Рішення № 99059542, 11.08.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2543/21

11 серпня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.03.2021 року № Ф-764-13 та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.03.2021 року № Ф-764-13 та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням ДПС у Тернопільській області (надалі Відповідач) винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2021 року № Ф-764-13, яким нараховано ОСОБА_1 (надалі Позивач) про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ, а також штрафів та пені в сумі 38888,74 грн.

Позивач вважає такі дії Відповідача, щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ Позивачу є неправомірними та підлягають до скасування.

Ухвалою від 11.05.2021 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 03.06.202.. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Чинним законодавством передбачена можливість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, які є самостійною підставою для винесення вимоги.

У зв`язку з тим, що позивачем не сплачувався належним чином єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надіслав платнику єдиного внеску, який має недоїмку, вимогу про її сплату (ст.25 ч.4 Закону №2464).

Згідно наявної інформації «Податковий блок» заборгованість по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 у позивача станом на 01.12.2020 року відсутня.

Заборгованість по єдиному внеску в сумі 29293,44 грн, виникла станом на 31.12.2020 року, а станом на 08.02.2021 року борг становив 38888,74 грн. Платнику не списано заборгованість, оскільки відсутня обов`язкова умова, визначена Законом 1072, а саме відсутня заборгованість станом на 01.12.2020 рік.

Відповідач зазначив, що платником самостійно подано звіти щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік на суму 8448, 00 грн., за 2018 рік на суму 9828,72, за 2019 рік на суму 11016,72 грн., та за 2020 рік - 9595,30. Дані звіти не були подані помилково і, оскільки, дані нарахування не підлягають списанню відповідно до Закону 1072, повинні бути сплаченими.

Отже, нарахування відбулись в силу самостійного визначення суми єдиного соціального внеску платником на суму 38888,74 грн., а тому відповідач вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

07 червня 2021 року ухвалою суду було залишено без руху позовну заяву та надано час для усунення недоліків, шляхом подання до Тернопільського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та зазначення підстави для його поновлення.

14 червня 2021 року позивачем подано заяву про усунення недоліків, а саме долучено до матеріалів справи заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

22 червня 2021 року ухвалою суду було призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 11.08.2021 о 11:15 год.

Сторони в судове засідання не з`явилися, однак подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду клопотання сторін у справі в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, з`ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до переконання, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 27 квітня 1995 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Однак, з початку 2000-х років Позивачка не здійснювала підприємницьку діяльність та працювала як найманий працівник в різних роботодавців.

У грудні 2020 року Позивач вирішила припинити підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець та звернулася із відповідною заявою до державного реєстратора Тернопільської міської ради. Відповідно до отриманої Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань її підприємницька діяльність була припинена від 28.12.2020.

Таким чином, Позивач в період з 01.01.2017 по 28.12.2020 року перебувала у статусі фізичної особи-підприємця, хоча фактично не здійснювала підприємницької діяльності, не отримувала доходів від неї та відповідно не сплачувала податків та зборів. Однак, підозрюючи, що Відповідачем їй було нараховано борг з ЄСВ за вказаний період Позивач, у відповідності до п. 9.15 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464), звернулася до Відповідача із заявою від 29.12.2020 щодо списання суми недоїмки, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки за період з 01 січня 2017 року по 01 грудня 2020 року.

Вказаним п. 915 Закону №2464 встановлено, що після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску необхідних документів податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Однак, не отримавши від Відповідача жодної відповіді на подану 29.12.2020 заяву про списання недоїмки, Позивач, 22 січня 2021 року отримала Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 січня 2021 року №Ф-764-13, в якій було вказано, що у позивача наявна заборгованість у розмірі 29293,44 грн.

Так, 17 березня 2021 року позивач отримала нову Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-764-13 уже від 11.03.2021, в у якій було зазначено про те, що станом на 28.02.2021 заборгованість ОСОБА_1 уже складає 38888,74 грн.

19 квітня 2021 року у відповідь на подану заяву про списання недоїмки з ЄСВ від 29.12.2020, Позивачем було отримано Акт про результати камеральної перевірки від 31.03.2021 №000/1315/19-00-2404, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо списання суми недоїмки, а також штрафів та пені, нарахованих на ці суми недоїмки було відмовлено. Відмова Відповідача обґрунтована тим, що вимоги пункту 915 Закону №2464 не виконані, адже станом на 01.12.2020 була відсутня недоїмка, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки.

Проте, суд звертає увагу на те, що у вищезгаданому Акті також зазначено, що станом на 31.12.2020 заборгованість по сплаті єдиного внеску уже наявна і складає 29293,44 грн., а станом на 08.02.2021, тобто уже після припинення ФОП, борг збільшився уже до 38888,74 грн.

Позивач 19 квітня 2021 року дізналася про те, що її заходи досудового врегулювання спору, а саме списання боргу з єдиного внеску в порядку передбаченому в п. 915 Закону №2464, не дали очікуваного результату, а тому ОСОБА_1 прийняла рішення щодо судового оскарження вищезазначеної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-764-13 від 11.03.2021 оскільки вважає, що нарахування їй боргу з єдиного внеску відбулося незаконно з порушенням норм чинного законодавства України.

Позивач вважає, що нарахування Відповідачем боргу зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 року та видача на підставі цього Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-764-13 від 11.03.2021 є такими, що суперечить нормам та засадам чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до стаття 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно з частиною першою та другою статті 12 Закон № 2464-VI, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Новою редакцією Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» було зобов`язано фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, які починаючи з 01 січня 2017 року не отримують дохід від здійснюваної підприємницької діяльності, нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому, ніж мінімальний страховий внесок у розрахунку на місяць.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закон № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої етапі 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 етапі 1 Закон № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Постановою Верховного суду від 27 Листопада 2019 в рамках справи № 160/3114/19 (№К/9901/25439/19) відносно протиправності подвійної сплати ЄСВ самозайнятою особою, яка в той же час є найманим працівником, адже це суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Також Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява №33202/96, "Онер`їлдіз проти Туреччини"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08 від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, від 25 листопада 2008 року).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Згідно до позиції Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної, влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Як видно з матеріалів справи, а саме із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , Позивач була працевлаштована в період з 02.03.2015 по 19.05.2017 пакувальницею в ПП ОСОБА_2 , в період з 24.05.2017 по 11.01.2019 завідуючим складом в ТОВ «Агропродсервіс Інвест», а 14.01.2019 ОСОБА_1 було прийнято на посаду завідуючого складом в СП Тернопільський ЗЗВіБК, де вона працює і по сьогоднішній день.

У вказані періоди роботодавцями Позивача соціальні внески сплачувалися систематично та у повному обсязі, що підтверджується Інформаційною довідкою Пенсійного фонду України форма ОК-7 від 27.04.2021, а також Довідкою про трудовий та страховий стаж від 26.04.2021.

Таким чином, ОСОБА_1 в повній мірі був виконаний свій обов`язок по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому підстави для нарахування Відповідачем заборгованості по сплаті ЄСВ Позивачу за вказаний період немає і вимога по сплаті зазначеного боргу, пені та штрафних санкцій є неправомірною.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №23 від 05.05.2021.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю. Вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 11.03.2021 № Ф-764-13 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 38888 (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 74 коп. визнати протиправною та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003, ЄДРПОУ / ІПН: 44143637).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003 код ЄДРПОУ/РНОКПП 44143637).

Головуючий суддя Подлісна І.М.