Рішення № 98984678, 15.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року Справа № 160/7493/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, –

ВСТАНОВИВ:

12.05.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1302, поданий представником позивача – Дорош С.П., у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати окремі положення наказів командира військової частини А1302 від 09.04.2021 №108-рс (по особовому складу) та від 09.04.2021 №69 (по стройовій частині) в частині, що стосується звільнення позивача ОСОБА_1 з військової служби та його виключення зі списків особового складу військової частини А1302;

- поновити позивача – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на військовій службі та в списках особового складу військової частини А1302 з 10.04.2021;

- зобов`язати відповідача – Військову частину А1302 нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу (з 10.04.2021 по дату фактичного поновлення на військовій службі) внаслідок протиправних діянь відповідача, в порядку та розмірах встановлених пунктом 9 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А 1302 на посаді відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини А1302. Під час проходження служби, через погіршення стосунків з командуванням, на ґрунті загострення застарілої травми та через хворобу матері, ОСОБА_1 15.03.2020 без дозволу командування виїхав до місця свого проживання, що в подальшому було кваліфіковано як кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.407 Кримінального кодексу України. В подальшому ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв слідству, що враховано судом при постановленні вироку та призначенні покарання. Запобіжні заходи до обвинуваченого не застосовувались, враховуючи належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду (зазначено в рішенні суду). 22.10.2020 вироком Попаснянського районного суду Луганської області у справі №423/2305/20 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 407 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки. Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на один рік. Згідно ст.76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (під час проходження військової служби - до командира військової частини, якому підпорядкований), повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання (під час проходження військової служби – командира військової частини, якому підпорядкований). Тобто, покарання, призначене ОСОБА_1 судом, не пов`язане з позбавленням волі. В подальшому позивач прибув до військової частини А1302 для подальшого проходження служби. Наказом командира військової частини А1302 від 09.04.2021 №108-РС (по особовому складу) сержанта ОСОБА_1 було звільнено в запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «е» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з обвинувальним вироком суду що набрав законної сили. Витяг з наказу позивачу не надавався. В порядку реалізації даного наказу було видано наказ командира військової частини А1302 від 09.04.2021 №69 (по стройовій частині), яким сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення з 10 квітня 2021 року.

Позивач посилається на те, що вказаний вирок суду, постановлений відносно позивача, не може бути законною підставою для звільнення його з військової служби відповідно вказаного в наказі командира військової частини А1302 п.п. «е» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки вирок суду не передбачає позбавлення ОСОБА_1 волі та не встановлює обмежень для проходження військової служби.

Окрім того, в позовній заяві зазначено, що не отримавши за місцем служби жодних роз`яснень стосовно підстав свого звільнення та притягнення до матеріальної відповідальності, не маючи спеціальних знань в юридичній галузі, позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_2 , яким на виконання умов договору, з метою захисту прав позивача 22.04.2021 було направлено на адресу командира військової частини А1302 адвокатський запит щодо надання інформації та документів, (відправлення №5003600386589). Документ отримано військовою частиною А1302 27.04.2021, про що свідчать дані трекінгу відправлень Укрпошти Запит також містить вимогу надання документів стосовно звільнення позивача, які мають значення для формування правової позиції щодо оспорювання незаконного, на переконання позивача, звільнення. Станом на дату подання цього позову відповідь на адресу представника позивача не надійшла. Враховуючи обмежений строк, встановлений законодавством для звернення до суду, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права шляхом подання позовної заяви.

Позивач вважає, що його звільнення відповідно п.п. «е» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» має проводитись за рішенням командування і не передбачає наявності чи відсутності бажання військовослужбовця. Рішення командування, відповідно має бути законним.

В порушення пункту 234 та 236 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі – Положення) розрахунок вислуги років позивачеві під особистий підпис не доводився, бесіда з питань звільнення з позивачем проведена не була. На засідання атестаційної комісії військової частини А1302, де мало розглядатись питання його звільнення, позивач не викликався, про проведення такого засідання йому невідомо. Позивач вважає, що всі наведені вище обставини та описані порушення, допущені при звільненні позивача, дають додаткові обґрунтовані підстави стверджувати, що рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби є протиправним.

Разом із тим, позивачем зазначено, що викладені в позовній заяві доводи та надані суду представником позивача документальні докази дають підстави стверджувати про порушення прав позивача внаслідок незаконного звільнення. Встановлений законодавством порядок звільнення позивача з військової служби відповідачем було грубо порушено, положення законодавства, а також права та інтереси ОСОБА_1 проігноровано. Таким чином, з вини відповідача, яка полягає в незаконному звільненні позивача з військової служби, у позивача в період з 10.04.2021 по теперішній час фактично триває вимушений прогул.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи; розгляд справи по суті вирішено розпочати з 17.06.2021 року; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано від відповідача для залучення до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: витягу із наказу командира військової частини А1302 (по стройовій частині) №69 від 09.04.2021 та документи на підставі, яких було прийнято вказаний наказ (наказ командира 93 окремої механізованої бригади від 09 квітня 2021 року №108-рс, рапорт сержанта В. ДЕРІЯ від 09 квітня 2021 року №6876, вирок Папаснянського районного суду Луганської області від 22 жовтня 2020 року справа №423/2305/20, провадження №1-кп/423/486/20, довідка розрахунок, обхідний лист, не виключно) та встановлено строк для їх подання до 17.06.2021 року.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів, що підтверджується матеріалами справи.

Копію ухвали від 17.05.2021 разом з копією адміністративного позову отримано відповідачем 28.05.2021 засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення. Тобто, строк на подання відзиву на позов до 14.06.2021.

17.06.2021 засобами електронного зв`язку від відповідача надійшла заява про перенесення розгляду справи, проте до суду надійшов лише титульний аркуш заяви та довіреність, з яких неможливо встановити підстави, на які посилається відповідач в обґрунтування вказаної заяви.

23.06.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Військова частина А1302 позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що як зазначає сам Позивач у своєму позові під час проходження служби, через погіршення стосунків з командуванням на ґрунті загострення застарілої травми та через хворобу матері, Позивач 15.03.2020 без дозволу командування виїхав до місця свого проживання, передбачене ч.4 ст.407 КК України. Тобто, Позивачем грубо порушено встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби будучи зобов`язаним бездоганно і неухильно дотримуватися порядку несення військової служби упродовж встановленого законом строку виконувати службові обов`язки, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов`язок, 15.03.2020 в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 40, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з особистих мотивів, з прямим умислом, направленим на самовільне залишення місця служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та вчинив самовільне залишення місця служби, що ганьбить честь та гідність військовослужбовця. В подальшому Позивача було засуджено Попаснянським районним судом Луганської області (справа №423/2305/20) та визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки, та застосувавши ст. 75 КК України Позивача звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на один рік.

Відповідач звертає увагу, що порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходження такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку, визначається Указом Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі – Положення), ст 246 якого передбачено що військовослужбовці, яким за вироком суду призначено покарання, не пов`язане з позбавленням або обмеженням волі, та ті, яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, можуть бути залишені на військовій службі за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільняти таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу, в порядку, визначеному цим Положенням. При прийняті рішення про залишення зазначених військовослужбовців на військовій службі враховуються високі професійні, ділові та маральні якості військовослужбовців, нагальна потреба в таких фахівцях, попереднє ставлення їх до військової служби та придатність до неї за станом здоров`я, наявність державних нагород, вид і ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Відповідач посилається на те, що притягаючи позивача до дисциплінарної відповідальності, командир військової частини А1302 діяв у межах наданих йому повноважень у спосіб, визначений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано та неупереджено.

На виконання п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України Позивачем за власним підписом 24.02.2021 року було подано рапорт по команді щодо бажання звільнитись з лав Збройних Сил України у запас відповідно до пп. «е» п.2.ч.5.ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (який зареєстрований у нетаємному діловодстві 26.02.2021 року за вх.№4062). В якому також зазначив що: «Бесіду зі мною проведено, претензій до командування частини не маю, із виключенням мене зі списків частини згоден».

Окрім того, 09.04.2021 року Позивачем було подано рапорт по команді (який зареєстрований в нетаємному діловодстві за вх.№ 6876) яким доповів що справи та посаду такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 2 механізованого батальйону здав. Скарг, заяв та пропозицій до командування 2 механізованого батальйону, командування військової частини А1302, командування ОК «Схід» не має.

Відповідач вказує, що позивач під особистий підпис був ознайомлений з наказом командира 93 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 09.04.2021 року №108-рс, на якому зазначив : «З наказом №108-рс від 09.04.2021 ознайомлений та згоден». Також, 12.04.2021 року Позивачу під особистий підпис було вручено припис для подальшого надання його до Саксаганського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області, що свідчить про те, що Позивачу був доведений наказ про звільнення.

В абз.6 п.234 Положення визначено, що розрахунок вислуги років військовослужбовців, які звільняються з військової служби через службову невідповідність, у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання, у зв`язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює військовий комісаріат, де вони перебувають на військовому обліку, який надсилає розрахунок вислуги років для затвердження в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Виходячи з вище викладеного відповідач вважає, що командування військової частини А1302, під час організації та проведення заходів бойової підготовки, повсякденної життєдіяльності військ суворо дотримується вимог Законів України, Статутів Збройних сил України та інших нормативно-правових актів щодо соціального та правового захисту військовослужбовців.

Разом із відзивом до суду відповідачем надано витребувані ухвалою від 17.05.2021 докази.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін, внесених постановами КМУ від 17.02.2021 №104 та від 21.04.2021 № 405), з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України встановлений карантин.

Таким чином, враховуючи наявність клопотання відповідача про перенесення розгляду справи та обмеження, впроваджені у зв`язку з карантином на території України, з метою повного та всебічного розгляду справи суд вважає за необхідне прийняти до розгляду відзив на позов та витребувані судом докази.

06.07.2021 від представника позивача – адвоката Дороша С.П. надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача посилається на те, що детальний аналіз доданих документів дозволяє дійти висновків:

- підстава звільнення ОСОБА_1 , викладена в наказі командира військової частини А1302 від 09.04.2021 №108-рс (по особовому складу) не відповідає фактичним обставинам, оскільки покарання призначене судом, не пов`язане з позбавленням волі, обмеженням волі, позбавленням військового звання чи позбавлення права займати певні посади;

- підстава виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, викладена в наказі командира військової частини А1302 від 09.04.2021 №69 (по стройовій частині), не відповідає ані положенням підпункту «е» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ані наказу від 09.04.2021 №108-рс (по особовому складу);

- жоден з оскаржуваних наказів (в частині щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби) не відповідає вимогам законодавства.

Крім того, представником позивача зазначено, що у відзиві багато уваги приділено питанню особистої недисциплінованості позивача, факту самовільного залишення ним військової частини, проте вичерпну оцінку діянням ОСОБА_1 надано обвинувальним вироком суду у справі №423/2305/20, а відтак питання причин та наслідків факту скоєння позивачем кримінального правопорушення не потребують додаткового освітлення відповідача.

На думку представника позивача, відповідач, скориставшись правовою необізнаністю позивача, спочатку ввів його в оману щодо підстав звільнення, а на даний час намагається покласти його необізнаність та згоду в основу своєї позиції. Окремо представником позивача була звернута увага суду, що розрахунок вислуги років ОСОБА_1 наразі не є предметом спору, у зв`язку з чим він вважає недоречною позицію відповідача щодо розрахунку вислуги років позивача.

Представник позивача у відповіді на відзив також посилається на те, що відзив частково містить інформацію, яка взагалі не стосується даної справи. При цьому, представник позивача вважає, що позиція відповідача зводиться до простого намагання тлумачення вимоги законодавства на свою користь, залишаючи поза увагою як положення нормативних документів, так і фактичні обставини справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині А1302.

Вироком Попаснянського районного суду Луганської області від 22.10.2020 у справі №423/2305/20 (провадження №1кп/423/486/20) ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, з повною професійно-технічною освітою, одруженого, не судимого, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом, командира технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини А1302, РНОКПП НОМЕР_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки; відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на один рік; згідно ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (під час проходження військової служби – до командира військової частини, якому підпорядкований); повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання (під час проходження військової служби – командира військової частини, якому підпорядкований).

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру судових рішень вказаний вирок набрав законної сили 24.11.2020.

У зазначеному вироці судом було встановлено, що відповідно до Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок», 09.08.2019 ОСОБА_1 призвано на військову службу за контрактом, та в подальшому наказом командира військової частини А1302 було призначено на посаду командира технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини А1302.

Військовослужбовець військової служби за контрактом військової частини А1302 сержант ОСОБА_1 , грубо порушуючи встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, будучи зобов`язаним бездоганно і неухильно дотримуватися порядку несення військової служби упродовж встановленого законом строку, виконувати службові обов`язки, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов`язок, 15.03.2020 в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 40, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з особистих мотивів, з прямим умислом, направленим на самовільне залишення місця служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та вчинив – самовільне залишення місця служби, а саме території підрозділу військової частини А1302, який дислокується за адресою: н.п. Світличне, Попаснянського району, Луганської області, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану та не приймав мір до повернення до території військової частини до 29.07.2020, проводячи час на власний розсуд у спосіб не пов`язаний із проходженням військової служби.

Дії обвинуваченого кваліфіковано судом за ч. 4 ст. 407 Кримінального Кодексу України, тобто самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).

24.02.2021 ОСОБА_1 на ім`я Командира ВТЗ 2 МБ складено рапорт (вх. В/ч А1302 №4062 від 26.02.2021) наступного змісту: «Прошу Вашого клопотання перед вищим командуванням про звільнення мене, сержанта ОСОБА_3 , такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 2 механізованого батальйону, з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту «е» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду). Після звільнення прошу направити мене на військовий облік до Саксаганського РТЦК та СП м.Кривий Ріг. Бесіду зі мною проведено, претензій до командування частини не маю, із виключенням мене зі списків частини згоден.»

24.02.2021 з позивачем було проведено бесіди полковником ОСОБА_4 та ТВО командира ВТЗ, молодшим сержантом М.О.Солоденком, про що свідчать надані до матеріалів справи аркуші бесіди з особистими підписами ОСОБА_1 .

Із зазначених аркушей бесіди, зокрема вбачається, що ОСОБА_1 висловив позитивне ставлення до звільнення та вказав, що продовжувати контракт не бажає, проходити службу в іншій військовій частині також не бажає. Крім того, в рамках вказаних бесід позивачеві було надано роз`яснення щодо перспектив військової служби за контрактом, можливостей проходження багаторівневої підготовки, підвищення кваліфікації, здобуття вищої освіти від відриву від служби, матеріального, грошового, соціального-правового забезпечення.

Пунктом 7 наказу Командира 93 окремої механізованої бригади Міністерства оборони України від 09.04.2021 №108-рс (по особовому складу) відповідно до підпункту «е» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади) звільнено з військової служби у запас сержанта ОСОБА_1 , такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення механізованого батальйону, ВОС – 121936А (звільняється на підставі вироку суду від 22 жовтня 2020 року №423/2305/20, №1-кп/423/486/20).

Із вказаним наказом позивач ознайомлений 09.04.2021, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_5 на наявній у матеріалах справи копії наказу.

Відповідно до пункту 2.8 наказу Командира військової частини А1302 від 09.04.2021 №69 (по стройовій частині) прийнято рішення, зокрема, вважати таким, що вибув з пункту постійної дислокації сержанта ОСОБА_1 , такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення механізованого батальйону, звільненого наказом командира окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 09.04.2021 №108-рс, відповідно до підпункту «е» пункту 2 статті 26 глави VI Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; з 09 квітня 2021 року виключити із списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 10 квітня 2021 року; направити для постановки на військовий облік до Саксаганського об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області.

За даними Журналу реєстрації приписів Військової частини А1302 позивач ознайомлений про те, що строк його прибуття до Саксаганського ОРТЦК Дніпропетровської області – 12.04.2021, що підтверджується наявним у вказаному журналі особистим підписом ОСОБА_1 .

Рапортом від 09.04.2021 ОСОБА_1 доповів Командиру Взводу технічного забезпечення про те, що справи та посаду такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 2 механізованого батальйону здав. Скарг, заяв та пропозицій до командування 2 механізованого батальйону, командування військової частини А1302, командування ОК «Схід» не має. Разом із цим, позивачем було підписано обхідний лист.

Вважаючи протиправними положення оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача з військової служби та його виключення зі списків особового складу, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII до видів військової служби належить, серед іншого, військова служба за контрактом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Приписами частини 5 статті 20 Закону №2232-ХІІ визначено, що для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань (крім Служби зовнішньої розвідки України) на військову службу за контрактом на строк військової служби в календарному обчисленні, встановлений частиною другою статті 23 цього Закону, можуть бути прийняті громадяни України з числа військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та осіб, звільнених з військової служби, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (крім розумових, сенсорних, психологічних вад, розладів психіки, поведінки та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями).

Статтею 26 Закону №2232-XII обумовлено порядок та підстави звільнення з військової служби.

Так, підпунктом «е» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади.

Порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначає Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008).

Абзацом 1 підпункту 1 пункту 35 Розділу II Положення №1153/2008 передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами «а» - «г», «д», «е», «є», «з» – «й» та «л» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом із тим, частиною 4 статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 6 статті 78 КАС України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як встановлено в ході судового розгляду, вироком Попаснянського районного суду Луганської області від 22.10.2020 у справі №423/2305/20 (провадження №1кп/423/486/20), який набрав законної сили 24.11.2020, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки, а також відповідно до ст. 75 КК України позивача звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на один рік.

На підставі вказаного вироку позивача звільнено з військової служби у запас наказом Командира 93 окремої механізованої бригади Міністерства оборони України від 09.04.2021 №108-рс (по особовому складу) відповідно до підпункту «е» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 1, 3 та 4 статті 75 Кримінального кодексу України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років (ч.3, 4 ст.75 КК України).

Суд наголошує, що факт звільнення позивача від відбування покарання з випробуванням не спростовує наявності щодо нього обвинувального вироку суду, що набрав законної сили та яким позивачеві призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Разом із тим, суд враховує, що пунктом 246 розділу ХІІ Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовці, яким за вироком суду призначено покарання, не пов`язане з позбавленням або обмеженням волі, та ті, яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, можуть бути залишені на військовій службі за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу, в порядку, визначеному цим Положенням. При прийнятті рішення про залишення зазначених військовослужбовців на військовій службі враховуються високі професійні, ділові та моральні якості військовослужбовців, нагальна потреба в таких фахівцях, попереднє ставлення їх до військової служби та придатність до неї за станом здоров`я, наявність державних нагород, вид і ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При цьому, наведеною нормою вирішення питання про залишення на військовій службі військовослужбовця, якому за вироком суду призначено покарання, не пов`язане з позбавленням або обмеженням волі або звільнено від відбування покарання з випробуванням, віднесено до компетенції командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу з урахуванням вищенаведених обставин.

Тобто, законодавчо передбачена можливість, а не обов`язок залишення на військовій службі військовослужбовця, якого звільнено від відбування покарання з випробуванням, за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу.

При цьому, суд зазначає, що обставина звернення позивача із рапортом про звільнення від 24.02.2021 узгоджується із положеннями пункту 233 розділу ХІІ Положення №1153/2008, відповідно до яких військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Підпунктом 1 частини 35 розділу ІІ Положення №1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення): за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами «а», «б», «в», «г», «е», «є», «ж», «и», «і», «ї», «й» та «л» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Оскільки позивача звільнено на підстави підпункту «е» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то факт подання позивачем рапорту жодним чином не суперечить вищенаведеним вимогам чинного законодавства.

До того ж, такий рапорт може розцінюватись відповідачем як обставин ставлення позивача до військової служби під час прийняття рішення про можливість залишення на військовій службі ОСОБА_1 відповідно до пункту 246 розділу ХІІ Положення №1153/2008.

Більш того, суд зазначає, що в якості підстави для звільнення позивача у наказі Командира 93 окремої механізованої бригади Міністерства оборони України від 09.04.2021 №108-рс (по особовому складу) наявне посилання на вирок Попаснянського районного суду Луганської області від 22.10.2020 у справі №423/2305/20 (провадження №1кп/423/486/20), а не рапорт позивача від 24.02.2021.

Таким чином, під час видання наказу від 09.04.2021 №108-рс відповідачем реалізовано повноваження, визначені підпунктом «е» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.

Отже, посилання позивача про незаконність рішення командування, оскільки таке рішення не має ґрунтуватись на наявності чи відсутності бажання військовослужбовця, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо посилання позивача на непроведення розрахунку вислуги років та недоведення позивачеві під особистий підпис суд звертає увагу, що пунктом 234 розділу ХІІ Положення №1153/2008 визначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення.

Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.

Порядок проведення розрахунку вислуги років визначається Міністерством оборони України.

Розрахунок вислуги років військовослужбовців, які звільняються з військової служби через службову невідповідність, у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання, у зв`язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює військовий комісаріат, де вони перебувають на військовому обліку, який надсилає розрахунок вислуги років для затвердження в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Таким чином, оскільки позивача звільнено у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання, то розрахунок вислуги років військовослужбовців в силу положень абзацу 6 пункту 234 розділу ХІІ Положення №1153/2008 здійснюється військовим комісаріатом, в якому позивач перебуває на військовому обліку.

Разом із тим, щодо посилань позивача про непроведення з ним бесіди з питань звільнення, суд звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 236 розділу ХІІ Положення №1153/2008 з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення. Форма, порядок оформлення та зберігання документа, в якому відображається зміст проведення бесіди, визначаються Міністерством оборони України.

Форма Аркушу бесіди затверджена у додатку 12 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі – Інструкція №438/16454).

Як встановлено судом, 24.02.2021 з позивачем було проведено бесіди полковником ОСОБА_4 та ТВО командира ВТЗ, молодшим сержантом М.О.Солоденком, про що свідчать надані до матеріалів справи аркуші бесіди з особистими підписами ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що зазначені Аркуші бесіди відповідають формі визначеній Інструкцією №438/16454.

Отже, твердження позивача про непроведення відповідачем з ним бесіди з питань звільнення спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, під час судового розгляду справи судом не було встановлено порушення відповідачем процедури звільнення позивача.

Водночас, суд не приймає до уваги посилання відповідача про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів того, що підставою для звільнення позивача з військової служби стала реалізація дисциплінарного стягнення.

Разом із тим, щодо аргументів позивача, які викладені у відзиві на позов про те, що підстава виключення позивача зі списків особового складу, викладена в наказі командира військової частини А1302 від 09.04.2021 №69 (по стройовій частині) не відповідає ні положенням підпункту «е» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні наказу від 09.04.2021 №108-рс (по особовому складу), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З наявної у матеріалах справи копії витягу із зазначеного наказу судом встановлено, що відповідачем було дійсно вказано « ОСОБА_1 , такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення механізованого батальйону, звільненого наказом командира окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 09.04.2021 №108-рс, відповідно до підпункту «е» пункту 2 статті 26 глави VI Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили», проте суд зазначає, що наявність формальних помилок у рішенні суб`єкта владних повноважень не може тягнути за собою автоматичне визнання такого рішення незаконним.

Суд наголошує, що зазначення відповідачем в оскаржуваному наказі «підпункту «е» пункту 2 статті 26 глави VI Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» замість вірного «підпункту «е» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може вважатись формальною (технічною) помилкою, яка жодним чином не впливає на суті встановлених у наказі обставин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані накази прийняті відповідачем на підставі, в межах та у спосіб, визначені чинним законодавством, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування суд вважає необґрунтованими.

Поряд із цим, у суду відсутні підстави для задоволення вимог щодо поновлення позивача на військовій службі та в списках особового складу військової частини А1302, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню судом, оскільки такі вимоги є похідними.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п.1 та п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Разом із цим, позивач в позовних вимог заявив вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 11 000,00 грн., проте за положеннями статей 134 та 139 КАС України витрати позивача на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт Черкаське; код ЄДРПОУ 07946341) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно