Рішення № 99073718, 02.08.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15957/20

провадження № 2/753/1191/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Заставенко М.О.

з секретарем судового засідання Проценко Я.Б.,

за участі

представника позивача Галдецького Я.А. ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєніна Ольга Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

У вересні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі по тексту АТ «Альфа-Банк», позивач) звернулось до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , відповідач 1), ОСОБА_4 ( длі по тексту - ОСОБА_7 , відповідач 2), треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєніна Ольга Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині.

Позовна заява в редакції від 21.12.2020 обґрунтована тим, що між ОСОБА_3 та АКБ СР «УКРСОЦБАНК» 17.06.2006 було укладено кредитний договір. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість перед банком в розмірі 20 003,24 Євро.У січні 2018 року АТ «УКРСОЦБАНК» звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.17.10.2019 Дарницьким районним судом міста Києва по справі № 753/649/18 стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за Договором кредиту в розмірі 20 003,24 Євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 05.12. 2017 становить 645 924 грн. 13 коп. та 9 688 грн. 86 коп. судового збору.На виконання зазначеного рішення Приватним виконавцем Ляпіним Д.В., 18.12.2019 було відкрито виконавче провадження. 10.09.2019 АТ «УКРСОЦБАНК» було реорганізовано в АТ «Альфа-Банк». В процесі виконання судового рішення АТ «Альфа-Банк» стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_3 здійснив відчуження 1/3 частини своєї квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 . На думку позивача, укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу належної йому на праві власності частки своєї квартири свідчить про те, що ним укладено фіктивний правочин. Позивач вказує, що зважаючи на відсутність у ОСОБА_3 будь-якого іншого заставного майна, на яке в рамках виконавчого провадження можливо звернути стягнення та розуміючи ризики втрати 1/3 частини належної йому на праві власності квартири, ним було здійснено відчуження такого майна на користь третьої особи. Тому, за переконанням позивача, відповідачем - ОСОБА_3 вчинено фраудаторний правочин, тобто правочин, який вчинений на шкоду кредитору.Позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_4 позов не визнав, вважав позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами у зв`язку з чим у задоволенні заявлених вимог просив відмовити. Посилався на те, що зареєстрований в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 був власником 1/3 частини сусідньої квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Власниками інших 2/3 частин квартири були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідачу стало відомо про те, що розташована поруч сусідська квартира продається. Враховуючи те, що власником квартири АДРЕСА_1 була його рідна бабуся ОСОБА_8 , то ним прийнято рішення придбати квартиру АДРЕСА_2 з метою проживання його та членів його сім`ї та здійснення догляду за ОСОБА_8 , яка є особою похилого віку. Тому, за переконанням відповідача факт придбання ним сусідньої квартири АДРЕСА_2 не доводить, а навпаки спростовує доводи позивача про фіктивність укладеного правочину. Крім того, відповідач зазначає, що після придбання ним квартири ним здійснено переоформлення всіх договорів про надання комунальних послуг. Також відповідачем сплачуються всі комунальні послуги, що свідчить про відсутність фіктивності укладеного Договору купівлі-продажу та про дійсність його намірів щодо придбання зазначеної квартири. Відповідач 2 вказує на те, що в розумінні вимог ч. 1 ст. 388 ЦК України він є добросовісним набувачем, оскільки не знав та не міг знати про наявність боргових зобов`язань у ОСОБА_3 . Щодо придбання квартири за ціною, нижче оціночної, відповідач зазначив, що придбана ним квартира знаходилась в неналежному та непридатному для використання і проживання стані і потребувала капітального ремонту, що підтверджується фотографіями квартири станом на квітень - травень 2019 року та показаннями свідків. Тому ціна продажу квартири, враховуючи її стан, є об`єктивно розумною та справедливою.

ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.

05.10.2020 ухвалою суду позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєніна Ольга Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині, залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків (а.с. 63).

05.10.2020 ухвалою суду відмовлено у задоволені заяви АТ «Альфа-Банк» про забезпечення позову (а.с. 60-62).

30.10.2020 від позивача надійшли письмові пояснення щодо обґрунтування заявлених позовних вимог (а.с. 65, 66).

21.21.2020 від позивача надійшли письмові пояснення щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та надання документів (а.с. 67, 68).

21.12. 2020 від позивача надійшла позовна заява в новій редакції (а.с. 69-78).

11.01.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 82, 83).

23.03.2021 від представника відповідача 2 ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 91-133), заява про виклик свідків (а.с.136-137), заява про витребування доказів (а.с.139-140), які долучені до матеріалів справи в підготовчому засіданні 23.03.2021 (а.с.143).

02.06.2021 у підготовчому засіданні задоволено частково заяву про виклик свідків, ухвалено допитати в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у задоволенні заяви про витребування доказів відмовлено (а.с.150). Підготовче засідання закрито.

02.08.2021 у судовому засіданні заслухано вступне слово сторін, досліджено письмові докази, заслухано виступ сторін у судових дебатах, суд видалився до нарадчої кімнати, по виходу оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, норми права та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши представника позивача, врахувавши заяви сторін по суті заявлених вимог, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування, купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (продавець), проти якого ухвалено рішення суду про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та покупець, які укладають договір купівлі-продажу, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Частиною третьою статті 11 ЦПК України передбачається принцип диспозитивності, згідно з яким особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та пятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Між АКБ СР «УКРСОЦБАНК» та відповідачем1 - ОСОБА_3 , 17.06.2006 було укладено Кредитний договір № 028/25-138, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит на загальну суму 19 111,00 Євро із номінальною процентною ставкою 10 % річних, строком до 16.04.2012 на придбання автотранспортного засобу «SKODA Octavia», 2006 року випуску (а.с. 16-18).У зв`язку із невиконанням ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість перед банком.

АТ «УКРСОЦБАНК» у січні 2018 року звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17.10.2018 позовні вимоги АТ «УКРСОЦБАНК» задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «УКРСОЦБАНК» заборгованість за Кредитним договором № 028/25-138 від 17.06.2006 в розмірі 20 003,24 Євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 05.12. 2017 становить 645 924 грн. 13 коп. та 9 688,86 грн. судового збору (справа № 753/649/18) (а.с. 22, 23).

На виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.10.2018 по справі № 753/649/18 судом видано виконавчий лист (а.с. 26).

18.12.2019 Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ляпіним Д.В. була винесена постанова ВП № 60905532 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.10.2018 по справі № 753/649/18 (а.с. 27).

Дарницьким районним судом міста Києва ухвалою від 21.01.2020 замінено сторону стягувача виконавчого провадження в цивільній справі № 753/649/18 на його правонаступника - АТ «Альфа-Банк» (а.с. 24, 42).

Як вбачається з інформації по виконавчому провадженню, боржником рішення суду не виконане.

В той же час судом встановлено, що 16.04. 2019 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , як продавцями та ОСОБА_4 , як покупцем був укладений Договір купівлі-продажу квартири за умовами якого Продавці зобов`язались продати та передати, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити належну Продавцям на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 51, 52).

Згідно п. 1 Договору купівлі-продажу квартири, Продавець ОСОБА_5 передала у власність 1/3 частку квартири, Продавець ОСОБА_3 передав у власність 1/3 частку квартири, Продавець ОСОБА_6 передав у власність 1/3 частку квартири, а Покупець - ОСОБА_4 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 ).

Відчужувана квартира складається з трьох кімнат житловою площею - 41,5 кв.м., в цілому загальною площею - 70,1 кв.м.

Як передбачено п. 3 Договору купівлі-продажу квартири, продаж зазначеної квартири вчинено за погоджену сторонами суму 810 000 (вісімсот десять тисяч) грн.

Ця сума повністю сплачена Покупцем та отримана Продавцями згідно їх часток до підписання цього Договору.

У відповідності до п. 13 Договору, сторони підтверджують, що цей правочин не є фіктивним чи удаваним, тобто не є таким, що передбачено ст. 234, 235 ЦК України.

Згідно з 17 Договору, Сторони підтверджують, що договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин, договір не носить характеру фіктивного або удаваного правочину, сторони однаково розуміють значення умов договору та його правові наслідки, не мають заперечень щодо кожної з умов договору, підтверджують нотаріусу, що зміст цього договору повністю відповідає їх дійсним намірам та їх волевиявленню.

Крім того, як зазначено в п. 5 Договору, відсутність заборони відчуження (арештів) щодо зазначеної квартири та відсутність обтяження її іпотекою підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що нотаріусом під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири було здійснено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_2 ) та по продавцям - ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та вбачається, що обтяження квартири відсутні.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача не заперечував щодо відсутності відповідача - ОСОБА_3 в Єдиному реєстрі боржників на час вчинення оспорюваного правочину.

До того ж, в матеріалах справи (а.с. 32) міститься Лист про надання інформації Територіального сервісного центру № 8046 РСЦ МВС в м. Києві від 02 січня 2020 року № 31/26-2090, відповідно до якого за ОСОБА_3 зареєстровані наступні транспортні засоби: АЗЛК 21412 1480 (1991), державний номерний знак НОМЕР_1 , Skoda Octavia Eleg. 1.9 TDI 1896 (2006) державний номерний знак НОМЕР_2 , Toyota Land Cruiser 3956 (1992) державний номерний знак НОМЕР_3 .

Отже, як встановлено судом, Банк забезпечив виконання зобов`язань за кредитним договором заставою. Крім того, за боржником зареєстровано і інше рухоме майно. Позивачем не надано до суду доказів неможливості звернення стягнення на предмет застави та недостатності вартості предмету застави для погашення заборгованості.

Суд відхиляє посилання представника позивача на те, що невиконання відповідачем - ОСОБА_3 свого обов`язку передбаченого договором купівлі-продажу про зняття його з реєстраційного обліку свідчить про те, що сторонами укладено фіктивний правочин, оскільки саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Судом встановлено, що відчуження ОСОБА_3 належної йому на праві власності 1/3 частини квартири відбулось до ухвалення Дарницьким районним судом м. Києва рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Позивачем всупереч вимог ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 знав про призначене судове засідання у зв`язку з чим свідомо, з метою ухилення від виконання судового рішення в майбутньому, відчужив належну його на праві власності 1/3 частину квартири.

Дослідженням наданих Відповідачем 2 доказів, зокрема договору № 2203021572 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 16.08.2019, договору № 2203021572ККС про надання послуг з вивезення побутових відходів від 16.08.2019, повідомленням про приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу № 14455906704 від 14.08.2019, договору № 2203021572 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення від 14.08.2019, квитанцій про сплату за житлово-комунальні послуги, розписку про отримання коштів, чеки на проведення ремонтних робіт, судом встановлено, що укладений сторонами договір купівлі-продажу спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначили про те, що придбана ОСОБА_4 квартира потребувала капітального ремонту та знаходилась у непридатному для використанні стані, що і стало наслідком придбання її за ціною, нижче оціночної. Також свідки підтвердили проведення ОСОБА_4 , у належній йому на праві власності квартирі, ремонтних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Норми ч. 1, 2, 3 ст. 388 ЦК України містять вичерпний перелік підстав, відповідно до яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_4 знав або міг знати про наявність боргових зобов`язань у відповідача - ОСОБА_3 .

Позивач не надав суду доказів, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири є фіктивним так як матеріали справи не місять доказів що в усіх сторін правочину наявний умисел не створювати правові наслідки, які обумовлювалися договором купівлі-продажу квартири.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

А тому повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені в день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Заставенко

Повний текст рішення виготовлено 13.08.2021.