Рішення № 99003986, 16.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2021 р. Справа№200/1065/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій протиправними, стягнення компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

28 січня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - відповідач, ГТУЮ в області), надісланий на адресу суду 26 січня 2021 року, в якому позивач просила:

1. визнати протиправними дії ГТУЮ в області щодо неповної виплати грошових коштів при звільненні;

2. стягнути з ГТУЮ в області на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченого розрахунку при звільненні, що складається з виплати компенсації за невикористані дні відпустки, в сумі 24 388,35 грн;

3. стягнути з ГТУЮ в області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02 січня 2020 року по дату постановлення рішення у справі.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

02 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви позивач усунула у строк та у спосіб, що визначені судом.

15 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; витребував у відповідача докази.

Про відкриття провадження в адміністративній справі учасники справи повідомлені з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

18 березня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

25 березня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву.

Правом на подання заперечення відповідач не скористався.

З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС під час розгляду справи повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

16 серпня 2021 року суд постановив ухвалу про процесуальне правонаступництво на стороні відповідача, замінив первісного відповідача на Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).

У зв`язку з відрядженням та перебуванням головуючого у справі судді у щорічній основній відпустці по 13 серпня 2021 року справа розглянута по суті 16 серпня 2021 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що з 04 серпня 2009 року перебувала на державній службі, яку проходила в ГТУЮ в області.

27 грудня 2019 року вона була звільнена із займаної посади відповідно до п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 41 Закону України «Про державну службу» в порядку переведення до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Наказ ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3956/1 передбачав виплату позивачу компенсації за невикористані відпустки за 105 календарних днів.

Позивач зазначає, що ГТУЮ в області мало провести з нею повний розрахунок у зв`язку зі звільненням, однак в порушення вимог ст. ст. 47, 115, 116, 223 КЗпП України невірно визначило суми компенсації за невикористану відпустку та не здійснило її своєчасну виплату.

Позивач стверджувала, що остаточний розрахунок з нею не проведений, компенсація за невикористані 105 днів відпустки, яка становить 24 388,35 грн, не виплачена, а тому вона звернулася до суду з цим позовом.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 02 січня 2020 року по дату ухвалення рішення у справі.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Вказував на те, що в грудні 2019 року у зв`язку з проведенням ліквідаційних заходів всі працівники ГТУЮ в області були звільнені.

На підставі наказу ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3956/1 ОСОБА_1 була виплачена компенсація за 105 днів невикористаної відпустки в сумі 46 792,20 грн.

З лютого 2020 року на адресу ліквідаційної комісії ГТУЮ в області почали надходити запити колишніх працівників щодо виявлення розбіжностей в нарахуванні компенсації за невикористану відпустку, виплаченої при звільненні.

Під час перевірки виявлено, що з березня 2019 року нарахування відпускних та компенсації за невикористану відпустку здійснювалося невірно, внаслідок неправильного обчислення середньоденної заробітної плати.

Відповідач зауважував, що недоплата відпускних стосувалася всіх працівників ГТУЮ в області.

Ліквідаційна комісія ГТУЮ в області здійснила розрахунок недоплачених у 2019 році сум відпускних та компенсації за невикористану відпустку.

У зв`язку з перебуванням ГТУЮ в області в стані припинення його фінансування здійснювалося шляхом збільшення кошторисних призначень, які фінансуються Міністерством юстиції України з дозволу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), шляхом передачі коштів від правонаступника - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до ГТУЮ в області.

У вересні 2020 року профінансовані видатки для виплати працівникам відділів державної виконавчої служби та відділів державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області, в грудні 2020 року - видатки для виплати працівникам апарату ГТУЮ в області.

29 грудня 2020 року ОСОБА_1 виплачені недоплачені у 2019 році відпускні в сумі 3 218,61 грн.

Щодо суми компенсації за невикористані дні відпустки відповідач зазначив таке.

Наказом Головного управління юстиції у Донецькій області від 18 листопада 2014 року № 69/2 «Про переміщення Головного управління та територіальних управлінь юстиції, відділів державної виконавчої служби, відділів державної реєстрації актів цивільного стану, державних нотаріальних контор» змінено місцезнаходження Головного управління юстиції у Донецькій області на територію м. Краматорськ.

Здійснити заходи щодо вивезення всіх документів та архіву Головного управління юстиції у Донецькій області не вбачалось можливим через захоплення будівлі невідомими озброєними особами, документи залишені у м. Донецьк, який віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р. До того ж в провадженні Селидовського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області перебуває кримінальне провадження № 12016050390001766 від 16 червня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 341 Кримінального кодексу України, за фактом незаконного захоплення Головного управління юстиції у Донецькій області, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

19 серпня 2020 року у зв`язку з відсутністю первинної облікової документації (особових справ та наказів), які підтверджують надання відпусток, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) звернулося із запитом до Мінекономіки про надання роз`яснень щодо обліку невикористаних відпусток працівників через залишення первинної документації на території, яка не контролюється українською владою. На що було отримано роз`яснення про неможливість веденням обліку відпусток за період до 2014-2015 років та відсутність підстав для виплати компенсації за невикористані відпустки за цей період немає.

Наказом ГТУЮ в області від 25 листопада 2020 року № 105/1 внесені зміни до наказу від 26 грудня 2019 року № 3956/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині виключення періодів невикористаної відпустки до 2015 року.

Зазначений наказ надісланий ОСОБА_1 на електронну адресу, зазначену в її особовій справі державного службовця - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений відповідний протокол.

Крім того, на виконання наказу Міністерства юстиції України від 15 вересня 2020 року № 2435/7 в період з 28 вересня по 09 жовтня 2020 року Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України провело позаплановий внутрішній аудит діяльності ГТУЮ в області за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2020 року.

Під час аудиту встановлено, що працівникам, які були призначені на посади до 2014 року, при звільненні у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ в області виплачувалася компенсація за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені достовірними даними, про що складений аудиторський звіт, надані висновки та рекомендації, зокрема, вказано на необхідність внесення змін до наказів про звільнення в частині виплати компенсації дні невикористаної відпустки, що не підтверджені достовірними даними.

У зв`язку з наявністю наказів про відпустку ОСОБА_1 з 2015 року до наказу про її звільнення внесені відповідні зміни. Після виключення з наказу про звільнення періодів невикористаної відпустки до 2015 року кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 становила 49 днів.

При звільненні ОСОБА_1 виплачена компенсація за 105 днів невикористаної відпустки в сумі 46 792,20 грн.

Після перерахунку суми компенсації за 49 днів невикористаної відпустки встановлено, що позивачу необхідно було виплатити 33 217,59 грн, різниця між належною до виплати та фактично сплаченою сумою складає 13 574,61 грн.

ГТУЮ в області покликалося на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та, не заперечуючи право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, наполягало на застосуванні принципу співмірності.

Відповідач зазначав, що при звільнені в грудні 2019 року ОСОБА_1 виплачено 59 421,36 грн, в тому числі компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 46 792,20 грн. Звернень з вимогою виплатити недоплачені суми відпускних впродовж 2019-2020 років від позивача не надходило; недоплачені при звільненні суми ГТУЮ в області виплатило добровільно.

При визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідач просив врахувати ці обставини, а також факт переплати відпускних в сумі 13 574,61 грн, повернення яких ГТУЮ в області не вимагає.

У відповіді на відзив позивач просила суд звернути увагу на рішення судів у справах №№ 200/9939/20-а, 200/9658/20-а, 200/9942/20-а, 200/9712/20-а, якими аналогічні, на її погляд, позовні вимоги колишніх працівників ГТУЮ в області, були задоволені.

З приводу доводів відповідача про те, що позивач не зверталася до ГТУЮ в області з приводу виплати компенсації за невикористану відпустку, зазначила, що впродовж 2020 року усно зверталася до ліквідаційної комісії, на що отримувала відповіді про вжиття заходів для виділення додаткових асигнувань для проведення відповідних виплат.

Посилання відповідача на роз`яснення Мінекономіки позивач вважала безпідставним, оскільки воно не є нормативно-правовим актом.

Зазначала, що копія її особової справи, зроблена у 2019 році на її прохання службою управління персоналу ГТУЮ в області, містить повну інформацію про її відпустки за весь час роботи.

Стверджувала, що наказ від 25 листопада 2020 року № 105/1 вона не отримувала, про його існування дізналася лише з відзиву відповідача. Електронна пошта, на яку він був надісланий, їй не належить.

Позивач критично оцінювала висновки аудиту в частині неможливості визначення кількості невикористаних працівниками ГТУЮ в області днів відпустки за період роботи до 2014-2015 років. Наголошувала, що ліквідаційна комісія ГТУЮ в області мала можливість визначити кількість днів невикористаної відпустки, в тому числі за період до 2014-2015 років, про що свідчать розрахунки і запити відповідача про виділення додаткових асигнувань.

Заперечувала проти зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, покликаючись на те, що є вдовою; що при звільненні їй не була надана додаткова відпустка; що вона тривалий час вона не може отримати належну їй компенсацію.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 22 березня 2005 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (ідентифікаційний код: 34898944, місцезнаходження: 84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48а) було зареєстроване як юридична особа 21 лютого 2007 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) був внесений відповідний запис.

09 жовтня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - Постанова КМУ № 870).

П. 1 Постанови КМУ № 870 передбачав ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, в тому числі ГТУЮ в області.

В свою чергу п. 2 Постанови КМУ № 870 передбачав утворення як юридичних осіб публічного права міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків).

П. 3 Постанови КМУ № 870 установлено, що

- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;

- здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;

- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником ГТУЮ в області.

16 жовтня 2019 року на виконання Постанови КМУ № 870 Міністерство юстиції України видало наказ № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» (далі - Наказ Міністерства № 3173/5).

П. п. 1-2 Наказу Міністерства № 3173/5 мали зміст, аналогічний змісту п. п. 1-2 Постанови КМУ № 870.

П. 4 Наказу Міністерства № 3173/5 затверджений список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (додаток 3).

Згідно з пп. 6 п. 5 Наказу Міністерства № 3173/5 головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції доручено забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів.

29 жовтня 2019 року відповідно до Постанови КМУ № 870 та на виконання Наказу Міністерства № 3173/5 до ЄДР внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код: 43315445, місцезнаходження: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 16).

Наказом ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3956/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач, яка обіймала посаду головного спеціаліста відділу з організації та контролю за виконанням рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в області, була звільнена з займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків) згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України та відповідно до ст. 41 Закону України «Про державну службу» з 27 грудня 2019 року.

Звільнення ОСОБА_1 зумовило виникнення у ГТУЮ в області обов`язку провести з нею повний розрахунок з виплатою всіх належних йому сум.

Спірні правовідносини виникли з приводу несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Наказ ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3956/1 передбачав виплату ОСОБА_1 компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2010 року по 03 серпня 2011 року у кількості 18 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2011 року по 03 серпня 2012 року у кількості 20 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2012 року по 03 серпня 2013 року у кількості 18 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2014 року по 03 серпня 2015 року у кількості 16 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2015 року по 03 серпня 2016 року у кількості 15 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2019 року по 27 грудня 2019 року у кількості 12 календарних днів, за частину невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 6 років стажу державної служби у кількості 01 календарного дня, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 9 років стажу державної служби у кількості 05 календарних днів.

В грудні 2019 року при звільненні позивачу виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 46 792,20 грн, про що свідчить розрахунковий листок ОСОБА_1 за грудень 2019 року.

З лютого 2020 року до ГТУЮ в області почали надходили скарги колишніх працівників ГТУЮ в області щодо повноти розрахунку при звільненні в частині виплати компенсації за невикористані відпустки.

За наслідками проведеної перевірки з`ясовано, що мали розбіжності в нарахуванні відпускних та виплати компенсації за невикористані дні відпустки через невірне обчислення середньоденної заробітної плати під час застосування програмного забезпечення.

Починаючи з березня 2020 року, ГТУЮ в області зверталося до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про надання дозволу на збільшення кошторисних призначень по кодам КЕКВ 2110 (оплата праці) та 2120 (нарахування) для проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками, про що свідчать листи ГТУЮ в області від 03 квітня 2020 року № 01-21/110, від 19 травня 2020 року № 01-21/143, від 16 червня 2020 року № 01-21/143, від 14 липня 2020 року № 01-06/180, від 30 липня 2020 року № 01-06/198, від 10 вересня 2020 року № 01-06/234, від 15 жовтня 2020 року № 01-06-268, від 24 листопада 2020 року № 01-06-299, від 08 грудня 2020 року № 196/10-21, та листи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 21 травня 2020 року № 12591/12-07/20, від 31 серпня 2020 року № 23175/50465/3/20Д/12.1, від 17 вересня 2020 року № 25036/59896/3/20Д/12.1, від 27 жовтня 2020 року № 29103/58863/3/20Д, від 08 грудня 2020 року № 34525/80774/3/20Д/12.1, від 23 грудня 2020 року № 37164/87850/3/20Д/12.1.

З додатку до листа ГТУЮ в області від 19 травня 2020 року № 01-21/143 вбачається, що ОСОБА_1 виплачені відпускні за 35 днів в сумі 21 929,75 грн, після перерахунку сума належних до виплати відпускних становила 25 148,36 грн, доплата мала становити - 3 218,61 грн.

Також позивачу виплачена компенсація за невикористані 105 днів відпустки в сумі 46 792,20 грн, після перерахунку сума належної до виплати компенсації становила 71 180,55 грн, доплата мала становити - 24 388,35 грн.

В грудні 2020 року ОСОБА_1 виплачені відпускні в сумі 3 218,61 грн, про що свідчить розрахунковий листок за грудень 2020 року.

Суд встановив, що в провадженні Селидівського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області перебуває кримінальне провадження № 12016050390001766 від 16 червня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 341 Кримінального кодексу України, за фактом незаконного захоплення Головного управління юстиції у Донецькій області, розташованого за адресою: м. Донецьк, бул. Пушкіна, буд. 34, що підтверджено листом слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20 листопада 2020 року № 11345/20-2020.

На підставі наказу Головного управління юстиції у Донецькій області від 18 листопада 2014 року № 69/2 «Про переміщення Головного та територіальних управлінь юстиції, відділів державної виконавчої служби, відділів державної реєстрації актів цивільного стану, державних нотаріальних контор» змінено місцезнаходження Головного управління юстиції у Донецькій області на територію м. Краматорськ.

Згідно з роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, наданим у відповідь за запит Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 19 серпня 2020 року № 19589/10.4-28/20, у зв`язку з відсутністю наказів про надання відпусток та особових карток працівників, з яких можливо було б встановити кількість днів невикористаних щорічних відпусток за період до переміщення головних територіальних управлінь юстиції на підконтрольну Україні територію, ведення обліку відпусток за зазначений період є практично неможливим, а тому підстави для виплати компенсації за невикористані відпустки за цій період відсутні.

При цьому Мінекономіки наголосило, що його роз`яснення не є нормативно-правовим актом і має інформаційний характер.

Як свідчить витяг з Аудиторського звіту (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2020 року, під час аудиту встановлено, що працівникам, які призначені на посади до 2014 року, при звільненні у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ в області виплачувалась компенсація за невикористані відпустки, які не підтверджені достовірними даними.

У зв`язку з цим ліквідаційній комісії ГТУЮ в області рекомендовано вжити максимально можливих заходів в межах чинного законодавства щодо визначення достовірної кількості днів невикористаної відпустки працівників, які призначені на посади до 2014 року, та яким при звільненні виплачено компенсацію за дні невикористаної відпустки за період до 2014 року, а також щодо здійснення відповідних перерахунків у разі виявлення розбіжностей у кількості таких днів; внести зміни до наказів про звільнення працівників ГТУЮ в області за 2019 та 2020 роки в частині виплати компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджена достовірними даними.

Вжиття аналогічних заходів передбачено п. 9 Плану заходів щодо впорядкування аудиторських рекомендацій, наданих за результатами аудиту діяльності ГТУЮ в області за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2020 року, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 21 січня 2021 року № 208/7.

Суд встановив, що в розпорядженні ГТУЮ в області наявні накази про надання відпусток ОСОБА_1 , починаючи з 2015 року, а саме накази:

від 23 липня 2015 року № 1429/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2011 року по 03 серпня 2012 року тривалістю 14 календарних днів;

від 05 серпня 2016 року № 1382/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2015 року по 03 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів;

від 19 червня 2017 року № 1169/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2015 року по 03 серпня 2016 року тривалістю 11 календарних днів та за період роботи з 04 серпня 2016 року по 03 серпня 2017 року тривалістю 01 календарний день;

від 27 березня 2017 року № 460/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2015 року по 03 серпня 2016 року тривалістю 04 календарні дні;

від 14 серпня 2017 року № 2008/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2016 року по 03 серпня 2017 року тривалістю 14 календарних днів;

від 23 березня 2018 року № 503/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2016 року по 03 серпня 2017 року тривалістю 03 календарні дні;

від 11 червня 2018 року № 1453/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2016 року по 03 серпня 2017 року тривалістю 05 календарних днів;

від 15 червня 2018 року № 1487/3, від 22 червня 2018 року № 1626/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2017 року по 03 серпня 2018 року тривалістю 15 календарних днів;

від 13 липня 2018 року № 2003/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2017 року по 03 серпня 2018 року тривалістю 12 календарних днів;

від 26 червня 2019 року № 2149/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2018 року по 03 серпня 2019 року тривалістю 05 календарних днів;

від 09 квітня 2019 року № 878/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2018 року по 03 серпня 2019 року тривалістю 02 календарні дні та частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2018 року по 03 серпня 2019 року тривалістю 03 календарні дні;

від 19 березня 2019 року № 581/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2018 року по 03 серпня 2019 року тривалістю 05 календарних днів;

від 12 липня 2019 року № 2399/3 про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2018 року по 03 серпня 2019 року тривалістю 14 календарних днів.

Позивач надала суду копію особової картки № 127, в розділі IV «Відпустки» якої наведена інформації про використані ОСОБА_1 основні та додаткові відпустки.

При цьому щодо відпусток за період роботи з 04 серпня 2009 року по 03 серпня 2010 року, з 04 серпня 2010 року по 03 серпня 2011 року, з 04 серпня 2011 року по 03 серпня 2012 року в графі «Підстава» розділу IV «Відпустки» відсутні дати та номери наказів, на підставі яких такі відпустки були надані.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

У зв`язку з невідповідністю копії особової картки вимогам до письмових доказів, встановленим ч. ч. 2, 4 ст. 94 КАС України (копія не засвідчена належним чином), суд не може вважати цей доказ достовірним в розумінні ст. 75 цього Кодексу, а тому не бере його до розгляду.

25 листопада 2020 року ГТУЮ в області на підставі Аудиторського звіту (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01 січня 2019 року по 30 червня 2020 року видало наказ № 105/1 «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 № 3956/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Наказ обґрунтований тим, що переміщенням Головного управління юстиції у Донецькій області у м. Краматорськ та неможливістю достовірно визначити кількість днів невикористаної відпустки до 2015 року через залишення у м. Донецьк первинної облікової документації працівників.

У зв`язку з цим до наказу ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3956/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » були внесені зміни, а саме виключені в абзаці другому слова та цифри: «за період роботи з 04 серпня 2010 року по 03 серпня 2011 року у кількості 18 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2011 року по 03 серпня 2012 року у кількості 20 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04 серпня 2012 року по 03 серпня 2013 року у кількості 18 календарних днів».

П. 2 наказу ГТУЮ в області від 25 листопада 2020 року № 105/1 передбачав проведення заходів щодо перерахунку компенсації при звільненні ОСОБА_1

09 грудня 2020 року наказ від 25 листопада 2020 року № 105/1 надісланий на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить відповідний скріншот.

Докази належності ОСОБА_1 цієї електронної пошти суду не надані.

Після перерахунку суми компенсації за невикористані ОСОБА_1 дні відпустки встановлено, що позивачу слід було виплатити компенсацію за 49 днів невикористаної відпустки в сумі 33 217,59 грн, різниця між належною до виплати та фактично сплаченою сумою складає 13 574,61 грн.

Суд встановив, що заробітна плата ОСОБА_1 в жовтні 2019 року становила 18 758,22 грн, в листопаді 2019 року - 30 511,22 грн, про що свідчать розрахункові листки позивача за жовтень-листопад 2019 року.

Також суд встановив, що в період з 25 червня 2020 року по 09 липня 2020 року посадові особи Головного управління Держпраці у Донецькій області провели позаплановий захід у формі інспекційного відвідування в ГТУЮ в області, за наслідками якого складений акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 09 липня 2020 року № ДЦ13401/2056/АВ.

Посадові особи Головного управління Держпраці у Донецькій області виявили низку порушень трудового законодавства та законодавства про оплату праці з боку ГТУЮ в області.

10 липня 2020 року Головне управління Держпраці у Донецькій області видало ГТУЮ в області припис про усунення виявлених порушень № ДЦ13401/2056/АВ/П.

Однак рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 200/9189/20-а, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, припис Головного управління Держпраці у Донецькій області від 10 липня 2020 року № ДЦ13401/2056/АВ/П в частині зобов`язання голови ліквідаційної комісії ГТУЮ в області усунути порушення, які зазначені в пунктах 1, 3, 4, 5 цього припису, був скасований.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи мають діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 1 ст. 3 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889) установлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 3 Закону № 889 дія цього Закону поширюється на державних службовців інших державних органів.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону № 889 державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Згідно з п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Ст. 57 Закону № 889 передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до ст. 59 Закону № 889 щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Ч. 1 ст. 83 КЗпП України установлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст. ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Висновки по суті позовних вимог.

З приводу вимог позивача в частині визнання протиправними дій ГТУЮ в області щодо неповної виплати грошових коштів при звільненні та стягнення з ГТУЮ в області на користь ОСОБА_1 заборгованості з невиплаченого розрахунку при звільненні, що складається з виплати компенсації за невикористані дні відпустки, в сумі 24 388,35 грн, суд зазначає таке.

Наказ ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3956/1 передбачав виплату ОСОБА_1 компенсації за 105 днів невикористаної відпустки.

При звільненні позивачу виплачена компенсація за 105 днів невикористаної відпустки, яка становила 46 792,20 грн.

У зв`язку з перерахунком відпускних та сум компенсації за невикористану відпустку працівникам ГТУЮ в області внаслідок невірного визначення середнього заробітку для проведення цих виплат, ОСОБА_1 мала бути виплачена доплата за 35 днів відпускних в сумі 3 218,61 грн та доплата за невикористані 105 днів невикористаної відпустки в сумі 24 388,35 грн.

25 листопада 2020 року за наслідками внутрішнього аудиту та у зв`язку з неможливістю встановити на підставі достовірних даних кількість невикористаних позивачем днів відпустки за період роботи до 2015 року ГТУЮ в області видало наказ № 105/1, яким внесло зміни до наказу від 26 грудня 2019 року № 3956/1, виключивши з нього періоди невикористаної відпустки до 2015 року.

Внаслідок цього компенсації підлягали не 105 днів невикористаної відпустки, як було визначено первісно, а 49 днів.

Після перерахунку суми компенсації за 49 днів невикористаної відпустки ГТУЮ в області встановило, що ОСОБА_1 належало виплатити 33 217,59 грн, фактично виплачено 46 792,20 грн, тобто різниця між належною до виплати та фактично сплаченою сумою компенсації складає 13 574,61 грн.

Суд зазначає, що на час розгляду справи наказ ГТУЮ в області від 25 листопада 2020 року № 105/1 є чинним. Докази оскарження цього рішення суб`єкта владних повноважень в адміністративному або судовому порядку, визнання його протиправним та скасування повністю або в певній частині суду не надані.

Правомірність наказу ГТУЮ в області від 25 листопада 2020 року № 105/1 не є предметом спору у справі, що розглядається.

У зв`язку з цим суд відхиляє доводи позивача про те, що з цим наказом вона не була ознайомлена; про неможливість застосування роз`яснень Мінекономіки; про сумнівність висновків аудиту щодо неможливості визначення кількості днів невикористаної відпустки за період до 2015 року.

Посилання ОСОБА_1 на її особову картку, яка мітить інформацію про використання нею основних і додаткових відпусток за період перебування на державній службі, суд відхиляє, оскільки, по-перше, суду надана не засвідчена у встановленому порядку копія цього документа, яка не відповідає вимогам до письмових доказів, встановленим ст. 94 КАС України, по-друге, в особовій картці в графі «Підстави» розділу IV «Відпустки» також відсутні дати та номери наказів про відпустки, що були видані до 2015 року.

Суду надані накази про надання ОСОБА_1 щорічних основних та додаткових відпусток лише починаючи з 2015 року.

Суд відхиляє аргументи позивача, які ґрунтуються на результатах позапланового інспекційного відвідування ГТУЮ в області посадовими особами Головного управління Держпраці у Донецькій області, а також на припис Головного управління Держпраці у Донецькій області від 10 липня 2020 року № ДЦ13401/2056/АВ/П, оскільки рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 200/9189/20-а, цей припис скасований в частині зобов`язання ліквідаційної комісії ГТУЮ в області усунути порушення, зазначені в п. п. 1, 3, 4, 5 цього припису.

Посилання позивача на судову практику у справах №№ 200/9939/20-а, 200/9658/20-а, 200/9942/20-а, 200/9712/20-а суд вважає безпідставним. Рішеннями суду у цих справах задоволені позовні вимоги колишніх працівників ГТУЮ в області про стягнення відпускних та компенсації за невикористані відпустки, які не заперечувались відповідачем; факти, які б мали преюдиційне значення, для справи, що розглядається, не встановлювалися.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та враховуючи, що при звільненні ОСОБА_1 належало виплатити компенсацію за 49 днів невикористаної відпустки в сумі 33 217,59 грн, фактично виплачено 46 792,20 грн, а переплата становить 13 574,61 грн, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ГТУЮ в області та в частині стягнення з ГТУЮ в області на користь ОСОБА_1 компенсації на невикористані дні відпустки в сумі 24 388,35 грн задоволенню не підлягають.

З приводу вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Суд встановив і ця обставина не заперечується сторонами, що при звільненні ОСОБА_1 не був проведений повний розрахунок.

Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Суд виходить з того, що всі належні працівнику суми роботодавець має виплатити у день його звільнення, в даному випадку йдеться про 27 грудня 2019 року, а тому період затримки проведення повного розрахунку при звільненні починається з першого робочого дня після звільнення, а саме з 30 грудня 2019 року (перший день після звільнення - 28 грудня 2019 року припадав на суботу, неробочий день).

Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведений 29 грудня 2020 року шляхом виплати доплати за відпускні.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з 30 грудня 2019 року (перший робочий день після звільнення) по 29 грудня 2020 року (дата остаточного розгрузку з позивачем - виплата доплати за відпускні) включно.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що період затримки розрахунку має обчислюватися з 02 січня 2020 року по день ухвалення рішення суду у цій справі, оскільки ГТУЮ в області провело повний розрахунок з позивачем в день виплати їй доплати за відпускні за 2019 рік, а саме 29 грудня 2020 року.

Отже, з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» та від 29 липня 2019 року №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» період затримки розрахунку становить:

2 робочі дні грудня 2019 року + 21 робочий день січня 2020 року + 20 робочих днів лютого 2020 року + 21 робочий день березня 2020 року + 21 робочий день квітня 2020 року + 19 робочих днів травня 2020 року + 20 робочих днів червня 2020 року + 23 робочі дні липня 2020 року + 20 робочих днів серпня 2020 року + 22 робочі дні вересня 2020 року + 21 робочий день жовтня 2020 року + 21 робочий день листопада 2020 року + 20 робочих днів грудня 2020 року = 251 робочий день.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абз. 2 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач звільнена 27 грудня 2019 року, отже середньоденна заробітна плата має обчислюватися, виходячи з її заробітної плати за жовтень та листопад 2019 року, (тобто за два місяці роботи, що передували звільненню).

В жовтні 2019 року заробітна плата становила 18 758,22 грн (22 робочі дні) в листопаді 2019 року - 30 511,22 грн (21 робочий день).

Таким чином, середньоденна заробітна плата для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку становить:

(18 758,22 грн + 30 511,22 грн) / (22 робочі дні + 21 робочий день) = 49 269,44 / 43 = 1 145,80 грн.

Як наслідок, середній заробіток за час затримки розрахунку становить:

(1 145,80 грн х 251 робочий день затримки розрахунку) = 287 595,80 грн.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 навів такі правові висновки:

«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

При звільненні ОСОБА_1 виплачено 59 421,36 грн, в тому числі заробітна плата за грудень 2019 року - 12 629,16 грн та компенсація за 105 невикористаних днів відпустки - 46 792,20 грн.

При цьому загальний розмір сум, які підлягали виплаті ОСОБА_1 при звільненні становить:

заробітна плата за грудень 2019 року 12 629,16 грн + компенсація за 49 днів невикористаної відпустки 33 217,59 грн + доплата за 35 днів відпускних 3 218,61 грн = 49 065,36 грн.

Як наслідок, несвоєчасна виплачена сума (3 218,61 грн) складає 6,56% загальної суми, належної до виплати при звільненні (49 065,36 грн):

(3 218,61 грн х 100%) / 49 065,36 грн = 6,56%.

Наведене зумовлює висновок, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні істотно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми відпускних.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Суд бере до уваги, що

- ОСОБА_1 звільнена в грудні 2019 року шляхом переведення до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), тобто продовжила перебувати на державній службі;

- при звільненні позивачу виплачена компенсація за 105 дні відпустки з переплатою, яка більш ніж в чотири рази перевищувала невиплачену суму доплати за 35 днів відпускних (переплата - 13 574,61 грн, недоплачені відпускні - 3 218,61 грн);

- до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулася в січні 2021 року, при цьому докази її звернення до відповідача з приводу проведення з остаточного розрахунку суду не надані;

- розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 6,56% від загальної суми виплати, тобто не був значним,

- позивач не надала докази наявності майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні;

- сума компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку більш ніж в 89 разів перевищує несвоєчасно виплачену суму.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, принципи справедливості, пропорційності, співмірність розміру компенсації та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про можливість застосування принципу співмірності та пропорційності до спірних правовідносин.

Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку слід обчислювати наступним чином:

1 145,80 грн х 251 робочий день затримки розрахунку х 6,56% = 18 866,28 грн.

Аналогічні правові висновки щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладені в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

З огляду на вищевикладене, з врахуванням компенсаційного характеру заходів відповідальності; що сума недоплаченої компенсації є незначною; що роботодавець виплатив компенсацію за дні невикористаної відпустки у більшому розмірі, ніж це було необхідно, суд вважає, що достатнім, справедливим та співмірним є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 5 291,67 грн (18 866,28 грн - 13 574,61 грн).

При цьому суд відхиляє доводи позивача про неможливість зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки в даному випадку враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, а також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Доводи позивача про те, що вона є вдовою, що при звільненні їй не були надані додаткові відпустки тощо, суд відхиляє, оскільки ці обставини не спростовують наявність підстав для застосування судом принципу співмірності.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674).

Ч. 1 ст. 4 Закону № 3674 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674 за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 270 гривень.

Отже, судовий збір за подання фізичною особою адміністративного позову майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 908,00 грн і не більше 11 350,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 3674 за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674 від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

При цьому суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), який полягає у такому:

«57. За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

58. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях».

Отже, в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674 позивач звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача та про стягнення заборгованості з невиплаченого розрахунку при звільненні, що складається з компенсації за невикористані дні відпустки.

Визначена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674 пільга щодо сплати судового збору на позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не поширюється.

Як наслідок, позивач мала сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при поданні позовної заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону № 3674 у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

На день подання позовної заяви ціну позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з об`єктивних причин точно визначити було неможливо.

За цих обставин, діючи відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 3674, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд попередньо визначив розмір судового збору за подання позовної заяви, виходячи з мінімальної ставки судового збору за позовні вимоги майнового характеру, що визначена пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674, тобто в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908,00 грн, з подальшому сплатою недоплаченої суми відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Під час розгляду справи суд встановив, що середній заробіток за час затримки розрахунку становить 287 595,80 грн.

Таким чином, судовий збір за подання цього позову становить 2 875,95 грн (287 595,80 грн х 1% = 2 875,95 грн, що не перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (квитанція від 09 лютого 2021 року).

Докази здійснення інших судових витрат позивачем не надані.

Отже, з позивача на користь держави належить стягнути недоплачену суму судового збору, яка становить 1 976,95 грн (2 875,95 грн - 908,00 грн = 1 967,95 грн).

Як вже було зазначено судом, середній заробіток за час затримки розрахунку становив 287 595,80 грн, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 5 291,67 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 138 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме 52,92 грн із розрахунку:

(5 291,67 грн х 100%) / 287 595,80 грн = 1,84%;

2 875,95 грн х 1,84% = 52,92 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код: 43315445, місцезнаходження: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 16) про визнання дій протиправними, стягнення компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

2. Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5 291 (п`ять тисяч двісті дев`яносто одна) гривня 67 копійок.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1 976 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят шість) гривень 95 копійок.

5. Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 52 (п`ятдесят дві) гривні 92 копійки.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Повне судове рішення складено 16 серпня 2021 року.

Суддя Т.О. Кравченко