Рішення № 98944204, 02.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2021Справа № 910/980/21Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Престиж Сервіс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про розірвання додатку та визнання недійсними окремих частин правочину,

Представники сторін:

від позивача: Долобан Л.С.,

від відповідача: Куць О.В., Никипорець І.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "Престиж Сервіс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" з такими вимогами:

1) розірвати з 01.01.2021 р. Додаток 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 р. (повідомлення про укладення договору № 99-37281801/2020-01 від 05.03.2020 р.), укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" із погодженим Замовленням Приватного підприємства "Престиж Сервіс" на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 37281801/2020-00039 від 15.06.2020 р.

2) визнати недійсними окремі частини правочину (господарської угоди), а саме пункти 3.17., 7.2. Додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 р. (повідомлення про укладення договору № 99- 37281801/2020-01 від 05.03.2020 р.) укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця".

3) визнати недійсними окремі частини правочину (господарської угоди), а саме Додаток 1-2 "Ставки плат, коефіцієнти та умови платежів" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 р. (повідомлення про укладення договору № 99- 3728181/2020-01 від 05.03.2020 р.) укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця".

4) визнати недійсними окремі частини правочину (господарської угоди), а саме: пункт 3.2. Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 р. (повідомлення про укладення договору № 99-37281801/2020-01 від 05.03.2020 р.) укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця".

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірною зміною Акціонерним товариством "Українська залізниця" тарифної політики шляхом встановлення нових ставок плати за використання вагонів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 відкрито провадження у справі №910/980/21, призначено підготовче засідання на 22.02.2021.

19.02.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 22.01.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву на 24.03.2021, встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив протягом 10 днів з дня його отримання, встановити відповідачу строк для надання заперечення на відповідь на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

15.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В підготовче засідання 24.03.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, клопотання представника відповідача задовольнити, оголосити в підготовчому засідання перерву до 21.04.2021.

В підготовче засідання 21.04.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.05.2021.

В судове засідання 19.05.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 07.06.2021.

07.06.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення та виступ у судових дебатах.

В судове засідання 07.06.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 22.06.2021.

В судове засідання 22.06.2021 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 02.08.2021.

В судовому засіданні 02.08.2021 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 02.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.03.2020 Приватне підприємство «Престиж Сервіс» електронним цифровим підписом підписало та направило Акціонерному товариству «Українська залізниця» заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 37281801/2020-01 від 05.03.2020.

05.03.2020 Акціонерне товариство «Українська залізниця» направило Приватному підприємству «Престиж Сервіс» повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 37281801/2020-01 від 05.03.2020, яким засвідчило прийняття від замовника Заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, повідомило про присвоєння замовнику кодів: відправника/одержувача - 1747 та платника - 8135810 з відкриттям особового рахунку з ідентичним номером 935810 (надалі також - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном Перевізника не є орендною платою.

Відповідно до п. 1.5 Договору, Договір є публічним договором, за яким Перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з п. 1.10 Договору, останній є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. Договору.

У п. 9.4 Договору визначено, що зміни (доповнення) до Договору Перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції Договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП.

Зміни до Договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до Договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення.

Зміни до Договору поширюються на всіх осіб, що приєдналися до Договору. В окремих випадках, за заявою Замовника допускається вступ в дію змін до Договору раніше, ніж визначено вище.

Якщо Замовник не згоден з внесеними Перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до Договору в порядку передбаченому п. 9.3. Договору або з власної ініціативи припинити дію Договору у відносинах з ним.

Замовлення та / або отримання послуг та / або їх оплата за Договором

засвідчує повну згоду Замовника з Договором та змінами до нього.

Пунктом 9.5. Договору передбачено, що Договір укладається в електронній формі. У виняткових випадках, обумовлених правовим статусом Замовника допускається укладення Договору в паперовій формі.

Невід`ємною частиною вказаного договору, згідно з розділом 13, визначено, з-поміж інших, Додаток 1-2 «Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів», відповідно до якого ставка плати за використання одного зерновозу перевізника встановлена у розмірі 1136,00 грн./доба без ПДВ.

21.07.2020 на веб-сайті http://uz-cargo.com/ оприлюднено нову редакцію Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, яка вводиться в дію 21.08.2020.

Вказану редакцію договору було доповнено Додатком 1-8 «Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника» (надалі також Додаток 1-8).

15.06.2020 Приватне підприємство "Престиж Сервіс" відповідно до договору про надання послуг від 05.03.2020 № 8135810 надало Акціонерному товариству "Українська залізниця" Замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 15.09.2020 № 37281801/2020-00039: початок періоду замовлення: 07.2020; завершення періоду замовлення: 03.2021; кількість місяців: 9; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 300.

23.06.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" надано Приватному підприємству "Престиж Сервіс" Повідомлення про погодження Замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 23.06.2020 № УЗ-37281801/2020-00040, а саме: початок періоду замовлення: 07.2020; завершення періоду замовлення: 03.2021; кількість місяців: 9; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 300; нормативна кількість діб: 7; ставка плати за використання вагону перевізника: 682,00 грн.

20.10.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" надано Приватному підприємству "Престиж Сервіс" Повідомлення про зміну умов погодженого Замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 20.10.2020 № УЗ-37281801/2020-00041, яким додатково повідомлено про зниження ставки плати за ви користування вагону Перевізника при наданні послуг перевезення за узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника на період з 20.10.2020 по 18.11.2020 у розмірі 650,00 грн для перевезення у зерновозах, вагонах для перевезення борошна умовного типу 972.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що згідно офіційної презентації послуги довгострокових вагонів, розміщеної на веб-сайті http://uz-cargo.com/, відповідач наголошував, що замовники даної послуги отримають здешевлення плати за використання вагону-зерновозу Перевізника (відповідача) до 50% від розрахункової (тобто, від суми 1136,00 грн/доба без ПДВ), а довгострокові договори вигідні для всіх учасників перевезення залізницею.

Отже, на момент подання замовлення на отримання послуги довгострокових вагонів базова ставка плати за використання вагону-зерновозу Перевізника становила 1 136,00 грн./доба без ПДВ. При цьому, ставка плати за використання вагону-зерновозу Перевізника згідно послуги довгострокових вагонів становила: 12 місяців - 584,00 грн./доба без ПДВ, 11 місяців - 617,00 грн./доба без ПДВ, 10 місяців - 649,00 грн./доба без ПДВ, 9 місяців - 682,00 грн./доба без ПДВ.

Такі умови давали можливість позивачу як Замовнику за Договором зробити власний комерційний розрахунок на тривалий час (перспективу) і, відповідно, взяти на себе зобов`язання по здійсненню замовленої кількості відправлень щомісяця протягом року та виконувати їх. Тобто, виходячи із запропонованих умов позивач, керуючись комерційним розрахунком та можливим комерційним ризиком, зважаючи на добросовісність сторін правовідносин, стабільність їх договірних зобов`язань та добросовісність їх дій, уклав Додаток 1-8.

Однак, надалі 04.09.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника становила: з 05.09.2020 - 800,00 грн/добу; з 06.10.2020 - 900,00 грн/добу; з 05.11.2020 - 1000,00 грн/добу.

19.10.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника становила: з 20.10.2020 по 18.11.2020 - 650 грн/добу; з 19.11.2020 по 31.12.2020 - 800,00 грн/добу.

13.11.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті опублікувало оголошення про продовження терміну дії до 31.12.2020 ставок плати за використання власних вагонів Перевізника (Спд), зокрема, ставки за використання вагону-зерновозу перевізника з 20.10.2020 по 31.12.2020 - 650 грн/добу.

30.12.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника становила: з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 550,00 грн/добу.

Крім того, 10.12.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті опублікувало оголошення про продаж послуги з використання вагонів-зерновозів («Голландський аукціон»), відповідно до якого ставка реалізації лоту для типу вагону - зерновоз, вагон для перевезення муки умовного типу 972 складає 533 грн/доба.

За твердженнями позивача, зміна цінової/тарифної політики АТ «Укрзалізниця» шляхом встановлення зменшених базових ставок плати за використання вагонів-зерновозів, що мало місце після укладення сторонами Додатку 1-8, зумовила виникнення обставин, за яких подальше виконання Додатку 1-8 та Замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 37281801/2020-00039 від 15.06.2020 порушує для позивача співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє того, на що позивач розраховував при поданні даного Замовлення та укладенні Додаткової угоди (додаткових умов, передбачених Додатком 1-8) до Договору.

Посилаючись на ч. 3 ст. 634 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що на момент приєднання до Договору дійсно були відомі Договору та Додаткових угод, саме які були чинними на той час. Однак, в подальшому були внесені ряд змін відповідачем до Договору. При цьому, в силу особливостей договорів приєднання замовники не могли ніяким чином свої правки/зауваження до таких змін.

Якби запитувалась згода замовників при приєднанні до Додатку 1-8, позивач в жодному випадку не погодився б на його укладення.

З огляду на викладене, умови Додатку 1-8 для позивача як Замовника послуги довгострокових вагонів, є не виконуваними, обтяжливими, не вигідними та збитковими. Так, позивачу були завдані збитки односторонньою зміною відповідачем договору в розмірі різниці між погодженою раніше та зміненою ставками плати за вагону-зерновозу Перевізника.

У зв`язку з наведеним позивач просить розірвати з 01.01.2021 Додаток 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 (повідомлення про укладення договору № 99-37281801/2020-01 від 05.03.2020), укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця" із погодженим Замовленням Приватного підприємства "Престиж Сервіс" на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 37281801/2020-00039 від 15.06.2020.

Заперечуючи проти задоволення вказаної вимоги, відповідач зазначає, що позивачу під час приєднання до Договору та під час здійснення замовлення на перевезення на умовах Додатку 1-8 було відомо про можливість відповідача змінювати, в тому числі знижувати базову ставку за використання вагонів перевізника. Отже, здійснюючи замовлення на отримання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника та усвідомлюючи можливість зміни перевізником ставки плати за використання вагонів перевізника, що визначена договорами про надання послуг від 2018 року та 2020 року, позивач діяв на власний комерційний ризик.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог 11 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частинами 1, 2 ст. 633 ЦК України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як визначено у ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що 05.03.2020 між сторонами був укладений публічний договір приєднання - Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 37281801/2020-01, який за своєю правовою природою поєднує умови договорів про перевезення вантажу із договором про надання послуг в частині надання вантажного вагону для перевезення вантажів та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення.

Волевиявлення щодо його укладення в порядку ст. 634 ЦК України виражено позивачем у Заяві про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 37281801/2020-01 від 05.03.2020.

Невід`ємною частиною вказаного договору в редакції, що оприлюднена 21.07.2020, яка вводиться в дію 21.08.2020, у розділі 13, визначено, з-поміж інших, Додаток 1-8 «Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника», згідно з п. 2.1 якого Перевізник надає Замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого Сторонами строку надання послуги), надалі в цьому Додатку до Договору - послуга. Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього Додатку до Договору.

У п. 2.2 Додатку 1-8 сторони домовились, що у випадку надання такої послуги, до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього Додатку до Договору, які матимуть пріоритет над умовами Договору. Умови Договору, не визначені цим Додатком до Договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому Додатку до Договору.

В порядку положень вказаного Додатку 1-8 позивач 15.06.2020 здійснив Замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 15.09.2020 № 37281801/2020-00039, яке було погоджено відповідачем 23.06.2020.

Суд зазначає, що у п. 9.4 Договору вказано, що зміни (доповнення) до Договору Перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції Договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП.

Зміни до Договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до Договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення.

Якщо Замовник не згоден з внесеними Перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до Договору в порядку передбаченому п. 9.3. Договору або з власної ініціативи припинити дію Договору у відносинах з ним.

Замовлення та / або отримання послуг та / або їх оплата за Договором

засвідчує повну згоду Замовника з Договором та змінами до нього.

При цьому, пунктом 9.3 Договору передбачено право та порядок надання Замовником пропозицій до Договору.

Отже, позивач на основі вільного волевиявлення та за власним вибором замовив у відповідача послуги з надання власних вагонів Перевізника для перевезення з такими строками та обсягами: початок періоду замовлення: 07.2020; завершення періоду замовлення: 03.2021; кількість місяців: 9; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 300; нормативна кількість діб: 7; ставка плати за використання вагону перевізника: 682,00 грн.

Будь-яких доказів того, що позивач ініціював внесення змін (доповнень) чи пропозицій до Договору в частині Додатку 1-8 відповідно до пунктів 9.3, 9.4 Договору матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частин 2, 3 ст. 634 Цивільного кодексу України, договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Однак, суд зазначає, що у цій справі позивач не довів перед судом наявності обставин в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, які є підставою для розірвання Додатку 1-8 в порядку вказаної норми закону.

Так, з описаного вище вбачається, що позивач був обізнаний з тим, на яких умовах він приєднався до Договору, в тому числі й Додатку 1-8, вільно погодився на такі умови, внесення змін до Договору не ініціював, хоча мав на це право.

Суд звертає увагу, що позивачу, з огляду на згоду з умовами Договору, було відомо про можливість односторонньої зміни позивачем ставок плати, коефіцієнтів та інші умов платежів, що і відбулося у даному випадку правомірно шляхом зміни відповідачем ставок плати за використання власних вагонів Перевізника (Спд) в бік зменшення, починаючи з 04.09.2020.

Суд зазначає, що інших правових підстав для розірвання Додатку 1-8 позивачем у позові не наведено.

Ураховуючи викладені обставини, суд зазначає, що наразі позивачем не доведено перед судом наявності законних та обґрунтованих підстав для розірвання Додатку 1-8 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 37281801/2020-01 від 05.03.2020.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними окремих частин правочину (господарської угоди), а саме, пунктів 3.17., 7.2. Додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 (повідомлення про укладення договору № 99- 37281801/2020-01 від 05.03.2020) укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця", суд зазначає таке.

У п. 3.17 Додатку 1-8 визначено, що у разі, якщо до 10-то місяця наступного за звітним Замовником не погашено заборгованості за перевезення з узгодженими строками та обсягами в повному обсязі та не сплачено неустойку, Перевізник в односторонньому порядку припиняє надання послуг, здійснює перерахунок розміру оплати наданої послуги за весь період наданої послуги згідно Замовлення та нараховує суму до сплати Замовником, керуючись розміром ставки плати за використання власних вагонів перевізника відповідно до До говору (Спл), про що повідомляє Замовника шляхом направлення повідомлення (за формою відповідно до Додатку 2-16 до Договору).

За твердженнями позивача, вказаним пунктом Додатку 1-8 передбачено право відповідача самовільно і в односторонньому порядку здійснити перерахунок вартості (змінити ціну) вже наданих, прийнятих та оплачених послуг, за весь минулий період їх надання, тобто вже після виконання договірних зобов`язань в цій частині. Відповідно така договірна умова прямо суперечить імперативній нормі ч. 3 ст. 632 ЦК України, якою встановлено пряму заборону, а саме: «Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.», а також суперечить ст. 203 ГК України та ст. 599 ЦК України, оскільки зобов`язання вже є припиненими їх належним виконанням.

Крім того, позивач вказує на порушення податкового закону при визначенні вказаної умови Додатку 1-8, оскільки зміна ціни вже наданих послуг згідно пункту 3.17 Додатку 1-8 не є і не може бути платою за постачання товарів/робіт/послуг, оскільки вони постачатись взагалі не будуть.

Заперечуючи проти задоволення вказаної позовної вимоги, відповідач зазначає, що вказаним пунктом договору встановлено відповідальність умов за порушення зобов`язання у вигляді зміни його умов.

Суд зазначає, що з указаними доводами позивача не погоджується, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як встановлено у ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, з наведеного вище суд доходить висновку, що встановлена у пункті 3.17 Додатку 1-8 можливість перерахунку розміру оплати наданої послуги у випадку непогашення заборгованості у повному обсязі не є зміною ціни в договорі після його виконання, а зміною умов зобов`язання як наслідок невиконання Замовником зобов`язання із здійснення оплати за перевезення у повному обсязі, що відповідає ст. 611 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд відхиляє посилання позивача на невідповідність вказаної умови Додатку 1-8 нормі ч. 3 ст. 632 ЦК України ще й тому, що в даному випадку у цій умові Договору якраз йдеться про невиконання грошових зобов`язань за договором у повному обсязі замовником.

Крім того, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні посилання позивача на порушення податкового закону при визначенні п. 3.17 Додатку 1-8, оскільки цим положенням передбачено саме здійснення перерахунку розміру оплати наданої послуги за весь період вже наданої послуги, а тому стверджувати про нереальність операцій немає підстав. Тим більше, що пунктом 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України встановлено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, зважаючи на викладене, зміна бази оподаткування, що фактично встановлено у спірній умові Додатку 1-8, не є порушенням вимог податкового законодавства.

У п. 7.2 Додатку 1-8 встановлено, що Замовник, у разі невиконання погодженого Замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих Перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому Замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1* Кнорм * Кваг3, де

Пн - сума неустойки за невиконання умов Додаткової угоди та/або Замовлення;

Спл1 -ставка плати за використання вагонів Перевізника1 при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого Замовлення;

Кнорм - показник, який визначається Перевізником та публікується в Оголошенні. Показник не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, що надається відповідно до погодженого Замовлення;

Кваг3 - кількість вагонів, що недовантажені Замовником.

Як стверджує позивач, посилаючись на норми Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України, ст. 920 ЦК України, у вказаному положенні Додатку 1-8 сторони встановили додаткові підстави та вид відповідальності - неустойку, що суперечать чинному законодавству та публічному порядку, оскільки законодавством чітко передбачено, що підстави, види, розміри відповідальності та порядок її застосування можуть бути передбачені виключно нормативними актами.

Заперечуючи проти вказаної вимоги, відповідач зазначає про відсутність законодавчої заборони передбачати додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань, пов`язаних з перевезенням, а тому п. 7.2 Додатку 1-8 не суперечить чинному законодавству. Тим більше. Після оприлюднення Додатку 1-8 позивач не ініціював внесення змін до Договору та не припиняв його дію.

Суд зазначає, що з указаними доводами позивача не погоджується, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 914 ЦК України, 307 ГК України, статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" та статтею 17 Статуту перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як встановлено у ч. 5 ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Стаття 908 ЦК України, яка кореспондується із статтею 307 ГК України, встановлює, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Як вказано у п. 105 Статуту залізниць України, залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Отже, з наведених положень чинного законодавства вбачається право самостійно визначати у договорі відповідальність за порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами.

Суд звертає увагу, що серед названих позивачем положень нормативно-правових актів відсутні такі, які б обмежували право залізниці чи забороняли їй встановлення у договорі додаткової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, пов`язане з наданням послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника.

Отже, позивач не довів перед судом обставин невідповідності встановлення вказаної у п. 7.2 Додатку 1-8 неустойки актам законодавства, які можуть бути підставою для визнання недійсним такого пункту договору.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними окремих частин правочину (господарської угоди), а саме Додатку 1-2 "Ставки плат, коефіцієнти та умови платежів" до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 (повідомлення про укладення договору № 99-3728181/2020-01 від 05.03.2020), укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця", суд зазначає таке.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач зазначає, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про транспорт», ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт», ст. ст. 1, 2, 4, 8, 10, 11, 12, Закону України «Про ціни і ціноутворення», ст. ст. 4, 6, 8, 9 10 Закону України «Про природні монополії», ст.ст. 2, 12, 13, 16 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст.ст. 10, 12, 19, 180, 189, 191, 311 ГК України, ст. 632 ЦК України - ціни (тарифи, ставки тощо) на залізничному транспорті є державними регульованими, які встановлюються, змінюються та регулюються уповноваженими органами державної влади.

В п. 3.5 Договору вказано, що розмір (ставки) послуги перелік яких наведений в Додатку 1-2, відноситься до вільних тарифів і визначається відповідачем/перевізником.

Однак, відповідачем до переліку Додаток 1-2 «Ставки плат, коефіцієнти та умови платежів» включено послуги, які не відповідають Переліку видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються за вільними тарифами, наведених в табл. 5 пункту 32 розділу ІІ Збірника тарифів на перевезення залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги (Збірник тарифів).

Зокрема, передбачено ставку плати за використання вагону Перевізника/відповідача. Відповідно, позивач вважає, що Додаток 1-2 є недійсним, оскільки порушує вимоги законодавства про ціноутворення.

Заперечуючи проти задоволення вказаної вимоги, відповідач зазначає, що позивач підміняє чи плутає поняття «вагон перевізника» та «власний вагон перевізника», атому помилково вважає, що ставка плати за користування власним вагоном є державно регульованим тарифом.

Суд зазначає, що з указаними доводами позивача не погоджується, з огляду на таке.

Так, у п. 3.5 Договору вказано, що розмір (ставки) за послуги, що виконуються за вільними тарифами та перелік яких наведено у додатках 1-1 - 1-3, визначається Перевізником в порядку, передбаченому Договором.

Невід`ємною частиною Договору, згідно з розділом 13, визначено, з-поміж інших, Додаток 1-2 «Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів».

Суд звертає увагу, що у вказаному Додатку 1-2 передбачено, зокрема, ставки плати за використання власних вагонів Перевізника (Спл) у вантажному та порожньому рейсах по території України та за межами України (Таблиця 1).

За перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно- правовими актами (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

Плата за перевезення вантажу, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами, (ч. 2 ст. 916 ЦК України).

Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін (ч. 3 ст. 916 ЦК України).

Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (ст. 311 ГК України).

Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов`язкові для сторін публічного зобов`язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін (ч. 3 ст. 178 ГК України).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.

Тарифи на перевезення пасажирів і багажу у приміському сполученні встановлюються АТ "Укрзалізниця" за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки компенсуються із місцевих бюджетів.

Тарифи на залізничні перевезення встановлюються з урахуванням інвестиційної складової.

Розроблення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, у тому числі транзитом, здійснюється АТ "Укрзалізниця". Тарифи на транзитні перевезення встановлюються АТ "Укрзалізниця" відповідно до міжнародних договорів та законодавства України.

Розрахунки за роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції.

Підприємства залізничного транспорту загального користування здійснюють свою діяльність на основі поєднання принципів державного регулювання та ринкових відносин (ст. 10 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Як встановлено у ст. 57 Статуту залізниць України, тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) встановлюються у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.

Тарифи на перевезення пасажирів і багажу у приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. У разі застосування тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки залізниць компенсуються з місцевих бюджетів.

Тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні встановлюються відповідно до міжнародних договорів та чинного законодавства.

Плата за перевезення вантажів справляється залежно від відстані, яка визначається згідно з планом формування поїздів.

Відповідно до п. 58 Статуту залізниць України, розрахунки за роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству.

Стаття 61 Статуту залізниць України визначає, що тарифи на перевезення, збори і штрафи, встановлені відповідно до чинного законодавства, публікуються у Збірниках правил перевезень і тарифів залізничного транспорту. Тарифи на перевезення і ставки зборів, затверджені залізницями, публікуються у засобах масової інформації із зазначенням терміну введення їх у дію.

Державні регульовані ціни запроваджуються на товари (послуги), що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку (ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання, зокрема, фіксованих цін або граничних цін (ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Державна цінова політика у сфері діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, реалізується відповідно до законодавства про природні монополії та інших законів України (ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

У сфері користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об`єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування, предметом державного регулювання органами виконавчої влади діяльності суб`єктів природних монополій є ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій (статті 4, 5, 8 Закону України «Про природні монополії»).

Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін; визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади (ст. 5 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Мінінфраструктури затверджує тарифи на: перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України і пов`язані з ним послуги. (підп. 33 п. 4 Положення про Мініфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, та підп. а) п. 2 додатку до постанови «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 «Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг»).

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317 затверджено Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги (далі також - Збірник тарифів).

В абз. 1 п. 1 розділу 1 Збірника тарифів визначено терміни, які вживаються виключно для цього Збірника, а зокрема:

вагон перевізника - вантажний вагон, яким перевізник володіє на праві власності або іншій правовій підставі, що має загальномережеву нумерацію з ознакою в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів (далі - АБД ПВ) "вагон інвентарного парку" відповідно до діючої нумерації та нанесення номерів на вагони згідно зі знаками і написами;

власний вагон - вантажний вагон, яким юридична особа (крім перевізника) або фізична особа - підприємець володіє на праві власності або іншій правовій підставі, що має загальномережеву нумерацію та ознаку в АБД ПВ "власний вагон";

власний вагон перевізника - вантажний вагон, яким перевізник володіє на праві власності або іншій правовій підставі, має загальномережеву нумерацію та ознаку в АБД ПВ "власний вагон".

Відповідно до п. 3 розділу 1 Збірника тарифів державні регульовані тарифи встановлюються на: внутрішні та міжнародні (експорт та імпорт) вантажні перевезення, що здійснюються на лініях широкої та європейської колій загальної мережі залізниць України; охорону та супроводження вантажів, що підлягають обов`язковій охороні силами відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті; користування вагонами і контейнерами перевізника; роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в розділі III цього Збірника.

З наведеного вбачається, що Збірник тарифів розрізняє поняття «вагон перевізника» та «власний вагон перевізника», а державні регульовані тарифи встановлюються саме за користування вагонами і контейнерами перевізника, в той час як у Додатку 1-2 визначені ставки плат за використання власних вагонів перевізника.

Суд зазначає, що наведені вище законодавчі акти не містять приписів щодо встановлення державного регулювання цін на користування власними вагонами перевізника.

З аналізу наведених норм не вбачається, що вказані послуги належать саме до тієї сфери застосування Закону України «Про природні монополії», яка регулює діяльність Акціонерного товариства "Українська залізниця" як суб`єкта природної монополії.

Розрахунки за перевезення вантажів, роботи і послуги, пов`язані з ними, щодо яких не встановлені державні регульовані тарифи, проводяться за вільними тарифами, які визначаються суб`єктами господарювання за згодою сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Перелік видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються за вільними тарифами, наведено в табл. 5 пункту 32 розділу II цього Збірника. (п. 5 розділу 1 Збірника тарифів).

Відповідно до п. 32 Збірника тарифів, розрахунки за роботи й послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються суб`єктами господарювання за згодою сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Вільні тарифи визначаються виходячи з кон`юнктури ринку, якості і споживчих властивостей робіт і послуг. При реалізації послуг за вільними тарифами сторони визначають методи погодження тарифу: підписання протоколу за допомогою засобів зв`язку тощо виходячи з умов реалізації (терміновості реалізації та ін.).

У табл. 5 пункту 32 розділу II Збірника тарифів наведено таке найменування видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються залізничним транспортом за вільними (договірними) тарифами: виконання вантажних робіт, кріплення вантажів засобами перевізника та надання інших додаткових послуг, пов`язаних з виконанням вантажних операцій; подача вагонів і контейнерів для навантаження (вивантаження) у визначений час, періоди доби, дні тижня чи місяця за наявності окремої письмової заявки або договору про виконання цієї послуги (крім днів, зазначених у декадній заявці); розробка та коригування на прохання відправників креслень, схем, виконання розрахунків навантаження і кріплення вантажів, перевірка і затвердження креслень і розрахунків, наданих відправниками; обслуговування, ремонт і контрольні перевірки вагових приладів, що належать підприємствам та організаціям, крім структурних підрозділів ПАТ "Укрзалізниця"; розробка та коригування єдиних технологічних процесів роботи під`їзних колій промислових підприємств на їх прохання; надання послуг, пов`язаних з перевезенням експортно-імпортних та транзитних вантажів (користування вагонами, зберігання вантажів, подача й забирання вагонів тощо), при переробці цих вантажів за прямим варіантом (вагон - судно); надання вагонів ПАТ "Укрзалізниця" під навантаження на території інших держав; подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на станції, не відкриті для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням на цих станціях; інші послуги на прохання вантажовласників, що пов`язані з перевезенням вантажів, для яких не наведено готової плати у цьому Збірнику та перелік яких визначається ПАТ "Укрзалізниця".

З огляду на наявність, відповідно до вказаного переліку, у залізниці права встановлювати вільні тарифи на інші послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, суд відхиляє доводи позивача про те, що до Додатку 1-2 включено послуги, які не відповідають переліку у названій нормі.

Отже, підсумовуючи викладене вище, суд зазначає про необґрунтованість та недоведеність доводів позивача про те, що Додаток 1-2 порушує вимоги законодавства щодо ціноутворення.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними окремих частин правочину (господарської угоди), а саме: пункту 3.2. Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8135810 від 05.03.2020 (повідомлення про укладення договору № 99-37281801/2020-01 від 05.03.2020) укладеного між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" та Акціонерним товариством "Українська залізниця", суд зазначає таке.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач зазначає, що відповідачем в п. 3.2. Договору встановлено також складові послуг відповідача/Перевізника, куди включено і Ставку плати за використання вагону відповідача/Перевізника.

