Рішення № 99085832, 19.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2021Справа № 910/9509/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-гарант"

про стягнення 128 000,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-гарант" (далі - відповідач) про стягнення 128 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування на транспорті від 21.02.2020 року № 021029/4057/0000120, та у зв`язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "MAZDA CX-5", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "MITSUBISHI LANCER", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 201041420, а тому позивач вказує, що обов`язок з відшкодування 128 000,00 грн. покладається на відповідача. Крім того, у позовній заяві Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 6 000,00 грн., а також надало докази на підтвердження факту понесення та розміру таких витрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2021 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" залишено без руху та надано останньому строк для усунення її недоліків.

23.06.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" від 22.06.2021 року про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2021 року відкрито провадження у справі № 910/9509/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, спір буде вирішений за наявними матеріалами справи у відповідності до приписів частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

16.07.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.

15.07.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-гарант" від 14.07.2021 року № 03/2750, в якому останнє повідомило про сплату ним на користь позивача до відкриття провадження у справі № 910/9509/21 спірної суми боргу в розмірі 128 000,00 грн. та просило закрити провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у наведеному клопотанні відповідач просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відмовити Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Уніка" у компенсації таких витрат.

Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.02.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування на транспорті № 021029/4057/0000120 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "MAZDA CX-5", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням. Вигодонабувачем за цим правочином визначено АТ "Креді Агріколь Банк".

Відповідно до пункту 1.4 Договору строк його дії встановлено з 00:00 год. 04.03.2020 року по 24:00 год. 03.03.2021 року.

17.10.2020 року о 05:33 год. на проспекті Науки, 40 у місті Харкові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "MITSUBISHI LANCER", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "MAZDA CX-5", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з чим, транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 18.11.2020 року в справі № 638/14889/20 (провадження № 3/638/3866/20) водія автомобіля "MITSUBISHI LANCER", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого скоєно ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до полісу серії ЕР № 201041420 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "MITSUBISHI LANCER", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.

Страховим актом позивача від 10.12.2020 року № 00379989 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 211 006,16 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 11.12.2020 року № 188167 позивач перерахував страхувальнику грошові кошти у розмірі 211 006,16 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодув. зг.дог.№021029/4057/0000120 від 21/02/2020р. Без ПДВ. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 ".

Листом від 18.01.2021 року № 29019-1 позивач звернувся до відповідача із заявою № 29019 про виплату страхового відшкодування у розмірі 211 006,16 грн., яка була вручена Товариству з додатковою відповідальністю Страховій компанії "Альфа-гарант" 28.01.2021 року.

Проте спірна сума страхового відшкодування відповідачем у встановлений законом строк позивачу в добровільному порядку відшкодована не була, у зв`язку з чим, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" 11.06.2021 року звернулося до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років з - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "MAZDA CX-5", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2018, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.

Разом із тим, відповідно до наявної у матеріалах справи копії Звіту № 6378 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного 14.12.2020 року оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю "СЗУ Україна Консалтинг" ОСОБА_3 , а також ремонтної калькуляції від 14.12.2020 року № 00379989, вартість робіт по відновленню автомобіля "MAZDA CX-5", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 468 043,13 грн. з ПДВ (390 035,94 грн. без ПДВ).

Водночас згідно зі страховим актом позивача від 10.12.2020 року № 00379989, зважаючи на виставлений СТО - ТОВ "АККО МОТОРС" рахунок-фактуру від 26.10.2020 року № КА5-0000000353 на оплату відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "MAZDA CX-5", реєстраційний номер НОМЕР_1 на суму 511 094,23 грн., вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 211 006,16 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 11.12.2020 року № 188167 позивач перерахував страхувальнику грошові кошти у розмірі 211 006,16 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодув. зг.дог.№021029/4057/0000120 від 21/02/2020р. Без ПДВ. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 ".

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

У даному випадку, положеннями полісу серії ЕР № 201041420 було передбачено франшизу в розмірі 2 000,00 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, а також визначені полісом серії ЕР № 201041420 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.) та франшизи (2 000,00 грн.), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу 128 000,00 грн.

У той же час, як було зазначено вище, у клопотанні від 14.07.2021 року № 03/2750 відповідач повідомив про повне погашення ним спірного боргу перед позивачем на суму 128 000,00 грн. до відкриття провадження у даній справі, на підтвердження чого надав суду копію відповідного платіжного доручення від 11.06.2021 року № 17687 на суму 128 000,00 грн. з призначенням платежу: "Страх. відшк. в порядку регресу зг. страх. акту №ЦВ/20/7369 за дог. страх. № 201041420 від 25.08.2020. Без ПДВ". Враховуючи наведені обставини, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-гарант" просило суд закрити провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що з означеним позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до господарського суду міста Києва 11.06.2021 року (нарочним способом), що підтверджується відміткою вхідного штампу канцелярії суду на першій сторінці позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка".

Провадження у справі № 910/9509/21 було відкрито ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2021 року.

У той же час, як було зазначено вище, відповідно до платіжного доручення від 11.06.2021 року № 17687 (проведено банком 11.06.2021 року) відповідач сплатив на користь позивача спірну в даній справі суму страхового відшкодування у розмірі 128 000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що як на час звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до господарського суду міста Києва з даним позовом - 11.06.2021 року, так і на час відкриття провадження у справі № 910/9509/21 - 29.06.2021 року, сума боргу відповідача перед позивачем у розмірі 128 000,00 грн. була погашена Товариством з додатковою відповідальністю Страховою компанією "Альфа-гарант" у добровільному порядку, що у свою чергу підтверджує фактичну відсутність предмета спору між сторонами у справі станом на 11.06.2021 року та свідчить про наявність правових підстав для відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача спірного страхового відшкодування.

Відтак, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" слід відмовити.

У свою чергу, зважаючи на встановлені судом обставини справи, клопотання Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-гарант" від 14.07.2021 року № 03/2750 про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, за умовами частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, який у встановлений статтею 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 90-денний строк з дня отримання заяви про страхове відшкодування не виплатив позивачу такого відшкодування, суд на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про покладення на Товариство з додатковою відповідальністю Страхову компанію "Альфа-гарант" судових витрат у даній справі, зокрема, витрат Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (далі - клієнт) та Адвокатським бюро "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" (далі - бюро) укладено договір № 1/20ю про надання правової допомоги, за умовами якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі, але не виключно:

- надання правової допомоги під час досудового розслідування та в судах всіх рівнів у кримінальних провадженнях, що прямо чи опосередковано стосуються інтересів клієнта, в т.ч. здійснення захисту інтересів та інше;

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складання документів правового характеру (звернень, заяв, скарг, листів, пропозицій, запитів та ін.) та процесуальних документів (відзивів, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництво та захист інтересів клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій, будь-яких органах державної влади, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, НАБУ, прокуратури, ДБР, САП, СБУ, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, експертних установах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП та КАС України.

Відповідно до розділу 4 цього договору, ціна наведеної угоди складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін. Вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту отримання клієнтом рахунку від бюро. За результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація.

Пунктами 6.1 та 6.2 означеного правочину встановлено, що цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов і його підписання сторонами, а його дія припиняється 31.12.2021 року.

Пунктом 1 (№ п/п 3) додатку № 1 до цього договору встановлено, що клієнт доручає бюро надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільним або господарським судочинством за страховим актом № 00379989 (дата випадку - 17.10.2020 року, дата страхового відшкодування - 11.12.2020 року).

Після одержання матеріалів (справ) від клієнта останній зобов`язаний здійснити оплату послуг протягом 5 робочих днів на рахунок бюро в розмірі 6 000,00 грн. за кожну справу з переліку в безготівковій формі на підставі виставленого рахунку бюро, яке в свою чергу має здійснити такий чіткий перелік дій по кожній окремій справі, про що в подальшому звітує клієнту та на вимогу останнього надсилає (надає) на його поштову (юридичну) адресу підтверджуючі документи та звіт про виконану роботу.

Зі змісту акту надання послуг від 01.06.2021 року № 83 до договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 року № 1/20ю, складеного Адвокатським бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка", вбачається, що на підставі вказаного вище договору адвокатським бюро були надані наступні види правової допомоги, а саме :

1) повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі (вартістю 2 000,00 грн.);

2) дослідження та оцінка переданих клієнтом до бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту інтересів клієнта (вартістю 1 000,00 грн.);

3) написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу (вартістю 3 000,00 грн.).

У наведеному вище акті визначено, що загальна вартість робіт (послуг) складає 6 000,00 грн., а клієнт претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Вказаний акт містить підписи уповноважених осіб сторін договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 року № 1/20ю та відтиски печаток зазначених юридичних осіб.

Судом встановлено, що згідно з платіжним дорученням від 02.06.2021 року № 002336 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" на підставі виставленого йому рахунку від 01.06.2021 року № 83 перерахувало на рахунок Адвокатського бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт" грошові кошти у розмірі 6 000,00 грн. з призначенням платежу: "22030001. Надання прав. допомоги зг. дог. № 1/20ю від 31.12.2020р по справі № 29019 Стр. акт 00379989, згідно рах № 83 від 01.06.21 р Без ПДВ".

У матеріалах справи також наявна копія ордеру від 01.01.2021 року серії АІ № 1081744 на надання правової допомоги на представництво інтересів позивача адвокатом Лисовим О.О., виданого Адвокатським бюро "Адвокатське Бюро Олександра Лисова "Еквіт".

За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зважаючи на вищенаведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Однак, відповідачем у встановленому законом порядку не було доведено суду, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. не мають характеру необхідності, що їх розмір є нерозумним та невиправданим. Крім того, Товариством з додатковою відповідальністю Страховою компанією "Альфа-гарант" не доведено перед судом, що заявлений Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" розмір таких витрат є необґрунтовано високим та не відповідає існуючим ринковим цінам на аналогічні послуги. Також відповідачем не надано й доказів на підтвердження порушення критерію реальності наданих позивачу адвокатом Лисовим О.О. послуг професійної правничої допомоги, їх неспівмірності з ціною позову та обсягом проведених адвокатом робіт. Суд констатує, що викладені відповідачем заперечення проти стягнення з нього усієї заявленої позивачем суми витрат на оплату послуг адвоката зводяться до загальних фраз та не містять конкретних та обґрунтованих посилань на наявність підстав для такого зменшення, а також доказів на їх підтвердження.

Разом із тим, сам по собі факт сплати відповідачем спірного страхового відшкодування до відкриття провадження у справі № 910/9509/21 (проте з порушенням встановленого статтею 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку) не підтверджує необґрунтованість та неспівмірність понесених Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн.

З огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимим доказами тих обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі.

Відтак, зважаючи на те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. є підтвердженими, беручи до уваги відсутність правових підстав для зменшення заявлених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про те, що обов`язок з відшкодування таких витрат у розмірі 6 000,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; код ЄДРПОУ 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літера В; код ЄДРПОУ 20033533) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а також 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.08.2021 року.

Суддя В.С. Ломака