Рішення № 98946105, 27.07.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2021 Справа № 914/616/21

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Корчинського О. І., розглянув по суті у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,до відповідача:Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів,про: стягнення 3'090'257,76 грн (з яких: 811'899,14 грн – пеня, 159'195,90 грн – три відсотки річних, 8'913,46 грн – інфляційні втрати та 2'110'249,26 грн – збитки).За участю представників сторін:позивача: Єгоров Валерій Сергійович – представник,відповідача: Трофимчук Оксана Вікторівна – адвокат.1. Судові процедури.

1.1. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення 3'090'257,76 грн (з яких: 811'899,14 грн – пеня, 159'195,90 грн – три відсотки річних, 8'913,46 грн – інфляційні втрати та 2'110'249,26 грн – збитки).

1.2. Ухвалою суду від 16.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.04.2021.

06 квітня 2021 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» подано клопотання про продовження строку для надання відзиву, продовження строку підготовчого провадження та відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням повноважного представника на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності.

АТ «НАК «Нафтогаз України» 14.04.2021 подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, у якому зазначено про те, що позивач підтримує позовні вимоги та не заперечує проти закриття підготовчого засідання і призначення розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 15.04.2021 продовжено відповідачу строк для подання відзиву на 15 днів та відкладено підготовче засідання на 11.05.2021.

1.3. Відповідач 21.04.2021 подав клопотання про залучення до участі у справі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третьою особою.

Також, 21.04.2021 ЛМКП «Львівтеплоенерго» подано відзив на позов, яким останній просить: відмовити у стягненні збитків, як такі, що не настали відповідно до п. 8 Правил постачання природного газу; відмовити у стягненні пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих з порушенням норм ЦК України; зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 90 %; відстрочити виконання рішення суду по цій справі на 2 роки.

11 травня 2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, яким заперечено доводи викладені у відзиві, заявлено прохання про задоволення позову у повному обсязі та про відмову у задоволенні заяви відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду.

У підготовчому засіданні 11.05.2021 протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого засідання на тридцять календарних днів та відкладено підготовче засідання на 25.05.2021.

1.4. Позивач, 25.05.2021 подав клопотання про відкладення розгляду справи та призначення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Відповідач, 25.05.2021 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких просить задовольнити заявлене у відзиві.

Підготовче засідання 25.05.2021 відкладено на 23.06.2021.

1.5. Ухвалою суду від 23.06.2021 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про залучення третьої особи, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.07.2021. У судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 27.07.2021.

1.6. Заслухавши позиції сторін щодо предмету спору, з`ясувавши обставини справи та перевіривши докази на підтвердження вказаних обставин, враховуючи наданий процесуальним законом час для розгляду відповідної справи за правилами загального позовного провадження, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору по суті у даному судовому засіданні

У судовому засіданні 27.07.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

2. Аргументи сторін.

2.1. У позовній заяві АТ «НАК «Нафтогаз України» (Позивач у справі) вказує про:

Неналежне виконання (прострочення виконання грошового зобов`язання) ЛМКП «Львівтеплоенерго» (Відповідач у справі) своїх договірних зобов`язань щодо оплати за поставлений товар у період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року. У зв`язку з чим останньому нараховано 811'899,14 грн – пені, 159'195,90 грн – трьох відсотків річних та 8'913,46 грн – інфляційних втрат.

Також, заявлено вимоги про стягнення 2'110'249,26 грн – збитків у порядку передбаченому п. 3.13 Договором (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), за умовами якого, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замоленого обсягу газу на відповідний період (зазначений у п. 2.1. Договору), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку визначеному п. 5.7. Договору (в редакції вказаної додаткової угоди). Так, позивачем нараховано збитки за періоди квітень – вересень 2019 року, у яких відповідачем було фактично спожито природного газу більше ніж на 5 % від замовленого об`єму газу.

Правовими підставами позову щодо вище заявлених вимог визначено норми статей 549, 611, 625 ЦК України.

2.2. Відповідач – ЛМКП «Львівтеплоенерго» у поданому відзиві на позов зазначив:

1) Основний борг згідно з Договором № 6447/18-БО-21 від 04.10.2018 сплачено ЛМКП «Львівтеплоенерго» у повному обсязі 16.10.2019 (до подання позовної заяви), що сторонами не заперечується.

Станом на сьогоднішній день не проведено компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, що породжує збитки підприємству. Оскільки підприємство має комунальну форму власності, а основним напрямком його діяльності є вироблення, транспортування і постачання теплової енергії, воно не завжди може наперед покрити різницю в тарифах у зв`язку з відсутністю власних коштів та несистематичністю їх повернення з бюджету.

Оплата споживачами за надані послуги з теплопостачання перераховується впродовж місяця після наданої послуги, тобто передплата відсутня. Окрім цього значна частина заборгованості утворилася через несплату за теплопостачання населенням та бюджетними установами.

Підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі, що зумовлене збитковістю затвердженого тарифу на теплопостачання, та низьким рівнем розрахунку населення за надані послуги, зокрема, у тариф на теплопостачання для населення та бюджетних установ та організацій закладено значно нижчу вартість природного газу, ніж ринкова ціна, по якій підприємство його купляє. Тобто, ЛМКП «Львівтеплоенерго» повинне оплатити увесь поставлений газ за ринковою ціною згідно догорів, укладених з Позивачем, а вже потім (інколи і через кілька років), отримати відшкодування сплачених кошів з Державного бюджету.

2) Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (надалі - Порядок № 217).

У зв`язку з прийняттям Порядку № 217 державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов`язками) за визначеними нормативами.

ЛМКП «Львівтеплоенерго» не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного забезпечення споживачів теплопостачанням, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору, регулюються відповідними нормами законодавства, і зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Кошти з оплати отриманого відповідачем природного газу було перераховано постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про рух коштів, де вказано призначення платежу. Відповідно, ЛМКП «Львівтеплоенерго» не мало можливості самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі Договору, оскільки у даному випадку, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим поставами НКРЕКП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача.

Отже, оплата поставленого Відповідачем природного газу за Договором № 6447/18- БО-21 проводилась в порядку та на умовах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП у відповідності до умов п. 6 договору, а тому у Позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені за спірний період.

Для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, необхідною умовою є факт невиконання або прострочення виконання зобов`язання. При розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах норми ч. 2 ст. 625 ЦК України та санкцій, передбачених умовами договору, слід зазначити, що необхідною умовою для їх застосування є те, щоб оплата була здійснена всупереч порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18 червня 2014 року.

3) Стосовно нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасні розрахунки по Договору № 6447/18-БО-21 відповідач зазначає, що у спірний період – грудень 2018 року, позивачем здійснено відповідні нарахування з порушенням ч. 5 ст. 254 ЦК України, адже 26, 27 січня 2019 року є вихідними днями, а тому заборгованість виникає з 28.01.2019.

4) Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (надалі - Правила).

Всупереч п. 8 Правил постачання природного газу, між постачальником та споживачем повинен укладатися один договір на постачання природного газу з підприємствами ТКЕ на весь заявлений обсяг спожитого газу, а не чотири договори по окремих категоріях споживачів.

Таким чином, протягом розрахункового періоду у споживача природного газу, якому присвоєно один ЕІС-код може діяти лише один договір постачання, на підставі якого постачальник природного газу зобов`язаний забезпечити споживача усім необхідним обсягом природного газу.

Однак, між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» та Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» укладено декілька договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії за єдиним ЕІС-кодом, що свідчить про недотримання АТ «НАК «Нафтогаз України» вимог розділу II Правил, у частині укладення одного договору на один ЕІС-код споживача, а саме: Договори № 6449/18-РО-21; № 6447/18-БО-21; № 6448/18-КП-21; № 6446/18-ТЕ-21.

Враховуючи вимоги п. 8 Правил постачання природного газу, ЛМКП «Львівтеплоенерго» дотримується (+5%)-(-5%) обмеження до загального споживання газу.

Інформаційна платформа Оператора ГТС ідентифікує Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», як споживача природного газу, за єдиним ЕІС-кодом, то і алокація фактичних обсягів спожитого природного газу підприємства здійснюється в цілому по споживачу, а не по укладеним договорам між постачальником природного газу та споживачем.

Таким чином, при розрахунку розміру відхилення фактично спожитого обсягу природного газу від підтвердженого (замовленого), позивач мав враховувати загальний обсяг спожитого природного газу відповідача. АТ «НАК «Нафтогаз України» не мав правових підстав для нарахування збитків у розрізі окремих договорів постачання, укладених з порушенням вимог розділу II Правил, оскільки розмір перевищення допустимого відхилення розраховується виходячи із загального обсягу спожитого природного газу по ЕІС-коду споживачем (або ЕІС-точок комерційного обліку).

5) Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно зі ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд, об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання, враховуючи фактичні обставини справи.

Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості.

На підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв`язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. Тарифи на теплопостачання покривають лише частину витрат на їх виробництво.

Крім цього, постановою НКРЕКП встановлено тарифи на теплову енергію за категоріями споживачів, в яких враховані витрати на покриття втрат, які виникли в результаті календарного розриву між датою застосування нової ціни на газ і зміною тарифів на теплову енергію за листопад-грудень 2018 року. Однак ці тарифи вступили в дію лише з 17.01.2020, а тарифи для населення вступають в дію після підписання із споживачами нових договорів на теплову енергію (такі договори мали бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом року з дати введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги), тобто після 01.05.2020, але станом на сьогоднішній день так і не укладені.

Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов`язаний з відсутністю проведення оплати, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду на 2 роки.

Згідно з частиною першою статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2019 № 905/1885/18: За висновками, викладеними Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях, і, зокрема, у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України», межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслив, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Прийнявши до уваги обставини, які ускладнюють одночасне виконання судового рішення - загроза банкрутства одного з базових підприємств з централізованого теплопостачання і можливі у зв`язку з цим негативні наслідки для споживачів житлово-комунальних послуг, суди дійшли обґрунтованого висновку, що у даній справі розстрочення виконання рішення суду здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора.

Тобто, принцип «справедливої рівноваги» та «справедливого балансу» у розумінні статті 6 Конвенції при частковому задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду не буде порушено.

Враховуючи наведене вище, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення на 90 відсотків та відстрочити виконання рішення суду на 2 роки.

2.3. У відповіді на відзив АТ «НАК «Нафтогаз України» зазначив наступне.

Жодним нормативним актом не передбачено заборону здійснення розрахунків поза межами механізму автоматичного розподілу коштів, умовами Договору сторони встановили обов`язок вчинення всіх належних дій у разі виявлення заборгованості, Порядком розподілу коштів передбачено направлення коштів, отриманих від кінцевих споживачів, теплогенеруючим/теплопостачальним організаціям у разі підтвердження сплати у повному обсязі вартості газу постачальнику природного газу. Відтак, Відповідач мав передбачену умовами Договору (пункт 6.3) та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків, проте не використав її. Наведені висновки свідчать про відсутність підстав для застосування до спірних відносин як ч. 1 ст. 614 ЦК України, так і ст. 218 ГК України.

Питання впливу порядку розрахунку на відносини між сторонами було предметом розгляду декількох справ Верховним Судом, зокрема, справа № 903/918/19 розглянута Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, справа № 910/16072/16, справа № 918/1395/15, справа № 902/517/18.

Щодо зменшення пені, позивач зазначає, що головною підставою зменшення розміру неустойки відповідач вказує на «надмірно великий розмір пені щодо суми основного боргу». З цього приводу Позивач зазначає, що поставка природного газу відбулась на загальну суму 335480,35 грн, і саме порушення строку оплати вказаної суми коштів призвело до нарахування пені, яка від загальної суми поставки становить менше 5%.

Враховуючи правові позиції Верховного Суду вказані у постановах у справі № 908/1453/14 та справі № 922/1010/16, принципи добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги мету створення та завдання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з Відповідача.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Законодавець пов`язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, іншими словами – виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Водночас, останньому як юридичній особі можуть належати не лише отримані доходи, а й майно - нерухомі та рухомі речі - будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, тощо. Проте, Відповідачем не надано доказів наявності тих виключних обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду згідно статті 331 ГПК України та пункту 7.2 Постанови Пленуму ВГС України № 9 від 17.10.2012 , а саме: відсутності коштів на рахунках; відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення; наявності реальної загрози банкрутства. Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Надані Відповідачем докази скрутного фінансового становища, є тільки одним з елементів, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства. Крім того, ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Також, Відповідач не обґрунтовує та документально не підтверджує обставин, з настанням яких поліпшиться його майновий стан.

Більше того, у силу приписів ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки - ч.1 ст. 623 ЦК України.

Відповідно до п. 11.2 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4), пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього Договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні Позивача, яке направляється не електронну адресу Відповідача, зазначену в п. 12 Договору та розміщується на офіційному сайті Позивача.

На виконання п. 11.2 Договору, 21.02.2019 Позивач направив на електронну адресу Відповідача, зазначену в п. 12 Договору, повідомлення вих. № 26-1843/1.17-19, яким інформував Відповідача про те, що з 01.03.2019 у правовідносинах між Позивачем та Відповідачем за Договором застосовуються пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 Договору; та не застосовуються пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 Договору. Пунктами Договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 Договору), Відповідач зобов`язаний відшкодувати Позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.11.2018 № 4).

Умовами Договору сторони погодили обов`язок Відповідача відшкодувати збитки у разі відхилення планових обсягів природного газу від фактично спожитих. Право на стягнення збитків передбачено ч.1 ст. 661, ч.1 ст. 623 ЦК України, п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу.

Зокрема, Правилами постачання природного газу передбачено підстави та механізм розрахунків збитків, відповідно до якого обсяг природного газу вираховується за договором на постачання природного газу.

Виходячи з наведених норм законодавства в сфері постачання природного газу та теплової енергії, укладання декількох договорів постачання природного газу для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації є правомірним через особливості механізмів проведення розрахунків, встановлення окремих тарифів для кожної з категорій.

Враховуючи наведене, встановлена діючим законодавством вимога щодо порядку вираховування обсягів газу виключно на підставі договору постачання природного газу спростовує твердження Відповідача щодо необхідності вираховування обсягів газу на підставі усіх укладених договорів.

3. Обставини справи.

3.1. 04 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» укладено Договір № 6447/18-БО-21 постачання природного газу (надалі - Договір). За умовами цього Договору, Постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природній газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору). Природній газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/ організаціями (п. 1.2. Договору).

У період з 22.10.2018 до 30.10.2019 між сторонами у справі було укладено 18 (вісімнадцять) Додаткових Угод до Договору, що частково змінювали його умови.

Пунктом 5.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) встановлено, що оплата за природній газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природній газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

3.2. Так, на виконання взятих на себе зобов`язань, Позивач поставив, а Відповідач прийняв природній газ у період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року на загальну суму 980'008,50 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу за вказані періоди, які (акти) підписані та скріплені печатками обох учасників справи і вказані факти не оспорюються.

Cвій обов`язок з повної оплати за поставлений природній газ відповідач виконав повністю 16.10.2019, однак з допущеними несвоєчасними та неповними оплатами за відповідні місяці, що підтверджується наданою Позивачем довідкою, випискою по рахунку та не заперечується Відповідачем.

3.3. Актом-претензією № 26-2093-19 від 12.06.2019 (Т. 1, а.с. 99-100) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 1'684'612,37 грн збитків за квітень 2019 року, адже різниця між фактичним обсягом використаного за договором № 6447/18-БО-21 природного газу та замовленим обсягом перевищує 5%. Докази надіслання долучено до матеріалів справи (Т. 1, а.с. 101-104).

Актом-претензією № 26-3853-19 від 21.11.2019 (Т. 1, а.с. 105-106) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 338'572,77 грн збитків за травень 2019 року, адже різниця між фактичним обсягом використаного за договором № 6447/18-БО-21 природного газу та замовленим обсягом перевищує 5%.

Актом-претензією № 26-3851-19 від 21.11.2019 (Т. 1, а.с. 107-108) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 13'535,09 грн збитків за червень 2019 року, адже різниця між фактичним обсягом використаного за договором № 6447/18-БО-21 природного газу та замовленим обсягом перевищує 5%.

Актом-претензією № 26-3839-19 від 21.11.2019 (Т. 1, а.с. 109-110) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 6'241,57 грн збитків за липень 2019 року, адже різниця між фактичним обсягом використаного за договором № 6447/18-БО-21 природного газу та замовленим обсягом перевищує 5%.

Актом-претензією № 26-3852-19 від 21.11.2019 (Т. 1, а.с. 111-112) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 1'806,86 грн збитків за серпень 2019 року, адже різниця між фактичним обсягом використаного за договором № 6447/18-БО-21 природного газу та замовленим обсягом перевищує 5%.

Актом-претензією № 26-3840-19 від 21.11.2019 (Т. 1, а.с. 113-114) Позивач звернувся до Відповідача з проханням відшкодувати 65'480,60 грн збитків за вересень 2019 року, адже різниця між фактичним обсягом використаного за договором № 6447/18-БО-21 природного газу та замовленим обсягом перевищує 5%.

Докази надіслання долучено до матеріалів справи (Т. 1, а.с. 115-118).

3.4. Згідно з Розрахунком суми збитків (Т. 1, а.с. 96-98), яка підлягає відшкодуванню Позивачу згідно з Актами-претензіями, складеному у відповідності до п. 3.13 та 5.7 Договору від 04.10.2018 № 6447/18-БО-21, пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, станом на 18.12.2020,

- за підсумками квітня 2019 року за актом-претензією від 12.06.2019 № 26-2093-19 нараховано 1'684'612,37 грн.

- за підсумками травня 2019 року за актом-претензією від 21.11.2019 № 26-3853-19 нараховано 338'572,77 грн.

- за підсумками червня 2019 року за актом-претензією від 21.11.2019 № 26-3851-19 нараховано 13'535,09 грн.

- за підсумками липня 2019 року за актом-претензією від 21.11.2019 № 26-3839-19 нараховано 6'241,5 грн.

- за підсумками серпня 2019 року за актом-претензією від 21.11.2019 № 26-3852-19 нараховано 1'806,86 грн.

- за підсумками вересня 2019 року за актом-претензією від 21.11.2019 № 26-3852-19 нараховано 1'806,86 грн.

Доказів надіслання вказаного розрахунку до матеріалів справи не долучено.

3.5. Враховуючи, що Відповідачем залишено без задоволення надіслані останньому претензії, Позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та збитків. Відповідач заперечив поданий позов повністю з підстав, вказаних у відзиві. Також просив зменшити пеню та відстрочити виконання рішення суду.

4. Позиція суду.

4.1. Між сторонами у справі виникли зобов`язання на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

4.2. Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору, за змістом якого Позивач взяв на себе зобов`язання поставляти природний газ Відповідачу, а останній взяв на себе обов`язок прийняти та сплатити отриманий природній газ на умовах та в строки встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 5.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) встановлено, що оплата за природній газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природній газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Також судом з`ясовано, що теплопостачальною організацією розрахунки з позивачем за поставлений природний газ здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки».

Відповідно до позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 16.10.2020 по справі № 903/918/19: «Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.».

Відтак, не заслуговують на уваги доводи відповідача про те, що враховуючи п. 6 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» та постанову Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, у ЛМКП «Львівтеплоенерго» була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природній газ, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання.

Так, як з`ясовано судом, Позивач взяті на себе зобов`язання з поставки природного газу виконав, а Відповідач кореспондуючий обов`язок з повної та своєчасної оплати за поставлений газ виконав з простроченням, лише 16.10.2019, що підтверджується матеріалами справи та встановлено у п. 3.2. даного рішення.

4.3. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, суд розглянувши заявлені вимоги про стягнення 159'195,90 грн – трьох відсотків річних та 8'913,46 грн – інфляційних втрат, перевіривши надані розрахунки, встановив, що такі здійснено правильно, а доводи відповідача щодо невірно визначення дня виникнення заборгованості за поставлений у грудні 2018 року є необґрунтованими, адже останнім днем такого виконання є 25.01.2019, а з 26.01.2019 існувало прострочення, тому обраний позивачем період визначено вірно. Відтак, заявлені вимог підлягають задоволенню.

4.4. Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 7.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) визначено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 5.1., 5.6. цього Договору, він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Розглянувши заявлені вимоги про стягнення 811'899,14 грн – пені, здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку, суд вказує, що такий розрахунок здійснено правильно, а тому заявлені вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

4.5. Щодо заявленого Відповідачем зменшення розміру пені, що підлягає стягненню на 90 відсотків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У п. 34 - 35 постанови від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19) Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд повинен об`єктивно та комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У відзиві на позовну заяву, заявляючи про зменшення розміру пені, відповідач посилається на те, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» в даний час перебуває у важкому фінансовому становищі, що зумовлене невідповідністю затверджених тарифів на виробництво теплоенергії фактичним затратам та невчасними розрахунками за вироблену теплову енергію зі сторони споживачів.

Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості.

На підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв`язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. Тарифи на теплопостачання покривають лише частину витрат на їх виробництво.

Крім цього, постановою НКРЕКП встановлено тарифи на теплову енергію за категоріями споживачів, в яких враховані витрати на покриття втрат, які виникли в результаті календарного розриву між датою застосування нової ціни на газ і зміною тарифів на теплову енергію за листопад-грудень 2018 року. Однак ці тарифи вступили в дію лише з 17.01.2020, а тарифи для населення вступають в дію після підписання із споживачами нових договорів на теплову енергію (такі договори мали бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом року з дати введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги), тобто після 01.05.2020, але станом на сьогоднішній день так і не укладені.

На підтвердження фінансового становища відповідачем долучено до матеріалів звіт про фінансові результати за 2018 – 2020 роки з відображенням відповідних даних балансу підприємства на початок та на кінець звітного періоду, постанову про накладення арешту на кошти боржника від 23.06.2020, інформацію про обсяг заборгованості з різниці в тарифах.

Позивач у поданій відповіді на відзив вказує, що не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з Відповідача.

Суд оцінюючи усі обставини справи, з урахуванням і того, що відповідач здійснює теплопостачання міста, споживачами його послуг в переважній більшості є громадяни - фізичні особи, зважаючи і на те, що спірний договір укладено для потреб бюджетних організацій, беручи до фінансове становище відповідача, вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки», безперечно з урахуванням інтересів позивача та його фінансового становища, вирішив частково задовольнити заявлене клопотання ЛМКП «Львівтеплоенерго» та зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню на 50%. Такого висновку суд дійшов і за результатами відсутності доведених позивачем збитків, що зазначено нижче.

4.6. Щодо стягнення заявлених збитків, суд розглянувши та заслухавши позицію як позивача, так і відповідача, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог, враховуючи наступне.

Між сторонами виникли зобов`язання з поставки природного газу за плату, які регулюються Договором, Цивільним кодексом України, спеціальним законом, Правилами постачання природного газу, тощо. Порядок відшкодування збитків, передбачений як умовами Договору, так і нормами ЦК України, ГК України та положеннями Правил.

4.6.1. Як закріплено умовами Договору, в редакції Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного Споживачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. цього Договору), Споживач зобов`язаний відшкодувати Постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7. цього Договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином: якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Споживач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф – Vп) х Ц х К, де

Vф – об`єм (обсяг природного газу, який фактично поставлений Постачальником Споживачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;

Vп – замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в пункті 2.1. цього договору;

Ц – ціна природного газу за цим Договором;

К – коефіцієнт, який дорівнює 0,5 (п. 3.13.2 Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018).

Згідно з пунктом 5.7. Договору, в редакції Додаткової угоди № 4 від 23.11.2018, відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином: - Постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 п. 3.13 Договору; - Постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.

4.6.2. Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Згідно із ч.ч. 1 - 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. При цьому ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків, у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками ж, у свою чергу, є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 4 вказаної статті на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі худе).

Аналізуючи наведені норми у їх сукупності, а також саму назву ст. 22 ЦК України – «Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди» - можна дійти висновку, що по-перше, відшкодування збитків - це один із способів відшкодування майнової шкоди; по-друге, підставою для відшкодування збитків та шкоди є порушення цивільного права особи. При цьому, як права, що випливає із договору (право на отримання товару, результату виконаної роботи, тощо), так і абсолютного права особи - тобто права, якому протистоїть обов`язок усіх утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського віддання, тощо). Тобто, як при порушенні права, встановленого правочином, так і при порушенні права, наданого та гарантованого законом особа має підстави вимагати відшкодування збитків, завданих таким порушенням.

У певній мірі аналогічний припис містить і ст. 49 ГК України, яка встановлює загальний для всіх підприємців обов`язок - не порушувати права та законні інтереси інших суб`єктів господарювання, а в разі їх порушення - нести майнову та іншу встановлену законодавством відповідальність за завдані шкоду і збитки.

Згідно з положеннями частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона взяла б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правив здійснення господарської діяльності іншою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб' єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання іншою стороною;

- не отриманий прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання іншою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Таким чином, ані ст. 22 ЦК України, ані ст. ст. 224- 225 ГК України не встановлюють виключного правового зв`язку поняття «збитки» із зобов`язаннями, підставою виникнення яких є правочин. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте й прямо не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків, однак розмір таких збитків повинен бути доведеним заінтересованою особою (наявність складу правопорушення), а у випадку спростування - відсутність вини доведена (опонентом) відповідачем.

Відтак, під час розгляду справи по суті, суд звертав увагу представників сторін на обставини та докази, якими повинні обґрунтовуватись/заперечуватись вимоги про стягнення збитків, однак сторонами належного обґрунтування суду не було надано.

4.6.3. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 30.09.2015 № 2495 (в редакції чинній на час спірних правовідносин), у пп. 1 п. 1 розділу VI закріпила, що Відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:

2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою В = (Vф - Vп) x Ц х K.

Так, суд звертає увагу Постачальника, що закріплення вказаної норми у постанові НКРЄКП не звільняє заявника від тягару доказування понесених збитків, що передбачено як Цивільним так і Господарським кодексами України. Проте, АТ «НАК «Нафтогаз України» жодних доказів понесення збитків за фактичне отримання більшого обсягу природного газу з перевищенням 5 відсотків від замовленого, у період квітень – вересень 2019 року суду не надано. ЛМКП «Львівпеплоенерго» під час розгляду справи повідомило, що всупереч норм чинного законодавства між сторонами укладено чотири договори зі споживачем (відповідачем) замість одного, адже в останньому присвоєно один ЕІС-код. Таким чином, обсяг замовленого природного газу у сукупності не перевищує фактично відібраного газу на більше як 5 відсотків, а відтак вина Відповідача відсутня.

Отже, заявлені вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків не є доведеними належними доказами, а відтак і не є обґрунтованими.

4.6.4. Додатково, суд звертає уваги учасників процесу, що станом на час розгляду справи судом, так і на час складення даної позовної заяви, Регулятором (НКРЄКП) внесено зміни з 01.10.2020 у постанову №2496 від 30.09.2015, згідно з пп. 2 п. 1 розділу VII Правил постачання природного газу, і відповідності до якого відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб`єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою В = (Vф - Vп) x Ц х K.

Так, відповідач у справі, виконує покладені на нього спеціальні обов`язки встановлені чинними нормативно-правовими актами України, та які можуть і не впливати із власних інтересів.

4.7. Щодо заявленого відповідачем клопотання відстрочення виконання рішення суду, суд вказує таке.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України).

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, а відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні вказаної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення. Тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року, до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення належать хвороба боржника або членів його сім`ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3, 4 статті 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Приписами частини 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Аналізуючи наведені норми суд підсумовує, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Норми статті 331 ГПК України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочку суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, питання про відстрочення виконання рішення повинно вирішуватися судом із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін. А тому під час розгляду заяви про відстрочку рішення мають бути досліджені та оцінені доводи та заперечення як боржника, так і стягувача. Важливо також дотримуватися розумного строку відстрочення.

При цьому суд зауважує, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду, який розглядає справу як суд першої інстанції.

4.8. Суд, надавши оцінку обставинам, які покладено в основу заявленого клопотання про відстрочку виконання судового рішення та які на думку заявника є виключними для відстрочення рішення суду, встановив наступне.

Основним видом діяльності Боржника є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, в той час як оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами є одним із видів діяльності стягувача.

Як встановлено судом, за порушення строків оплати за поставлений товар, з відповідача підлягає до стягнення 405'949,57 грн – пені, 159'195,90 грн – трьох відсотків річних та 8'913,46 грн – інфляційних втрат та відшкодування виттрат на оплату судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам з урахуванням 100 % пені.

Як вбачається з фактичних обставин справи, відповідач повністю здійснив оплату поставленого газу, на думку суду із невеликим протермінуванням такої сплати, більше того, за останні два місяці спірної поставки протермінування не було взагалі.

Також, з`ясовуючи питання щодо дотримання балансу інтересів сторін у даному випадку, суд вказує про те, що інтереси кредитора будуть захищені, адже заявлені вимоги щодо стягнення відсотків річних, інфляційних втрат задоволено повністю, а пені – на 50 %. В той же час, суд враховує збитковість послуг з теплопостачання та накладення арешту на кошти боржника, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами.

Паралельно, встановлено наявність складного фінансового та економічного становища відповідача, зокрема, від`ємні показники фінансового становища за 2018 - 2020 роки.

У цьому випадку суд частково погоджується із доводами заявника, що основними причинами такого стану є наступні об`єктивні причини: 1) невчасна сплата за надані послуги споживачами, в тому числі і фізичними особами; 2) збитковість встановленого тарифу; 3) відсутність відшкодування з державного бюджету, тощо.

Таким чином, аналізуючи питання ступеню вини відповідача не можна вказувати, що такий є високим, чи наявний умисел у діях останнього щодо виникнення підстав для позову.

Також, судом з`ясовано, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» не має наміру ухилятися від виконання судового рішення, про що свідчить позиція останнього, зокрема, повідомлено суд, що Верховною Радою України врегулювано виникнення спірних питань щодо збитковості встановлених тарифів на теплопостачання, відповідний закон перебуває на стадії набрання чинності.

Суд також ураховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).

Отже, враховуючи усе вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність відстрочення виконання рішення в даній справі на 3 місяці з дня ухвалення такого. Таке відстрочення не порушить балансу інтересів сторін, мета: досягнення виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Одночасно відстрочення виконання судового рішення надасть змогу відповідачу вжити заходів для забезпечення виконання своїх зобов`язань та вчинити інші дії, необхідні для акумуляції коштів задля погашення відповідних коштів за судовим рішенням, ухваленим у цій справі, уникнути вкрай негативних фінансових наслідків.

4.9. Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

5. Судові витрати.

5.1. Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з Відповідача підлягає до стягнення 14'698,81 грн відшкодування витрат на оплату судового збору. При цьому, оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівпеплоенерго» (79040, місто Львів, вулиця Д. Апостола, будинок 1; ідентифікаційний код 05506460) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Б. Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 405'949,57 грн – пені, 159'195,90 грн – трьох відсотків річних, 8'913,46 грн – інфляційних втрат та 14'700,13 грн – відшкодування витрат на оплату судового збору. Відстрочити виконання рішення суду на 3 місяці з дня його ухвалення.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 06.08.2021.

Суддя В.П. Трускавецький