Однак, умови п. 3.2. Договору порушують вимоги п.п. 1.1.5. розділу 2 «Правила застосування тарифів» Збірника тарифів, якими передбачено, «... При перевезенні вантажів у вагоні перевізника, крім транспортерів, базова ставка плати визначається як сума інфраструктурної (далі - І) для вагонів перевізника та вагонної (далі - В) складових плати (тарифу). ...». Таким чином, провізні плати можуть складатись лише з 2 складових частин, а не з 3, як передбачено в п. 3.2. Договору.

Позивач стверджує, що відповідачем фактично виключено вагонну складову плати (тарифу) і здійснено її юридичну підміну на «ставку плати за використання вагону Перевізника/відповідача». Неправомірна підміна понять/термінів зроблена з метою з метою ухилення від вимог про державне регулювання цін, до яких відноситься і вагона складова.

Отже, на думку позивача, п. 3.2. Договору є недійсним, оскільки порушує вимоги про ціноутворення.

Заперечуючи проти задоволення вказаної позовної вимоги, відповідач зазначає, що відсутні підстави застосовувати до ціноутворення на послуги з надання під навантаження (в користування) власних вагонів залізниці державно регульовані ціни, які встановлено для інвентарних вагонів перевізника.

Суд зазначає, що з указаними доводами позивача не погоджується, з огляду на таке.

У п. 3.2 Договору встановлено, що Замовник зобов`язаний сплачувати провізні платежі за перевезення вантажу у власному вагоні Перевізника (крім транспортерів Перевізника, проїзду бригад супроводження транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад), які складаються з:

1) плати за перевезення (провізної плати) навантаженого власного вагону Перевізника та інших платежів, які визначаються за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;

2) компенсації витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону Перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в Додатку 1 -2 до Договору. У випадку оформлення відправки вантажу на експорт сплачуються додаткові збори, передбачені п. 5, 7 розд. III Збірника тарифів, окремо для завантаженого та порожнього вагонів;

3) плати за використання власного вагону Перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) за нормативний термін доставки.

Розрахунки за перевезення вантажів, роботи і послуги, пов`язані з ними, щодо яких не встановлені державні регульовані тарифи, проводяться за вільними тарифами, які визначаються суб`єктами господарювання за згодою сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Перелік видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються за вільними тарифами, наведено в табл. 5 п. 32 розділу II цього Збірника (п. 5 розділу 1 Збірника тарифів).

В підпункті 1.1.5. п. 1 розділу II Збірника тарифів визначено, що при перевезенні вантажів у вагоні перевізника, крім транспортерів, базова ставка плати визначається як сума інфраструктурної (далі - І) для вагонів перевізника та вагонної (далі - В) складових плати (тарифу). При перевезенні у власному або орендованому вагоні базовою ставкою плати є інфраструктурна складова для власних або орендованих вагонів (І вл).

При перевезенні вантажів у власних вагонах, орендованих перевізником або структурними підрозділами ПАТ "Укрзалізниця" у суб`єктів господарювання, плата визначається як для вагонів перевізника.

Під час перевезення вантажів у власних вагонах (контейнерах) перевізника плата визначається так само, як для власних вагонів (контейнерів).

З системного аналізу наведених вище норм чинного законодавства України слідує, що для власних та орендованих вагонів, а відповідно і для власних вагонів перевізника, Збірник тарифів регулює вартість послуг тільки в частині інфраструктурної складової плати, розмір вагонної складової плати за перевезення вантажу для власних та орендованих вагонів, а відповідно і для власних вагонів перевізника, означений нормативний акт не регулює.

Отже, оскільки у даному випадку позивач помилково ототожнює поняття «вагон перевізника» та «власний вагон перевізника», а Збірник тарифів не встановлює державно регульовані ціни на використання власних вагонів перевізника, суд зазначає про безпідставність доводів позивача про те, що п. 3.2. Договору порушує вимоги про ціноутворення.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Стаття 217 ЦК України визначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

З огляду на викладене, оцінивши обставини, наведені позивачем у позовній заяві, якими обґрунтовано недійсність окремих спірних частин правочину, а також дослідивши подані в підтвердження цьому докази, суд дійшов висновку, що позивачем всупереч викладеним нормам не доведено перед судом законних підстав для визнання недійсними пунктів 3.17, 7.2 Додатку 1-8, Додатку 1-2 та п. 3.2 Договору.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, підсумовуючи викладене вище, позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі як недоведені та необґрунтовані.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.08.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко