Рішення № 99030933, 17.08.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року справа № 580/3921/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

15.06.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Хрещатик, будинок 235; код ЄДРПОУ 39392109) (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30138,18грн.

Додатково просив: розгляд справи проводити без його участі; понесені суми судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 4000,00грн покласти на відповідача.

В обгрунтування зазначає, що останнім днем проходження його служби є 18.03.2021. Вказує, що на день звільнення жодного розрахунку з ним проведено не було. Остаточний розрахунок з ним проведено 14.05.2021 із затримкою в 38 робочих днів. Тому вважає, що набув права на отримання відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України компенсації.

Ухвалою від 22.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також установлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву. Вказану ухвалу відповідач отримав 05.07.2021, що підтверджується розпискою.

20.07.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Наказом ГУ ДФС у Черкаській області від 18.03.2021 №259-о позивача звільнено з посади першого заступника начальника управління-розшукової діяльності ГУ ДФС у Черкаській області та податкової міліції ДФС у запас Збройних сил України через хворобу. Вказаним наказом зобов`язано виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсацію за дні невикористаної відпустки за 2010-2021 роки. Загальна сума компенсації складає 352222,00грн. Повний розрахунок при звільненні проведено 14.05.2021, що підтверджується платіжним дорученням від 13.05.2021 №108. Вказаний факт обумовлений тим, що протягом березня-квітня 2021 року за відповідачем рахувалась кредиторська заборгованість в частині безспірного списання середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з виконавчими листами (за попередніми судовими справами), що призвело до перевищення запланованих кошторисних видатків на суму 1046,9 тис. грн та 2090,4 тис. грн. Вказав, що працівники податкової міліції отримують не заробітну плату, а грошове утримання, як компенсацію за виконану роботу. Просив урахувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та постанову Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Стверджує, що вказана позивачем сума середнього заробітку не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є умовною оцінкою витрат, які на власний розсуд передбачив позивач. Щодо строків звернення до суду зазначив. Про факт остаточного розрахунку при звільненні позивачу було відомо 14.05.2021 - дата зарахування коштів позивачу на його картковий рахунок. Вважає, що процесуальний строк для звернення до суду повинен обчислюватися з 14.05.2021. Позивач звернувся до суду 15.06.2021 з пропуском місячного строку, як передбачено ч.5 ст.122 КАС України. Просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначив. Предмет спору у справі не складний, а для складання позовної заяви по суті був здійснений формалізований підхід з дублюванням норм матеріального права та судової практики Верховного Суду. Тому вважає, що 4000,00грн за надані адвокатські послуги та за такий незначний об`єм роботи є вкрай завищеною.

Всі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Листом від 09.03.2021 №1543/8/23-97-09-037 Управління фінансово-бухгалтерського забезпечення відповідача зверталося до Державної фіскальної служби України щодо потреби у додаткових коштах для розрахунків з працівниками, які звільняються у березні 2021 року, серед яких зазначено позивача, згідно з доведеною формою.

Наказом Державної фіскальної служби України від 03.03.2021 №259-о позивача 18.03.2021 звільнено з посади першого заступника начальника управління оперативно-розшукової діяльності Головного управління ДФС у Черкаській області та податкової міліції ДФС у запас Збройних сил України за п.64 підп. «б» Положення (через хворобу).

В наказі відповідача від 18.03.2021 №27-о зазначено, що вислуга років позивача станом на 18.03.2021 становить: календарна 25 років 03 місяці 14 днів, піль7гова - не має. Вказаним наказом зобов`язано сплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення зобов`язано провести розрахунки згідно з чинним законодавством, виплативши позивачу компенсацію за невикористані відпустки за 2010 рік в кількості 23 доби, за 2012 рік - 05 діб, за 2013 рік - 45 діб, за 2014 рік - 26 діб, за 2015 рік - 35 діб, за 2016 рік - 15 діб, за 2018 рік - 15 діб, за 2019 рік - 42 доби, за 2020 рік - 30 діб. За 2021 рік - 07 діб.

Реєстром перерахувань в банк №3 заробітної плати за березень 2021 року підтверджується перерахування позивачу 29401грн.

Довідкою відповідача від 24.03.2021 №7/23-97-09-035 про нарахований дохід позивачу за період з 01.01.2021 до 18.03.2021 підтверджується, що йому за січень нараховано - 15950,81грн, за лютий - 14980,38грн, за березень - 307252,13грн, загальна сума нарахованого доходу становить - 338183,32грн.

Даними відомостей щодо нарахованої заробітної плати позивачу за березень 2021 року підтверджується, що йому всього нараховано 362557,51грн, до виплати за березень 2021 року належить 294016,59грн.

Платіжним дорученням від 13.05.2021 №108 підтверджується перерахування коштів в сумі 370830,18грн з призначенням платежу "кредитна заборгованість, пер. кошт. грош. забезпечення за березень 2021 року перер. проп".

Випискою з надходжень щодо карткового рахунку № НОМЕР_2 позивача за період з 01.01.2021 до 02.06.2021 підтверджується зарахування 14.05.2021 заробітної плати позивачу в сумі 294016,59грн.

Даними щодо заборгованості із заробітної плати працівників бюджетних установ, які фінансуються із державного бюджету відповідача підтверджується:

станом на 01.04.2021 підтверджується заборгованість із заробітної плати: всього - 1046,9, оплата праці - 818,0, нарахування - 228,9;

станом на 01.05.2021 заборгованість із заробітної плати: всього - 2090,4, оплата праці - 1720,6, нарахування - 369,8.

Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних коштів, позивач звернувся в суд зі вказаним вище позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (п.4 ч.5 ст.126 Конституції України).

Щодо строку звернення позивача до суд з позовною заявою суд врахував.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).

Для вирішення спору та оцінки доводів відповідача суд на виконання ст.242 КАС України врахував висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 щодо спору за аналогічними вимогами особи.

Верховний Суд акцентував увагу на тому, що предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати. В обгрунтування зазначив:

"Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом із тим Верховний Суд акцентує увагу, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.

За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факт».

Отже, початок обчислення строку на звернення до суду у цій справі розпочинається з часу здійснення остаточного розрахунку за звільнення.

Вказаними вище документами підтверджується, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 14.05.2021. З позовною заявою до суду позивач звернувся 14.05.2021, що підтверджується даними відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшов позов до суду. Отже, не допустив пропуску звернення до адміністративного суду зі вказаною позовною заявою. Тому доводи відповідача щодо такого пропуску не обґрунтовані та не підтверджені доказами.

Суд також врахував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року справа №825/874/17.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.

ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні суддів не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що станом на день звільнення позивача, а саме - 18.03.2021, відповідач, як роботодавець позивача зобов`язаний провести з ним повний розрахунок. Однак розрахунок відбувався зі спливом вказаної дати.

Отже, відповідач допустив бездіяльність, яка є проступком, що закінчився датою остаточної виплати позивачу належних йому сум коштів, та не відповідає закону з часу його звільнення до часу фактичного повного розрахунку.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Тому доводи відповідача щодо відсутності вчасного фінансування та неможливості проведення вчасного розрахунку з позивачем під час його звільнення не обґрунтовані та не доведені.

Виплата нарахованої позивачу заробітної плати в сумі 294016,59грн, не в день звільнення позивача сторонами визнана та підтверджена вказаними вище доказами (довідками та відомостями щодо перерахування позивачу коштів, що мали бути виплачені на дату його звільнення).

Встановлені вище обставини спору свідчать, що відповідач виплатив належні позивачу при звільненні (18.03.2021 - дата звільнення) грошові компенсації з пропуском строку: сума вихідної допомоги 181125грн + сума компенсації за невикористані 243 дні відпустки 117368грн, всього 294046,44грн - 14.05.2021, тобто з пропуском у 38 робочих днів.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведений 14.05.2021.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за період з 18.03.2021 до 14.05.2021 (день остаточного розрахунку з позивачем) у період затримки розрахунку доведене.

Щодо його розміру суд також урахував.

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою відповідача від 24.03.2021 №7/23-97-09-035 про нараховані суми грошового забезпечення позивача місячний розмір його грошового забезпечення за останні 2 місяці роботи станом на день звільнення складав 30931,19грн (за січень (19 днів) 15950,81грн + за лютий (20днів) 14980,38грн). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 793,10грн.

Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів: 294046,44грн - 181125грн (сума вихідної допомоги при звільненні) + 117368грн (сума компенсації за невикористані 243 дні відпустки) - за 38 робочих днів: 793,10грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 38 днів (кількість днів прострочення) = 30137,8грн.

Сума вихідної допомоги позивачу при звільненні та сума компенсації за невикористані 243 дні відпустки при звільненні виплачені позивачу 14.05.2021 в сумі 294046,44грн.

Оскільки порушення права позивача на остаточний розрахунок припинено його виплатою 14.05.2021, розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів: 793,10грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 38 днів (кількість днів прострочення) = 30137,80грн.

Отже, загальна сума коштів за порушення відповідачем строку розрахунку з позивачем при звільненні становить 30137,80грн. Тобто, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд врахував.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Понесені позивачем судові витрати, підтверджені квитанцією від 14.06.2021 №0.0.2160144229.1 в сумі 908,00грн. про сплату судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному обсязі.

З приводу професійної правничої допомоги суд установив, що 10.06.2021 позивач уклав з адвокатським об`єднанням «ЮРТЕРРА» в особі учасника, який діє на підставі статуту, адвокатом Атамась І.М. договір про надання правової допомоги №10/06-1, предметом якого є надання виконавцем усіма законними методами та способами правової допомоги позивачу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів, з метою представництва інтересів позивача у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Факти надання послуг в цілому або окремо оформлюється актом про надання послуг, який підписується сторонами. Відповідно до договору погодинна оплата адвоката становить 1000грн за одну годину роботи та сплачується незалежно від захищеного, відновленого права позивача. Фіксований розмір винагороди становить 10% у відношенні до вартості захищеного, відновленого права позивача. Фіксований розмір винагороди оплачується упродовж 10 днів з моменту досягнення мети договору, зокрема набрання законної сили судового рішення на користь позивача.

Відповідно до додаткової угоди від 10.06.2020 №1 про визначення вартості послуг по договору від 10.06.2021 №10/06-1 позивач зобов`язується сплатити вартість наданої правової допомоги за основним договором, у т.ч. гонорару в сумі 4000,00грн із розрахунку 1000,00грн за годину його роботи:

попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин - 1 год - 1000,00грн;

вивчення законодавства та судової практики з аналогічних питань, обрання способу захисту та узгодження правової позиції з клієнтом, підготовка та подання позовної заяви, інших процесуальних заяв та клопотань - 3 год - 3000,00грн.

Позивач оплатив адвокату за надання правової допомоги згідно з договором від 10.06.2021 №10/6-2 4000,00грн, що підтверджується копією квитанції від 14.06.2021 №0.0.2160147903.1.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно до ч.3 вказаної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною п`ятою вказаної статті КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, компенсації за рахунок іншої сторони підлягає не будь-яка правова допомога, а саме професійна правнича, виконавцем якої є адвокат.

Відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд врахував, що відповідач вказував про завищеність такої суми за надані послуги адвокатом у вказаній справі.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 висловлено правову позицію: "Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Позовна заява позивача підписана, завірена та подана вказаним вище адвокатом Атамась І.М. Щодо зазначеної категорії справ наявна усталена судова практика (судове рішення Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19). Особливостей іншого застосування норм права заявлені у цій справі спірні правовідносини не мають. Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Взявши до уваги обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00грн та наявність обгрунтованих підстав для її стягнення за рахунок бюджетних асигнуваь відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Стягнути з ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Хрещатик, будинок 235; код ЄДРПОУ 39392109) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30138,80грн (тридцять тисяч сто тридцять вісім гривень вісімдесят копійок).

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Хрещатик, будинок 235; код ЄДРПОУ 39392109) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 (чотири тисячі гривень нуль копійок) та судового збору за звернення до адміністративного суду позовною заявою в сумі 908,00грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 17.08.2021.