Рішення № 98981767, 05.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2021 р. Справа№200/3549/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., за участю секретаря судового засідання Серих М.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську

про: визнання протиправним та скасування наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Романа Богданова від 26.02.2021 року № 47-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припинення державної служби,поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську в третьому слідчому відділі слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 02.03.2021 року, стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.03.2021 року по день постановлення судового рішення.

за участю

представників сторін:

від позивача: Поляцько О.Ю. адвокат, Репа І.І.

від відповідача: Ковальова А.Г.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Романа Богданова від 26.02.2021 року № 47-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припинення державної служби, поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську в третьому слідчому відділі слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 02.03.2021 року, стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.03.2021 року по день постановлення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську за № 1-ос від 11.01.2020 року «Про призначення ОСОБА_1 » його призначено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (Відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, як переможця конкурсу, з 13 січня 2020 року з випробувальним терміном шість місяців з раніше присвоєним 9 рангом державного службовця. Позивач наголошував, що вказана посада відноситься до категорії «В» посад державної служби. Однак, 17.11.2020 року позивача було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 13.11.2020 року № 10-13-34/359, у зв`язку зі скороченням посади державної служби 01 лютого 2020 року, 20.01.2021 року позивача було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 19.01.2021 № 13-09-38/47, у зв`язку зі скороченням посади державної служби 01 березня 2020 року.

Позивач вказує на те, що Наказом від 26.02.2021 року № 47-ос його звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби відповідно до п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», наказів № 199ДСК та № 303дск ДБР. Позивач з наказом про звільнення не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач наголошує, що на момент його призначення на посаду в січні 2020 року до кінця вересня 2020 року в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську виконували свої службові обов`язки лише державні службовці. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VІІІ Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 року за № 305-ІХ, який набрав чинності 27.12.2019 року, внесені зміни до ст. 1 ЗУ «Про Державне бюро розслідувань», а саме із центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність, Державне бюро розслідувань перетворено в державний правоохоронний орган. В іншій частині стаття 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» змін не зазнала, а саме, що на Державне бюро розслідувань як покладалися так і покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Позивач зазначає, що основний напрямок діяльності органу не змінився як то до набрання 27.12.2019 року чинності Закону України за № 305-ІХ від 03.12.2019 «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» коли до того часу Державне бюро розслідувань являлось центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність, так і після 27.12.2019 - коли Державне бюро розслідувань стало державним правоохоронним органом. Позивач вказує на те, що його було прийнято на посаду слідчого вже після внесення змін до закону, коли ДБР набув статусу правоохоронного органу. При цьому, на думку позивача, незважаючи на зазначені вище зміни Закону № 794-VІІІ правовий статус органів Державного бюро розслідувань, слідчих та оперативних підрозділів органів Державного бюро розслідувань відповідно до Кримінального процесуального кодексу України змін не зазнавав. Крім того, позивач зазначає, що обсяг службових обов`язків та повноважень слідчого органів Державного бюро розслідувань, його трудова функція жодних чином не змінилася й залишився аналогічним із тим, що був до прийняття відповідних змін в Закон № 794- VIII.

Також, позивач звертає увагу суду на те, що його було прийнято на посаду слідчого за результатами відкритого конкурсу, в період коли ДБР набуло статус правоохоронного органу.

Позивач посилається на те, що з попередження про наступне вивільнення та наказу про звільнення його звільнено у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року № 199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську». Наказом № 2 т.в.о. Директора ДБР, І. Венедиктової, від 03.01.2020 року затверджено порядок зміни категорії працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу. Відповідно до п. 6 Порядку зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Позивач наголошує, що зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до ст. 87 ЗУ «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. Отже, після затвердження нового штатного розпису, в третьому слідчому відділі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську посади слідчих залишилися.

Окрім викладеного, позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 14-3 ЗУ № 794-УІІІ державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу". Оскільки на державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України"Про державну службу", то слід зазначити, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 43 ЗУ «Про державну службу» зміною істотних умов державної служби вважається, зокрема, зміна належності посади державної служби до певної категорії посад, а в п. 6 наказу № 2 т.в.о. Директора ДБР, І. Венедиктової, від 03.01.2020 року як раз зазначено про зміну категорії посад працівників Державного бюро розслідувань державних службовців шляхом заміщенням особами рядового і начальницького складу. Отже на думку позивача, фактично відбулися істотні зміни умов праці державної служби на посаді слідчого яку він займав. Відповідно до ст. 83 ЗУ «Про державну службу» у разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Позивач зазначає, що заяву про звільнення він не подавав, навпаки виявляв бажання продовжити працювати, отже враховуючи положення ст. 83 ЗУ «Про державну службу». З огляду на зазначене позивач вважає, що відповідач відповідно до ст. 41 ЗУ «Про державну службу» повинен був його перевести на посаду слідчого без проведення конкурсу.

Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до вимог ст. 87 ЗУ «Про державну службу» відповідач зобов`язаний був запропонувати йому вакантну посаду державної служби та працевлаштувати останнього, зокрема у порядку перечення.

Вважаючи, що наказ про звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач просив суд поновити його на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали викладені у позовній заяві обставини та просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

20.10.2020 року в.о. Директора Державного бюро розслідувань виданий наказ № 199ДСК «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську». 30.12.2020 року до даного наказу було внесено зміни, що викладені в наказі № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань». Згідно з наказами з 1 березня 2021 року скорочується посада слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську.

20.01.2021 року позивач отримав «Попередження про наступне вивільнення» від 19 січня 2021 року № 13-09-38/47, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року № 199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та наказу Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» ОСОБА_1 , попереджений про скорочення посади слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку обіймає позивач, з 1 березня 2021 року.

26.02.2021 року наказом Державного бюро розслідувань № 47-ос, ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 1 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису із припинення державної служби. Підставою звільнення зазначені п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч.ч. 1, 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Відповідач зазначає, що на державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Отже при прийнятті наказу про звільнення відповідач керувався положеннями статті 87 Закону України «Про державну службу».

Відповідач вказує на те, що 03.12.2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № З05-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» яким внесені зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 року. Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. З 27.12.2019 року Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. На момент звільнення позивача Закон України «Про Державне бюро розслідувань» діяв в редакції Закону України № 1052-ІХ від 03.12.2020 року.

Відповідач вказує на те, що посада державної служби «слідчий Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» виведена з штатного розпису, а отже таку посаду скорочено. У зв`язку з чим була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.

Відповідач наголошує, що після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ змін у Закон України «Про державну службу», норми ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Відповідач зазначає, що саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то можливо прийти до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а не положення Кодексу законів про працю. При цьому, норми ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь - яку вакантну посаду державної служби у ТУ ДБР у м. Краматорську, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

Крім того, відповідач вказує на те, що згідно штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, посада «слідчий Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» відноситься до державної служби. Відповідно до посадової інструкції, затвердженої Директором Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, посада «слідчий Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» відноситься до категорії посади державної служби «В».Тому у Державного бюро розслідувань були наявні правові підстави для скорочення посад державної служби та введення посад категорії осіб рядового і начальницького складу в ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську.

Щодо обов`язку суб`єкта призначення пропонувати особі, посада якої скорочується, рівнозначну або нижчу посаду, а також враховувати наявність переважного права у такого працівника, відповідач зазначає, що з аналізу статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) випливає, що пропонування особі, посада якої скорочується іншу посаду державної служби здійснюється за ініціативою суб`єкта призначення та є його правом, що у даному контексті передбачає свободу розсуду, а отже прийняття такого кадрового рішення перебуває виключно у площині дискреційних повноважень суб`єкта призначення. Тобто законодавець свідомо надав можливість суб`єкту владних повноважень на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Також, відповідач посилається на те, що скорочення посади державної служби зумовлено не зміною завдань та функцій керівного складу територіальних управлінь, а у зв`язку із введенням замість посад державної служби (яка не притаманна правоохоронним органам) посад іншої категорії - рядового і начальницького складу із присвоєнням відповідного звання. Відповідач зазначає, що згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу», рівнозначна посада це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби із урахуванням рівнів державних органів. На думку відповідача посади державної служби і посади рядового і начальницького складу не є рівнозначними, адже засадничо відмінні вже хоча б тому, що належать до різних категорій посад і мають інший правовий статус, який врегульований для державних службовців Законами України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань», а для осіб рядового та начальницького складу контрактом, який заключає особою при вступі на службу, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» і Кодексом законів про працю України. Отже, переведення працівників Державного бюро розслідувань між посадами різних категорій є неможливим і буде суперечити вимогам закону. Жодного нормативно-правового акту, який передбачав би можливість (більш того обов`язку суб`єкта призначення) переведення державного службовця на посаду рядового або начальницького складу, або з посади начальницького складу на державну службу - немає. Оскільки скорочення посади позивача відбувалося внаслідок введення іншої категорії посад, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено, як Законом України «Про Державне бюро розслідувань» так і Законом України «Про державну службу» особи, що займали такі посади, підлягали або звільненню, або переведенню на нижчі вакантні посади державної служби.

Щодо неврахування при звільнені позивача Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 року № 305-ІХ відповідач вказує, що посилання у даному випадку на положення Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ є абсолютно безпідставними, адже положення зазначеного Закону жодних гарантій від звільнення не встановлював. Вочевидь, що п.п. 3, 4 ч. 3 Прикінцевих і перехідних положень, не забороняє і не спростовує право суб`єкта призначення на звільнення особи, із будь-яких передбачених чинним на момент прийняття такого рішення законодавством підстав, після 27 грудня 2019 року. Безспірно, що після набрання чинності згаданим законом ОСОБА_1 був прийнятий та здійснював свої повноваження на своїй посаді до дати виникнення обставин, що стали підставою для його звільнення.

Щодо відмінної підстави звільнення, зазначеної в оскаржуваному наказі від передбаченої у ст. 87 Закону України «Про державну службу» відповідач зазначає, що при надані оцінки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень надається перевага суті такого рішення над його формою. Допущення певних недоліків в оформлені рішення не є підставою для визнання його протиправним. Вирішальним в даному випадку є те, що суб`єктом призначення, як у попереджені так і в оскаржуваному наказі про звільнення чітко визначено правові підстави, конкретну норму закону а підставі якого скорочено посаду позивача - п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав викладені у відзиві на позовну заяву обставини та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 26 квітня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року відкладено підготовче засідання на 20 травня 2021 року, у зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів у справі.

20 травня 2021 року відкладено підготовче засідання на 31 травня 2021 року з метою отримання додаткових доказів у справі.

20 травня 2021 року позивачем надано до суду заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлений п`ятиденний строк на усунення недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору належного зразка та у належному розмірі, клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів в обґрунтування викладених у клопотанні.

27 травня 2021 року позивачем усунуті недоліки визначені в ухвалі від 24 грудня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року продовжено розгляд справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 14 червня 2021 року.

14 червня 2021 року відкладено підготовче засідання на 29 червня 2021 року, у зв`язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 липня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року відкладено розгляд справи на 02 серпня 2021 року, у зв`язку з клопотанням позивача.

02 серпня 2021 року відкладено розгляд справи на 05 серпня 2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду – відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську про визнання протиправним та скасування окремого положення наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Артема Матвєєва від 11.01.2020 року № 1-ос від 11.01.2020 про призначення ОСОБА_1 на посаду слідчого Третього слідчого відділу (Відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, в частині застосування ст. 35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 р. № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби», Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями», випробувального строку 6 місяців, встановлення доплати за вислугу років через зарахування роботи на державній службі залишено без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний НОМЕР_2 (а.с. 38-39).

З трудової книжки НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_1 з 13.01.2020 року по 01.03.2021 року працював у Територіальному управлінні Державного бюро розслідування, розташоване у місті Краматорську (т. 1 а.с. 21-25).

Як встановлено судом наказом директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, за № 1-ос від 11.01.2020 року “Про призначення ОСОБА_1 ” позивача призначено на посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, як переможця конкурсу з 13.01.2019 року, з випробувальним строком 6 місяців (т. 1 а.с. 211-212).

Наказом Державного бюро розслідувань від 15.07.2020 року № 433-ос «Про присвоєння рангів» присвоєно ОСОБА_1 , слідчому третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, з 14 липня 2020 року 8 (восьмий) ранг державного службовця, як такому, що пройшов випробування та має військове звання молодший лейтенант (т. 1 а.с. 213).

20 жовтня 2020 року в.о. Директора Державного бюро розслідувань О.Сухачовим прийнято наказ № 199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську», яким, зокрема, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську та введено в дію з 01 лютого 2021 року (т. 1 а.с. 81).

Згідно змін до штатного розпису на 2020 рік № 5 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську встановлено, що внаслідок зазначених змін зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Краматорську виведено Третій слідчий відділ (відділ з розслідування військових злочинів) та скорочені всі посади у цьому відділі, в тому числі посада «слідчий третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» та введено до штату три слідчих відділів (за територіальним принципом – з місцем дислокації у м. Краматорську, у м. Сєверодонецьку, у м. Маріуполі) (т. 1 а.с. 90-92).

Попередженням про наступне вивільнення від 13 листопада 2020 року (№ 10-13-34/359), підписаним Директором підполковником Державного бюро розслідувань Р. Богдановим, 17 листопада 2020 року позивача попереджено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби з 1 лютого 2021 року внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 199дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік» - буде скорочено посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку обіймає позивач, та про звільнення позивача із зазначеної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з ч. 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (т. 1 а.с. 11).

Наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань», зокрема, змінено наказ ДБР від 20 жовтня 2020 року № 199дск в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, де зазначено нову дату - 1 березня 2021 року (т. 1 а.с. 93-94).

Попередженням про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року (№ 13-09-38/47), підписаним Директором підполковником Державного бюро розслідувань Р. Богдановим, 20 січня 2021 року позивача попереджено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби з 1 березня 2021 року внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 199дск “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік” та наказу ДБР від 30 грудня 2020 року № 303дск “Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань”, - буде скорочено посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку обіймає позивач, та про звільнення позивача з зазначеної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (т. 1 а.с. 12).

Наказом від 26 лютого 2021 року № 46-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » підписаним Директором підполковником Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Р.Богдановим, відповідно до п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», керуючись п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», позивача звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з 1 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби (т. 1 а.с. 10).

В якості підстави у наказі зазначено: наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199дск “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську”, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 19 січня 2021 року № 13-09-38/47.

Позивач не погодившись з наказом про звільнення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною 6 зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон № 794-VIII “Про Державне бюро розслідувань” (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності 1 березня 2016 року, відповідно до приписів ст. 1 якого Державне бюро розслідувань (далі – ДБР) визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно ст. 6 Закону № 794-VIII ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції, серед іншого: припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування злочинів, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом; вживає заходів для повернення в Україну з-за кордону коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення злочинів, віднесених до підслідності ДБР; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (ст. 4 Закону № 794-VIII).

Отже, нормами Закону № 794-VIII (у вказаній вище редакції) ДБР визначався як орган із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону № 794-VIII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України “Про державну службу”. Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Спірним наказом позивача звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07.04.2011 №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020, тобто чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суд наголошує, що вжиття у ч. 3 ст. 83 Закону № 889-VIII слова «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20.02.2020 №86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Положеннями частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Крім того, посилання позивача на те, що Законом України № 1285-IX від 23.02.2021 «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» викладено частину 3 статті 87 Закону № 889-VIII у новій редакції, не може бути враховано у спірних відносинах, оскільки Закон № 1285-IX від 23.02.2021 року набув чинності 09.03.2021 року, тобто після прийняття оспорюваного наказу.

Суд зазначає, що вирішуючи спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Згідно зі статтею 1 Закону № 794-VIII (в редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018 року) за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Так, згідно зі статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась змінена правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін.

Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень Закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».

На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України від 01.01.2021 № 1052-IX. Отже, при вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 14 Закону№794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 цього Закону трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Статтею 14-3 Закону №794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 р. № 1 та від 03.01.2020 р. № 2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 343).

Пунктом 1 Порядку № 343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.

Згідно з абзацом сьомим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

З аналізу норм права, які регулюють спірні відносини, вбачається, що внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05.02.2020 року № 41/2020, фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.

З 27.12.2019 року в силу ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Законодавчо визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником ДБР прямо передбачено в пункті 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом ДБР від 08.07.2020 року № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами (т. 2 а.с. 23).

Наказом ДБР від 15.10.2020 року № 583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 р. №323 (т. 2 а.с. 25-27, ).

Наказом ДБР від 15.10.2020 року № 581 затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, зокрема, структура Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, штатною чисельністю 11 штатних одиниць (додаток № 6) (т. 2 а.с. 28-29, 30).

Наказом ДБР від 20.10.2020 року № 199дск затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 ТУ ДБР, що розташоване у м. Краматорську, які введено в дію 01.02.2021 року.

Відповідно до вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік № 5 ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, посади державної служби у слідчому управлінні, Другому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), Третьому слідчому відділі (відділ з розслідування військових злочинів) виведені з штатного розпису у загальній кількості 55 штатні посади та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:

Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Краматорську) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу – 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 7 штатна посада (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 8 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 17 посади начальницького та середнього складу;

Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 5 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 11 посад начальницького та середнього складу;

Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Маріуполі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 6 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 6 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 14 посад начальницького та середнього складу.

Згідно із змінами до штатного розпису на 2020 рік №5 ТУ ДБР, розташоване у місті Краматорську, всього введено 42 штатні посади старшого та середнього начальницького складу у слідчі відділи ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську.

Наказом ДБР від 30.12.2020 року № 303дск внесено зміни до наказу ДБР від 22.10.2020 року № 199дск щодо дати введення змін до штатного розпису Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську № 5, а саме: введено в дію з 01.03.2021 року

Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.10.2020 року № 199дск та від 30.12.2020 року № 303дск посади державної служби у Третьому слідчому відділі (відділ з розслідування військових злочинів) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління.

За таких обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Крамторську.

Судом враховано, що накази Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року № 199дск та від 30.12.2020 року №303дск, є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.

З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про те, що правовий статус органів Державного бюро розслідувань, слідчих та оперативних підрозділів органів Державного бюро розслідувань через внесення змін до Закону № 794-VІІІ не змінився є помилковими.

Відповідно до абзацу першого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Матеріалами справи підтверджено належне повідомлення позивача про наступне вивільнення.

Так, згідно із попередженням про наступне вивільнення від 19.01.2021 року № 13-09-38/47 про наступне скорочення посади державної служби – слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, яку позивач обіймав, з 01 березня 2021 року, позивач ознайомлений під підпис 20 січня 2021 року, тобто у термін, визначений законом.

Позивач у позовіній заяві вказував на те, що він не був ознайомлений з вищезазначеними наказами № 199дск та № 303дск, проте, суд зазначає, що чинне законодавство не визначає обов`язку ознайомлення кожного працівника ДБР з наказів, які приймаються відповідною структурою.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем не розглянуто питання про переведення на рівнозначну посаду у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську

Відповідно до ч. 1 ст. 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Разом з тим, суд зазначає, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР у м. Краматорську відсутні посади державної служби обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків, за якими є рівнозначними з посадою слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку займав позивач.

Стосовно посилання позивача на те, що він був призначений на посаду слідчого Третього слідчого відділу (Відділ з розслідування військових злочинів) (11.01.2020 року), коли набрав чинності Законом України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 3 грудня 2019 року, яким були внесені зміни до Закону № 794-VIII, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (в редакції чинній на час призначення позивача на посаду) служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Частиною першою цієї ж статті визначено, що до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР.

Переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами згідно з пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" визначає Директор ДБР.

При цьому частиною другою статті 9 вказаного Закону врегульовано, що гранична чисельність центрального апарату та територіальних управлінь ДБР становить 1 тисячу 600 осіб.

Так, з матеріалів справи встановлено, що Наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2019 року № 199 оголошено конкурс на посаді у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську.

20 серпня 2019 року на сайті Державного бюро розслідувань «ogoloshennya_pro_provedennya_konkursu_dlya_priznachennya_na_posadi_u_teritorialnomu_upravlinni_derzhavnogo_byuro_rozsliduvan__roztashovanomu_u_misti_kramatorsku» опубліковано оголошення про проведення конкурсу для призначення на посаду у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську, зокрема, слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (т. 2 а.с. 36-39).

Згідно долученого до матеріалів справи протоколу № 38 засідання Внутрішньої комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посаду у Державному бюро розслідувань від 13 листопада 2020 року визначено, що переможцем конкурсу на вакантну посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську є Репа Іван Ігорович (т. 1 а.с. 214-234).

Внутрішньою комісією з проведення відкритого конкурсу для призначення на посаду у Державному бюро розслідувань для призначення на посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 235-236).

11.01.2020 року директором Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську прийнято наказ № 1-ос «Про призначення ОСОБА_1 », яким призначено ОСОБА_1 на посаду слідчого Територіального слідчого відділу (Відділу з розслідування військових злочинів) слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську прийнято наказ № 1-ос «Про призначення ОСОБА_1 », як переможця конкурсу, з 13 січня 2020 року, з випробувальним строком шість місяців (т. 1 а.с. 9).

Згідно з штатним розписом Територіального управління на 2020 рік, який був затверджений наказом ДБР від 06 лютого 2020 року № 13дск "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату ДБР на 2020 рік", усі без винятку посади слідчих Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управляння Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську відносились до посад державної служби.

Отже, позивача було призначено на посаду слідчого Територіального слідчого відділу (Відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську яка відноситься до посади державної служби.

Суд вказує, що визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України та означає службову особу органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Слід зазначити, що чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

Суд критично оцінює посилання позивача на положення п.п. 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» в якості обґрунтування неправомірності наказу про звільнення.

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін.

Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

За таких обставин, жодних гарантій на залишенні на посадах, про які зазначає позивач у позові, означені норми права не містять.

Стосовно посилання представника позивача на не прийняття як належні та допустимі докази наказів ДБР щодо затвердження штатних розписів та внесення змін до них, які мають в матеріалах справи, однак не містять відмитки про реєстрацію вхідної кореспонденції, суд зазначає.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд зазначає, що належність доказів характеризує спроможність тих чи інших даних (інформації) бути процесуально корисними для вирішення певного процесуального питання в межах судового провадження та розгляду по суті й правильного вирішення конкретної справи.

Предметом доказування згідно ч. 2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленю при ухваленні судового рішення.

Слід зазначити, в цьому контексті, що зазначення ч. 1 ст. 72 КАСУ «докази, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів)» правильно слід тлумачити, як логічну здатність містити інформацію, яка стосується предмету доказування.

Отже, належний доказ - це доказ який має логічний зв`язок з обставинами, які становлять предмет доказування, до якого можуть належати факти матеріальноправого та процесуального характеру.

Докази які стосуються процесуальних відносин (докази про те, що інший доказ у справі є недостовірний або одержаний за обставин, які роблять його недопустимим) не охоплюються належністю.

Частиною 3 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тягар доведення належності того чи іншого доказу несе учасник, який подає суду відповідний доказ чи просить суд його витребувати.

Поряд з цим, з огляду на приписи процесуального закону в адміністративних справах, при дотримані принципу змагальності, суд використовуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі (закріплений у статті 9 КАСУ), вживає визначені законом заходи, необхідні для такого, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Питання про належність доказу може бути вирішено без дослідження самого доказу з огляду на вирішення питання про те чи стосуються певні фактичні дані обставин, які становлять предмет доказування.

Суд зазначає, що висновок щодо належності/неналежності доказу ґрунтується на оцінці тверджень учасника справи про обставини, які, на їх думку, може підтвердити доказ, що подається або витребовується.

Стаття 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що допустимість стосується виключно процесуальної форми доказів, тобто засобів доказування і така має два аспекти: 1) негативний; 2) позитивний.

Негативний – допустимість доказу залежить від того, чи було дотримано встановленого законом порядку його одержання порушення вимог закону щодо порядку формування засобів доказування, як процесуальної форми судових доказів, тягне за собою їх недопустимість як доказів, що унеможливлює використання сторонами та судом даних (інформації), що містяться в них, для вирішення спору.

Позитивний – певні обставини можуть бути підтверджені тільки певними засобами доказування, у деяких випадках, прямо передбачених у законі (як матеріальному, так і процесуальному), та чи інша обставина має доказуватись лише певним, визначеним у законі засобом доказування.

Питання допустимості доказу є найбільш визначальним для законності судового рішення - безпідставна відмова залучити до справи належний та допустимий доказ створює ризик скасування рішення, прийняття неналежного доказу – процесуальні втрати; - прийняття і врахування під час ухвалення рішення доказу, який не має бути прийнятий як недопустимий є підставою для скасування рішення та впливає на справедливість розгляду, помилкове прийняття неналежного доказу лише знижує ефективність судового розгляду.

Суд зазначає, що належність та допустимість притаманні кожному доказу окремо без їх наявності відповідний матеріал не можу бути прийнятий як доказ. Належний доказ не може бути прийнятий, якщо він є недопустимий. Допустимість доказу не гарантує його доказову силу. Висновок про допустимість доказу можливий лише після висновку про його належність з огляду на необхідність перш за все з`ясувати правову можливість використання певного матеріалу як доказу що стосується предмету доказування у справі.

Отже і належність і допустимість є необхідними для того щоб доказ був прийнятий судом (отриманий, витребуваний). Вказані властивості доказів не підмінюють собою критерії оцінювання, а саме: достовірності та достатності.

Відповідно до ст. 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що суд при прийнятті рішенні оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

Суд не приймає твердження представника позивача про те, що накази ДБР щодо затвердження штатних розписів та внесення змін до них є неналежними доказами через відсутність штампу відповідача про реєстрації вхідної кореспонденції, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що надані відповідачем докази (накази) є не належними тільки з підстав відсутності штампу вхідної кореспонденції.

Крім того, суду не надано доказів того, що дані накази прийняті з порушенням порядку їх прийняття.

З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від попередніх.

Суд зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, натомість відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій у прийнятті рішення, що оскаржується.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Крім цього, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”, заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшови висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Романа Богданова від 26.02.2021 року № 47-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припинення державної служби,поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську в третьому слідчому відділі слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 02.03.2021 року, стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.03.2021 року по день постановлення судового рішення.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодуванню.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Романа Богданова від 26.02.2021 року № 47-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припинення державної служби,поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську в третьому слідчому відділі слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 02.03.2021 року, стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.03.2021 року по день постановлення судового рішення – відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 05 серпня 2021 року в присутності позивача, представників позивача та відповідача.

Повний текст рішення складено та підписано 13 серпня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська