Ухвала суду № 99057547, 18.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 серпня 2021 р. Справа № 280/2307/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кальник В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, Запорізького окружного адміністративного суду, третя особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, Запорізького окружного адміністративного суду, третя особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому позивач просив:

- вирішити підсудність розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання дій протиправними та вчинити певні дії;

- направити справу на розгляд за підсудністю;

- визнати дії протиправними Мелітопольського міськрайонного віддіу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) та зобов`язати скасувати постанову від 26.10.2020р. про звернення стягнення на пенсію позивача у розмірі 6 990грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.03.2021 адміністративну справу №280/2307/21 передано голові Запорізького окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю, оскільки відповідач – Запорізький окружний адміністративний суд є суд, в якому розглядається справа.

Розпорядженням голови Запорізького окружного адміністративного суду від 24.03.2021 адміністративну справу №280/2307/21 за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, Запорізького окружного адміністративного суду третя особа Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) про визнання дій протипарвними та зобов`язання вчинити певні дії передано Третьому апеляційному адміністративному суду для визначення підсудності.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.04.2021 року адміністративну справу №280/2307/21 за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, Запорізького окружного адміністративного суду третя особа Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

19.04.2021 року справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 19.04.2021 року вказана справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року адміністративний позов прийнято до провадження та залишено без руху.

06.05.2021 року позивачем подано уточнену позовну заяву, в якій він просив:

- визнати протиправною бездіяльність Мелітопольського міськрайонного суду Запорізькой області, Запорізького окружного адміністративного суду щодо відмови ОСОБА_1 у захисті порушених прав, не направлення її позовної заяви за належністю, допущення спору про підсудність між судами, конфлікту інтересів, щодо порушення права особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- визнати протиправною бездіяльність Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно - східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Дніпро), щодо порушення Закону України «Про виконавче провадження», не перевірення виконання рішення на момент здійснення виконавчих дій 18 вересня 2019 року, не витребування довідок про наявність чи відсутність реєстрації та проживання ОСОБА_1 за місцем виконання - у квартирі АДРЕСА_1 , складання акту від 18 вересня 2019 року про встановлення факту виконання ОСОБА_1 рішення суду від 17 листопада 2016 року у повному обсязі, а постанови від 26 жовтня 2020 року про звернення стягнення на її пенсію у розмірі 6990 гривень, що складається із суми виконавчого збору у розмірі 6400 гривень, суми виконавчого витрат у розмірі 250 гривень, не повідомлення у зв`язку з чим виросла сума стягнення на збільшення у розмірі на 340 гривень;

- зобов`язати Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно - східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Дніпро) скасувати акт державного виконавця від 18 вересня 2019 року і постанову від 26 жовтня 2020 року про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 у розмірі 6990 гривень, направлену до виконання до управління Пенсійного Фонду України м.Мелітополь, Запорізької області.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України, оскільки позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В скарзі позивач, посилаючись на порушення судом процесуальних норм, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суд від 28.07.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі № 280/2307/21 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За відомостями з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2021 року зазначена вище справа була розподілена судді Кальнику В.В.

Дослідивши зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за вказаним адміністративним позовом, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Згідно з п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звертався до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області зї скаргою до третьої особи про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області було відмовлено у відкритті провадження за скаргою про визнання дій третьої особи протиправними, оскільки скарга має бути розглянута в адміністративному провадженні.

Також позивач звертався до Запорізького окружного адміністративного суду до третьої особи з такими ж вимогами, проте суд повернув позовну заяву, оскільки позовна заява має бути розглянута в цивільному провадженні.

Поряд з цим, позивач у позовній заяві зазначає, що його права порушені саме третьою особою.

Позивач вважає, що даному випадку виник спір про підсудність між відповідачами - Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області та Запорізьким окружним адміністративним судом стосовно дій Мелітопольського міськрайонного віддіу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

Отже, суддя зазначає, що подання даного позову зумовлено незгодою позивача із процесуальними діями суддів судів, зазначених відповідачами та з результатом яких не погоджується позивач.

Таким чином, даний спір випливає не з дій чи бездіяльності судів, як суб`єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин у зв`язку із виконанням або невиконанням ними зазначених функцій, а з їх діяльності, пов`язаної з відправленням правосуддя відповідно до процесуальних норм, якими передбачена процедура розгляду справи.

Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду (судді), вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

У пункті 10 постанови Пленуму від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» Верховний Суд України роз`яснив, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним

законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень,

діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза

передбаченим процесуальним законом порядком у справі не

допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та

заяв з таким предметом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»(далі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Щодо висунення позивачем у позовній заяві вимог про зобов`язання Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вчинити дії, направлені на скасування постанови та акту у виконавчому провадженні, суддя зазначає, що такі вимоги можуть бути предметом адміністративного позову за умови визначення такої сторони відповідачем у справі, а не третьою особою, та за умови дотримання вимог ст.287 КАС України.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 280/1334/19.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 1 частиною 1 статті 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини 3 статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно суд не роз`яснює, до якого суду слід звертатися з таким позовом, оскільки таку правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18.

Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Підсумовуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що відповідачі у даних відносинах не є суб`єктами владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є суб`єктами відправлення правосуддя, даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що спір, з приводу якого позивач звернувся до суду, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 19, 170, 171, 248, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, Запорізького окружного адміністративного суду, третя особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник