Ухвала суду № 98946508, 10.08.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

У Х В А Л А

10 серпня 2021 року м.Херсон Справа № 923/875/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши справу за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до: Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" м.Херсон, просп.Ушакова, 4, код ЄДР 01125695

про стягнення 933 487,46 грн,

за участю представників сторін:

від позивача - Шуляк С.І., уповноважений представник,

від відповідача - Бєляєв А.П., адвокат,

в с т а н о в и в:

25.06.2021 до суду надійшла позовна заява Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, 4; ідентифікаційний код 38728533) з вимогами, спрямованими до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, 4; ідентифікаційний код 01125695) про стягнення 933487,46 грн за договором № 62-П-ХЕФ-20/137Р від 09.09.2020. Позов обгрунтовано твердженням про невиконання відповідачем зобов`язань з відшкодування витрат на комунальні послуги.

02.08.2021 разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано заяву про забезпечення доказів (вх.№ 6066/21 від 02.08.2021).

Відповідач зазначає, що 26 червня 2020 року укладено концесійний договір стосовно передачі в концесію майна Державного підприємства “Херсонський морський торговельний порт” (за договором - Первісний оператор) і частини майна Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” між Міністерством інфраструктури України (за договором - Концесієдавець), Державним підприємством “Адміністрація морських портів України”, Товариством з обмеженою відповідальністю (за договором - Переможець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт" (стара назва: Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Рисоіл-Херсон" (за договором - Концесіонер).

Відповідно до п.п. (і) п.п. 8.2.4.4. п. 824 договору Концесієдавець зобов`язаний: докласти, з урахуванням пунктів 8.6, 8.7.4 Договору, всіх розумних зусиль, щоб протягом Перехідного періоду не збільшувався розмір кредиторської та дебіторської заборгованості, яка сформувалася у Первісного оператора на Дату укладення цього Договору (в частині, що безпосередньо пов`язана з майном Первісного оператора, яке передається у складі Об`єкта концесії) за результатами правовідносин із третіми особами і яка підлягає передачі Концесіонеру, по відношенню до розміру такої кредиторської та дебіторської заборгованості.

Не зважаючи на вищенаведені зобов`язання Концесієдавця кредиторська заборгованість ДП “ХМТП” (Первісний оператор), перед ДП “АМПУ” (сторона концесійного договору) постійно збільшується. Виходячи з положень концесійного договору відповідний стан не може мати місце без погодження Міністерства інфраструктури України, яке взяло на себе відповідні зобов`язання за концесійним договором - забезпечити не збільшення кредиторської заборгованості ДП “ХМТП”. Але відповідно до акту звірки розрахунків на 30.06.2020 р. кредиторська заборгованість ДП “ХМТП” перед ДП “АМПУ” складала біля 22 млн. грн., за даними бухгалтерії ДП “ХМТП” розмір кредиторської заборгованості на 31.03.2020 р. складає більше 27 млн. грн. ., тобто відбулося збільшення заборгованості у перехідний період концесійного договору.

Відповідно до його статуту Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" (далі - Підприємство) є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року № 133-р “Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту” та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі - Уповноважений орган управління).

Таким чином ДП “АМПУ” як державне підприємство, що знаходиться в сфері управління Міністерства інфраструктури України не може здійснювати дії по збільшенню та стягненню заборгованості ДП “ХМТП” після укладення концесійного договору без погодження Міністерства інфраструктури України.

Саме безперервне збільшення кредиторської заборгованості ДП “ХМТП” перед ДП “АМПУ” після укладення концесійного договору, є причиною поганого фінансового стану Відповідача та не виконання ним зобов`язань по договору 04.02.2020 р. № 209 Р і призвела до виникнення відповідного спору, наслідком якого є позов ДП “АМПУ”, відповідно наявність погодження Міністерства інфраструктури є визначальною для встановлення права ДП “АМПУ” на стягнення відповідної заборгованості з ДП “ХМТП” та вчинення відповідного позову.

Відповідач зазначає, що ніяких погоджень стосовно вищенаведених питань він від Мінінфраструктури України чи Позивача не отримував та вважає, що здійснити забезпечення доказів є необхідним зробити саме зараз, бо у найближчий місяць планується підписання акту передачі прав та обов`язків Первісного оператора та ДП “АМПУ” до Концесіонера, що призведе до передачі останньому усієї заборгованості Первісного оператора.

Відповідно до ст.ст. 111, 112, 113 ГПК України відповідач просить суд здійснити забезпечення доказів шляхом:

1) Витребування у Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" його звернення до Міністерства інфраструктури України з приводу погодження Міністерством інфраструктури України дій Позивача по збільшенню кредиторської заборгованості ДП “ХМТП” та пред`явлення відповідного позову про стягнення з ДП “ХТМП” 5 384 814,75 грн. за невиконання договору від 04.02.2020 р. № 209 Р.

2) Витребування у Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" документів, з яких випливає погодження Міністерством інфраструктури України дій Позивача по збільшенню кредиторської заборгованості ДП “ХМТП” та пред`явлення відповідного позову стягнення з ДП “ХТМП” 5 384 814, 75 грн. за невиконання договору від 04.02.2020 р. № 209 Р."

Заява розглянута у судовому засіданні 10.08.2021р. Позивач заперечує проти заяви відповідача про забезпечення доказів, вказує на необгрунтованість цієї заяви, невідповідність її змісту вимогам норм процесуального закону та зазначає, що ДП "АМПУ" як державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності та відносини із іншими суб`єктами господарювання здійснює на підставі, зокрема, господарських договорів. За цим, посилання відповідача на Концесійний договір є безпідставним, а з`ясування обов`язків його сторін не входить до предмета дослідження у цій справі.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.110 ГПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Таким чином, забезпечення доказів надає додаткову гарантію збереження доказів, які мають підтвердити обставини, на які посилається відповідач як на підставу заперечень стосовно позовних вимог, та сприятиме захисту відносно необгрунтованості заявлених вимог.

За нормами ст.111 ГПК України у заява про забезпечення доказів, поряд з іншим, зазначаються докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.

Отже, заявник має вказати доказ, стосовно якого слід вжити заходи забезпечення, яку обставину цей доказ має підтвердити, обставини, які свідчать, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Відповідачем не зазначено, стосовно якої обставини на підтвердження необгрунтованості вимог позову мають свідчити докази, відносно яких заявлено про забезпечення.

Не обгрунтовано відповідачем підстав застосування заходів забезпечення доказів, оскільки твердження відповідача про те, що "у найближчий місяць планується підписання акту передачі прав та обов`язків Первісного оператора та ДП "АМПУ" до Концесіонера, що призведе до передачі останньому усієї заборгованості Первісного оператора" не може оцінюватися підставою припускати, що засоби доказування (будь-які та з боку будь-якої сторони) можуть бути втрачені, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Суд зазначає, що відповідачем до заяви не додано документів, на які він посилається у заяві, а саме: договору концесії від 26.06.2020, умови якого цитуються заявником. Також, не знаходять підтвердження доказами твердження відповідача про настання певних обставин - "у найближчий місяць планується підписання акту передачі...", з якими він пов`язує можливість втрати, пошкодження доказу тощо, та які у відповідності до норм процесуального закону визнаються підставою для застосування заходів забезпечення доказів.

Тобто, заходи забезпечення доказів вживаються судом з метою збереження доказу, на який посилається учасник справи, та запобіганню неможливим або утрудненим подання учасником справи такого доказу до суду у майбутньому для доведення обґрунтованості своєї правової позиції.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, це насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому і ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі N 9901/845/18, від 09.10.2019 у справі N 9901/385/19.

За результатами розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви. ( ч. 5 ст. 112 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами частини 1 статті 111 Господарського процесуального кодексу України у заяві про забезпечення доказів зазначаються, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення доказів.

Натомість, як вбачається із поданої заяви про забезпечення доказів, всупереч вищезазначеним приписам чинного законодавства, до останньої не надано жодних доказів на підтвердження того, що засоби доказування, які просить забезпечити відповідач, можуть бути втрачені, або збирання чи подання відповідного доказу стане згодом неможливим або утрудненим.

Так, подана позивачем заява про забезпечення доказів фактично зводиться до клопотання про витребування доказів та покладення обов`язку збирання доказів на суд із застосуванням порядку примусового виконання щодо особи, у якої витребовуються документи. Відповідач не довів, які саме докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; Судом встановлено, що у порушення п. 5 ч. 1 ст. 111 ГПК України у заяві про забезпечення доказів належним чином не обґрунтовано необхідності забезпечення доказів у визначений ним спосіб.

Заявником у заяві про забезпечення доказів не зазначені жодні підстави припускати, що засоби доказування можуть бути втрачені, або подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, при цьому до заяви про забезпечення доказів заявником не додані жодні докази наявності підстав припускати, що засоби доказування можуть бути втрачені, або подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

За наведених обставин, суд визнає подану заяву ДП "Херсонський морський торговельний порт" про забезпечення доказів необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 110-112, 232,234,235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив :

У задоволенні заяви ДП "Херсонський морський торговельний порт" (вх.№6066/21 від 02.08.2021) про забезпечення доказів відмовити.

Ухвала відповідно до ч.1 ст.235 ГПК України набирає законної сили з дня її оголошення - 10.08.2021 і може бути оскаржена в порядку ст. 257 ГПК України.

Інформацію у справі можна отримати в Єдиному державному реєстрі судових рішень в мережі Інтернет за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/

Суддя Т.Г. Пінтеліна