Рішення № 99082910, 16.08.2021, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/1523/17

Провадження №2/193/3/21

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

16 серпня 2021 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кащук Д.А.,

при секретарі судового засідання Ратушній В.В.,

за участі:

представника позивача Сорокіна М.Ж.,

представника відповідача Пізняк В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Софіївка Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 на підставі заяви б/н від 07.08.2006 року отримав у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 24200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.

В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 15 листопада 2017 року має заборгованість 74341,05 грн., яка складається з:

30526,36 грн. - тіло кредиту; 21052,86 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 18745,59 грн. - пеня, а також штрафи відповідно до умов договору: 500 грн. -штраф (фіксована складова), 3516,24 грн. -штраф (процентна складова).

На підставі зазначеного просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 07.08.2006 року у розмірі 74341,05 грн. та судові витрати у розмірі 1600,00 грн..

25 січня 2018 року відповідач надав до суду клопотання про зупинення провадження у цивільній справі, в обгрунтування якого зазначив, що досудовим розслідуванням встановлено, що 14.09.2016 невстановленою на теперішній час особою з використанням його картки «Універсальна» № НОМЕР_1 , здійснено придбання товарів в миттєву розстрочку у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 23300 грн., вказана карта під впливом погроз та оману, була передана продавцю магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в приміщенні вказаного магазину, для оформлення документів з надання йому готівкових коштів в кредит. Зазначає, що в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », він особисто не був, ніякі документи не підписував та техніку не купував, доручення на придбання техніки нікому не давав, (вказаний товар ним отримано не було). Оскільки придбання товару ним не здійснювалось, а здійснено невідомими особами, укладений договір про миттєву розстрочку суперечить його волі та є шахрайством щодо нього, він був вимушений звернутись до правоохоронних органів, а саме: 27.12.2016 до Криворізької місцевої прокуратури №3 (звернення скероване до Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області, для -вирішення питання в порядку ст. 214 КПК України); 02.02.2017 до головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (відомості за його заявою внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040000000106). В ході проведення досудового розслідування кримінального провадження його визнано потерпілим від протиправних дій осіб, в наслідок яких спричинено майнову шкоду.На теперішній час, у кримінальному провадженні № 12017040000000106 досудове розслідування триває та до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні неможливо правильно вирішити даний цивільний позов. Тому просив зупинити провадження у справі (а.с. 41-43).

23 травня 2018 року представник позивача надав відповідь, в якому зазначив, що заяв та дзвінків від Банку від Клієнта про втрату картки «Універсальна» за допомогою якої була оформлена послуга «Миттєва розстрочка» не надходило, тому просить позовні вимоги задовольнити повністю (а.с.85-87).

Представник позивача в судовому засідання підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що у ОСОБА_1 була викрадена картка «Універсальна» за допомогою якої була оформлена послуга «Миттєва розстрочка», тому просить в позовних вимогах відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що 14 червня 2018 року відбулася державна реєстрація та змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Привабанк» на Акціонерне товариство комерційний банк «Привабанк».

Відповідач ОСОБА_1 07 серпня 2006 року підписав анкету-заяву № б/н, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 250,00 гривень. Обумовлена процентна ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору 3% в місяць з розрахунку 360 днів року (а.с. 11). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився із зазначеним договором до його укладення, який був наданий йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Розмір кредитного ліміту в анкеті-заяві зазначений 250,00 грн., в той час як позивач у позовній заяві зазначає суму отриманого кредиту в розмірі 24200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Анкета-заяви не містить жодної інформації щодо встановлення розміру та порядку стягнення пені та штрафів у разі порушення виконання зобов`язань за договором (а.с. 11).

На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та самих Умов та правил надання банківських послуг, позивач нарахував відповідачу заборгованість станом на 15.11.2007 року в розмірі 74341,05 грн. та складається з: 30526,36 грн. - тіло кредиту; 21052,86 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 18745,59 грн. - пеня, а також штрафи відповідно до умов договору: 500 грн. -штраф (фіксована складова), 3516,24 грн.- штраф (процентна складова) (а.с. 5-10).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Надані позивачем докази не дозволяють безсумнівно встановити, який кредитний ліміт було вирішено надати відповідачу, оскільки банком в анкеті-заяві визначено кредитний ліміт в 250,00 грн., в той час як у позові вказано про надання кредитного ліміту в 24200,00 грн, при цьому, суд позбавлений можливості перевірити правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором, оскільки відсутні вихідні дані, зокрема про дату збільшення чи зменшення кредитного ліміту та його використання позичальником. Крім того, дані обставини не підтвердженні належними та допустимими доказами, оскільки розмір кредитного ліміту зазначено лише в тексті позовної заяви.

Крім того, банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема, заборгованість за кредитом, процентам за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасну сплату кредиту та обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені та штрафів та у розмірах і порядку нарахування, зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Доводи позивача про те, що ним надані належні та допустимі докази по справі, не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на наступне.

Згідно матеріалам справи, анкета-заява, яка підписана сторонами 07 серпня 2006 року, містить інформацію про встановлений кредитний ліміт на картці позичальника у розмірі 250,00 грн.

Рух коштів на картковому рахунку не може бути належним підтвердженням обізнаності відповідача з конкретними Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами Банку, на які посилається позивач як на умови кредитного договору, факту згоди відповідача на них.

Крім того, роздруківка Умов кредитування із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15), постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає доведеним лише факт існування між сторонами кредитного договору та надання банком у користування позичальника кредитних коштів у розмірі 250,00 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Аналогічні положення містила ст. 1048 ЦК України і на момент укладення кредитного договору.

Як слідує з заяви про отримання кредиту, підписаної відповідачем, на момент укладення кредитного договору ними погоджувалася відсоткова ставка за користування кредитними коштами 3 % на місяць, тобто 36 % річних (а.с. 11).

З розрахунку заборгованості наданого позивачем слідує, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснювалося за різними відсотковими ставками, від 30,00% річних до 43,2 % річних.

Заява про отримання кредиту та довідка про умови кредитування не містить умов щодо підстав нарахування пені та штрафних санкцій.

При цьому, позивачем нараховано заборгованість за відсотками 21052,86 грн., за пенею 18745,59 грн та заборгованість по штрафам 4016,24 грн. (а.с. 5-10).

У даному випадку не можна застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07.08.2006) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідатиме встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, принципу справедливості розгляду справи судом.

За таких обставин, за наявності заперечень відповідача щодо факту погодження з Умовами та правилами, відсутності його підпису на них, наявності в матеріалах справи заяви про отримання кредиту, яка не містять умов щодо відповідальності у вигляді неустойки (штрафу та пені), містить чітко визначену відсоткову ставку на яку погоджувався позичальник укладаючи договір, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджено вказаних обставин.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що нарахування пені та штрафів, не передбачених договором, а також відсотків за користування кредитом у підвищеному розмірі, який з ним не погоджувався, суперечить вимогам закону.

Нарахування відсотків за користування кредитом повинно було здійснюватися за відсотковою ставкою погодженою сторонами в заяві про кредитування, а саме 36 % річних.

У зв`язку з чим, суд позбавлений можливості самостійно здійснити перерахунок відсотків за користування кредитом за ставкою 3%, оскільки сума заборгованості за кредитом в період з 19.06.2006 по 15.11.2017 постійно змінювалася (колонка 3 розрахунку заборгованості), а первинних бухгалтерських документів на її підтвердження на певну дату, суду не надано.

Аналогічного висновку дійшов ВС у постанові від 14.06.2018 у справі № 364/737/17.

Тому слід стягнути з відповідача нараховані відсотки в розмірі 250,00 грн., що не будуть перевищувати суму встановленого кредитного ліміту відповідно анкети - заяви.

Щодо викрадення картки "Універсальна" у відповача позивач зазначає, що заяв та дзвінків від Банку від Клієнта про втрату картки «Універсальна» за допомогою якої була оформлена послуга «Миттєва розстрочка» не надходило.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

У п. 14.16 ст. 14 вказаного Закону передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Статтею 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до п. 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 (далі Положення № 705), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. (п. 7 розділу 6 Положення № 705).

Згідно з п. 8 розділу 6 Положення № 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 9 розділу 6 Положення № 705).

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15.

Згідно наданої відповіді АТ «ПриватБанк» зазначено, що заяв, дзвінків в Банк від Клієнта про втрату картки «Універсальної» за допомогою якої була оформлена «Миттєва розстрочка» не надходило.(а.с. 95-97).

Тому суд не бере до уваги заперечення відповідача, так як відповідач не надав належних доказів про повідомлення банку про викрадення картки.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку наданий до суду, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останньому для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання Заяви-анкети 07.08.2006 року. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відсоткову ставку за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та пеню.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, та відповідно відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача штрафів та пені.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід задовольнити частково, та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом у розмірі 250,00 грн., нараховані відсотки в розмірі 250,00 грн., що не будуть перевищувати суму встановленого кредитного ліміту відповідно анкети - заяви, в іншій частині позову слід відмовити, як необгрунтованих та не підтверджених поданими доказами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, розмір понесених позивачем судових витрат пов`язаних з розглядом справи, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.1) в 10,76 грн, розмір судового збору, що підлягає стягненню пропорційно розмірі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором б/н від 07 серпня 2006 року, яка виникла станом на 15 листопада 2017 року, в розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок, яка складається: 250,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 250,00 грн.- нараховані відсотки за користування кредиту та судовий збір у розмірі 10 (десять) гривень 76 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, однак до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, така скарга може також подаватися до даного апеляційного суду і через Софіївський районний суд Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Дані позивача: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", місцезнаходження: 49049, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ: 14360570, рах. НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 19 серпня 2021 року.

Суддя Д.А.Кащук