Рішення № 98987533, 13.08.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1554/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Міністерства оборони України (03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код 00034022)

до

товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Технічних Масел «Аріан» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Поліграфічна, буд. 12, код 20574128)

про стягнення 55634,00 гривень

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Міністерства оборони України (далі по тексту – Міністерство/позивач) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Технічних Масел «Аріан» (далі по тексту – ТОВ «ЗТМ «Аріан»/відповідач) 40119,00 гривень пені та 15515,00 гривень штрафу за порушення умов договору від 30.04.2020 № 286/1/20/35.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідачем було порушено умови договору від 30.04.2020 № 286/1/20/35 в частині вимог щодо обсягу поставки товару, у зв`язку з чим позивач на підставі п. 7.3.2. договору застосував до відповідача штрафні санкції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.06.2020 позовну заяву Міністерства прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1554/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України – п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.06.2021 позовну заяву Міністерства оборони України залишено без руху та запропоновано позивачу усунути виявлені недоліки позовної заяви протягом 5-ти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання суду засвідчених належним чином та належної якості копії актів приймання-передачі №№ 29, 59, 78, 119.

На адресу суду 23.06.2021 від позивача, у встановлений судом строк, надійшла заява про усунення виявлених судом недоліків позовної заяви встановлених ухвалою суду від 08.06.2021.

29.06.2021 судом постановлено ухвалу про продовження розгляду справи № 911/1554/21.

На адресу суду 30.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує пред`явлені позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Крім того, відповідач просить суд, у відповідності до ст. 135 Господарського процесуального кодексу України, застосувати до позивача заходи процесуального примусу у вигляді накладення штрафу у розмірі 22700 гривень за подання завідомо безпідставного позову.

Розглянувши вимогу відповідача про накладення на позивача штрафу за зловживання ним процесуальними правами, суд дійшов наступних висновків.

Так, однією із засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Слід зазначити, що принцип добросовісності – це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Водночас за умови наведення ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України переліку дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом, приписами господарського процесуального кодексу не встановлено.

Зловживання правом – це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання господарського судочинства, звернувся з таким позовом.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Таким чином, підставою для звернення до суду з позовом є порушення прав або охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання або оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також обирає спосіб захисту такого права.

В свою чергу формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 Господарського процесуального кодексу України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Водночас суд перевіряє доводи позивача та залежно від встановленого вирішує питання про наявність або відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права або інтересу, а також з`ясовує, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права передбаченим законодавством способам, а також чи забезпечує спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

При цьому питання штучності позову не може вирішуватися на стадії подачі позову та до початку розгляду справи по суті без встановлення обставин справи.

Разом з тим у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами, позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить ці повноваження до виключної компетенції судів.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, судом не встановлено у діях позивача зловживання процесуальними правами, тож подане відповідачем клопотання задоволенню не підлягає.

Позивач своїм процесуальним правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Отже, суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Міністерством (надалі – замовник/покупець) та ТОВ «ЗТМ «Аріан» (надалі – постачальник) 30.04.2020 укладено договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/20/35 (надалі – договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується постачити у 2020 році мастильні засоби (09210000-4) (моторні оливи) (лот 1: (09211100-2) моторні оливи (олива моторна 5w40 АРІ СІ-4/SL), а саме: олива моторна універсальна - «АРІАН УЛЬТРА» SAE 5W-40 АРІ СІ-4/SL) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно специфікації, а саме: найменування продукції - Олива моторна універсальна «АРІАН УЛЬТРА» SAE 5W-40 АРІ СІ-4/SL (61-003-6037); строк постачання - 30 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 30.05.2020 включно; загальна кількість - 20,0 т. Загальна вартість продукції без ПДВ - 784000,00 гривень, ПДВ - 156800, 00 гривень, з ПДВ складає: 940800,00 гривень.

Відповідно до п. 2.2. договору, одержувачами продукції є військові частини, склади (бази) пального, Центри забезпечення пальним (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядками Міністерства оборони України, що є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно п. 3.1. договору, ціна договору становить: без ПДВ 784000,00 гривень, крім того ПДВ 156800,00 гривень. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 940800,00 гривень, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерств оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.

За умовами п. 4.2. договору, постачальник зобов`язаний надати замовнику після постачання продукції комплект наступних документів: 4.2.1. Рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, яка підписана керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі); 4.2.2. Акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440); 4.2.3. Видаткову накладну постачальника, яка містить обов`язкові реквізити та підписана Сторонами із зазначенням одержувачем замовника фактичної дати надходження продукції; 4.2.4. Повідомлення-підтвердження (додаток 12.4. договору), яке оформлюється одержувачем замовника (відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міноборони України від 31.12.2016 № 757); 4.2.5. Акт прийому-передачі продукції (додаток № 12.3. договору).

Згідно з п. 5.2 договору постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України.

Договір вважається виконаним при умові постачання 99% продукції (п. 5.5 Договору).

Підпунктом 6.3.1 договору обумовлено, що постачальник зобов`язаний забезпечити постачання продукції у строки, встановлені Договором.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірах передбачених пунктом 7.3 договору.

Відповідно до пп. 7.3.2 договору за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості продукції. Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме: при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом що підтверджує поставку товару є належним чином оформлена залізнична накладна з відміткою про надходження товару; при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).

Умовами пп. 7.3.6 договору передбачено, що неустойка (пеня, штраф) за несвоєчасне постачання товару, яка передбачена п. 7.3.2. договору нараховується за весь період прострочення.

Додатком № 12.1 до договору сторонами узгоджено порядок приймання продукції, відповідно до п. 3 якого прийняття продукції за кількістю та якістю оформляється актом приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України), який повинен бути складений в останній день приймання продукції. Належним чином оформлений і підписаний акт приймання-передачі є підтвердженням приймання продукції.

За умовами додатку № 12.2 до Договору «Рознарядка на постачання товариством з обмеженою відповідальністю «Завод технічних масел «Аріан» оливи моторної універсальної «Аріан Ультра» SAE 5W-40 АРІ СІ-4/SL, ТУ У 19.2-20574128-156:2019, а саме:

- Військова частина А 2791, станція призначення: Біла Церква, Південно-Західна залізниця, у кількості 5 т;

- Військова частина А 1361, станція призначення: Індустріальна, Південно залізниця, у кількості 5 т;

- Військова частина А 2678, станція призначення: Куликів, Львівська залізниця, у кількості 3 т;

- Військова частина А 2756, станція призначення: Одеса Застава 1, Одеська залізниця, у кількості 3 т;

- Військова частина А 2110, станція призначення: Нікополь, Придніпровська залізниця, у кількості 4 т.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом із вимогою про застосування до відповідача відповідальності, встановленої умовами договору, як вказує позивач, стало неналежне виконання відповідачем умов договору, що проявилися у недопоставці 4,7120 тонн продукції на суму 221652,48 гривень, документи, що підтверджують постачання продукції у зазначеній кількості, за як стверджує позивач, на адресу Міністерства надано не було.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти пред`явлених позовних вимог з тих підстав, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі за позовом ТОВ «ЗТМ «Аріан» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості за договором поставки № 286/1/20/35 від 30.04.2020 (справа № 910/579/21) позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ «ЗТМ «Аріан» 239715,80 гривень заборгованості за вказаним договором. На думку відповідача, обставини, встановлені зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, спростовують доводи позивача про те, що відповідачем не виконані умови договору поставки № 286/1/20/35 від 30.04.2020.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ТОВ «ЗТМ «Аріан» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства про стягнення заборгованості в розмірі 239715,80 гривень.

Позовні вимоги згідно вказаного позову обґрунтовані неналежним виконанням Міністерством своїх зобов`язань за договором про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 30.04.2020 № 286/1/20/35.

За результатом розгляду позовних вимог ТОВ «ЗТМ «Аріан» Господарським судом міста Києва 08.04.2021 ухвалено рішення у справі № 910/579/21, яким позовні вимоги ТОВ «ЗТМ «Аріан» задоволено повністю та стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ «ЗТМ «Аріан» заборгованість у розмірі 239715,80 гривень.

Під час розгляду справи № 910/579/21 Господарським судом міста Києва встановлено, що на виконання умов договору № 286/1/20/35 позивачем було поставлено відповідачеві продукцію на загальну суму 958863,32 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі № 119 від 27.05.2020, № 29 від 28.05.2020, № 59 від 25.06.2020, № 37 від 24.06.2020, № 113 від 17.11.2020 та видатковими накладними № А-00000374 від 21.05.2020 на суму 145541,76 гривень, № А-00000400 від 27.05.2020 на суму 145541,76 гривень, № А-00000392 від 26.05.2020 на суму 188348,16 гривень, № А-00000373 від 21.05.2020 на суму 239715,84 гривень та № А-00000387 від 25.05.2020 на суму 239715,84 гривень, що підписані представниками сторін. Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 719147,50 гривень, внаслідок чого за Міністерством оборони України утворилась заборгованість у розмірі 239715,80 гривень за поставлену продукцію за видатковою накладною № А-00000387 від 25.05.2020.

Також судом у справі № 910/579/21 зазначено, що позивачем поставлено до Військової частини А 2791, Військової частини А 2678, Військової частини А 2756, та Військової частини А 2110 продукцію у кількості 15,288 т на загальну суму 719147,52 гривень, яка оплачена відповідачем, що підтверджується актами приймання-передачі та видатковими накладними, тож залишок до постачання становив 4,712 т на суму 221652, 48 гривень. Суд сказав, що позивачем поставлено до Військової частини А1361 продукцію у кількості 5,096 т на суму 239715, 84 гривень, що підтверджується видатковою накладною № А-00000387 від 25.05.2020, товарно-транспортною накладною № 84 від 25.05.2020 та актом приймання-передачі № 113 від 17.11.2020 (дата закінчення приймання), які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

При цьому, суд зазначив що до всіх Військових частин (А 2791, А 2678, А 2756, А 2110) було поставлено товар у більшій кількості, ніж передбачено рознарядкою, що вбачається з актів приймання-передачі № 119 від 27.05.2020 у кількості 3,094 т, № 29 від 28.05.2020 у кількості 3,094 т, № 59 від 25.06.2020 у кількості 4,004 т, № 37 від 24.06.2020 у кількості 5,096 т та видаткових накладних № А-00000374 від 21.05.2020, № А-00000400 від 27.05.2020, № А-00000392 від 26.05.2020, № А-00000373 від 21.05.2020, який прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, за доводами позивача, стало те, що відповідачем не виконано взятого на себе за договором зобов`язання та не передано замовнику в строк до 30.05.2020 обумовлену договором продукцію у кількості 4,7120 тонн на суму 221652,48 гривень, а тому позивач на підставі пп. 7.3.2. договору здійснив нарахування штрафу та пені у загальному розмірі 55634,00 гривень.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. При цьому, частина 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

За умовами договору сторонами погоджено, що поставці підлягає продукція у кількості 20,0 тонн загальною вартістю 940800,00 у строк до 30.05.2020 (включно).

Судом установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/579/21 позов ТОВ «ЗТМ «Аріан» задоволено повністю та стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ «ЗТМ «Аріан» заборгованість у розмірі 239715,80 гривень за договором № 286/1/20/35 від 30.04.2020.

Під час розгляду справи № 910/579/21 суд встановив обставини належного виконання ТОВ «ЗТМ «Аріан» своїх зобов`язань за договором № 286/1/20/35 від 30.04.2020, зокрема те, що у травні 2020 року на підставі рознарядки Міністерства оборони України на зазначені в ній адреси та відповідним одержувачам Міністерства оборони України поставлено, а останніми в подальшому прийнято від ТОВ «ЗТМ «Аріан» продукцію у загальному обсязі 20,384 тонн, загальною вартістю 958863,32 гривень (з ПДВ).

З Єдиного державного реєстру судових рішень, станом на дату ухвалення рішення у цій справі рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/579/21 в апеляційному порядку не оскаржене, доказів протилежного сторонами в перебігу розгляду справи не надано.

Відтак, в силу ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, вказане рішення є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/447/19 та від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Судом встановлено, що ТОВ «ЗТМ «Аріан» у повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за договором № 286/1/20/35 від 30.04.2020 та поставлено протягом травня 2020 року на користь одержувачів Міністерства оборони України обумовлену договором продукцію у загальному обсязі 20,384 тонн, загальною вартістю 958863,32 гривень (з ПДВ), що підтверджується судовим рішенням від 05.04.2021 у справі № 910/579/21, яке набрало законної сили.

За приписом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність – це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, відповідачем не виконано зобов`язання з поставки продукції у кількості 4,7120 тонн на суму 221652,48 гривень є безпідставними.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд зазначає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення відповідачем умов укладеного сторонами договору, а також позивачем не доведено порушеного відповідачем права та як наслідок свого права на стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача у повному обсязі.

Щодо заявлених відповідачем до стягнення з позивача понесених витрат на правову допомогу у розмірі 18000 гривень.

Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 13 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21) та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40).

У постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем надано до суду: договір про надання правової допомоги від 18.06.2021 № 17-Г/2021; розрахунок суми гонорару; акт приймання-передачі наданих послуг від 23.06.2021.

Також, судом встановлено, що представництво ТОВ «ЗТМ «Аріан» здійснювалось адвокатом Мещаніновим Анатолієм Михайловичем, повноваження якого підтверджуються ордером від 18.06.2021 серії КС № 589237.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених відповідачем витрат на професійну правову допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи становить 18000 гривень.

Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи має бути зменшений до 7000 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Міністерства оборони України відмовити повністю.

Стягнути з Міністерства оборони України (03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код 00034022) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Технічних Масел «Аріан» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Поліграфічна, буд. 12, код 20574128) 7000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2021.

Суддя Р.М. Колесник