Рішення № 99114454, 12.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року Справа № 160/8371/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області, які полягають у відмові ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугу років згідно із п.«є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п.«є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - з 23.02.2021 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 14 січня 2021 року вона зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, відповідачем при призначенні пенсії не враховано стаж, який би відповідав 25 років загального стажу роботи позивача. Вважає, що відповідачем безпідставно не було враховано загальний стаж роботи позивача, який становить 25 років, оскільки факт її роботи протягом вказаного періоду підтверджується трудовою книжкою та відповідними довідками. Позивач вважає відмову протиправною, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 року відкрито провадження у справі №160/8371/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

07.07.2021 р. до суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на наступне.

23.02.2021, 17.03.2021 та 06.04.2021 позивач зверталася із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. "є" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" положення Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення пенсій" (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та "Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 538, пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом — заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при стажі роботи станом на 11.10.2017 не менше 25 років і перебування в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.

Враховуючи всі надані документи, страховий стаж позивача станом на 11.10.2017 становить 21 рік 9 місяців 9 днів, тому вона не має права на призначення пенсії за вислугу років.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 23.02.2021 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «є» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».

Листом відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.03.2021 року №0400-010303-8/32640 позивачу повідомлено, що зарахувати навчання згідно диплому ДВ № 131105 від 15.06.1999 немає можливості, оскільки два періоди навчання перетинаються. Тому запропоновано надати довідку та вказати форму навчання.

Враховуючи всі документи, які були надані для призначення пенсії, стаж становить 23 роки 5 місяців 19 днів, в тому числі стаж спортсмена - 12 років 2 місяці 16 днів.

17.03.2021 року позивач знову звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. "є" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення'', надавши уточнюючі документи.

Відділом прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, в зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

Листом відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.04.2021 року №0400-010303-8/50961 повідомлено, що зарахувати навчання згідно диплому ДВ № 131105 від 15.06.1999 немає можливості, оскільки два періоди навчання перетинаються. Тому запропоновано надати довідку та вказати форму навчання.

Враховуючи всі документи, які були надані для призначення пенсії, стаж становить 23 роки 8 місяців 2 дні, в тому числі стаж спортсмена — 12 років 2 місяці 16 днів.

Відділом прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, в зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

06.04.2021 року позивач також звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. "є" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення'' та пакетом документів.

Листом відділу застосування пенсійного законодавства управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.04.2021 року №13318-6586/Р-01/8-0400/21 повідомлено позивача про те, що оскільки станом на 11.10.2017 страховий стаж заявника становить 21 рік 9 місяців 9 днів, у призначенні пенсії відмовлено.

Відповідно до додатку до листа №13318-6586/Р-01/8-0400/21 від 21.04.2021 року, а саме довідки РС-право відповідач нарахував позивачу загальний стаж роботи 25 років місяців 9 днів, при цьому некоректно вказав дату закінчення навчання - 23.02.2001 року, проте, відповідно до диплому НОМЕР_1 , реєстраційний номер № НОМЕР_2 -036/2001, що також підтверджується архівною довідкою від 22.03.2021 року №66-04-44/132, виданою Національним технічним університетом “Харківський політехнічний інститут”, позивач закінчила курс навчання 28.02.2001 року. Крім того, пенсійним органом не зараховано січень 2009 року - військова служба.

Позивач, вважаючи відмову у зарахуванні їй періодів навчання та час проходження військової служби при призначенні пенсії за вислугою років неправомірною та такою, що порушує гарантовані Конституцією України соціальні права позивача на пенсійне забезпечення, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.п. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 року № 10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.

Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. «є» ст. 55 Закону України від 54.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Як вбачається із трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 , заповненої 11.08.1977 року:

з 01.09.1994 року позивач зарахована на І курс денного навчання Училища олімпійського резерву Державного експериментального навчально-спортивного центру України з легкої атлетики в м. Харкові, відповідно наказу №31 від 31.08.1994 року та 17.06.1996 року була відрахована з II курсу денного навчання, у зв`язку із закінченням навчального закладу на підставі наказу №57 від 17.06.1996 року, що також підтверджується довідкою №08-19/39 від 01.04.2021 року, виданої Харківським республіканським ліцей-інтернатом спортивного профілю Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, який є правонаступником Училища олімпійського резерву Державного експериментального навчально-спортивного центру України з легкої атлетики в м. Харкові та дипломом НОМЕР_4 , реєстраційний номер 35 від 18.06.1996.

01.09.1995 року позивач вступила до Харківського державного політехнічного університету на денну форму навчання на економічний факультет, та відповідно до наказу №936-111 від 24.07.1995 року була зарахована на навчання до цього закладу. Згідно із наказом №1007-111 від 05.08.1999 року їй була присвоєна кваліфікація бакалавр менеджменту, про що виданий диплом НОМЕР_5 реєстраційний номер НОМЕР_6 від 10.07.1999 року. Отримавши кваліфікацію бакалавра позивач продовжила навчання у вищезазначеному навчальному закладі без перерви, згідно із наказом №1714-111 від 31.12.1999 року на V курсі денної форми навчання в Харківському державному політехнічному університеті, який згодом був перейменований в Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, та 28.02.2001 року була відрахована у зв`язку із закінченням навчання, виданий диплом НОМЕР_1 , реєстраційний номер № НОМЕР_2 -036/2001.

16.06.2002 року позивач прийнята на посаду спортсмена - інструктора штатної збірної команди України з веслування академічного по контракту, відповідно до наказу №214-е від 07.06.2002 року, 31.07.2007 року звільнена за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, згідно із наказом №396-с від 19.07.2007 року.

01.05.2009 року прийнята до Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту на роботу за контрактом на посаду спортсмена - інструктора штатної збірної команди України з веслування академічного, на підставі наказу №83-с від 30.04.2009, 31.12.2013 року звільнена у зв`язку із закінченням строку дії контракту, наказ №520-с від 13.12.2013.

01.01.2014 року прийнята на роботу за контрактом до Управління Укрспецзабезпечення Міністерства молоді та спорту України на посаду спортсмена -інструктора штатної збірної команди України з веслування академічного на підставі наказу №544-с від 30.12.2013року, 31.05.2016 року звільнена у зв`язку із закінченням строку дії контракту, наказ №271-с від 30.05.2016 року.

Згідно із запасами трудової книжки НОМЕР_7 ОСОБА_1 , заповненої 23.10.1977 року позивач проходила військову службу за контрактом у Збройних Силах України з 23.07.2002 року по 23.10.2017 рік.

Відповідності до п. 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, обов`язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, відсутність на печатці коду ЄДРПОУ, чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Крім того, відповідно до довідки № 445/Р-270/19/9.1 від 22.05.2019 року, виданої Міністерством молоді та спорту України, ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді епортсмена-інструктора штатної збірної команди України з веслування академічного з 16 червня 2002 року (наказ про призначення від 07.06.2002 № 214-е) по 31 липня 2007 року (наказ про звільнення від 19.07.2007 № 396-е), з 01 травня 2009 року (наказ про призначення від 30.04.2009 № 83-е) по 31 грудня 2013року (наказ про звільнення від 13.12.2013 № 520-е) та з 01 січня 2014 року (наказ про призначення від 30.12.2013 № 544-е) по 31 травня 2016 року (наказ про звільнення від 30.05.2016 № 271-е).

Згідно з довідкою Міністерства молоді та спорту України від 22.02.2021 року № 210/Р-78/21/4.2 Міністерство молоді та спорту України підтверджує, що ОСОБА_1 в складі національної збірної команди України з веслування академічно неодноразово брала участь в змаганнях міжнародного рівня та показала наступні результати:

2 місце у складі жіночої двійки без стернової на І етапі Кубку світу, що відбувся з 14 по 16 червня 2002 року в м. Хазевінкель (Бельгія);

2 місце у складі жіночої четвірки парної на II етапі Кубку світу, що відбувся з 17 по 19 червня 2005 року в м. Мюнхен, Німеччина;

3 місце у складі жіночої четвірки парної на І етапі Кубку світу, що відбувся з 27 по 29 травня 2005 року в м. Ітон, Великобританія;

3 місце у складі жіночої четвірки парної на III етапі Кубку світу, що відбувся з 08 по 10 липня 2005 року в м. Люцерн, Швейцарія;

4 місце у складі жіночої двійки без стернової в чемпіонаті світу, що відбувся з 15 по 22 вересня 2002 року в м. Севілья, Іспанія;

4 місце у складі жіночої четвірки парної в чемпіонаті світу, що відбувся з 28 серпня по 04 вересня 2005 року в м. Гіфу, Японія;

4 місце у складі жіночої четвірки парної на II етапі Кубку світу, що відбувся з 18 по 20 червня 2010 року в м. Мюнхен, Німеччина;

4 місце у складі жіночої вісімки в чемпіонаті Європи, що відбувся з 10 по 12 вересня 2010 року в. Монтемор-у-Велю, Португалія;

4 місце у складі жіночої вісімки на І етапі Кубку світу, що відбувся з 04 по 06 травня 2012 року в м. Белград, Сербія;

5 місце у складі жіночої четвірки без стернової в чемпіонаті світу, що відбувся з 26 липня по 01 серпня 2004 року в м. Баньолас, Іспанія;

5 місце у складі жіночої двійки парної в чемпіонаті світу, що відбувся з 20 по 27 серпня 2006 року в м. Ітон, Великобританія;

5 місце у складі жіночої вісімки в чемпіонаті Європи, що відбувся з 14 по 16 вересня 2012 року в м. Варезе, Італія;

6 місце у складі жіночої двійки парної на II етапі Кубку світу, що відбувся з 15 по 17 червня 2006 року в м. Познань, Польща, що підтверджується довідкою виданою Мінмолодьспорт.

Відповідно до довідки №34 від 23.10.2017 року, виданої Міністерством оборони України, позивач дійсно проходила військову службу за контрактом у 7 спортивному клубі Управління фізичної культури і спорту Міністерства оборони України.

Судом також встановлено, що з жовтня 2017 року та по час звернення до суду позивач є фізичною особою – підприємцем, яка сплачує страхові внески, що підтверджується довідкою форми ОК-5.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за вислугою років має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Таким чином, судом встановлено, що у ОСОБА_1 наявні підстави на отримання пенсії за вислугу років, так як на момент звернення до відповідача із заявою, а саме 23.02.2021 року, остання мала загальний стаж роботи понад 25 років, присвоєне спортивне звання - майстер спорту України міжнародного класу, й членство у збірній команді України з веслування академічного більше шести років.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області в зарахуванні стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, є протиправною.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області понесені судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно з п.«є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п.«є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати звернення 23.02.2021 року.

Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник