Ухвала суду № 98979517, 10.08.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5777/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі колегії:

головуючого судді Дегтяренко К.С.

суддів Зареви Н.І.

Крегул М.М.

за участю секретаря судового засідання Чейпеш В.В.

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Юзефів А.Р.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Ванджурак Р.В.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника Бухтоярової О.В.

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника Бородія В.Г.

представника потерпілого Юрика Б.І.

заявника ОСОБА_4

розглянувши у закритому судовому засіданні, в залі суду м. Ужгород клопотання прокурора про продовження строків дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – адвоката Бухтоярової О.В. про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_2 , обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу, заяву ОСОБА_4 про взяття на поруки обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , спільне клопотання захисників Ванджурака Р.В., Бухтоярової О.В., Бородія В.Г. про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку в кримінальному провадженні (308/5777/18, 1-кп/308/352/21) про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Абрикосівка, Херсонської області, тимчасово непрацюючого, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, українця, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимого, уродженця м. Кіровоград, проживаючого за адресою АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, українця, одруженого, не працюючого, який має на утриманні одну неповнолітню дитину, раніше не судимого в порядку ст. 89 КК України, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 (з його слів),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст. 113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,-

встановила:

В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070030000655 від 27.02.2018 та за № 22018070000000046 від 05.05.2018 про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст. 113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що строк дії обраного запобіжного заходу, який ухвалами колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було продовжено, закінчується 24 червня 2021 року. Підставою для продовження даного запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме з підстав того, що наявні ризики для кримінального провадження, які існували під час обрання останнім запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та як вони обвинувачуються у вчиненні готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень. Крім того, прокурор вказує, що на даний час існують ризики переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного ОСОБА_5 , який на даний час переховується від органів досудового розслідування, інших часників у цьому кримінальному провадженні кримінальному провадженні, є ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення. Вказує, що такі ризики з моменту обрання відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запобіжного заходу на даний час не зменшились, звільнення обвинувачених з під варти створить передумови для продовження злочинної діяльності та впливу на інших осіб у даному кримінальному провадженні. Крім того, вказуючи що реальна загроза призначення покарання у вигляді позбавлення волі може спонукати, не дивлячись на міцні соціальні зв`язки, суспільні стосунки та матеріальний стан, вживати всі можливі заходи спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності, зокрема переховування від органів досудового слідства та суду, впливу на свідків та інших підозрюваних, тому тримання під вартою вважає, є єдиним запобіжним заходом який унеможливлює здійснення тиску на інших учасників кримінального провадження та втечу обвинувачених за межі України та вчинення нового кримінального правопорушення. А застосування більш м`яких запобіжних заходів не усуне існування ризиків які зазначені.

Захисник обвинуваченого - ОСОБА_2 – адвокат - Бухтоярова О.В., у судовому засіданні підтримала подане нею клопотання про скасування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 та звільнення його з під варти в залі суду, посилаючись на Рішення Європейського суду з прав людини в справі обвинуваченого ОСОБА_2 від 20 травня 2021 року, констатовані порушення щодо надмірної тривалості тримання під вартою. Крім того послалась на офіційно розпочату процедуру виконання державлю Україна вищевказаного рішення Європейського суду, про що подала офіційні документи, крім того долучила документи, щодо стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_2 . Зазначила, що відсутні достатні на її думку підстави утримання під вартою обвинуваченого та просила відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 вказуючи, що відсутні ризики передбачені ст. 177 КПК України. Зокрема переховування від органів досудового розслідування є не можливим, враховуючи той факт, що справа перебуває на стадії судового розгляду, а не досудового розслідування, переховування від суду прокурором не доведено.Крім того зазначає, що у її підзахисного відсутній паспорт громадянина України для виїзду закордон. Вплив на потерпілого не можливий, оскільки потерпілою стороною є юридична особа, яка має безліч представників, один з яких вже допитаний у судовому засіданні та його покази зафіксовано. Влив на свідків, не можливий через їх проживання в різних регіонах, які значно віддалені від місця проживання її підзахисного. Вплив на інших підозрюваних виключається, через те, що підозрювані у вказаному провадженні відсутні, а обвинувачені присутні у судовому засіданні і мають можливість спілкуватись один з одним. Щодо можливості вчиненняіншого кримінального правопорушення, вважає такий ризик наклепом зі сторонни проркурора на її підзахисного, на даний час її підзахисний перебуває під вартою, а тому не може вчиняти жодних кримінальних правопорушень. Крім того вказала, що у її підзахисного наявні міцні соціальні зв`язки, він є інвалідом, захисником України,а тому зважаючи на його анкетні данні, взагалі не потребує обрання щодо нього будь якого запобіжного заходу. Тому просила звільнити її підзахисного з під варти в залі суду.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав думку захисника, зазначив, що заявлені прокурором ризики відсутні, вкзаав, що клопотання прокурора кожного разу не змінюються, вважає їх абсурдними, все обвинувачення тримається на вигадках та недостовірних доказах. Крім того вказує на те, що згідно виновків МСЕК йому заборонено довге психологічне навантаження, тому просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та задовольнити клопотання його захисника про скасування щодо нього запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_3 відносно клопотання прокурора категорично заперечував, у його задоволенні просив відмовити, заявив клопотання про зміну щодо нього запобіжного заходую, в обгрунтування якого вказує, що ризики вказані прокурором вважає не доведеним. Зазначив, що судове рішення про обрання, зміну чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має містити як чітке визначення законодавчих підтав для його обрання так і дослідження і обгрунтування достовірності обраних підстав у контексті фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин. Ризики мають бути обгрунтованими, а міркування органів влади щодо них не можуть бути абстрактними, загальними та шаблонними. Вказав, що посилання на факт його переховування спростовується матеріалами справи, тому що він був оголошений у розшук з незрозумілою для нього адресою. Крім того сам факт оголошення особи у розшук не означає, що особа переховується, при врахуванні вказаних обставин має бути реаільна поведінка підозрюваного, а не сам факт оголошення у розшук. Зазначив, що матеріали справи містять багато доказів того, що запобіжний захід може бути змінений на більш м`який. В обгрунтування свого клопотання вказав, що впродовж трьох років перебуває під вартою у вказаному кримінальному провадженні. 20 травня 2021 року було прийнято рішення Європейського суду з прав людини (заява № 9333/20) по справі Кондратенко проти України де Суд, визнав що є порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, щодо надмірної тривалості попереднього ув`язнення, заявника по справі ОСОБА_2 . Просив змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за місцем проживання його сім`ї, за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того зазначив, що наявні соціально-стримуючи фактори, такі які родина, наявність на утриманні малолітньої дитини, матері інваліда 3-ї групи, постраждалою в наслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_6 , його заслуги перед Україною.

Захисник обвинуваченого – ОСОБА_3 - адвокат Бородій В.Г. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказав, що прокурором не доведено жодного ризику, не представлено жодного обґрунтованого доказу на підтвердження наявних ризиків. Вважає клопотання прокурора формальним, яке повторюється з разу в раз. Крім того зазначив, що ним вкотре наголошується, що в матеріалах кримінального провадження наявна копія довідки від 15.06.2016 р. за №7102002497 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно якої ОСОБА_3 перебував на обліку за адресою АДРЕСА_3 , де дійсно проживав. Оголошуючи ОСОБА_3 у розшук було встановлено його місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , проте за вказаною адресою він не проживав. Вважає грубим порушенням виклик його підзахисного на допит до м. Ужгорода з м. Черкаси повісткою, яка мала дійти за два дні і в межах цих же двох дінв ОСОБА_3 мав прибути на допит, а сааме після цього виклику його підзахисний був оголошений у розшук за адресою за якою не проживав. Крім того вказав, що переховування вважається переховуванням, коли особі стало відомо, що вона розшукується правоохоронними органами, однак його підзахисний не знав, що перебуває у розшуку. Крім того звернув увагу на трималий термін перебування його підзахисного під вартою. Враховуючи наведене просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та просив змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з утриманням підвартою. Клопотання свого підзахисного про зміну запобіжного заходу підтримав.

Захисник обвинуваченого - ОСОБА_1 – адвокат - Ванджурак Р.В., у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 .. Вказуючи, що відсутні достатні на його думку підстави утримання під вартою обвинуваченого, відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України. Зазначив, про тривалий термін перебування під вартою його підзахисного, який не виправдовується ні завданням кримінального судочинства, ні ні цілями даного кримінального провадження. Звернув увагу суду на окрему думку судді Закарпатського апеляційного суду Мацунич М.В., яка висловлена ним, під час перегляду ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.06.2021 року.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку захисника та зазначив, що ризики вказані прокурором не мають аргументації та не доведені. Вказав, що у нього наявні достатні соціально-стримуючі фактории, та просив врахувати їх положення, зокрема те, що вони більше 3-х років перебувають під вартою, не мають можливості бачитись із своїми сім`ями, утримувати та допомаги їм. У задоволенні клопотання прокурора просив відмовити.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – адвоката Бухтоярової О. про скасування запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 та клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу.

Представник потерпілого підтримав клопотання прокурора, просив продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим, у задоволенні клопотання захисника Бухтоярової О.В. про скасування запобіжного заходу та обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу просив відмовити.

Так, до початку судового розгляду ОСОБА_4 подала заяву згідно якої просить передати обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 їй на поруки та гарантує виконання ними процесуальних обов`язків, забезпечення належної поведінки та доставку обвинувачених за першою ж вимогою до суду, яка в судовому засіданні підтримала свою заяву.

Крім того в судовому засіданні подано спільне клопотання захисників Ванджурака Р.В., Бухтоярової О.В., Бородія В.Г. про зміну обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку, соби, яка заслуговує на особливу довіру – ОСОБА_4 – Герою України, Народному депутату VІІІ скликання, старшого лейтенанта запасу ЗСУ, нагородженої державним Орденом «За мужність ІІІ ступеня»

Прокурор та представник потерпілого, з огляду на раніше висловлені позиції у задоволенні заяви ОСОБА_4 та спільного клопотання захисників просили відмовити.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані суду клопотання, заяву, матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні закінчується в обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20.08.2021 року.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Відповідно до ч.1. ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 178 КК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Згідно правової позиції викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року по справі «Харченко проти України» (п. 80), при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Виходячи з поняття «обґрунтована підозра», наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об`єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Як вбачається з кримінального провадження, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі зібраних доказів обгрунтовно обвинувачуються органом досудового розслідування у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст. 113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, крім того ОСОБА_3 обгрунтовно обвинувачується органом досудового розслідування у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, а саме у організації та вчиненні готування до диверсії, тобто вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, за попередньою змовою групою осіб, організації та вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчинених шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, у пособництві в підробленні офіційного документа, який видається та посвідчується установою і який надає права.

У відповідності до положень ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення у вчиненні яких ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується відносяться до проступку (ч.4 ст.358 КК України), нетяжкого злочину (ч.1 ст.358 КК України), тяжких злочинів ( ч.1 ст.263 КК України, ч.2 ст.194 КК України) та особливо тяжких злочинів (ст.113 КК України, ч.2 ст.258 КК України).

При цьому колегія суддів приймає до уваги принцип невинуватості особи, враховує повагу до особистої свободи і недоторканості особи, однак зважує ці принципи у сукупності із цілями і завданнями кримінального провадження, якими у відповідності до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального правопорушення, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Під час перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 статті 177 КПК, у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд дійшов наступних висновків.

Ризик переховування від органу досудового розслідування/суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування особи від суду.

Суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, в сукупності із іншими обставинами суттєво збільшує ризик втечі, а тому враховується при оцінюванні ризиків.

У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачені з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, в тому числі, до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Колегія суддів, вже зазначала раніше в своїй ухвалі, що при оцінці ризику переховування від суду обвинувачених, враховує що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є військовими пенсіонерами, які проходили відповідне навчання та служили у збройних силах, мали високі військові звання, приймали участь у бойових діях, ОСОБА_3 приймав участь у бойових діях впродовж 2014-2015 років, а відтак, проходив відповідну військову підготовку, що свідчить про наявність у них певних знань, навиків, умінь та можливостей для переховування з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Крім того суд, враховує ту обставину, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обгрунтовано обвинувачуються у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень на території Закарпатської області, хоча мають зареєстроване місце проживання у Кіровоградській та Черкаських областях, а як було встановлено в судових засідання сім`я ОСОБА_3 фактично проживає у м. Києві.

При цьому, колегія суддів враховує, що обвинуваченому ОСОБА_3 , інкримінується підроблення документів та їх використання, в звязку з тим, що у останнього було вилучено підроблений документ, що посвідчує особу, на інше ім"я.

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_3 не переховувався від органів досудового розслідування спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, продовжує залишатися реальним ризик того, що кожний з обвинувачених, перебуваючи на волі, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілих у кримінальному провадженні слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду отримуються усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Вплив на вказаних осіб може бути здійснений шляхом застосування певного психологічного тиску і спонукання осіб до надання неправдивих свідчень, введення в оману суду та замовчування відомостей, які мають значення для даного кримінального провадження.

Ризик незаконного впливу на свідків, інших учасників по кримінальному провадженні підтверджується тим, що на даний час суд знаходиться на стадії допиту свідків, та у судових засіданнях допитано лише одного свідка, існує реальна необхідність допиту великого кола свідків, відтак, на переконання колегії суддів, існує об`єктивна реальність ризику можливого тиску обвинувачених на свідків, інших учасників кримінального провадження, які судом ще не допитані.

При цьому колегія суддів критично ставиться до доводів захисту, про неможливість впливу на свідків, через їх знаходження у різних регіонах країни порівняно з обвинуваченими, оскільки, тиск може вчинятись у будь-яких формах, не тільки за допомогою фізичної присутності особи, ай за допомогою інших можливостей, зокрема через мобільного зв`язок та мережу «Інтернет».

Щодо впливу на потерпілу сторону, суд такий ризик виключає, оскільки представник потерпілого допитаний у судовому засіданні вказаним складом суду.

Суд враховує, що існує можливість впливу обвинувачених на іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 , матеріали щодо якого виділені в окреме провадження та який переховується від органів досудового розслідування.

Наявність обґрунтованого ризику вважати, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення підтверджується тим, що оскільки, злочини, у вчиненні яких обвинувачуються, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були вчинені у співучасті з іншими особами, з залученням транспортних засобів, з використанням масок для обличчя, що свідчить про підготовку до вчинення злочину, вжиття заходів до невикриття та уникнення покарання, а також, можливість планування особами вчинення інших кримінальних правопорушень з використанням вказаних речей. При цьому колегія враховує, спосіб та характер вчинення даних кримінальних правопорушень .

Крім того колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше вже потрапляв в поле зору працівників правоохоронних органів, та відносно останнього ухвалювався обвинувальний вирок.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.1, п.3 та п.5 ч.1 ст.177 КПК України.

Суд враховує, що стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цих обвинувачених, а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, матеріали відносно яких було виділено в окреме провадження та на даний час знаходяться в розшуку або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти.

Суду не надано достатньо доказів, щодо обставин, які свідчать про наявність необґрунтованості обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишаючись на волі, не будуть ухилятись від суду.

Крім того, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що процесуальна поведінка обвинувачених, не сприяє переконанню того, що останні бажають як найшвидше довести необґрунтованість обвинувачення. Їх дії, на думку колегії свідчать про затягування розгляду справи, про що свідчать неодноразові заявлення безпідставних відводів колегії, клопотання, щодо ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та судового провадження, для чого обвинуваченим був наданий значний проміжок часу, однак обвинувачений ОСОБА_2 цим не скористався без повідомлення причин.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

З огляду на наведене, колегія бере до уваги, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, зокрема санкція яких передбачає позбавленням волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, яке має значний ступінь суспільної небезпеки, та значний резонанс у суспільстві, враховує особу обвинувачених, що ОСОБА_2 , є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, раніше не судимий, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, а також стан здоров`я обвинувачених, ОСОБА_3 , раніше не судимий в порядку ст. 89 КК України, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, позитивно характеризується, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину та матір інваліда 3 групи постраждалої від Чорнобильської АЕС.

Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченими, інкримінованих їм злочинів, які є особливо тяжкими злочинами, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі, а також осіб обвинувачених.

Доводи захисників про те, що в матеріалах кримінального провадження є достатньо доказів та підстав, які свідчать про те, що запобіжний захід обвинуваченому може бути змінений на більш м`який без шкоди для реалізації завдань кримінального провадження, а також про те, що прокурором не доведено існування будь-яких ризиків того, що більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищенаведеними висновка суду.

Щодо рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2021 року у справі "Кондратенко проти України",на яке посилаються обвинувачені та їх захисники, колегія суддів, неодноразово звертала увагу, що вживає всіх можливих заходів для оперативного розгляду справи, у розумні та максимально стислі строки.

Водночас, вважає за необідне зазначити, що як вказав у своїй ухвалі від 27.07.2021 року Закарпатський апеляційни суд - «Європейський Суд з прав людини не зробив висновку про загальну несправедливість судового розгляду щодо заявника та не встановив жодного порушення Конвенції, яке було б пов`язане з надмірною загальною тривалістю розгляду кримінального провадження та не пов`язується із судовим розглядом та вирішенням справи по суті, оскільки остаточного судового рішення у кримінальному провадженні ще не ухвалено».

Таким чином, судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених та ризик їх ухилення від суду. На даний період часу у суду відсутні дані які б свідчили про те, що більш м`який запобіжний захід забезпечить належної поведінки обвинувачених.

Колегія суддів враховує і те, що навіть якщо обвинувачені й не мають на меті ухилятися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити будь-які інші злочини, однак, обставини, за яких вчинені кримінальні правопорушення, їх тяжкість та інші наведені вище обставини, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, та у контексті даного кримінального провадження є ймовірність того, що обвинувачені можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Маріянчук та інші проти України» зазначив, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Щодо визначення конкретного суспільного інтересу, який слід взяти до уваги при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу в цьому кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає, що обвинуваченим оголошено про підозру в скоєнні злочинів, які є найбільш небезпечними проти громадської безпеки, які створюють загальну небезпеку, пов`язані з можливістю заподіянням значної чи тяжкої шкоди життю і здоров`ю людей, власності, довкіллю, нормальному функціонуванню органів влади, підприємств, установ чи організацій, здатні дестабілізувати обстановку в суспільстві, викликати у людей паніку, почуття напруги і незахищеності, тощо.

Суд не відхиляє доводів на користь обвинувачених, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків.

Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).

Клопотання захисника про скасування запобіжного заходу ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу, доводи в їх обґрунтування, не можна визнати такими, що ставлять під сумнів вище наведені висновки суду, а тому, колегія суддів вважає за необхідне у вказаних клопотаннях відмовити.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

У відповідності з п.1 ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень насильницького характеру, внаслідок яких могла бути спричинена загибель осіб, суд приходить до висновку що відсутні підстави для визначення розміру застави.

Що стується заяви ОСОБА_4 та спільного клопотання захисників про взяття/передача на поруки, колегія дослідивши письмові зобов`язання, детально роз`яснивши заявниці, яка виявила бажання взяти обвинувачених на поруки, вимоги ст.180 КПК України та з`ясувавши її стосунки з обвинуваченими, приходить до наступних висновків.

Вимогами статті 180 КПК України визначено, що особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

Таким чином, особиста порука належить до запобіжних заходів, які поєднані із психологічним впливом на поведінку підозрюваного, що ґрунтується на моральній відповідальності цієї особи перед тими особами, які за нього поручилися.

Крім того, однією з умов обрання такого запобіжного заходу є впевненість суду в тому, що поручителі дійсно можуть впливати на поведінку обвинувачених та забезпечити їхо доставлення до суду на першу вимогу. При цьому важливою передумовою ефективної дії запобіжного заходу у вигляді особистої поруки є почуття довіри і поваги обвинувачених до поручителя. Такі взаємовідносини гарантують, з одного боку, прагнення самої особи до дотримання цього запобіжного заходу, а з другого - забезпечують можливість реального впливу поручителя на їх поведінку.

Аналізуючи зазначені вимоги чинного кримінального процесуального законодавства та дослідженні у ході судового розгляду докази, документи та пояснення, надані особою, яка виявила бажання бути поручителем обвинувачених, колегія суддів приходить до висновку, що вказана особа дійсно заслуговує на особливу довіру, оскільки користуються авторитетом.

Разом з тим, її взаємовідносини з обвинуваченими, з яких достатньо добре вона знає лише двох, її надмірна зайнятість у зв`язку з очоленням політичної партії, хоч і на громадських засадах, як було встановлено в судовому засіданні, а також той факт, що вона проживає у м. Києві, та лише обвинувачений ОСОБА_3 може проживати у в м. Київ, оскільки як було встановлено в судових засіданнях, на даний час там проживає його сім`я, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до затримання проживали в м. Кропивницький, Кіровоградської області, судові засідання відбуваються в м. Ужгород, Закарпатської області, Кіровоградська та Заккарпатська область що знаходиться на значній відстані в м. Київ, що не гарантує реальний вплив на поведінку обвинувачених, значно ускладнить її контроль за повним та своєчасним виконанням обвинуваченими своїх процесуальних обов`язків і, як наслідок, не виключає існування встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Не ставлячи під сумнів довіру, на яку заслуговує особа, яка звернулась з поданими клопотаннями, колегія суддів зазначає, що з огляду на встановлені в судовому засіданні ризики та обставини інкримінованих обвинуваченим дій, суд в цілому вважає, що застосування такого запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження не відповідатиме потребам, меті та завданням відповідного запобіжного заходу. Суд вважає, що особиста порука з огляду на наведені вище ризики є недостатнім запобіжним заходом, який може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.

Враховуючи вище викладене, суд не знаходить підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 та спільного клопотання захисників, щодо зміни запобіжного заходу та взяття обвинувачених на поруки.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.1, п.3 та п.5 ч.1 ст.177 КПК України.

Щодо особи обвинуваченого ОСОБА_8 та посилання його захисника, про необхідність зміни запобіжного заходу через стан здоров`я останнього, колегія суддів вважає, що стороною захисту не надано доказів, які б підтверджували факт наявності в обвинуваченого таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, в медичних документах наявних в матеріалах справи не відображено будь-яких відомостей про неможливість його перебування під вартою в умовах СІЗО, та будь-яких інших доказів, у яких б вказувалось на те, що обвинувачений з огляду на захворювання не може триматися під вартою, не надано.

Колегія суддів вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.

За таких обставин суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 183, 327, 331, 372 КПК України, колегія суддів,-

постановила:

Клопотання прокурора про продовження строків дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу обраного відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – з 10 серпня 2021 року по 07 жовтня 2021 року включно.

Продовжити дію запобіжного заходу обраного відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – з 10 серпня 2021 року по 07 жовтня 2021 року включно.

Продовжити дію запобіжного заходу обраного відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – з 10 серпня 2021 року по 07 жовтня 2021 року включно.

У задоволенні заявлених клопотань захисника Бухтоярової О.В. про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про взяття на особисту поруки обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та спільного клопотання захисників Ванджурака Р.В., Бухтоярової О.В., Бородія В.Г. про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку відмовити.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Закарпатської установи виконання покарань № 9 та прокурору Ужгородської окружної прокуратури для контролю.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 13 серпня 2021 року о 09.00 год.

Головуючий суддя К.С. Дегтяренко

Судді Н.І. Зарева

М.М. Крегул