Рішення № 99085795, 17.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2021Справа № 910/4779/21За позовом Громадської організації "Український інститут міжнародної політики", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Дементьєвої Алли Анатоліївни, м. Київ

про стягнення 76 684,00 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Медвецький А.Т. (адвокат за довіреністю від 14.01.2021 року);

від відповідача: Дорошенко А.Ю. (представник за довіреністю від 03.06.2021 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.03.2021 року до Господарського суду міста Києва звернулась Громадська організація "Український інститут міжнародної політики" (позивач) із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дементьєвої Алли Анатоліївни (відповідач) суми авансу в розмірі 69 807,92 грн та суми відсотків в розмірі 8 776,12 грн у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору про надання послуг №15 від 19.02.2020 року в частині проведення заходу та організації проживання учасників цього заходу.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/4779/21 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 року позовну заяву Громадської організації "Український інститут міжнародної політики" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.

15.04.2021 року (в строк визначений судом) позивачем засобами поштового зв`язку, було направлено до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви. Заяву судом отримано 16.04.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 22.06.2021.

29.04.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що він не домовлявся з позивачем, що замість нього проведе семінар та не має намір перетворитись в голову правління ОСОБА_1 . Окрім того, Дементьєва Алла Анатоліївна не мала/приймала доручення від ОСОБА_1 замість нього провести захід. Також відповідачем вказано, що неможливість виконати договір виникла з вини ОСОБА_1 та вини 24 осіб, які мали прийняти участь у семінарі та не прибули до готелю.

19.05.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що відповідачем послуги не надано і умови Договору не виконано, тому поверненню підлягає сума попередньої оплати в розмірі 69 807,92 грн. Окрім того, у зв`язку із запровадженням на території України карантину такий захід не міг бути проведений і фактично проведений не був, у вз`язку з чим кошти перераховані відповідачу підлягають поверненню.

02.06.2021 року відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано аналогічну позицію, зазначену у відзиві на позовну заяву та додатково вказано, що готельна послуга третім особам, як корисний ефект результату дії Дементьєвої А.А. , в процесі її цілеспрямованого виконання на користь третіх осіб, без примусу, добровільного, не споживалася тими самими третіми особами.

18.06.2021 року позивачем подано до суду пояснення в яких зазначено, що саме відповідач зобов`язався забезпечити надання послуг, які фактично надані не були, тому повернення попередньої оплати покладено на відповідача нормами діючого законодавства.

В судовому засіданні 22.06.2021 судом було оголошено перерву до 17.08.2021.

В судовому засіданні 17.08.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2020 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Договір про надання послуг №15 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з організації заходів та проживання учасників таких заходів у обсязі та в строк, що визначаються у окремих кошторисах, а замовник зобов`язується сплачувати вартість належним чином наданих послуг в порядку та на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору виконавець надає замовнику послуги на територію готелю «Амарант Готель», що знаходиться за адресою: Україна, 04080, м. Київ, вул. Константинівська, 71-Д.

Згідно з п. 2.1. Договору послуги вважаються своєчасно замовленими і прийнятими до виконання виконавцем з дати перерахування замовником суми попередньої оплати в розмірі 100% від вартості послуг, визначених у відповідному Додатку, на поточний рахунок виконавця, вказаний в цьому Договорі, не пізніше ніж за 3 банківських днів до початку заходу, але в будь-якому випадку не раніше отримання від виконавця відповідного рахунку на оплату.

Надання послуг за цим Договором має бути повністю (100%) передплачене замовником шляхом безготівкового рахунку на підставі отриманих від виконавця рахунків або гарантоване номером діючої кредитної картки замовника. Замовник зобов`язаний здійснити оплату рахунків не пізніше 3 банківських днів з дати виставлення рахунку до дня заїзду клієнта (клієнтів), якщо інше не передбачено у додатках до Договору. (п. 4.1. Договору).

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2., 5.3. Договору сторони звільняються від відповідальності в разі дії форс-мажорних обставин, таких як: війна, воєнні дії, терористичні акти, стихійні лиха, страйки, а також обставини, які знаходяться поза контролем сторін, включаючи прийняття закону і/або іншого нормативного акту, який унеможливлює виконання сторонами зобов`язань, що передбачені Договором. Сторона, що зазнала впливу форс-мажорних обставин, протягом 1 (однієї) доби в письмовій формі зобов`язана повідомити іншій стороні про їх вплив, можливий термін дії та припинення дії вищенаведених обставин. Доказом дії форс-мажорних обставин є їх документальне підтвердження, в порядку, встановленому чинним законодавством України. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на такі обставини, як на підставу від звільнення від відповідальності.

Договір набуває чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін, та скріплення їх підписів печатками, і діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань, взятих на себе за Договором. (п. 9.1. Договору).

Додатком до Договору сторони погодили умови проживання у готелі.

Додатковим документом до Договору сторони узгодили, що датою заходу є 20-21.03.2020 року на 26 гостей.

Так, на виконання умов Договору відповідачем було виставлено позивачу рахунки-фактури для оплати на загальну суму в розмірі 69 807,92 грн, а саме: №82 від 12.03.2020 року на суму в розмірі 19 550,00 грн за оренду залу у готелі «Амарант», №83 від 12.03.2020 року на суму в розмірі 34 406,40 грн за харчування в готелі «Амарант» та №84 від 12.03.2020 року на суму в розмірі 15 851,52 грн за проживання в готелі «Амарант».

Позивачем, на виконання умов Договору, було здійснено оплату 100% вартості послуг відповідачу в розмірі 69 807,92 грн згідно наступних платіжних доручень №55 від 16.03.2020 року на суму 19 550,00 грн, №56 від 16.03.2020 року на суму 34 406,40 грн, №59 від 16.03.2020 року на суму 15 851,52 грн.

Проте, як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що відповідачем послуги не надано 20 та 21 березня 2020 року, позивачем на адресу відповідача було надіслано лист №02-20-43 від 18.06.2020 року, яким позивач просив здійснити повернення грошових коштів у зв`язку з непроведенням заходу в межах дії Договору.

У відповідь відповідач надіслав позивачу лист №24062020 від 24.06.2020 року, в якому зазначено, що з огляду на епідемію пандемії COVID-19, відповідач готовий запропонувати використати 69 807,92 грн для проведення заходу у зручний час або залишити на депозиті, з можливістю використати їх до 31.12.2020 року.

06.07.2020 року позивач листом №02-20-48 повідомив відповідача про те, що проведення заходу було оформлене не відповідні дати і використання перерахованих коштів з депозиту є неможливим, а тому у строк до 28.07.2020 року позивач просив здійснити повернення коштів.

Листом №08072020 від 08.07.2020 року відповідач дублював пропозицію вказану у листі №24062020 від 24.06.2020 року.

16.12.2020 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №02-20-154, якою вимагав останнього повернути позивачу кошти.

Не отримавши від відповідача вказаної суми позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми коштів в розмірі 69 807,92 грн керуючись ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, що аванс поверненню не підлягає, а неотримання позивачем послуг за Договором сталось саме з вини останнього.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір про надання послуг №15 від 19.02.2020 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом, відповідачем було виставлено позивачу рахунки-фактури для оплати на загальну суму в розмірі 69 807,92 грн, а саме: №82 від 12.03.2020 року на суму в розмірі 19 550,00 грн, №83 від 12.03.2020 року на суму в розмірі 34 406,40 грн та №84 від 12.03.2020 року на суму в розмірі 15 851,52 грн (копії містяться в матеріалах справи).

Позивачем, на виконання умов Договору, було здійснено оплату 100% вартості послуг відповідачу в розмірі 69 807,92 грн згідно платіжних доручень №55 від 16.03.2020 року на суму 19 550,00 грн, №56 від 16.03.2020 року на суму 34 406,40 грн, №59 від 16.03.2020 року на суму 15 851,52 грн (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідно до пунктів 5.1. та 5.2. Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України №19 від 16.03.2004 року, готель зобов`язаний забезпечити якісне надання готельних послуг згідно з вимогами чинного законодавства, цих Правил та договору. За умови невиконання повністю або частково договірних зобов`язань, пов`язаних з наданням готельних послуг, винна сторона має відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки.

Договором сторонами погоджено надання відповідачем послуг з оренди залу у готелі «Амарант», харчування та проживання в готелі «Амарант» на 26 осіб (гостей) у строк з 20 по 21 березня 2020 року.

Відповідач, в судових засіданнях та своїх пояснення поданих по суті спору, наголошував на тому, що відповідач, як юридична особа, не може бути приймачем послуг за Договором, оскільки Договір укладено на користь третіх осіб.

Однак, Суд зазначає, що в господарському процесі, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, саме сторони договору, як в даному випадку, є учасниками процесу, позивач як замовник послуг (особа, що отримує послуги), а відповідача як виконавець (особа, що надає послуги).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, що не заперечено жодною із сторін, а також підтверджено відповідачем в запереченнях на відповідь на відзив, які долучені до матеріалів справи, відповідач послуги по Договору, у визначені сторонами дні (20-21.03.2020 року), не надав.

У зв`язку з чим, позивач листами №02-20-43 від 18.06.2020 року, №02-20-154 від 06.07.2020 року та претензією №02-20-154 від 16.12.2020 року вимагав відповідача повернути попередню оплату в розмірі 69 80,92 грн.

Натомість, листами №24062020 від 24.06.2020 року та №08072020 від 08.07.2020 року, з огляду на епідемію пандемії COVID-19, пропонував позивачу використати 69 807,92 грн для проведення заходу у інший зручний час або залишити на депозиті, з можливістю використати їх до 31.12.2020 року.

При цьому, суд критично ставиться до зазначених у вказаних листах пропозиціях відповідача, враховуючи, що пунктом 8.1. Договору сторони погодили, що зміни у Договір можуть бути внесенні тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється договором про внесення змін та доповнень до цього Договору, однак, сторони умовами Договору не змінювали строку проведення заходу з 20-21.03.2020 року на іншу дату.

Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням матеріалів, що містяться в справі, та пояснень сторін по суті спору, обставина фактичного неотримання позивачем (ненадання відповідачем) обумовлених послуг із розміщення, проживання та харчування в готелі «Амарант» за Договором у визначені строки встановлена.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом надано правову оцінку обставинам зазначеним відповідачем у листах №24062020 від 24.06.2020 року та №08072020 від 08.07.2020 року, щодо епідемії пандемії COVID-19 на території України.

Визначення форс-мажору дається у Законі України Про торгово-промислові палати в Україні. Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 вказаного Закону форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні:

- вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин;

- мають надзвичайний характер;

- є невідворотними;

- унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні, сторона яка посилається на дію форс-мажорних обставин повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними і що ці обставини є форс-мажором саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин довести їх надзвичайність та невідворотність. При укладенні договору сторони можуть реально оцінювати потенційні загрози прийняття того чи іншого нормативного акту, що зробить неможливим виконання зобов`язань за договором. Те що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, у відповідності до статей 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати України №671/97-ВР від 02 грудня 1997 року (із змінами та доповненнями), шляхом видачі сертифіката. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), із зазначенням компетенції ТПП України та регіональних ТПП, форми заяви, необхідних документів, строків видачі сертифікату тощо, визначено Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який затверджено рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44(5).

Орім того, відповідно до пунктів 5.1., 5.2., 5.3. Договору сторони звільняються від відповідальності в разі дії форс-мажорних обставин, таких як: війна, воєнні дії, терористичні акти, стихійні лиха, страйки, а також обставини, які знаходяться поза контролем сторін, включаючи прийняття закону і/або іншого нормативного акту, який унеможливлює виконання сторонами зобов`язань, що передбачені Договором. Сторона, що зазнала впливу форс-мажорних обставин, протягом 1 (однієї) доби в письмовій формі зобов`язана повідомити іншій стороні про їх вплив, можливий термін дії та припинення дії вищенаведених обставин. Доказом дії форс-мажорних обставин є їх документальне підтвердження, в порядку, встановленому чинним законодавством України. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на такі обставини, як на підставу від звільнення від відповідальності.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджуючих документів про наявність обставин, що звільняють виконавця (відповідача по справі) від відповідальності за невиконання зобов`язання. Таких документів відповідачем до суду надано не було.

Відтак, виконавець (відповідач), у відповідності до умов Договору, зобов`язаний був надати обумовлені Договором послуги у період з 20.03.2020 року по 21.03.2020 року включно.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 ЦК України), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем як виконавцем за договором (зобов`язаною стороною за договором в частині надання послуг), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку за Договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

За таких обставин, враховуючи встановлений Договором строк надання послуг, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що відповідачем надані послуги обумовлені Договором або докази, які з достатньою вірогідністю підтверджували б факт повного надання виконавцем послуг за Договором у передбачений строк і відповідач таких доказів суду не надав, відтак факт істотного порушення зобов`язань за Договором відповідачем по справі є доведеним.

Отже, виходячи з стандарту доказування вірогідність доказів, встановленим статтею 79 ГПК України, наявними у справі доказами більш вірогідно підтверджується, що відповідач не виконав роботи в обумовлений строк та не передав їх замовникові.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Сторони пунктом 9.1. Договору встановили, що Договір набуває чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін, та скріплення їх підписів печатками, і діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань, взятих на себе за Договором.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. (ст. 905 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що іншого строку Договору сторонами не погоджено, а тому він є припиненим, станом на момент розгляду справи у суді, в силу спливу терміну на який його було укладено.

Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

При цьому, відповідач неодноразово в судовому засіданні 17.08.2021 року наголошував на тому, що сплачена позивачем за Договором сума в розмірі 69 807,92 грн є завдатком.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, а тому, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 69 807,92 грн безпідставно отриманих коштів.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму відсотків в розмірі 8 776,12 грн, нарахованих на суму неповернутих коштів (вимога зазначена у позовній заяві).

При цьому, Судом встановлено, що згідно наданого до позовної заяви розрахунку, наведена позивачем сума вирахувана за формулою розрахунку пені, а тому, заявлені позивачем відсотки в розмірі 8 776,12 грн каліфікуються судом як пеня.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені і визнано його частково обґрунтованим, оскільки вірним період нарахування є саме строк з наступного дня після закінчення строку дії Договору, коли у відповідача виник обов`язок із повернення коштів позивачу, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 1 354,07 грн, нарахована за період з 01.01.2021 року по 01.03.2021 року.

Окрім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповіді на відзив та поясненнях від 15.06.2021 року №01-21-26, поданих до суду, позивачем викладались вимоги без прохання про стягнення з відповідача суми відсотків в розмірі 8 776,12 грн, натомість позивач просив, окрім суми основного боргу, стягнути з відповідача суму 3% річних в розмірі 2 216,00 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 4 660,08 грн.

Однак, зазначені суми не були враховані судом під час розгляду справи, оскільки позивачем відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України не змінювався розмір заявлених позовних вимог шляхом звернення до суду із відповідною заявою про це, а тому, вказані пояснення не можуть бути кваліфіковані судом як заяви про зменшення (збільшення) розміру заявлених позовних вимог.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді санкцій понад суми, визнаної судом обґрунтованою.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 69 807,92 грн та сума пені в розмірі 1 354,07 грн.

Судовий збір, у розмірі 2 106,54 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дементьєвої Алли Анатоліївни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь Громадської організації "Український інститут міжнародної політики" (ідентифікаційний код 39164168, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 4, офіс 402) суму коштів в розмірі 69 807,92 грн (шістдесят дев`ять тисяч вісімсот сім гривень 92 копійки), суму пені в розмірі 1 354,07 грн (одна тисяча триста п`ятдесят чотири гривни 07 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 106,54 грн (дві тисячі сто шість гривень 54 копійки).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 163,46 грн залишити за Громадською організацією "Український інститут міжнародної політики".

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 19.08.2021 року.

Суддя С.М. Морозов