Рішення № 98987527, 03.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2021Справа № 910/16102/20

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко - Легких Г. П.,

за участю секретаря - Гиренко А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039, ідентифікаційний номер 39594527)

До Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, м. Київ 1, 01061, ідентифікаційний номер 20077720)

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (79039, Львівська обл., м. Львів, вул. Золота, буд. 42, ідентифікаційний код: 03349039)

про стягнення 1 371 590, 00 грн, зобов`язання вчинити дії та визнання протиправними дій

За участі представників сторін:

Від позивача: Тітов І. С., довіреність № 007.2ДР-62-1220 від 17.12.2020, посвідчення № 000156 від 12.07.2018;

Від відповідача: Когутенко М.Г., довіреність № 14-131 від 22.06.2021, посвідчення № КВ5637 від 25.10.2015;

Від третьої особи: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) про стягнення 124 000, 00 грн, зобов`язання вчинити дії та визнання протиправними дій.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 N 143 "Питання споживання природного газу", що на думку позивача призвело до невизнання переплати ТОВ "Львівгаз збут" на користь АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 406 100 973, 52 грн та безпідставному збереженню відповідачем коштів позивача у сумі 406 100 973, 52 грн.

28.10.2020 Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.

03.11.2020 від позивача електронною поштою надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали від 28.10.2020. Позивач усунув усі недоліки, визначені ухвалою від 28.10.2020 про залишення позовної заяви без руху.

16.11.2020 від відповідача надійшла заява про відмову у відкритті провадження у справі.

16.11.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, про що постановив відповідну ухвалу, в якій навів мотиви та обґрунтування прийнятих процесуальних рішень.

03.12.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів. 11.12.2020 від відповідача поштою надійшов відзив на позовну заяву. 14.12.2020 від відповідача поштою надійшло клопотання про долучення доказу.

29.12.2020 від позивача електронною поштою надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. 30.12.2020 від позивача поштою надійшла відповідь на відзив.04.01.2021 від позивача поштою надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача частину суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 1 371 590, 00 грн.

05.01.2021 від відповідача поштою надійшли заперечення на відповідь на відзив.

13.01.2021 Господарський суд міста Києва, зважаючи на обставини подання позивачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також подання заяви про збільшення позовних вимог, постановив ухвалу про перехід до розгляду справи в загальному позовному провадження, розгляд справи ухвалив здійснювати зі стадії відкриття провадження, підготовче засідання призначив на 16.02.2021.

16.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява представника позивача про залучення третьої особи.

В судовому засіданні 16.02.2021 Суд задовольнив заяву позивача про залучення до участі у справі третьої особи, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» та відклав підготовче судове засідання на 30.03.2021, про що постановив відповідну ухвалу.

03.03.2021 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому відповідач просив суд зупинити провадження у справі № 910/16102/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 640/3438/21 за позовом НАК «Нафтогаз України» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 143 від 27.02.2019.

03.03.2021 від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів надсилання третій стороні копії позовної заяви та доданих до неї документів.

В судовому засіданні 30.03.2021 суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з підстав не доведення відповідачем обставин неможливості розгляду даної справи до розгляду іншої, та відклав розгляд справи у підготовчому засіданні до 22.04.2021.

01.04.2021 суд виклав обґрунтування свого процесуального рішення щодо відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі письмово в ухвалі суду та прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 28.12.2020.

20.04.2021 від третьої особи надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких підтримав третя особа підтримала доводи позивача та просила задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні 22.04.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.05.2021.

В судовому засіданні 25.05.2021 суд оголосив перерву до 29.06.2021. В судовому засіданні 29.06.2021 суд відклав розгляд справи на 03.08.2021, про що оголосив протокольну ухвалу.

В судове засідання 03.08.2021 третя особа не прибула, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Позивач та відповідач в судове засідання 03.08.2021 прибули та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) підтримав в повному обсязі, а відповідач заперечив проти задоволення позовних в повному обсязі.

Заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, відповідач - своїх заперечень проти позову, а третя особа - своїх пояснень щодо позову, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази Суд -

ВСТАНОВИВ:

I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

Між позивачем та відповідачем було укладено наступні Договори купівлі-продажу природного газу:

№15-761-Н від 30.06.2015,

№16-150-Н від 30.12.2015,

№ 16-431-Н від 28.10.2016,

№38ILvz-1917-Н від 12.04.2017,

№ 17-430-Н від 27.09.2017,

№ 18-530-Н від 05.11.2018, на підставі яких позивач в період з липня 2015 року до серпня 2020 року придбавав у відповідача природний газ, в тому числі для подальшої реалізації населенню.

30.06.2015 між НАК «Нафтогаз України», як продавцем, та ТОВ «Львівгаз збут», як покупцем, було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу № 15-761-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом липня - грудня 2015 року здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.07.2015 по 29.05.2017 здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу № 15-761-Н від 30.06.2015 було сплачено природний газ на суму 990 904 118,67 грн. У відповідності до розділу XI договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

30.12.2015 між НАК «Нафтогаз України», як продавцем, та ТОВ «Львівгаз збут», як покупцем, було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу № 16-150-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом січня-вересня 2016 року здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.01.2016 по 30.09.2016 здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу № 16-150-Н від 30.12.2015 було оплачено природний газ на суму 2 446 419 959.11 грн. У відповідності до Розділу XI Договору (з урахуванням Додаткових угод) цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

28.10.2016 між НАК «Нафтогаз України», як продавцем, та ТОВ «Львівгаз збут», як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 16-431-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2016-2017 роках природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем з жовтня 2016 по березень 2017 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.10.2016 по 31.03.2017 здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 16-431-Н від 28.10.2016 було сплачено природний газ на суму 4 229 504 384.32 грн. У відповідності до розділу 11 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2016 і діє в частині продажу газу до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

12.04.2017 між НАК «Нафтогаз України», як продавцем, та ТОВ «Львівгаз збут», як покупцем, було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу №38ILvz-1917- Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом квітня 2017 - вересня 2017 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 30.04.2017 по 30.09.2017 здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №38ILvz-1917-H від 12.04.2017 було оплачено природний газ на суму 1 029 959 480.16 грн. У відповідності до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.04.2017 і діє в частині реалізації газу до 30.09.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

27.09.2017 між НАК «Нафтогаз України», як продавцем, та ТОВ «Львівгаз збут», як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 17-430-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2017-2018 роках природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом жовтня 2017 - жовтня 2018 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.10.2017 по 31.10.2018 здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 17-430-Н від 27.09.2017 було оплачено природний газ на суму 5 101 982 340.98 грн. У відповідності до п. 11.1 договору (з урахуванням укладених додаткових угод) цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2017 і діє в частині реалізації газу до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

05.11.2018 між НАК «Нафтогаз України», як продавцем, та ТОВ «Львівгаз збут», як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 18-530-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов`язується передати покупцеві у 2018 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом листопада 2018 - липня 2020 здійснювалася поставка відповідачу природного газу, що підтверджується копіями актів, реєстром операцій та сальдовою відомістю на суму 5 757 648 270.26 грн (копії актів наявні в матеріалах справи). За поставлений природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № 18-530-Н від 05.11.2018 позивач повністю не розрахувався.

Всього за період з липня 2015 року до серпня 2020 року Товариством було придбано природного газу у НАК «Нафтогаз України» на загальну суму 19556005 349, 90 грн.

Урядом було затверджено норми споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатками до постанов Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 «Про змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», що діяли у період 2014-2018 та втратили чинність.

08.02.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», згідно п. 2 якої передбачено, що не допускається нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 в редакції, що діяла до 01.10.2014 були встановлені наступні норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників:

Плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9,8 куб.м (людино-місяць);

Плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача - 18,3 куб.м (людино-місяць);

Плита газова та газовий водонагрівач - 23,6 куб.м (людино-місяць).

Також, Урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 (якою визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови № 63 від 30.01.2019), проте, яка, повністю відтворює зміст пунктів постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019, а саме не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, в редакції яка діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

Позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що протягом 2015-2019 років він закуповував природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у АТ «НАК «Нафтогаз України», тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановами від 08.02.2019 № 63 та від 27.02.2019 № 143. Таким чином, у позивача виникла переплата перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за вищевказаними договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу.

Наведене стало підставою для направлення на адресу АТ «НАК «Нафтогаз України» вимоги від 28.02.2019 вих. № 79704-Сл-1780-0219, у якій позивач просив здійснити коригування заборгованості та штрафних санкцій на суму 406 100 973, 52 грн, із посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами».

Зазначена вимога була відхилена АТ «НАК «Нафтогаз України» з посиланням на відсутність підстав для здійснення перерахунку та повернення грошових коштів на підставі відповідної постанови Кабінету Міністрів України.

II. Предмет позову.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача до відповідача про зобов`язання відповідача виконати вимоги абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу», про визнання протиправними дій АТ «НАК «Нафтогаз України» з відмови позивачу у перерахуванні переплати позивача на користь відповідча у сумі 406 100 973, 52 грн за договорами купівлі - продажу газу №15-761-Н від 30.06.2015, №16-150-Н від 30.12.2015, № 16-431-Н від 28.10.2016, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017, № 17-430-Н від 27.09.2017, № 18-530-Н від 05.11.2018, про зобов`язання відповідача визнати переплату позивача на користь позивача у сумі 406 100 973, 52 грн за зазначеними договорами купівлі - продажу газу та про стягнення з відповідача на користь позивача частини грошових коштів сплачених за зазначеними договорами та безпідставно збережених відповідачем в розмірі 1 371 590, 00 грн.

III. Доводи позивача у справі.

Так, згідно з доводами позивача викладеними в позовній заяві у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанов від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу» у відповідача виникло зобов`язання здійснити перерахунок коштів сплачених за договорами купівлі-продажу природного газу №15-761-Н від 30.06.2015, №16-150-Н від 30.12.2015, № 16-431-Н від 28.10.2016, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017, № 17-430-Н від 27.09.2017, № 18-530-Н від 05.11.2018, у відповідності до норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, в сторону зменшення та повернення коштів переплати позивачу. За розрахунком позивача сума переплати за вказаними договорами складає 406 100 973, 52 грн, і право вимоги до АТ «НАК «Нафтогаз України» на загальну суму 406 100 973, 52 грн позивач набув з підстав, передбачених частиною третьою статті 11 Цивільного кодексу України та частиною четвертою статті 4 Цивільного кодексу України (цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, у тому числі постанов Кабінету Міністрів України).

IV. Заперечення відповідача у справі.

Відповідач проти доводів позивача заперечує та зазначає про неправомірність будь - яких перерахунків у правовідносинах, які є припиненими внаслідок виконання сторонами своїх зобов`язань, що мало місце за договорами купівлі-продажу природного газу №15-761-Н від 30.06.2015, №16-150-Н від 30.12.2015, № 16-431-Н від 28.10.2016, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017, № 17-430-Н від 27.09.2017, № 18-530-Н від 05.11.2018, та про виключення можливості застосування до правовідносин сторін положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, з огляду на договірний характер правовідносин сторін з купівлі - продажу газу. Крім того відповідач зазначає, що передбачені постановами Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу» положення не містять обов`язку АТ «НАК «Нафтогаз України» з коригування вартості газу чи зміни прав за договорами постачання газу за періоди до набрання ними (постановами) чинності, у зв`язку з чим доводи відповідача та третьої особи про зобов`язання позивача вчинити дії щодо зміни вартості газу, у тому числі, шляхом підписання коригуючих актів, не відповідають змісту даних постанов.

V. Доводи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача зазначає, що фактичний об`єм спожитого газу, якщо споживач не забезпечений лічильником, визначається за нормами споживання, які протягом 2015-2019 років неодноразово змінювалися внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України, в межах його повноважень, регуляторних актів та подальшого скасування Окружним адміністративним судом міста Києва певних положень таких актів, та що з урахуванням зазначеного вартість природного газу поставлена у спірний період побутовим споживачам має бути скорегована чинними нормами споживання. На підставі викладеного третя особа погоджується з доводами позивача у справі.

VI. Оцінка судом доказів та висновки суду.

Причиною виникнення спору у справі стало різне тлумачення сторонами змісту постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу».

Отже, на переконання суду, для вирішення справи по суті суду необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення для вирішення спору:

- чи допускається зміна умов договору після його виконання?

- чи передбачають положення постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу» обов`язок відповідача з коригування вартості газу, в зв`язку зі зміною норм споживання газу населенням, що не має лічильників?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ЦК України), ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, між сторонами було укладено договори купівлі-продажу природного газу №15-761-Н від 30.06.2015, №16-150-Н від 30.12.2015, № 16-431-Н від 28.10.2016, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017, № 17-430-Н від 27.09.2017, № 18-530-Н від 05.11.2018, на підставі яких позивач в період з липня 2015 року до серпня 2020 року придбавав у відповідача природний газ для подальшої реалізації населенню за період з липня 2015 року до серпня 2020 року позивачем було придбано природного газу у НАК «Нафтогаз України» на загальну суму 19 556 005 349, 90 грн. За поставлений газ за договорами купівлі-продажу природного газу №15-761-Н від 30.06.2015, №16-150-Н від 30.12.2015, № 16-431-Н від 28.10.2016, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017, № 17-430-Н від 27.09.2017 позивач розрахувався в повному обсязі, за договором купівлі-продажу природного газу № 18-530-Н від 05.11.2018 у позивача перед відповідачем існує заборгованість.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору, його умови визначаються сторонами на їх розсуд і є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Вартість та об`єм газу були встановлені за взаємною згодою сторін, відображені у відповідних договорах купівлі - продажу газу, і такі договори були виконані обома сторонами, про що свідчать акти приймання - передачі природного газу та позивачем проведена оплата поставленого газу. При цьому, при прийнятті газу за договорами позивачем не було заявлено ні про порушення обсягу поставленого газу, ні про порушення положень договору щодо вартості газу.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання укладеного між сторонами договору недійсним матеріали справи не містять.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що, в силу чинного законодавства, в даному випадку не допускається зміна умов договору, в тому числі щодо вартості поставленого газу, з огляду на виконання після його виконання договорів купівлі-продажу природного газу №15-761-Н від 30.06.2015, №16-150-Н від 30.12.2015, № 16-431-Н від 28.10.2016, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017, № 17-430-Н від 27.09.2017, № 18-530-Н від 05.11.2018.

Про неправомірність будь - яких перерахунків у правовідносинах, які є припиненими внаслідок виконання сторонами своїх зобов`язань, в тому числі свідчить стала судова практика, зокрема, постанова Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № Б-23/75-02, ухвала Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 916/2352/19 та постанова Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 915/1865/19.

Постанови від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу» визначають лише норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників газу та не містять вартості природного газу чи інших зобов`язальних приписів для суб`єктів господарювання. Зазначені постанови не покладають на АТ «НАК «Нафтогаз України» зобов`язання повернути позивачу чи іншим суб`єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов`язаннями. Крім того, вказані постанови не наділяють суб`єктів господарювання правом вимоги до АТ «НАК «Нафтогаз України» .

Посилання позивача на те, що в нього виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до АТ «НАК «Нафтогаз України» з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов`язань, - є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні позивачем змісту наведених постанов Кабінету Міністрів України, що не відповідає їх дійсному змісту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3173/19.

Суд також зазначає, що у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (п.74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №910/15651/17).

Вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення і господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Оцінка належності обраного способу захисту повинна здійснюватися з огляду на його ефективність, тобто вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, чине законодавство України, не передбачає такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів як визнання протиправними дій суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення цієї вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Встановлення певних обставин є неналежним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин, про що неодноразово висловлювався Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема: постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №910/15651/17, постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, ухваленій у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду та постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №909/953/18 та від 21.08.2019 у справі №910/13755/18.

Так само, заявлена позивачем вимога визнати переплату не приводить до поновлення порушеного права позивача, тому що у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення, а відтак вона не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і як наслідок, не може призвести до поновлення порушеного права позивача.

У даній справі заявлена вимога про визнання протиправними дій НАК «Нафтогаз України» з відмови ТОВ «Львівгаз збут» у перерахуванні переплати ТОВ «Львівгаз збут» на користь НАК «Нафтогаз України» у сумі 406 100 973, 52 грн за договорами купівлі - продажу газу та надання їм правової оцінки (визнання) як неналежного виконання зобов`язання учасником господарської діяльності, а тому звертаючись до суду з вимогою щодо визнання дій НАК «Нафтогаз України» протиправними, позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм відповідну правову оцінку.

Стосовно вимоги про «зобов`язання НАК «Нафтогаз України» виконати вимоги абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу», то у цій частині позивачем також було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки виконання вимог законодавства і так є обов`язком в силу імперативних приписів ст. 68 та 117 Конституції України.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Такі обставини позивачем не доведені. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог, як необґрунтованих та безпідставних.

Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог, наведених ним обґрунтувань та наданих позивачем доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини справи щодо виконання сторонами договорів купівлі - продажу газу та зміст положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 № 143 «Питання споживання природного газу», суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача в повному обсязі.

Згідно статі 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039, ідентифікаційний номер 39594527) до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, м. Київ 1, 01061, ідентифікаційний номер 20077720) про стягнення 1 371 590, 00 грн, зобов`язання вчинити дії та визнання протиправними дій відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039, ідентифікаційний номер 39594527).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.08.2021.

Суддя Г. П. Бондаренко - Легких