘язання була визначена відповідачем позивачу іншим податковим повідомленням-рішенням від 20.01.2007 року № 0000212305/0 (в матеріалах справи). Позивач визначення податкового зобов‘язання з податку на додану вартість за березень 2006 року у розмірі 16756,00 грн. не заперечував та погасив його самостійно.

Таким чином, податкове повідомленням-рішенням від 20.01.2007 року № 0000212305/0 не є предметом позову заявленого позивачем, тому заперечення відповідача з цього приводу судом до уваги не приймаються.

Розглядаючи спір по суті суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

7) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, не досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

8) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

9) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення не довів, доказів, які б спростували доводи позивача суду не надав.

Приймаючи до уваги викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо правомірності заявлених вимог та вважає їх такими що підлягають задоволенню.

В судовому засіданні від 06.09.2007 року повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 17, 71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва № 0000232305/0-3790 від 20.01.2007.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –12.09.2007.