Рішення № 9896196, 22.07.2009, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-4908/2009 Головуючий по 1-й інстанції:

суддя- Карпушова О.В., Категорія - 52 Доповідач: суддя - Стратіло В.І. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2009 року м. Донецьк Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого: судді Новосядлої В,М. суддів: Стратіло В.І. та Троценко Л.І., при секретарі Суліма Є.Ю. з участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому у засіданні у приміщенні апеляційного суду у місті Донецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 16.03.2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) «Донбаскабель» про визнання відмови у прийнятті на роботу незаконною, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

04.08.2008 року позивач подав позов, в якому вказував, що 27 червня 2008 року він звернувся до відділу кадрів ВАТ «Донбаскабель» із заявою про працевлаштування на вакантну посаду інженер-метролог. Адміністрація підприємства підписала його заяву, оскільки його професійні дані та диплом повністю підходили до вказаної посади. Про наявність вільної посади він дізнався з журналу «Робота плюс кар'єра» де було надруковане відповідне оголошення.

Оскільки підприємство прийняло його на роботу, 02 липня 2008 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням до відділу кадрів ВАТ « Ясинівський коксохімічний завод», де він працював на той час і де його зобов'язали відпрацювати 14 днів, про що він повідомив відділ кадрів відповідача і з урахуванням цього повинен був приступити до роботи 17 липня 2008 р.

Відпрацювавши зазначений термін, отримавши трудову книжку, він приїхав на підприємство відповідача, але до роботи допущений не був. На підприємстві йому повідомили, що на роботу його не приймають, не пояснивши з яких підстав.

Він звільнився з попередньої роботи, мав намір працевлаштуватися до відповідача, де його запевнили в цьому і залишився без роботи.

На день подання позову він перебував у вимушеному прогулі 12 днів і за цей час відповідач повинен сплатити йому заробітну плату в сумі 1532, 40 грн.

Вважає, що неправомірними діями відповідача порушені його конституційні права, а також трудове законодавство, заподіяно моральну шкоду.

Просив постановити рішення, яким визнати відмову в прийнятті його на роботу незаконною та зобов'язати відповідача прийняти його на роботу на посаду інженера-метролога і укласти з ним трудовий договір, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1532, 40 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 16 березня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за штатним розписом відповідача посада інженер по метрології з посадовим окладом 1800 грн..

Позивач 01.07.2008 р. подав до відділу кадрів відповідача письмові дані про себе (резюме), де вказав мету отримання посади метролога з оплатою 800 у.о., що вбачається з тексту його резюме. Інші документи, а саме паспорт, заяву про прийняття на роботу, трудову книжку, документ про освіту він не подавав, що не може свідчити при укладання трудового договору відповідно до вимог ст.24 КЗпП України.

Суд дійшов висновку, що сторони при обговоренні умов праці, оплати праці не дійшли згоди щодо істотних умов трудового договору. При цьому суд посилався на те, що не представлені докази того, що сторони уклали трудовий договір, дійшли згоди щодо опати праці та що відповідач безпідставно відмовив позивачу у прийомі на роботу.

Не погодившись з таким рішення, позивач подав апеляційну скаргу, де вказував, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, судом неповно з'ясовані обставини, які мають суттєве значення для даної справи, рішення не мотивоване, не обґрунтоване та не містить переконливої відповіді по суті заявлених вимог.

Умови, які йому запропонували, цілком його влаштовували. Він проживає у м. Донецьку, а попереднє підприємство знаходиться у м. Макіївка. Що стосується розміру заробітної плати запропонованої відповідачем, він його повністю влаштовує. Умови, викладені у його резюме - це загальні умови. Разом з резюме він надав і всі необхідні для працевлаштування документи: копію паспорту, копію диплому, заяву про прийняття на роботу. Трудову книжку він повинен був принести 17 липня 2008 року, так як останній день роботи на попередньому місці був 16 липня 2008 року.

Приступити до роботи він мав з 17.07.2008 р.

Суд не врахував положення ст.22 КЗпП, де вказано, що не можна вважати відмову відповідача обґрунтованою тому, що згідно з приписами діючого законодавства необхідно вважати відмову у зв'язку з відсутністю вакантних місць, при відсутності необхідної кваліфікації у робітника, а також у випадку прямої заборони, встановленої законодавством.

Судом не прийнята до уваги хронологічна послідовність його дій, яка підтверджує факт наміру переходу на підприємство відповідача. Відповідач посилається на співбесіду та на те, що рішення про прийняття на роботу приймає безпосередньо директор підприємства. Але насправді всупереч цьому співбесіду проводив інший робітник, про існування порядку прийому на роботу йому не було відомо, тому він вважав, що ті особи, які провели з ним співбесіду і приймали його на роботу.

На підставі викладеного позивач просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача частково змінила вимоги апеляційної скарги і вказувала, що на теперішній час позивач працевлаштувався і тому він не ставить питання щодо зобов'язання відповідача прийняти його на роботу та укласти з ним трудовий договір. З приводу цього представником позивача подана заява про відмову від позову, яка прийнята судом і провадження у справі в цій частині закрите.

В іншій частині позовних вимог представник позивача підтримала позовні вимоги, вказуючи, що в результаті незаконних дій відповідача, який відмовився прийняти на роботу позивача, вимушений прогул становить 14 днів і просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в межах заявлених у позові вимог.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у своєму резюме позивач вказав бажаний рівень заробітної плати у розмірі 800 умовних одиниць, але відповідно до штатного розпису ВАТ «Донбаскабель» рівень заробітної плати нижчий ніж очікуваний позивачем. Інші документи, а саме паспорт, заяву про прийняття на роботу, трудову книжку, документ про освіту позивач не надавав.

Посилаючись на вказане, суд дійшов висновку про те, що між сторонами не було досягнуто угоди щодо працевлаштування відповідно до вимог ст.24 КЗпГІ України.

Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на законі та не відповідає фактичним обставинам справи.

Конституція України визнає, а Кодекс законів про працю України гарантує громадянам України право на працю.

Відповідно до ст.22 КЗпП України забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

За діючим трудовим законодавством необгрунтованою, за наявності вакантного робочого місця ( посади), є відмова у прийнятті на роботу немотивована або мотивована посиланнями на обставини, що не відносяться до ділових якостей працівника.

Апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що 01.07.2008 року позивач звернувся до відповідача з приводу працевлаштування, з ним співбесіду провів менеджер із набору персоналу ВАТ «Донбаскабель». Позивач надав своє резюме, у якому вказав всі дані про себе, зокрема дані про освіту, кваліфікацію, про трудову діяльність, сімейний стан та інші дані, зазначив, що бажає працевлаштуватися на посаду інженера-метролога (а.с.35).

На підприємстві відповідача вказана посада була вакантною, що підтверджується оголошенням, поміщеним у засобах масової інформації та витягом зі штатного розпису ВАТ «Донбаскабель» (а.с.28-29;38).

З метою працевлаштування на підприємство відповідача 02 липня 2008 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням до відділу кадрів ВАТ «Ясинівський коксохімічний завод», на якому на той час працював. Адміністрація вказаного підприємства зобов'язала його відпрацювати 14 днів, а після спливу

вказаного терміну позивач звільнився з вказаного підприємства і відразу звернувся до відповідача з приводу працевлаштування.

Послідовність дій позивача свідчить про те, що він дійсно мав намір працевлаштуватися на посаду інженера-метеоролога на підприємство відповідача.

Враховуючи, що вказана посада у відповідача на цей час була вакантною і позивач за станом здоров'я, за своєю освітою та фахом міг працювати за вказаною посадою, підстав для відмови у прийомі його на роботу не було.

Посилання суду першої інстанції на те, що у своєму резюме позивач вказав бажаний рівень заробітної плати у розмірі 800 умовних одиниць, але відповідно до штатного розпису ВАТ «Донбаскабель» рівень заробітної плати нижчий ніж очікуваний позивачем, інші документи, а саме паспорт, заяву про прийняття на роботу, трудову книжку, документ про освіту позивач не надавав і тому між сторонами не було досягнуто угоди щодо працевлаштування відповідно до вимог ст.24 КЗпП України, не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, у в судовому засіданні не були спростовані доводи позивача про те, що він подав відповідачу заяву про своє працевлаштування, копії свого паспорту, документу про освіту, заповнив анкету про свої дані, яка існує на підприємстві, приходив на підприємство відповідача з приводу працевлаштування, де йому виписували пропуск.

Таким чином, відмова у працевлаштуванні позивача з боку відповідача була необгрунтованою, у зв'язку з чим позивач перебував у вимушеному прогулі 14 днів.

На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив невідповідність висновків обставинам справи, і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення.

Відповідно до роз'яснень, даних у абз.З п.6 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. №9 якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч.2 ст.235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул є такими, що грунтуються на законі.

Разом з тим, з розрахунком, який надав позивач погодитись не можна, оскільки він не відповідає вимогам матеріального права.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 21 постанови пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. №13 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що у всіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 ( з наступними змінами та доповненнями).

Позивач мав намір працевлаштуватися на підприємство відповідача на посаду інженера - метролога, заробітна плата якого за даними штатного розпису становила 1800 грн. Середньоденний заробіток позивача мав становити 81, 8 грн. (1800 : 22 = 81,8 грн.).

З урахуванням наведеного середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 1145,2 грн. ( 81,8 х 14 = 1145,20 грн.)

Враховуючи необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, відповідачем порушене конституційне право позивача, передбачене ст.43 Конституції України, а саме право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, чим ОСОБА_2 спричинено моральну шкоду, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв'язків, необхідності прикладання додаткових зусиль для організації свого життя.

На думку апеляційного суду з урахуванням фактичних обставин по справі, засад розумності та справедливості, а також вимог ст.237-1 КЗпП України, з відповідача слід стягнути на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500 грн.

З огляду на викладене апеляційна скарга підляже частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.303-305, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 16 березня 2009 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати відмову відкритого акціонерного товариства «Донбаскабель» в прийнятті його на роботу на посаду інженера метролога незаконною.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Донбаскабель» . (р\р26005150450221 у ДОФ АКБ « Укрсоцбанк» м. Донецька, МФО 3344011, Код ЄДРГІОУ 00214505) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1145 грн. 20 коп., та на відшкодування моральної шкоди 500 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути відкритого акціонерного товариства «Донбаскабель» судовий збір на користь держави у розмірі 51 грн. за позовні вимоги матеріального характеру та 8 грн. 50 коп. за позовні вимоги немайнового характеру, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції..