Рішення № 98982075, 02.08.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 серпня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1439/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судового засідання - Костелей І.Ф.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Лученця О.В.,

представник відповідача не з'явився,

перекладач - ОСОБА_7.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про оскарження рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 серпня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 12 серпня 2021 року.

21 квітня 2021 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Федеративної Республіки Нігерія (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), якою просить: 1) витребувати у відповідача оригінал особової справи ОСОБА_1; 2) визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 91-21 від 22 березня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 3) зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем на підставі релігійних переконань (том І, а.с.1-3).

26 квітня 2021 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі (том І, а.с.6, 7).

18 червня 2021 року, ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (том І, а.с.24, 25).

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та просили суд задовольнити позов у повній мірі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його перебуванням у відпустці.

З метою розгляду справи в найкоротші терміни, задля забезпечення права позивача на доступ до правосуддя, оскільки дана справа має для нього особливо важливе значення, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

1. Позиції сторін.

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що при прийнятті Державною міграційною службою України рішення № 91-21 від 22 березня 2021 року та надісланні на підставі вищевказаного рішення позивачеві повідомленням №4.4/9 від 15.04.2021 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка погребує додаткового захисту Державна міграційна служба України, повинна була з'ясувати, чи мав він суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими. Оцінка таким побоюванням обов'язково надається з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Зазначає, що якщо протиправне рішення адміністративного відповідача вступить в законну силу, він змушений буду повернутися до країни своєї громадянської належності, де він зазнав насильства, де механізм захисту з боку держави відсутній, де люди зазнають щоденного насильства та переслідування. Стверджує, що має реальний обґрунтований ризик зазнати в країні походження жорстокого та принижуючого поводження, а тому вважає, що висновок Державної міграційної служби України є передчасним і прийнятим без урахування всіх обставин справи.

01 червня 2021 року, представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, де проти задоволення позову заперечує (том І, а.с. 238-242). В обґрунтування якого вказано, що позивач у своїй заяві від 11 грудня 2018 року за № 9 просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки «через релігійні та політичні конфлікти з боку терористичної групи Бокохарам, Фулані гердсмен в моїй країні і особливо у місці мого проживання. Я виучився на доктора в Україні і важко повернутись у мою країну, адже це загрожує життю».

За результатами розгляду заяви, 05 червня 2019 року ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захист у за № 213-19. Рішенням Закарпатського окружною адміністративною суду від 09 червня 2020 року у справі № 260/938/19, яке залишено без змін постановою Восьмою апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року, позов задоволено.

На виконання вище вказаного рішення суду, відповідачем повторно розглянуто заяву позивача та Державною міграційною службою України прийнято рішення від 22 березня 2021 року № 91-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідач, згідно відзиву, вважає зазначене рішення ДМС України правомірним враховуючи наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту або тимчасового захисту втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правовою статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Закону України «Про біженців га осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності га не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним захистом внаслідок таких побоювань, або. не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійною проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється статті жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/EU. та пункті 13 частини першої статті 1 Закону.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедури і критеріїв з визнання статусу біженця Управління Верховною Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру падання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеною. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування». Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином. у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. 11 роте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обв'язок підтверджувати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомою характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації га адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані».

Вказана позиція підтверджується судовою практикою, зокрема у рішенні Верховного суду від 15.01.2020 у справі № 815/1774/16 зазначено: «У заяві про надання статусу біженця саме заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Отже, обов'язок доказування покладається на заявника. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень».

Аналогічна позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 826/24554/15 від 21.01.2020 у справі №815/3711/17.

На підставі вказаних вище судових рішень, встановлено такі елементи заяви, що потребують детального аналізу та оцінки:

- про наявність конкретних підстав, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, оскільки формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи га наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення.

- при прийнятті рішення не було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому не обґрунтовано прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача.

Відповідно до пп. «ж» п. 3.1. та п. 4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649. ГУ ДМС в Закарпатській області 13.01.2021 та 02.02.2021 проведено співбесіди із позивачем у рамках виконання рішення ДМС" України від 02.12.2020 №61-20. у ході яких позивач повідомив, що не може повернутися до Нігерії, оскільки його, як християнина, переслідують представники мусульманською радикальною угрупування Боко Харам.

Так у заяві-анкеті від 11.12.2018 року зазначає, що сповідує християнство, а вже під час співбесід 13.01.2021 року вказує, що він є християнином за народженням, однак до приїзду в Україну не був християнином справжнім, а був атеїстом.

Також, зазначає, що виховувався в католицькій сім'ї в Нігерії. Прийняв обряд хрещення, як зазначив під час співбесіди 13.01.2021 року, влітку, три роки тому. На підтвердження факту хрещення в Україні надано свідоцтво про водне хрещення видане Церквою Новою Завіту м. Ужгород, про ге що він прийняв водне хрещення 25 травня 2019 року.

Тобто відбувся обряд хрещення у 2019 році, не як стверджує позивач три роки тому.

Отже, обряд хрещення позивач пройшов після того, як було завершено розгляд заяви в органі міграційної служби в Закарпатській області.

Під час співбесіди 26.12.2018 року позивач вказував, що після закінчення школи у 2007 році не навчався, а працював у батька на фермі. Тобто після закінчення школи вирішив приїхати в Україну , щоб вивчати медицину .

Водночас, вже під час судового розгляду у Закарпатському окружному адміністративному суді та під час співбесід 13.01.2021. 02.02.2021 позивач вказує, що навчаючись в державному університеті Лорака в Нігерії піддався тиску з боку терористичного угрупування з метою вербування.

Діяльність Боко Харам поширюється на північні штати Нігерії, а позивач народився і проживав у південній частині Нігерії штат Дельта. Численна родина позивача, за виключенням двох братів, продовжує проживати і працювати на території Нігерії, сповідуючи християнство.

Позивач стверджував, що отримував погрози на сторінках соціальних мереж після публікацій на християнську тематику.

Оскільки позивач видалив свою сторінку у Фейсбуці, то підтвердити або спростувати цей факт не виявляється можливим.

Також позивач повідомив, що після його від'їзду у 2013 році з Нігерії, після проходження практики, ферму його батька було зруйновано, і він вважає, що це терористична атака була спрямована персонально на його батька через його публікації на сторінках соціальних мереж на християнську тематику.

З огляду на дану обставину органом міграційної служби здійснено аналіз інформації у відкритих джерелах, щодо нападів на ферми християн у штаті Дельт, після якого встановлено, що конфлікт між скотарями та землеробами існує давно, тобто позивач, проживаючи в Нігерії не міг про нього не знати, і факт знищення ферми батька у 2013 році, якщо він і мав місце, мало ймовірно, міг бути пов'язаний з публікаціями на сторінках Фейсбук на християнську тематику.

Під час співбесіди 02.02.2021 позивач зазначив, що своїм від'їздом уберіг молодших брата та сестер від домагань студентських культових угруповань, оскільки вони не знали про членів його родини.

Тобто, можливе викрадення батька та знищення ферми не пов'язане з діяльністю студентських сект, примус до членства в яких змусив позивача виїхати з Нігерії, оскільки він сам вказує, що вони не знали про членів його родини.

З огляду на твердження позивача про те. що мало місце переслідування з боку мусульманських радикальних угрупувань Боко Харам, Фулані гердсмен в країні громадянської належності, як християнина, що змусило його виїхати з країни походження, вважається недоведеним.

Таким чином, загрози життю заявника з боку "Боко Харам", за місцем його проживання у м.Варрі не підтверджені, а повідомлені позивачем побоювання повернення до країни свою походження не відповідають критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року , що свідчить про відсутність підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом І частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Враховуючи усе вищезазначене, відповідач вважає, що ним правомірно було відмовлено позивачеві у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18 червня 2021 року, позивачем було подано до суду відповідь на відзив, згідно якої останній заперечує проти відзиву, вважає його необґрунтованим та таким, що підлягає відхиленню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що, 11 грудня 2018 року, ОСОБА_1, звернувся до відповідача із заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 9.

Із заявою звернувся, оскільки через релігійні та політичні конфлікти з боку терористичної групи Бокохарам, Фулані гердсмен в його країні і особливо у місці його проживання. Він закінчився навчання на лікаря в Україні і йому важко повернутися у свою країну, адже це загрожує його життю.

Дані обставини справи встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року в адміністративній справі за № 260/938/19, яке набрало законної сили 21 жовтня 2020 року.

Дослідивши подану анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11 грудня 2018 року (особова справа № 2018UZ0009), судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Нігерії, уродженцем міста Варрі, штат Дельта. За національністю нігерієць, за віросповіданням християнин. За сімейним станом неодружений.

З 2007 року по 2015 рік навчався та отримав медичний диплом.

11 грудня 2018 року, Головним управлінням ДМС в Закарпатській області, складено протокол про адміністративне правопорушення ПРМЗК 033673, де зазначено, що 11 грудня 2018 року в м. Ужгород, виявлено громадянина Нігерії ОСОБА_1, який після закінчення терміну перебування, ухилився від виїзду з України та перевищив дозволений строк на 438 днів, за що передбачена відповідальність, відповідно до ч.1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

11 грудня 2018 року, Головним управлінням ДМС в Закарпатській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МЗК 033673 за порушення вимог міграційного законодавства України, а саме п.п. 1 п. 2 Постанови КМУ № 150 від 15 лютого 2012 року, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та постановлено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700 грн..

26 грудня 2018 року, працівником ГУ ДМС України в Закарпатській області проведено співбесіду з ОСОБА_1.

За наслідками проведеної співбесіди, складено протокол співбесіди, в якому встановлено, що ОСОБА_1 5 років навчався у Луганському державному медичному університеті, однак у 2014 році, у зв'язку з проблемами на сході, він переїхав в Ужгород, де провчився 6 курс та закінчив УжНУ. В 2015 році, коли почалися проблеми в країні, він вирішив два роки провчитися в ординатурі, щоб не повертатися і заплатив за один семестр, після того, як закінчив перший семестр, не було грошей заплатити за другий семестр. Із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту не звертався раніше, оскільки чекав інформацію з Нігерії та не було з ким порадитись. Вперше прилетів до України, 22 вересня 2009 року, за студентською візою для навчання. Після в'їзду в Україну, виїжджав до Нігерії на три тижні для проходження практики в госпіталі Екпан Дженерал (обласна лікарня Екпан), після 4 курсу. Мав одну посвідку у Луганську та, після того як оплатив навчання в УжНУ, отримав посвідку в Ужгороді. Має три сестри ОСОБА_2, ОСОБА_3, та ОСОБА_4, одного брата ОСОБА_5 і матір ОСОБА_6. З батьком довго не спілкувався, оскільки він працював в компанії Шелл, однак, у зв'язку з проблемами в Нігерії, компанія покинула Нігерію. Крім того, у батька був сільськогосподарський бізнес, агробізнес, але його батько втратив. Вказує, що в Нігерії є проблема з урядом, оскільки мусульмани вбивають в країні християн, палять християнські церкви, оскільки мусульмани хочуть, щоб чинний президент далі був на своєму посту, а християни не хочуть.

02 січня 2019 року, Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області, складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У висновку зазначено, о у Нігерії наявні високі ризики здійснення терористичних атак, особливо у відповідь на дії уряду, такі як введення надзвичайного стану на захоплених хвилею насилля територіях. Також, існує загроза атак з боку екстремістів у відповідь на участь нігерійських військових у міжнародній військовій операції на Півночі Малі. Окрім того, на території Нігерії діють злочинні угрупування, в т.ч. й в столицях штатів, котрі вдаютьсь до нападів, збройних пограбувань, викрадень. З огляду на інформацію по країні походження заявника, приходять до висновку, що ситуація в сфері безпеки залишається складною. У зв'язку з викладеним, вважають за доцільне прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

02 січня 2019 року, ГУ ДМС України в Закарпатській області, видало наказ № 1 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким наказано приступити до оформлення документів громадянину Федеративної Нігерії, ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

13 березня 2019 року, Управлінням СБУ України в Закарпатській області надано відповідь стосовно громадянина Нігерії ОСОБА_1, де зазначили, що у зв'язку з нелегальним перебуванням на території України, протягом 1,5 року, порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а також відсутності достатніх доказів щодо його переслідування у зв'язку з релігійними та політичними переконаннями, Управління СБУ в Закарпатській області вбачає за доцільне відмовити у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

29 березня 2019 року, ГУ ДМС у Закарпатській області сформувало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1, оскільки умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

05 червня 2019 року, Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 231-19.

14 червня 2019 року, Державною міграційною службою України направлено позивачу повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 4.4/21 на підставі рішення Державної міграційної служба України від 05 червня 2019 року № 213-19.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Дане рішення ОСОБА_1 оскаржив до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі №260/938/19 позов задоволено повністю, рішення Державної міграційної служби України №213-19 від 05.06.2019 року визнано протиправним та скасовано, а також зобов'язано ДМСУ повторно розглянути заяву.

Дане рішення Закарпатського окружного адміністративного суду залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року.

16 квітня 2021 року позивач отримав від начальника відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Ковач В.Г. повідомлення про відмову №4.4/9 від 15.04.2021р., про що розписався в журналі видачі повідомлень.

Згідно повідомлення про відмову, Державна міграційна служба України (далі ДМСУ) своїм рішенням №91-21 від 22.03.2021р., відмовила мені, ОСОБА_1, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Дане рішення позивач вважає незаконним та оскаржив його в судовому порядку.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Щодо позовної вимоги про скасування рішення Державної міграційної служби України № 91-21 від 22 березня 2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, судом встановлено наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі по тексту - Закон), біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону, додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 Закону передбачено, що Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.4 Правил № 649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти на підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Відтак, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Як встановлено судом, у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та під час співбесід, позивач зазначив основною підставою для побоювання за своє життя є спричинення геноциду християн на території Нігерії мусульманськими радикальними угрупуваннями «Боко Харам» і «Фулані Джихадіст». А тому позивач вважає, що у випадку повернення на Батьківщину, його життя може бути у небезпеці через таку діяльність зазначених мусульманських угрупувань.

Проаналізувавши інформацію по країні походження позивача щодо діяльності організації «Боко Харам», судом встановлено, що «Боко Харам» має досить агресивну політику своєї діяльності, проте держава та міжнародні організації працюють над стабілізацією цієї ситуації.

15 липня 2016 року, позивач закінчив євангелізаційну школу «Ранкова зоря», що підтверджується сертифікатом, наявним у матеріалах справи. Дані обставини справи, встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 260/938/19.

Судом було досліджено декілька офіційних джерел у засобах масової інформації, а саме: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3045017-u-nigerii-bojovikiislamisti-atakuvali-dva-mista-60-vbitih-sotni-poranenih.html; https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3042456-u-nigerii-teroristi-napali-na-selo-desatki-vbitih.html; https://ua.112.ua/svit/terorysty-boko-kharam-vbyly-v-niherii-12-liudei-429295.html; https://www.dw.com/uk/%D1%83-%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97-%D0%B1%D0%BE%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D0%B1%D0%BE%D0%BA%D0%BE-%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BC-%D0%B2%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D0%B8-%D1%89%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%88%D0%B5-65-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B5%D0%B9/a-49778401; https://www.dw.com/uk/%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7-%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%B4-%D0%B1%D0%BE%D0%BA%D0%BE-%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BC-%D0%B2-%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%97-%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%BB%D0%BE-18-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B5%D0%B9/a-43224659 в яких вказано про те, що відбувається переслідування бойовиками ісламського угрупування «Боко Харам» на півночі Нігерії, де народився позивач.

Отже, суд дійшов висновку про наявність конкретних підстав, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, оскільки формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тобто, позивач наводить дійсні факти, які дають підстави вважати, що відносно нього є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Суд зазначає, що відповідачем при прийняті оскаржуваного рішення було здійснено передчасний висновок про наявність підстав для відмови позивачеві у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Також, поверхнево було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому не обґрунтовано прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю і свободі, і така ситуація склалася внаслідок переслідування.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що факти, повідомлені позивачем, не носять загальний характер, а тому можуть бути визнані підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, відповідач не належним чином проаналізував всі подані позивачем відомості про його особу і причини звернення за міжнародним захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийняв протиправне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист.

У контексті оцінки доводів суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Викладене та встановлені судом обставини свідчать про те, що у випадку, що розглядається, відповідач не встановив наявність конвенційних ознак, які дають право позивачу на оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, що дає суду підстави для висновку про протиправність рішення Державної міграційної служби України № 91-21 від 22 березня 2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, судом встановлено наступне.

Вказану вимогу суд розцінює як похідну вимогу від вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 91-21 від 22 березня 2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вже зазначалося судом, була встановлена протиправність дій відповідача, чим порушено права позивача.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи докази, які були досліджені судом, то належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки є саме зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновків, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 14 статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, витрати на сплату судового збору не підлягають стягненню за рахунок бюджетний асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 205, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Федеративної Республіки Нігерія (АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 37508470) про оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 91-21 від 22 березня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов'язати Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. В решті частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець