Вирок № 99112687, 20.08.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/1381/21

Провадження № 1-кп/415/646/21

ВИРОК

Іменем України

20.08.21 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючої судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Малахова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене 08 лютого 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021131240000001 у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Лисичанська Луганської області, громадянина України, із загальною середньою освітою, неодруженого, не працюючого, не є особою з інвалідністю, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,-

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора Нескородової Г.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2021 року, приблизно о 09 годині, ОСОБА_1 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, знаходячись за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , де керуючись корисливим мотивом, переслідуючи мету наживи та незаконного збагачення, шляхом вільного доступу, таємно, викрав електричну пилу марки «Craft» модель CKS-2250, вартість якої, згідно товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/2257-ТРВ від 25.02.2021 складає 1035 гривень 49 копійок, яка належить ОСОБА_2 .

Викраденим майном ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_2 майнової шкоди на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального проступку, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Суду пояснив, що на початку січня 2021 року, в ранковий час, він перебуваючи, на той час за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , з гаражу вкрав пилу, яка належить його дідусеві ОСОБА_2 . Потім, оскільки він загубив свій паспорт, попросив свого знайомого допомогти здати викрадену пилу до ломбарду під його паспорт, на що останній погодився. Про те, що пила вкрадена він знайомому не казав. В ломбарді він отримав за викрадену пилу 300 гривень, з яких 70 гривень він віддав знайомому. Грошові кошти витратив на власні потреби. Пізніше, він викупив пилу за власні кошти та повернув дідусеві. У скоєному щиро кається, виказавши готовність нести кримінальну відповідальність за вчинене та усвідомивши свою провину, в судовому засіданні вибачався за вчинене, зобов`язався надалі такого не вчиняти. Просив суд надати йому шанс на виправлення та суворо не наказувати. Майнову шкоду потерпілому відшкодував в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглянути дане кримінальне провадження за його відсутності та призначити обвинуваченому покарання на розсуд суду. Майнових претензій до ОСОБА_1 не має, у зв`язку з відшкодуванням в повному обсязі.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 185 КК України.

При цьому, суд враховує відсутність обвинувального вироку, яким би ОСОБА_1 було визнано винуватим та засуджено за вчинення корисливих злочинів та правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 19 вересня 2018 року (справа № 6471283/17) а саме, що відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2007, «для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин» є неприйнятним, адже така правова оцінка діяння є можливою тільки за умови, коли всі епізоди злочинної діяльності є предметом одного судового розгляду, оскільки за таких умов суд безпосередньо досліджує докази та у вироку робить висновок про доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, тобто коли декілька епізодів злочинних діянь, у вчиненні яких обвинувачується особа, перебувають у провадженні одного суду та розглядаються одночасно.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком;

- особу винного, який не працює, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується задовільно (а.с.42), на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей, або осіб похилого віку не має, на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває (а.с.43), амбулаторну психіатричну допомогу у лікаря - психіатра м. Лисичанська не одержує (а.с.44), не є особою з інвалідністю, раніше не судимий (а.с.46);

- та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду вибачався за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст.65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі в межах, передбачених санкцією ч.1 ст. 185 КК України, оскільки останній вчинив умисне кримінальне правопорушення проти власності, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком. Підстав для призначення менш суворого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 185 КК України, суд не вбачає.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

При цьому, суд враховує, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні «Бемер проти Німеччини» (заява 37568/97 п. 61 від 03.10.2002) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз…суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою».

Суд, на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та приписи ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання являється не тільки карою за вчинені кримінальні правопорушення, а має мету виправлення та перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, враховуючи наявність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, щире каяття винного, добровільне відшкодування завданого збитку, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який під час дізнання, так і в судовому засіданні надав змістовні, повні та правдиві свідчення про обставини вчиненого кримінального проступку, дав критичну оцінку своїм протиправним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, майнову шкоду відшкодував потерпілому в повному обсязі, беручи до уваги задовільну характеристику обвинуваченого за місцем його проживання та думку потерпілого ОСОБА_2 , який, не маючи майнових претензій до останнього у зв`язку з їх відшкодуванням в повному обсязі, щодо призначення покарання посилався на розсуд суду, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без реального відбуття покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою зі звільненням від відбування покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України з покладенням ряду обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілим не пред`явлений, у зв`язку з повним відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 :

-судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/2257-ТВ від 25.02.2021 (а.с. 23-25), що згідно довідки Луганського НДЕКЦ (а.с. 22) складає 653 грн. 80 коп., - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави (одержувач - УК у м.Лисичанську/м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37800278, банк - Казначейство України (ЕАП), р/р UA928999980313070115000012051, код класифікації доходів бюджету 24060300.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів, у зв`язку з проведенням судової товарознавчої експертизи СЕ-19/113-21/2257-ТВ від 25.02.2021 у сумі 653 (шістсот п`ятдесят три) грн. 80 коп. (одержувач - УК у м. Лисичанську/м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37800278, банк - Казначейство України (ЕАП), р/р UA928999980313070115000012051, код класифікації доходів бюджету 24060300).

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілому в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя М.М. Старікова