Рішення № 99102572, 24.06.2021, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 189/1145/19

Номер провадження 2/237/82/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2021 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Сенаторова В.А.,

при секретарі судового засідання Лахно Т.Г.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши в приміщенні Мар`їнського районного суду Донецької області в місті Курахове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справуза позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що 30.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № IKAPNAIG.73383.001. Відповідно до умов Кредитного договору ПАТ «ВБР» надав відповідачу кредит в національній валюті в сумі 88 110,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 29.11.2017 року та сплатити проценти за його користування.

30.11.2012 року, на виконання зобов`язань по кредитному договору, між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № PX029031/73387/001. Згідно даного договору поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов`язань, що випливають з укладеного між кредитором та позичальником кредитного договору № IKAPNAIG.73383.01 від 30.11.2012 року та всіх додаткових угод, що були укладені до нього.

06.03.2019 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» укладено договір №146 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» набув, зокрема, право грошової вимоги за Кредитним договором, укладеним між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що, у зв`язку з порушенням виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 25.06.2019 року має заборгованість – 64628,73 грн., яка складається з наступного:

- сума простроченого основного боргу за кредитом – 39 103,18 грн.

- сума заборгованості за відсотками – 19 533,47грн.

- комісія – 5 992,08 грн.

Позивач просить суд стягнути звідповідачів на його користь заборгованість за Кредитним договором № IKAPNABG.73383.001 від 30.11.2012 року в сумі 88 110,00 гривні та судові витрати.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15.07.2019 року справу за позовною заявою ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано на розгляд до Мар`їнського районного суду Донецької області за територіальною підсудністю.

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 19.09.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у вищевказаній цивільній справі.

13.03.2020 року від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не визнав позову, зазначив, що вказані суми боргу є необґрунтованими, нарахованими з грубим порушенням законодавства, а строк звернення до суду з позовом пропущено. Зазначає, що до позовної заяви позивачем не додано жодного розрахунку заборгованості за договором № IKAPNABG.73383.001 від 30.11.2012 року, укладеним між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 . Стверджує, що останній платіж відповідачем здійснено в грудні 2014 року, погашення за наданим кредитом та погашення процентів за вказаним договором після зазначеної дати ним не здійснювалось. Позивачем не надано доказів сплати відповідачами після грудня 2014 року сум погашень за наданим кредитом та процентів. Вказує на те, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності. Крім того, посилається на те, що відповідач проживає у селі Павлівка Донецької області, яке віднесено до населених пунктів на території яких проводиться антитерористична операція, тому, з посиланням на ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, вважає, що йому не повинні нараховуватись пеня та штраф.

13.03.2020 року від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява про застосування позовної давності. Представник відповідача посилався на те, що відповідачем ОСОБА_3 з грудня 2014 року не проводилось жодних виплат по договору. Позивач звернувся до суду після спливу позовної давності. Просить застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові та відмовити у задоволенні позовних вимог.

02.06.2020 року на адресу суду від ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» надійшла відповідь на відзив, у якій позивачем долучено розгорнутий розрахунок заборгованості за кредитним договором № IKAPNABG.73383.001 від 30.11.2012 року, в якому зазначено на яких підставах позивачем нараховано відсотки та комісія. На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано копія кредитного договору, у якій зазначено, що позичальник підписав його 30.11.2012 року, тим самим підтверджуючи те, що він був ознайомлений з предметом та умовами кредитного договору. Згідно п. 8.6. кредитного договору, строк позовної давності щодо зобов`язань сторін за цим договором становить 10 років. Вважає, що позовна давність не пропущена. Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. Зазначив, що вимоги до відповідачів у позивача виникли на підставі договору факторингу.

Представник відповідача та відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, зазначили, що відповідач був позбавлений можливості виконувати свої зобов`язання. В місті Донецьку відділення банку було закрите, востаннє вони сплачували платіж у місті Дніпро, після чого реквізити перестали бути дійсними.

Суд, всебічно, об`єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих доказів у їх сукупності, приходить до висновків, які наведені нижче.

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, відповідно до кредитного договору № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року, укладеного між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 , останній отримав кредит у розмірі 88 110,00 грн. з метою придбання автомобіля, зі сплатою відсотків 15,50 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном користування кредитом до 29.11.2017 року (а.с. 5-7).

Згідно із пунктом 2.5 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється шляхом здійснення платежу на транзитний рахунок, зазначений в п. 1.8 кредитного договору, відповідно до графіку погашення. Відповідно до п.п. 4.2.1 кредитного договору, відповідач зобов`язується здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти та комісії, виконувати всі свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені кредитним договором. За п. 8.6 кредитного договору, сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цим договором (в тому числі щодо стягнення неустойки) становить 10 років.

Як вбачається з п. 2.2. кредитного договору та підтверджено договором застави рухомого майна № ZXA019500.73383/002 від 13.10.2012 року, забезпеченням виконання зобов`язань за договором є застава автомобіля марки GEELY MAPLE SL 1.8 L, легковий седан, сірого кольору, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 5, 11-13).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори.

Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. А за статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

«Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним» - закріплено у ст. 1055 ЦК України.

За частинами 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, судом встановлено, що на підставі кредитного договору № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року між відповідачем ОСОБА_3 та первісним кредитором ПАТ «ВБР» виникли правовідносини зі споживчого кредитування, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016 року, Законом України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 року тощо.

30.11.2012 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № PX029031/73387/001, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором ПАТ «ВБР» за виконання боржником ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року (а.с. 10).

Згідно з п. 6 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно п. 14 договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Порука є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (статті 546 ЦК України).

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Отже, судом встановлено, що на підставі договору поруки № PX029031/73387/001 від 30.11.2012 року між боржником ОСОБА_3 , поручителем ОСОБА_4 та первісним кредитором ПАТ «ВБР» виникли відносини поруки, які регулюються нормами ЦК України.

06.03.2019 року між ПАТ «ВБР» та ТОВ «Глобал Спліт» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 146, за умовами якого ПАТ «ВБР» відступає ТОВ « Глобал Спліт» право вимоги Банку до позичальників, заставодавців та поручителів, в тому числі до ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 за кредитним договором № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року (а.с. 14-15, 16).

Виходячи зі змісту ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення договору про відступлення прав вимоги, відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства.

Як вбачається з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З копії розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1462 від 21.08.2018 року, роздруківки з сайту Нацкомфінпослуг від 29.01.2020 року встановлено, що ТОВ «Глобал Спліт» видано ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання послуг з факторингу; надання послуг з фінансового лізингу.

Таким чином, на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 146 від 06.03.2019 року позивач набув право вимоги за кредитним договором № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Глобал Спліт» просить суд стягнути з відповідачів на свою користь суму заборгованості за відсотками в розмірі 19 533,47грн. та комісію в розмірі 5 992,08 грн.

Відповідно до п. 1.6 кредитного договору № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року, Позичальник сплачує Банку комісію за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,20% від кредиту по договору, щомісяця в період сплати (а.с. 5).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

«Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача» – ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 16 листопада 2016 року, справа № 6-1746цс16, та в постанові від 4 червня 2018 року, справа № 758/8481/15-ц, з посиланням на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а відповідні умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Згідно позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, висловленої під час розгляду справи № 6-2071цс16, обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин, суд вважає, що включення позивачем до розрахунку заборгованості комісії за послуги, що супроводжують кредит, є неправомірним, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, а розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Верховний Суд України в постанові від 28.02.2018 у справі №554/2542/16-ц навів такий правовий висновок щодо застосування ч. 1 ст. 613 ЦК України: «прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов`язання».

Відповідно до правової природи певного цивільного права, яке належить правомочній стороні і яке виникло, зокрема, із договору, цьому праву кореспондує цивільний обов`язок певної правової природи, саме дуалізм права та обов`язку складає зміст певних правовідносин. «Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства» - встановлює ч. 1 ст. 14 ЦК України. «Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)» - ст. 610 ЦК України. Належним виконанням договору у вузькому смислі можна вважати додержання сторонами умов договору про строк, місце та спосіб виконання.

Отже, виконання зобов`язання за кредитним договором № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року повинно відбуватись на рахунку, відкритому кредитором, що вбачається зі змісту п. 2.5 кредитного договору. Проте, судом встановлено, що новим кредитором не було відкрито певного рахунку для обліку виданих кредитів та обліку нарахованих процентів відповідно до умов кредитного договору, а саме пункту 1.8 вказаного договору (а.с. 5).

Докази того, що спосіб виконання, передбачений п. 1.8 кредитного договору, був змінений у відповідності до законодавства, відсутні. Інший спосіб виконання, крім того, що передбачений у договорі, сторонами не узгоджений.

Відповідно до ч. 2 ст. 527 ЦК України, кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Суд враховує пояснення відповідачів стосовно того, що філія ПАТ «ВБР», у якій вони погашали заборгованість, закрилася, а реквізити, зазначені у кредитному договорі, перестали бути дійсними, та не може погодитись з позивачем, який вказує на те, що ця обставина не має значення для вирішення питання про стягнення боргу.

Згідно ч. 1 ст. 532 ЦК України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання. Проте, будь-які докази того, що відповідача було сповіщено про зміну місця виконання зобов`язання, місця розташування структурного підрозділу юридичної особи, яке було уповноважене здійснювати дії щодо надання споживчих кредитних послуг і приймати від імені юридичної особи – банка належне виконання, відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що боржник не мав можливості належним чином виконати зобов`язання за кредитним договором через бездіяльність первісного кредитора щодо неповідомлення боржника про зміну місця виконання зобов`язання, та позивача, який висунув вимогу про стягнення відсотків і не вчинив будь-яких дій щодо створення умов боржнику для виконання зобов`язання належним чином.

За таких обставин суд встановив, що кредитор є таким, що прострочив, а отже, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів слід відмовити.

Проте, зобов`язання з погашення тіла кредиту в такому разі не припиняються. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку первісному або новому кредиторові не повернуті, виходячи з вимог ч. 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд зазначає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто суми непогашеного тіла кредиту, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду по справі 342/180/17.

В той же час, з позовної заяви випливає, що позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором солідарно з ОСОБА_3 (позичальника за кредитним договором № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року) та ОСОБА_4 (поручителя відповідно до договору поруки № PX029031/73387/001 від 30.11.2012 року).

Згідно із частинами 1, 2 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

«…Порука – це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може» – такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-2056цс15.

За положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 14 договору поруки № PX029031/73387/001 від 30.11.2012 року, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (а.с. 10).

На переконання суду, умова договору поруки про дію поруки до повернення кредиту за кредитним договором не може бути врахована як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов`язання за кредитним договором).

Верховний Суд України в своїй постанові від 18.07.2012 року у справі № 6-78цс12 зазначив: «Якщо в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов`язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.»

Згідно правової позиції ВСУ, викладеної у постанові від 14.06.2017 року у справі № 6-1009цс17: « Якщо договором поруки передбачений строк її дії «до повного припинення зобов`язань боржника», то строк «чинності поруки» все одно складає шість місяців з моменту обов`язку боржника виконати основне зобов`язання».

Відповідно до постанови ВСУ від 17.09.2014 року у справі № 6-53цс14, пред`являтися до поручителя має саме позовна вимога і якщо саме позовна вимога протягом шестимісячного строку не була пред`явлена, то мають місце наслідки, вказані в ч. 4 ст. 559 ЦКУ, а саме припинення поруки.

На думку суду, в даному випадку шестимісячний строк чинності договору поруки слід відраховувати з дня настання строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі. Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.09.2014 року у справі №6-106цс14, за якою, у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на дострокове повернення кредиту за умови пред`явлення банком боржнику й поручителю такої вимоги, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом 6 місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання.

Згідно умов кредитного договору № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року, кінцевий термін користування кредитом сторонами визначено 29.11.2017 року (а.с. 5). Проте, позивач звернувся з позовом до боржника та поручителя лише 12.07.2019 року, зі спливом шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Таким чином, суд вважає, що порука є припиненою, а вимоги позивача до ОСОБА_4 є безпідставними. Отже, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо тверджень відповідача про пропущення позивачем ТОВ «Глобал Спліт» строків позовної давності, суд зазначає, що, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 1.3 кредитного договору № IKAPNAIG.73383.001 від 30.11.2012 року встановлений термін користування кредитом до 29.11.2017 року. З п. 8.6 кредитного договору вбачається, що сторони домовились про те, що строк позовної давності до вимог за цим Договором становить десять років (а.с. 5-7).

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, узгодженого сторонами. Таким чином, відсутні підстави для застосування наслідків пропущення строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «ГЛОБАЛ СПЛІТ» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а тому з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню основна сума боргу в розмірі 39103,18 грн.

Щодо питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1162,28 грн. (1921,00 грн. х 39103,18 грн. / 64628,73 грн.).

Крім того, відповідачем у відзиві зазначено, що попередній розрахунок суми судових витрат, понесених відповідачем, складає приблизно 3500 грн., які складаються із суми витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України зазначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на правничу допомогу має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Проте відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження понесених ним витрат на оплату професійної правничої допомоги, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для розподілу та стягнення судових витрат, понесених відповідачем.

Зазначене не позбавляє можливості відповідача звернутися з такими вимогами при наданні належних та достатніх доказів, які б підтверджували понесені витрати.

Керуючись ст.ст. 526, 559, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 279, 280-283, 354-355 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (код ЄДРПОУ 41904846, місцезнаходження юридичної особи: вул. Жилянська, буд. 5 Б, офіс 5, м. Київ, 01033), основну суму боргу в розмірі 39103 (тридцять дев`ять тисяч сто три) гривні 18 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (код ЄДРПОУ 41904846, місцезнаходження юридичної особи: вул. Жилянська, буд. 5 Б, офіс 5, м. Київ, 01033), судовий збір в розмірі 1162 (одна тисяча сто шістдесят дві) гривні 28 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.07.2021 року.

Суддя В.А. Сенаторов