Ухвала суду № 99046826, 16.08.2021, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1747/21

УХВАЛА

16 серпня 2021 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

судді Карпінської Ю.Ф.,

за участі секретаря Сінельник В.І.

та учасників судового провадження:

прокурора Онуфрієнка А.О.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

захисника Павленко О.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.03.2021 за № 120210200000000185, по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває дане кримінальне провадження, по якому проводиться судовий розгляд.

В судовому засіданні 16.08.2021 прокурор Онуфрієнко А.О., відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, подав письмове клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи, що ризики, які стали підставою для встановлення міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою та покладення певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, не зникли, а обвинувачена вчинила особливо тяжкий злочин, може переховуватися від суду, вчиняти нові злочини, чинити тиск на потерпілого, свідків, експертів та спеціалістів по даному кримінальному провадженню.

Обвинувачена ОСОБА_1 заперечує проти клопотання прокурора, заявила усне клопотання про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.

Захисник обвинуваченої - адвокат Павленко О.О. підтримала усне клопотання про обвинуваченої, зазначивши суду, що потерпілий у даному кримінальному провадженні відсутній, обвинувачена вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає, вона має стійкі соціальні зв`язки, має двох дітей, до затримання неофіційно працювала, зареєстрована у будинку, частина якого належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя.

Потерпілий у даному кримінальному провадженні відсутній.

Прокурор заперечує з приводу зміни обвинуваченій запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.

Заслухавши клопотання та думки учасників судового провадження, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд зобов`язаний розглянути питання продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно з положеннями, викладеними в ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, а частиною другою статті 183 КПК України визначені випадки, коли може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка являється частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, визначено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.

Судом установлено, що запобіжний захід до обвинуваченої ОСОБА_1 застосовано за ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.03.2021, який ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2021 та ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 24.06.2021 було продовжено, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.

Вирішуючи письмове клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_1 строку запобіжного заходу та усне клопотання обвинуваченої про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, суд враховує, що тримання під вартою є винятковим та відповідно до ст. 176 КПК України найбільш суворим запобіжним заходом. Домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч.ч. 1, 2 ст. 181 КПК України).

Згідно з п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду. При цьому відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків). Сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Більше того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема, «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави для продовження строку тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.

Клопотання прокурора про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, що обумовлюють доцільність продовження строку тримання обвинуваченій ОСОБА_1 під вартою на 60 днів, фактично обґрунтовано лише тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченій за умови доведеності її вини у вчиненні інкримінованого злочину.

Проте, сама лише тяжкість можливого вчинення злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Між тим, доводи клопотання прокурора, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, на наявність яких міститься посилання в клопотанні, не підтвердженні належними та об`єктивними даними, і прокурором в судовому засіданні не доведені.

Вирішуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою та клопотання про зміну запобіжного заходу, суд враховує відсутність потерпілого у даному кримінальному провадженні; процесуальну поведінку обвинуваченої під час судових засідань; наявність в обвинуваченої постійного місця проживання; твердження сторони захисту, що обвинувачена не буде уникати суду, оскільки вона вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, визнає, обвинувачена розуміє свій процесуальний стан та наслідки невиконання своїх процесуальних обов`язків; наявність в обвинуваченої міцних соціальних зв`язків (вона має двох дітей, до затримання працювала, хоч і неофіційно).

Вищезазначене є підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_1 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

У зв`язку із викладеним суд вважає, що клопотання обвинуваченої підлягає задоволенню, а в клопотанні прокурора слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 194, 331 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В письмовому клопотанні прокурора Онуфрієнка А.О. щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 - відмовити.

Усне клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 - задовольнити.

Змінити обвинуваченій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , до 14 жовтня 2021 року включно.

Відповідно до ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_1 такі обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі Вінницької області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню;

- здати на зберігання до відповідних органів влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, які дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Звільнити обвинувачену ОСОБА_1 з-під варти в залі суду та зобов`язати її невідкладно прибути до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за її поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом у якому вона перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Копію ухвали направити для виконання до Відділу поліції № 5 Вінницького районного управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та зобов`язати негайно поставити на облік обвинувачену ОСОБА_1 , про що письмово повідомити Вінницький районний суд Вінницької області.

Копію ухвали для відома направити в Вінницьку обласну прокуратуру.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.

СУДДЯ Ю.Ф. Карпінська