Ухвала суду № 9909528, 28.05.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

справа № 2а 14591/09/0570 Суддя 1-ї інстанції Шинкарьова І.В.

Суддя доповідач Сухарьок М.Г.

У К Р А Ї Н А

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2010 року м. Донецьк

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Білак С.В.,

при секретарі Чеплигіні П.І.,

за участю сторін: від позивача Федотова О.В.

від першого відповідача Гришкова Н.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року по справі № 2а-14591/09/0570 за позовом Повного товариства “Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА” (ОСОБА_3, ОСОБА_4.) до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 23 вересня 2009 року № 0000222240/0 в частині нарахування податку на прибуток в сумі 1812,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 906, 00 грн.,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Повне товариство “Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА” (ОСОБА_3, ОСОБА_4) звернувся до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя з позовом про визнання недійсним податкове повідомлення рішення від 23 вересня 2009 року № 0000222240/0 в частині нарахування податку на прибуток в сумі 1812,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 906, 00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.

Відповідач не погодився з постановою суду і подав апеляційну скаргу, вказавши, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції при прийняті постанови не були враховані положення підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а також не взятий до уваги той факт, що під час перевірки позивачем не була надана додаткова угода від 12 жовтня 2007 року. Вважає, що вона була складена як додатковий доказ до адміністративного позову, та не повинна була прийнята до судом уваги.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін судова колегія встановила наступне.

Позивач - Повне товариство “Ломбард ОФТЕХ ЗАСТАВА” (ОСОБА_3, ОСОБА_4) є юридичною особою з 26 травня 2009 року та знаходиться на податковому обліку у Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Маріуполя.

10 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір позики № 2131, відповідно до якого позичальнику у тимчасове користування надавалися грошові кошти у сумі 10000 грн., з оплатою 5 відсотків в місяць від суми позики за користування. В якості забезпечення позичальником виконання зобовязань по поверненню позики, та сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, повязаних з забезпеченням виконання зобовязань, був предмет іпотеки нерухомість, квартира. Позика надавалась строком на один рік з 10 жовтня 2006 року по 10 жовтня 2007 року.

Дія договору визначалась з моменту підписання до фактичного його виконання.

12 жовтня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики, згідно з якою строк надання позики було продовжено до 31 грудня 2007 року. У разі неповернення позичальником заборгованості, відповідач з 01 січня 2008 року, набував права задовольнити свої матеріальні вимоги за рахунок звернення стягнення на предмет застави, та припиняв нарахування відсотків за користування позикою.

Відповідно до умов договору, позивачем, нараховувались відсотки позичальнику за користуванням позикою до 31 грудня 2007 року.

З 01 січня 2008 року позивач здійснював нарахування пені, за порушення позичальником виконання зобовязань, неповернення позики.

У червні 2008 року, позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 грудня 2008 року було визнано мирову угоду, укладену між позивачем та ОСОБА_5

Відповідно до мирової угоди, між іншим, позивач зменшував суму грошових вимог, а позичальник здійснював погашення богу до 15 березня 2009 року. У разі не виконання до зазначеної дати зобовязань сума боргу стягується за рахунок предмету іпотеки.

Станом на 16 березня 2009 року позика та відсотки позивачу не повернуті, 22 квітня 2009 року право власності на предмет іпотеки перейшло до позивача.

Жовтневою міжрайонною держаною податковою інспекцією м. Маріуполя було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт від 12 серпня 2009 року № 1928/22-011-1/31132301, в рамках якої відповідачем також було досліджено зазначену угоду позики, укладену між позивачем та ОСОБА_5

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення рішення від 23 вересня 2009 року № 0000222240/0, яке позивач просить визнати недійсним частково. Відповідач, дійшов висновку, що позивач повинен був нараховувати відсотки за користування позикою до 16 березня 2009 року, тобто до дати визначеної у мировій угоді для добровільного погашення заборгованості перед позивачем позичальника.

Вказані обставини встановлені судом першої інстанції, визнані сторонами в судовому та доказуванню не підлягають.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, постанову суду треба залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Суд першої інстанції вірно встановив, що договором позики від 10 жовтня 2006 року № 2131 та додатковою угодою до нього чітко встановлено розмір та порядок одержання процентів за користування позикою, а саме до 31 грудня 2007 року. Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що у разі неповернення заборгованості позивач припиняє нарахування відсотків за користування позикою, та отримує право на задоволення своїх матеріальних претензій за рахунок стягнення на предмет застави.

Судова колегія не приймає посилання відповідача, на невиконання позивачем підпункту 11.3.6 пункту 11.3. статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки на час проведення відповідачем перевірки, була відсутня жодна з ознак, яка може визначати заборгованість за зазначеним договором позики, як безнадійну.

Стосовно, тверджень відповідача, що додаткова угода не була надана під час проведення перевірки, судова колегія зазначає, що пунктом 2.4 договору позики, передбачено строк повернення позики та процентів за користування позикою 10 жовтня 2007 року.

Зазначена додаткова угода до договору позики продовжує строк дії договору позики, та термін повернення позики і нарахування процентів за користування позикою до 31 грудня 2007 року. В акті перевірки зазначено, що позивач нараховував проценти за користування позикою до 31 грудня 2007 року.

З викладеного випливає, що дата закінчення нарахування процентів за користування позикою позивачем співпадає з датою зазначеної у додатковій угоді.

Порушення норм податкового законодавства відповідач визначив за період з 01 січня 2008 року по 16 березня 2009 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2008 року визнано мирову угоду, між позивачем та ОСОБА_6 Підставою звернення позивача до районного суду, було звернення стягнення на предмет іпотеки за даним договором.

Таким чином, сума нарахованої заборгованості позивачем позичальнику узгоджена у судовому порядку.

Відповідачем не надано доказів, що питання підстав нарахування процентів за період з 10 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року виникало під час перевірки.

Колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, 25 листопада 2009 року є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 2, 11, 21, 70, 71, 159, 160, 184, 195, 196, 198-200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року по справі № 2а-14591/09/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року по справі № 2а-14591/09/0570 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 28 травня 2010 року , повний текст буде виготовлений 2 червня 2010 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий: Сухарьок М.Г.

Судді: Гаврищук Т.Г.

Білак С.В.