Рішення № 98944192, 04.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2021Справа № 910/3520/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський"

до Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправними та скасування висновку та наказу,

Учасники справи:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: Субота О.В.,

від третьої особи: Філімончук І.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" до Міністерства юстиції України з такими вимогами: Висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 04.06.2020 за результатами розгляду скарги Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 01.07.2019 № 05703-12332, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.02.2020 за № 2471-26-20, - визнати протиправним та скасувати; Наказ Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020 року, - визнати протиправним та скасувати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані висновок та наказ є протиправними, оскільки прийняті з порушенням норм законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 відкрито провадження у справі № 910/3520/21, підготовче засідання призначено на 07.04.2021.

15.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог (предмета позову).

30.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання відповідача про залучення третьої особи.

06.04.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 07.04.2021 з`явилися представники сторін.

Представник позивача підтримав прийняти заяву про зміну позовних вимог (предмета позову), відповідно до якої просить: 1) Наказ Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020 року, - визнати протиправним та скасувати; 2) Зобов`язати Міністерство юстиції України забезпечити внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про поновлення дії рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/3520/21 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі на 17.05.2021.

13.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

В підготовче засідання 17.05.2021 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання відповідача задовольнити, поновити пропущений строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи докази, подані відповідачем 13.04.2021.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 26.05.2021.

17.05.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позовної заяви.

25.05.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про поновлення процесуального строку для подання письмових пояснень та долучення їх до матеріалів справи.

В підготовче засідання 26.05.2021 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання третьої особи про поновлення процесуального строку для подання письмових пояснень задовольнити, поновити процесуальний строк для подання письмових пояснень, письмові пояснення долучити до матеріалів справи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.06.2021.

В судове засідання 16.06.2021 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 30.06.2021.

В судове засідання 30.06.2021 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 27.07.2021.

27.07.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду та клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 27.07.2021 з`явилися представники відповідача та третьої особи.

Розглянувши клопотання позивача про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Відповідно до наведеної норми, вказане право позивача може бути реалізоване лише до початку розгляду справи по суті та є абсолютним, тобто, не залежить від мотивів позивача чи волі сторін у справі.

При цьому відповідно до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 3 ст. 201 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті розпочинається з оголошення головуючим судового засідання відкритим.

Нормами процесуального законодавства визначений момент початку розгляду справи по суті, а саме з моменту оголошення головуючим судового засідання з розгляду справи по суті відкритим.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі №910/22824/17.

Так, 26.05.2021 судом, не виходячи до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.06.2021, а в судовому засіданні 30.06.2021 було досліджено письмові докази, здійснено перехід до судових дебатів.

Натомість, заяву про залишення позову без розгляду подано позивачем 27.07.2021, а саме, після початку розгляду справи по суті, фактично на стадії судових дебатів, тобто, з порушенням встановленого законом процесуального порядку для її заявлення, що виключає можливість її задоволення.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні заяви позивача про залишення позову без розгляду відмовити.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити клопотання представника позивача, відкласти судове засідання на 04.08.2021.

28.07.2021 через відділ діловодства суду надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 заяву про відвід судді у справі № 910/3520/21 повернуто позивачу без розгляду.

02.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про залучення третіх осіб та повернення у підготовче засідання.

03.08.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшло повідомлення про припинення представництва.

В судове засідання 04.08.2021 з`явилися представники відповідача та третьої особи. Позивач в засідання суду уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання були повідомлений належним чином.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання позивача про залучення Київської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, відмовити через необґрунтованість, оскільки позивач не довів, що рішення у цьому спорі вплине на їх права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання позивача про повернення у підготовче засідання відмовити через необґрунтованість та безпідставність.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Зважаючи на те, що позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 04.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.08.2004 між Київською міською радою (Орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" (Оредар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами п. 1.1 якого Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.10.2003 р. №117/990, за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, об`єктом оренди відповідно до цього Договору є Земельні ділянки з наступними характеристиками:

- місце розташування - в межах Голосіївського району м. Києва;

- розмір - загальна площа складає 944205 (дев`ятсот сорок чотири тисячі двісті п`ять) кв.м, з них:

земельна ділянка з кадастровим номером - 8000000000:79:107:0002 - 160136 кв.м.;

земельна ділянка з кадастровим номером - 8000000000:79:562:0001 - 784069 кв.м.;

цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

площа та характеристика сільськогосподарських земель за видами угідь:

загальна площа сільськогосподарських земель становить: 774319 кв.м., з них, площа сільськогосподарських угідь - рілля складає 744329 кв.м.; плоша несільськогосподарських угідь - під господарськими шляхами і прогонами становить 29990 кв.м.

20.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2018 № 44742292 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський", що виникло за договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004.

03.02.2020 у Міністерстві юстиції України зареєстровано скаргу Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (далі також - скаржник) від 01.07.2019 № 05703-12332 на рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002.

04.06.2020 Колегія Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянула скаргу Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради, за наслідками чого у Висновку від 04.06.2020 рекомендувала: скаргу Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 01.07.2019 № 05703-12332 задовольнити у повному обсязі; скасувати рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийняте державним реєстратором Нікітіною Ю.В.

У вказаному висновку Колегією Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції зазначено, що на порушення вимог пунктів 1, 2 частини третьої статті 10, пунктів 4, 5 частини першої, частини другої статті 24 Закону під час розгляду заяви СТОВ АГРОКОМБІНАТ «ХОТІВСЬКИЙ» та прийняття рішення від 20.12.2018 № 44742292 державним реєстратором Нікітіною Ю В. не було належним чином встановлено відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, а також не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації прав, оскільки доданий до заяви договір не давав змоги встановити набуття права оренди земельної ділянки СТОВ АГРОКОМБІНАТ «ХОТІВСЬКИЙ» у зв`язку з тим, що Державному реєстрі прав містилися відмінні від договору оренди відомості, зокрема про площу такої земельної ділянки та її цільове призначення. Отже, рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийняте державним реєстратором Нікітіною Ю.В. з порушенням вимог статей 10, 24 Закону, тому підлягає скасуванню.

На підставі вказаного висновку Колегії Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції 24.07.2020 Міністерством юстиції України винесено Наказ №2544/5 «Про задоволення скарги», яким скаргу Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 01.07.2019 № 05703-12332 задоволено у повному обсязі; скасовано рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор» міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Висновок Колегії Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції та Наказ Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020 "Про задоволення скарги" прийнято відповідачем з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015. За твердженнями позивача, цей висновок прийнятий з порушенням передбачених строків для розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Крім того, висновок зроблений внаслідок невірного застосування положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державну реєстрацію речового права на земельну ділянку проведено у порядку, що діяв до 01 січня 2013 року, що свідчить про необхідність державному реєстратору під час проведення реєстраційної дії керуватися положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постанови Кабінету міністрів України № 1127 від 25.12.2015 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які й встановлюють порядок дій державного реєстратора вразі, якщо речове право на земельну ділянку зареєстровано у порядку, що діяв до 01 січня 2013 року.

За твердженнями позивача, розгляд заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" під час прийняття державним реєстратором Нікітіною Ю.В. рішення від 20.12.2018 № 44742292 відбувся з дотриманням порядку, встановленого у ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у реєстратора були відсутні підстави для відмови у проведення реєстраційної дії, оскільки договір оренди земельної ділянки від 02.08.2004 відповідає умовам ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо дійсності речових прав на нерухоме майно.

Крім того, позивач вказує, що у даному випадку незрозуміло, про які розбіжності між заявленими та зареєстрованими правами йде мова.

Позивач вважає, що спірний Наказ Міністерства юстиції України №2544/5 «Про задоволення скарги» від 24.07.2020 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки виданий на підставі Висновку Колегії Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 04.06.2020, який є протиправним і незаконним.

Окрім вимоги про скасування вказаного Наказу позивач також просить, з метою реального поновлення порушених прав, зобов`язати Міністерство юстиції України забезпечити внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про поновлення дії рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що Висновок Колегії Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції та Наказ Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020 є правомірними та відповідають законодавству.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.2).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. (стаття 1 цього Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Частина перша статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах і в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 4 частини 1 статті 3 Закону).

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Частиною 5 статті 37 вказаного Закону передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Як встановлено судом, 20.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2018 № 44742292 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 га за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський", що виникло за договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004.

Зазначена реєстраційна дія була здійснена державним реєстратором на підставі заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський", до якої було додано договір оренди земельної ділянки від 02.08.2004, укладений між Київською міською радою як Орендодавцем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" як Орендарем.

01.07.2019 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою від 01.07.2019 № 05703-12332 на рішення державного реєстратора від 20.12.2018 № 44742292 про державну реєстрацію прав, яку зареєстровано у Міністерстві юстиції України 03.02.2020.

04.06.2020 Колегія Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянула скаргу Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради, за наслідками чого у Висновку від 04.06.2020 рекомендувала: скаргу Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 01.07.2019 № 05703-12332 задовольнити у повному обсязі; скасувати рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийняте державним реєстратором Нікітіною Ю.В.

У ч. 9 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції" (надалі також - Порядок № 1128 в редакції, чинній на момент реєстрації скарги).

Пунктом 2 Порядку №1128 визначено, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.

Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Відповідно до п. 3 Порядку № 1128 Скарга у сфері державної реєстрації реєструється у день її надходження до Мін`юсту чи відповідного територіального органу відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах за умови підписання її скаржником, зокрема з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Згідно з п. 4 Порядку № 1128, розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Як встановлено у п. 5 Порядку № 1128, Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації у строк, визначений абзацом першим цього пункту, також на предмет пересилання її за належністю Мін`юсту чи іншому територіальному органу.

Згідно зі ст. Закону України 20 "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

При цьому, частиною 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі, якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість розгляду скарги у строк більше, ніж у місячний термін, але не більше ніж 45 календарних днів, при цьому необхідність повідомлення про його продовження стосується виключно особи, яка подала звернення.

З огляду на викладене, посилання позивача на порушення Колегією Міністерства юстиції України строків розгляду скарги Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 01.07.2019 № 05703-12332 суд вважає слушними, однак це не може бути підставою для скасування спірного Наказу Міністерства юстиції України №2544/5 від 27.07.2020 у справі за даним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" як особи, яка не була заявником відповідної скарги та таке порушення жодним чином не впливає на його права та законні інтереси.

Стосовно аргументів позивача про відсутність виявлених порушень по суті під час розгляду скарги Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради від 01.07.2019 № 05703-12332 суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі в редакції станом на момент прийняття спірного рішення реєстратором) до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить, зокрема, забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За приписами ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується у разі:

1) наявності помилки в Державному земельному кадастрі, що виникла після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, невідповідність меж земельної ділянки, зазначених у Державному реєстрі земель, її дійсним межам);

2) невідповідності площі земельної ділянки, зазначеної в Державному реєстрі земель, її дійсній площі у результаті зміни методів підрахунку (округлення);

3) невідповідності відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відомостям, що містяться в документі, який посвідчує речове право на неї, якщо така невідповідність виникла внаслідок внесення змін або виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку після оформлення документа, що є підставою для виникнення відповідного речового права на земельну ділянку. У такому разі пріоритет мають відомості Державного земельного кадастру;

4) зміни найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство.

Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі:

1) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав та перенесенням щодо такого права власності обтяження, державну реєстрацію якого проведено у спеціальному розділі Державного реєстру прав чи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав;

3) державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону;

4) державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно;

5) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору, або податкова застава;

6) державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному висновку вказано про порушення державним реєстратором Нікітіною Ю В. пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 10, пунктів 4, 5 ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як вже було встановлено судом, 20.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2018 № 44742292 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 площею 16,0345 га за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський", що виникло за договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004.

Зазначена реєстраційна дія була здійснена державним реєстратором на підставі заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський", до якої було додано договір оренди земельної ділянки від 02.08.2004, укладений між Київською міською радою як Орендодавцем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" як Орендарем.

У названому договорі об`єктом оренди, зокрема, значиться земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 в межах Голосіївського району м. Києва розміром 160 136 кв.м. та цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, на момент прийняття державним реєстратором Нікітіною Ю.В. рішення від 20.12.2018 № 44742292 у відповідному реєстрі містився запис 19256190 від 28.02.2017 про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:107:0002 територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з такими характеристиками: площа земельної ділянки - 16,0345 га, цільове призначення - для житлових, житлово-будівельних, гаражно і дачно- будівельних кооперативів (вид використання: для житлової забудови).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Стаття 18 Земельного кодексу України передбачає, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, площа та цільове призначення належать до основних ознак земельної ділянки, які дозволяють її ідентифікувати як об`єкт, в тому числі і цивільних прав.

Однак, на момент прийняття рішення реєстратором у державному реєстрі містився запис про право власності на земельну ділянку, ключові характеристики якої суттєво відрізнялися від тих, які зазначені у договорі оренди земельної ділянки від 02.08.2004, укладеному між позивачем та Київською міською радою, а саме: у договорі площа - 160 136 кв.м., цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в той час як у Реєстру прав власності на нерухоме майно площа - 16,0345 га, цільове призначення - для житлових, житлово-будівельних, гаражно і дачно- будівельних кооперативів (вид використання: для житлової забудови).

Зазначене вище свідчить про очевидну невідповідність відомостей про речове право на нерухоме майно, що містяться у Державному реєстрі прав, оскільки право власності територіальної громади в особі Київської міської ради зареєстровано на земельну ділянку з ідентичним кадастровим номером, однак, з іншим розміром та цільовим призначенням, відомостям, що містяться у поданих позивачем документах, а саме, у договорі оренди земельної ділянки від 02.08.2004.

У зв`язку з цим вести мову про відсутність суперечностей між заявленим позивачем правом оренди та вже зареєстрованим речовим правом власності на нерухоме майно - земельну ділянку з різними характеристиками, встановлення чого було обов`язком реєстратора під час прийняття спірного рішення в силу вимог ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», немає достатніх правових підстав.

За встановлених суттєвих суперечностей у поданому позивачем договорі та відомостях Державного реєстру прав суд доходить висновку про доцільність та правомірність висновку Колегії Міністерства юстиції України про порушення державним реєстратором обов`язку щодо належної перевірки документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації прав.

Так, суд погоджується з висновком Колегії Міністерства юстиції України, що доданий до заяви договір оренди земельної ділянки не давав можливість у повній мірі та достеменно встановити набуття позивачем права оренди на відповідну земельну ділянку.

При цьому, посилання позивача на дійсність права оренди за договором оренди земельної ділянки як такого, що відповідає умовам ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за якою речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації, суд не спростовує, оскільки виникнення та дійсність у позивача права оренди щодо земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки від 02.08.2004 не оспорюється. Однак, у даному випадку не йдеться про оцінку виникнення самого речового права як такого, а наявність у державного реєстратора підстав для прийняття рішення про реєстрацію цього права саме на земельну ділянку з іншими характеристиками, аніж у договорі.

Крім того, вказівки позивача не те, що розгляд заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат "Хотівський" під час прийняття державним реєстратором Нікітіною Ю.В. рішення від 20.12.2018 № 44742292 відбувся в порядку ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки 8000000000:79:107:0002, таких як площа - 16,0345 га, цільове призначення - для житлових, житлово-будівельних, гаражно і дачно- будівельних кооперативів, відомості про суб`єкта права власності - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, суд зазначає, що наявність таких відомостей в Державному земельному кадастрі, за умови наведених відмінностей у площі та цільовому призначення земельної ділянки, не є безумовною підставою для вчинення відповідної реєстраційної дії та не виключає обов`язку реєстратора вчинити передбачені законом дії, пов`язані з встановленням наявності однозначних та законних підстав для здійснення реєстрації відповідного речового права.

Також суд відхиляє посилання позивача на ч. 3 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо правомірної реєстрації права оренди земельної ділянки за відомостями Державного земельного кадастру, оскільки за наведеною статтею закону умовою незастосування відмови в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, є те, зокрема, що невідповідність відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відомостям, що містяться в документі, який посвідчує речове право на неї, якщо така невідповідність виникла внаслідок внесення змін або виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку після оформлення документа, що є підставою для виникнення відповідного речового права на земельну ділянку. Натомість, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підставі яких можна достеменно встановити, що вказана невідповідність виникла саме внаслідок внесення змін або виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку після оформлення документа, що є підставою для виникнення відповідного речового права на земельну ділянку.

Тобто, поданий договір не давав змоги встановити набуття позивачем права оренди саме на земельну ділянку, відомості про яку вже містилися в реєстрі, з іншою площею та цільовим призначенням.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування незаконності та протиправності прийняття відповідачем Наказу №2544/5 від 24.07.2020, а тому вимога про його скасування задоволенню не підлягає як недоведена та необґрунтована.

За наявності підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Наказу Міністерства юстиції України №2544/5 від 24.07.2020 у цій справі, відсутні також і підстави для задоволення заявленої позивачем вимоги, що є похідною від указаної, а саме, про зобов`язання Міністерства юстиції України забезпечити внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про поновлення дії рішення від 20.12.2018 № 44742292, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" міста Києва Нікітіною Юлією Володимирівною.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, підсумовуючи викладене вище, позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.08.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко