Рішення № 98981505, 26.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року Справа № 160/6539/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Громадянин Грузії ОСОБА_1 до Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.04.2021 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява громадянина Грузії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення, прийняте Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243), за №12031500021437 від 24.03.2021 року про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянина Грузії ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12031500021437 від 24.03.2021 року було скасовано посвідку громадянина Грузії ОСОБА_1 на тимчасове проживання.

09 квітня 2021 року адвокат Тертишна К.О., діючи в інтересах громадянина Грузії ОСОБА_1 , звернулась із адвокатським запитом до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання копії рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 .

16 квітня 2021 року відповідач надав відповідь, надіславши копію рішення №78 від 24 березня 2021 року про скасування посвідки на підставі пп.4 п.63 Постанови КМУ № 322 від 25.04.2018 року тобто коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Водночас, позивач не погоджується з вказаним рішенням відповідача та стверджує, що за весь час проживання на території України, а саме з 2016 року по 2020 рік, не здійснив правопорушення, яке можливо було б віднести до дій визначених пп.4 п.63 Постанови КМУ № 322 від 25.04.2018 року.

Крім того, позивач зазначає, що з 2016 року одружений з громадянкою України ОСОБА_2 , постійно проживає на території України та з 2016 року кожного року отримує відповідну посвідку, будь-яких зауважень з боку міграційної служби ніколи не отримував.

Позивач переконаний, що будь-яких конкретних підстав для скасування посвідки в оскаржуваному рішенні не зазначено, а самому ОСОБА_1 з боку відповідача не було надано можливості надати будь-які пояснення.

На переконання позивача із оскаржуваного рішення не зрозуміло з яких обставин виходив відповідач встановлюючи факт загрози з боку ОСОБА_1 національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, та в чому саме полягає така небезпека. Таким чином, на думку позивача, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв формально та упереджено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 р. позовну заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

14.05.2021 р. до суду надійшло клопотання позивача на виконання вимог ухвали суду від 28.04.2021 р. до якого позивачем долучено уточнену позовну заяву в якій додатково зазначено про наявність у позивача оригіналів письмових доказів. Зміст позовних вимог та коло сторін у справі змінені не були.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою суду від 24.05.2021 р. позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

23.06.2021 р., на офіційну електронну адресу суду, надійшов відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на позовну заяву.

В своєму відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно відповідної заяви-анкети у 2016 році внесено необхідну інформацію до Єдиного державного демографічного реєстру щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 , який в подальшому був документований посвідкою на тимчасове проживання на підставі вимог ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме у зв`язку із укладенням шлюбу з громадянином України.

Однак, як вказує відповідач, 23.03.2021 р. на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшло подання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про прийняття рішення згідно чинного законодавства щодо іноземного громадянина, який порушив міграційне законодавство України.

Як зазначає відповідач, в даному поданні зазначено, що на виконання вимог відповідного листа Департаменту міграційної поліції України від 29,01.2021 № 210/16/1-2021, щодо моніторингу, аналізу оперативної обстановки у сфері правопорушень вчинених іноземцями, було встановлено громадянина Грузії, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні 19.03.2021 року Дніпровським РУТІ ГУНП в Дніпропетровській області внесено до ЄРДР за №12021041030000112 кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у зв`язку з чим обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно вимог ч, 3 ст. З ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці зобов`язані неухильно додержуватися законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» що, за твердженням відповідача, було порушено громадянином Грузії, ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, керуючись підпунктом 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 322 Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулися з вказаним поданням про скасування посвідки на тимчасове проживання.

Крім того, відповідач звертає увагу на той факт, що посилаючись у своєму поданні на дії громадянина Грузії, ОСОБА_1 , які становлять загрозу інтересам національної безпеки або охороні громадського порядку» відповідно до вимог частини 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інструкції «Про порядок прийняття Державної міграційної службою України та ЇЇ територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затвердженого наказом МВС від 17.12.2013 № 1235 поступило також й клопотання про прийняття рішення щодо заборони в`їзду в Україну строком на три роки.

Таким чином, зважаючи на викладене, відповідач вважає, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 24.03.2021 №.» 12031500021437 про скасування посвідки на тимчасове проживання було прийнято з урахуванням всіх норм чинного законодавства та з дослідженням усіх обставин справи та відповідно, підстави для його скасування відсутні.

25.06.2021 р., засобами поштового зв`язку, до суду надійшов паперовий екземпляр відзиву на позовну заяву зміст якого аналогічний до змісту відзиву від 23.06.2021 р.

29.06.2021 р., на офіційну електронне адресу суду, надійшла відповідь на відзив в якій позивач зазначає, що інформація щодо порушення кримінального провадження за ознаками ч. 2 ст. 186 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12021041030000112, в рамках якого ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою подана відповідачем у відзиві викривлено з огляду на наступне.

Позивач погоджується, що дійсно існує вказане кримінальне провадження, яке направлено до суду 17 травня 2021 року і по якому триває судовий розгляд у Дніпропетровському районному суді Дніпропетровської області під головуванням судці ОСОБА_3 (судова справа №175/1805/21), підготовче судове засідання у справі призначено на 01 липня 2021 року. Проте стосовно позивача вироку судом не винесено. Отже, наразі ОСОБА_1 має статус обвинуваченого по кримінальному провадженню, щодо якого оголошена підозра. А станом на день винесення оскаржуваного рішення кримінальне провадження навіть ще не розглядалось судом, а перебувало на досудовому розслідуванні, як стверджує позивач.

Таким чином, на переконання позивача, жодний лист, повідомлення, рапорт, інформування або будь-який інший документ не може свідчити про вчинення особою кримінального правопорушення та її винуватість, окрім вироку суду, що набрав законної сили. Тому висновки відповідача про порушення ОСОБА_4 ч. З ст. З Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є, на його переконання, передвчасним, оскільки судом справу не розглянуто та не ухвалено жодного рішення.

Крім того, позивач стверджує, що на час розслідування по вказаному вище кримінальному провадженню ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирався.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 (№карти НОМЕР_2 ) є громадянином Грузії, що підтверджується копією паспорту наданою до позовної заяви, та з 2016 року постійно проживає на території України. Починаючи з 2016 року по 2020 рік кожного року отримував посвідку на тимчасове проживання на території України, останній раз отримавши посвідку за № НОМЕР_1 строком дії на рік.

Згідно відповідної заяви-анкети у 2016 році внесено необхідну інформацію до Єдиного державного демографічного реєстру щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 , який в подальшому був документований посвідкою на тимчасове проживання на підставі вимог ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у зв`язку із укладенням шлюбу з громадянином України.

Як встановлено судом, 23.03.2021 року на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшло подання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про прийняття рішення згідно чинного законодавства» щодо іноземного громадянина, який порушив міграційне законодавство України.

В даному поданні зазначено, що на виконання вимог відповідного листа Департаменту міграційної поліції України від 29,01.2021 № 210/16/1-2021, щодо моніторингу, аналізу оперативної обстановки у сфері правопорушень вчинених іноземцями, було встановлено громадянина Грузії, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні.

19.03.2021 року Дніпровським РУП ГУНП в Дніпропетровській області внесено до ЄРДР за №12021041030000112 кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

У зв`язку з викладеним Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулися з вказаним поданням про скасування посвідки на тимчасове проживання.

24.03.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянина Грузії ОСОБА_1 .

Згідно відомостей вказаного рішення громадянину Грузії ОСОБА_5 підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки та тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

Вважаючи вказані рішення такими, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI надано визначення термінів, зокрема:

- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

- возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України;

- посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - дванадцятій цієї статті.

Приписами частини четвертої статті 5 вказаного закону обумовлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Часиною п`ятнадцятою статті 5 вказаного закону передбачено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною п`ятнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та документ, згідно з яким вони, відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства, вважаються членами сім`ї особи, зазначеної в частинах другій – тринадцятій статті 4 цього Закону. Документ, що підтверджує належність до членів сім`ї, визнається дійсним в Україні у разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України.

Нормами частини вісімнадцятої Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що окрім документів для відповідної категорії осіб, визначених частинами першою - сімнадцятою цієї статті, іноземці та особи без громадянства подають для отримання посвідки на тимчасове проживання такі документи: 1) чотири кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; 2) паспортний документ іноземця або особи без громадянства з відповідною довгостроковою візою та копією сторінки паспортного документа з такою візою, крім випадків, якщо особа не зобов`язана отримувати таку візу відповідно до цього Закону, інших законів України або міжнародних договорів України. Іноземці або особи без громадянства, зазначені у частині двадцятій статті 4 цього Закону, можуть подавати паспортний документ, термін дії якого закінчився або який підлягає обміну, у разі якщо за отриманням нового документа особа зобов`язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт агресії проти України або не визнає територіальну цілісність та суверенітет України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року N 68/262; 3) копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку; 4) документ, що підтверджує сплату державного мита та адміністративного збору за видачу, оформлення або продовження строку дії посвідки.

У разі продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання іноземці та особи без громадянства додатково подають оригінал посвідки на тимчасове проживання.

Уповноважений орган повертає паспортний документ особі одразу після прийняття заяви про видачу або продовження строку дії посвідки.

Пунктом 5 частини першої статті 5-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.

Технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 19 ст.5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 322 затверджено Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків (далі Порядок № 322 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1, 2 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Водночас, пунктом 7 Порядку № 322 обумовлено, що обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання.

Пунктом 16 Порядку № 322 обумовлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт) та територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України, крім випадків, установлених абзацом сьомим цього пункту; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником); 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) дійсний поліс медичного страхування на весь строк дії посвідки; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати (п.32 Порядку № 322).

Підпунктом 12 пункту 33 Порядку № 322 визначено, що для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: документ, згідно з яким вони відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства вважаються членами сім`ї особи, зазначеної в частинах другій – тринадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Оригінал документа повертається іноземцеві або особі без громадянства, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати; документ про наявність у приймаючої сторони достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї; посвідка на тимчасове проживання іноземця або особи без громадянства, до якого прибув член сім`ї, яка подається особисто її власником. Оригінал документа повертається іноземцеві або особі без громадянства, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати.

Пунктом 37 Порядку № 322 обумовлено, що рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі.

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вбачається, що для оформлення посвідки на тимчасове проживання заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів.

Суд зазначає, що Порядком № 322 обумовлено підстави для скасування посвідки, зокрема які визначені пунктами 63 - 66 вказаного Порядку, якими зокрема зазначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну;

6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;

6-1) якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій – сімнадцятій статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;

6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;

7) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Як було встановлено судом громадянина Грузії ОСОБА_1 документовано посвідкою на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_1 .

Водночас, спірним рішенням головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №12031500021437 від 24.03.2021 року скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянину Грузії ОСОБА_6 підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки та тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.

В обґрунтування підстав для скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 відповідач посилається на подання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Так, у вказаному поданні зазначено про те, що РУП ГУНП в Дніпропетровській області внесено до ЄРДР за №12021041030000112 кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, у зв`язку з чим обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно громадянина Грузії ОСОБА_1 . Проте доказів на підтвердження обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідачем не надано.

Додатково зазначено, що беручі до уваги, що дії громадянина Грузії, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 становлять загрозу інтересам національної безпеки або охороні громадського порядку, відповідно до вимог частини 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інструкції «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затвердженої Наказом МВС від 17.12.2013 №1235, клопотало про прийняття рішення щодо заборони в`їзду в Україну громадянина Грузії, ОСОБА_1 , строком на 3 (три) роки.

Діючим законодавством та прийнятим на його реалізацію Порядком № 322 встановлено підстави для скасування посвідки на тимчасове проживання. Зокрема, пп.4 п.63 встановлено, що територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС скасовується посвідка у разі, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Як вбачається із тексту оскаржуваного рішення про скасування посвідки, воно не містить посилань на підстави його прийняття, а також посилань на те, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Суд вважає, що будь-яка інформація (в тому числі органів національної поліції) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи.

І така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов`язком ДМС.

Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття ДМС рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання є лише формальністю та суперечить як діючому законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що його станом на час оформлення подання про скасування посвідки №800138876 слід вважати таким, що не має судимості, оскільки згідно частин 1 та 2 статті 88 Кримінального кодексу України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб`єкти владних повноважень, у тому числі колегіальні, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

В оскаржуваному рішенні відповідач не вказав жодних фактичних обставин та доказів на підтвердження скоєння позивачем дій, які передбачені підпунктом 4 пункту 63 Порядку №322, що були підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, а саме не вказано, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відповідач у рішенні, як на підставу його прийняття, посилається лише на норму Порядку №322 та відкриття кримінального провадження стосовно позивача, в якому йому не винесено обвинувального вироку.

Частиною 3 ст.3 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Крім того, статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Таким чином, оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та в ньому не вказано мотиви його прийняття з посиланням на приписи підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання №322.

Статтею 1 Закону України Про основи національної безпеки України від 19 червня 2003 року № 964-IV національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Суд вважає, що відповідачем, не дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві, а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі № 820/2262/17 (провадження №К/9901/1650/18), який викладено в постанові від 18.04.2018.

Суд зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі «Курочкін проти України» (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001- 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за №12031500021437 від 24.03.2021 року про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянина Грузії ОСОБА_1 було прийнято за відсутності визначеної Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання № 302, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. N 322 підстави для його прийняття, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. що підтверджується даними квитанції №73086 від 22.04.2021 р. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області

Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення, прийняте Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243), за №12031500021437 від 24.03.2021 року про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянина Грузії ОСОБА_1 .

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243) на користь громадянина Грузії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона