Рішення № 98961449, 06.08.2021, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/643/21

Провадження № 2/135/233/21

РІШЕННЯ

іменем України

06.08.2021 Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря судових засідань Міронової Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою б/н від 11.10.2013, згідно з умовами якої відповідачу ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим станом на 24.05.2021 виникла заборгованість у розмірі 171627 грн 11коп., яка складається з: 80415 грн 25 коп. - заборгованість за кредитом; 91211грн 86 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом. Тому, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 171627 грн 11коп. та судові витрати.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві представник позивача зазначив, що в разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти розгляду справи за відсутності їх представника.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив розгляд справи здійснювати за його відсутності. Зазначив, що позовні вимоги позивача визнає частково, лише розмір заборгованості за кредитом в сумі 68212 грн 19 коп., а розмір заборгованості по процентах не визнає. Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, позивач просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом. Однак, у заяві позичальника вiд 11.10.2013 процентна ставка не зазначена, умови нарахування процентів вiдсутнi. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані Умови та Правила надання банківських послуг розумів вiдповiдач та ознайомився i погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповiдачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії. А також, що саме у зазначеному в цих документах розмірі та порядку передбачалось нарахування позивачем процентів за користування коштами та комісії.

Тому вiдсутнi пiдстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Тому вважає, що позивачем не доведено належним чином позовні вимоги в частинi стягнення з вiдповiдача заборгованостi за кредитним договором № б/н вiд 11.10.2013 в розмірі 91 211,86 грн — заборгованість по процентам за користування кредитом, тому зазначену суму заборгованостi не визнає та вважає, в цій частинi позовні вимоги не пiдлягають задоволенню судом.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з нього 80415,25 грн. заборгованостi за кредитом, то з даного приводу зазначає, що дану вимогу позивача він визнає частково, в розмірі 68 212,19 грн. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що в графі «Погашені проценти» зазначено кошти, які він сплачував на погашення тіла кредиту але вони були зараховані банком на погашения процентів, розмір та порядок нарахування яких із ним не узгоджувався належним чином при пiдписанні анкети-заяви вiд 11.10.2013.

Зокрема, на погашення процентів позивачем було зараховано наступні кошти: 06.12.2016 - 888,96 грн.; 10.01.2017 - 464,66 грн.; 21.07.2017 - 620,41 грн.; 07.08.2017 - 1424,04 грн.; 04.09.2017 - 1580,70 грн.; 30.09.2017 - 1381,92 грн.; 02.11.2017 - 916,38 грн.; 01.12.2017 - 143,29 грн.; 26.01.2017 - 350,22 грн.; 29.01.2018 - 189,39 грн.; 02.02.2018 - 1000 грн.; 22.02.2018 - 1538,14 грн.; 01.03.2018 - 1704,95 грн. Всього на суму 12203,06 грн.

Оскільки, розмір заборгованості за кредитом, визначений позивачем, складає 80415,25 грн., а розмір коштiв, зарахованих необгрунтовано на погашення процентів складає 12 203,06 грн., тому вважає, що з врахуванням сплачених ним коштiв, розмір заборгованості за кредитом складає 68212,19 грн. (80415,25 грн. - 12203,06 грн. = 68212,19 грн).

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 11.10.2013 відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 45).

Відповідно до нової редакції статуту АТ КБ «ПриватБанк» останнє є правонаступником за всіма правами і обов`язками ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 87,88).

Посилаючись на наданий розрахунок, банк зазначає, що заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 24.05.2021 становить 171627 грн 11коп., яка складається з: 80415 грн 25 коп. - заборгованість за кредитом; 91211 грн 86 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом (а.с.6-14).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк вказував на те, що мав місце договір приєднання та сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши Заяву-анкету, в якості погодження з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, що є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У анкеті-заяві позичальника від 11 жовтня 2013 року не зазначена відсоткова ставка.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.10.2013, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування платіжної карти «Platinum», «MC World Elite», карти «VISA Infinite», та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, викладеному на сайті: https://privatbank.ua/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Тому суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, та підлягають врахуванню при розгляді даної справи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зі змісту ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, передбаченими ст.ст.77-80 ЦПК України.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11.10.2013 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Відповідач визнає, що отримав від банку кредитні кошти та користувався ними, частково здійснював погашення заборгованості.

Суд вважає доведеним те, що відповідачем отримано кошти від АТ КБ «ПриватБанк» (заборгованість за кредитом) в сумі 80415 грн 25 коп.. Вказані кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Позивачем належними доказами не обґрунтовано позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками. Саме лише посилання у тексті позовної заяви на те, що підлягає стягненню заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, не може свідчити про належне обґрунтування цієї вимоги.

Анкета-заява (а.с.45) не містить умов щодо розміру процентів за прострочення повернення коштів. Відтак суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача процентів у вказаній позивачем сумі.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.03.2020 по справі № 369/2163/18.

Відтак, враховуючи, що саме позивач повинен доводити належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами наявність та розмір заборгованості за відсотками, суд вважає, що позивачем не доведено розмір відсотків за кредитним договором, які можуть бути стягнуті з відповідача. Тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 91211 грн 86 коп. слід відмовити за недоведеністю.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом в частині стягнення тіла кредиту в сумі 80415 грн 25 коп. підлягає задоволенню. У задоволенні решти заявлених позовних вимог слід відмовити.

Щодо твердження відповідача про те, що ним вже сплачено частину заборгованості за тілом кредиту, яка банком була зарахована на погашення процентів, суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, оскільки судом встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти в банку, користувався ними, частково погашав заборгованість, зокрема, провів останню сплату за процентами за кредитом 01.03.2018 в сумі 1704,95 грн., після чого також частково погашав тіло кредиту, внаслідок чого зменшувалось тіло кредиту, тому сплата відповідачем процентів за кредитом, відповідає положенням ст. 526, 534, 536 ЦК України, та на час користування кредитними коштами не оспорювалось відповідачем. Відтак ним визнавалось, що він згідно закону повинен сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Сплата процентів за користуванням коштами, що визнається обома сторонами, за відсутності договору, яким встановлено інше, відповідає положенням ст. 536 ЦК України.

Тому суд не вбачає підстав для зменшення тіла кредиту, про що вказує відповідач у наданому відзиві.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить з такого.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір в сумі має бути присуджено позивачеві з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач пред`явив позов на загальну суму 171627 грн 11 коп.. Позов задоволено на суму 80415 грн 25 коп.. Відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме – 1206 грн 23 коп..

Щодо заявлених відповідачем у відзиві вимог про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає про таке.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Статею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Проте, відповідачем не надано всі перелічені документи на підтвердження понесених судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом. Так, відповідачем до відзиву додано квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 9000 грн., акт виконаних робіт адвокатом. Проте, відповідачем не додано до відзиву договору про надання правової допомоги.

При цьому суд враховує, що надання договору про правову допомогу, його копії або витягу разом із ордером, для підтвердження представництва по справі законодавство не вимагає.

Разом з тим, для належного підтвердження понесених стороною витрат, суду, окрім інших документів, має бути надано договір про надання правової допомоги.

Відсутність в матеріалах справи договору про надання правової допомоги чи витягу з нього унеможливлює здійснення перевірки відповідності інших наданих документів, зокрема, квитанції та акту виконаних робіт, умовам договору про правову допомогу. Що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу.

Враховуючи те, що відповідачем не надано до суду всіх необхідних доказів для документального підтвердження витрат на правову допомогу, тому відповідачем не обґрунтовано і не доведено належним чином перелік (обсяг) та розмір витрат на правову допомогу, відтак, немає підстав для відшкодування таких витрат.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховної Суду, викладеній в постановах від 03.06.2021 по справі № 820/4211/18 та від 13.05.2021 по справі № 826/13632/18, від 27.07.2021 по справі № 671/1957/20, а також Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 20, 207, 526, 530, 548-550, 610-612, 625, 626, 628, 629, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі підприємство і організацій України 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 11.10.2013 у розмірі 80415 (вісімдесят тисяч чотириста п`ятнадцять) грн 25 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1206 грн 23 коп..

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Суддя