Рішення № 98917167, 10.08.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2825/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національна поліція України, Управління поліції охорони в Кіровоградській області, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірною відмову Міністерства внутрішніх справ України у прийнятті рішення за документами щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності та прийняти за наслідками розгляду цих документів рішення відповідно до вимог "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що позивач проходив службу в ОВС з 01.02.1994 по 30.04.2015, з якої був звільнений через хворобу відповідно до наказу від 30.04.2015 №75 о/с. Позивачу встановлена третя група інвалідності з 29.01.2021, причина інвалідності - захворювання, пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. У зв`язку з чим, 16.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Управління поліції охорони в Кіровоградській області про виплату одноразової грошової допомоги. Заява позивача з відповідним комплектом документів направлена до МВС України, яке листом від 13.04.2021 матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу, повернені для доопрацювання та подальшого надсилання до Національної поліції України. Таку відмову відповідача вважає протиправною, оскільки на переконання представника позивача за ОСОБА_1 зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» та відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850. При цьому, зауважував, що згідно з пунктами 9-10 Порядку, обов`язок прийняття рішення про призначення або про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги і надіслання такого рішення керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, покладений безпосередньо на МВС і така грошова допомога виплачується за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність та обґрунтованість оскаржуваної відмови (а.с.64-69). Зазначав, що оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з часу встановлення інвалідності, правила п.15 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію» поширюються виключно на тих працівників, яким інвалідність встановлена до 07.11.2015 - часу набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Отже, на думку відповідача, виплата одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції України.

Представник третьої особи - Національної поліції України подав до суду пояснення щодо позову (а.с.41-45), в якому зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу в міліції та був звільнений 30.04.2015 з органів внутрішніх справ з Управління Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області. Зауважує, що органах поліції позивач службу не проходив, а захворювання, що стало причиною встановлення останньому ступеня втрати працездатності, отримане під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Отже, вважає, що у разі виплати належних позивачу коштів, одноразова грошова допомога повинна призначатися йому, як працівнику міліції. При цьому, вказує, що відповідно до положень та правової процедури, встановлених Порядком №850, уповноваженими суб`єктами владних повноважень, вчиняти дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги є виключно керівник органу внутрішніх справ України, у якому проходив службу працівник міліції та МВС України.

Представник третьої особи - Управління поліції охорони в Кіровоградській області подав до суду пояснення щодо позову (а.с.50-55), в якому зазначено, 16.02.2021 канцелярією Управління отримано заяву від ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги, згідно постанови КМУ №850 від 21.10.2015. Після перевірки доданих до заяви документів і приведення їх у відповідність, Управлінням сформовано та направлено пакет документів на адресу МВС України для затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про міліцію». 21.04.2021 на адресу Управління від Департаменту фінансово-облікової політики отримано вищезазначені документи як такі, що направлені помилково. Також, зазначає, що пунктами 9, 10 Порядку №850 передбачено, що рішення про призначення грошової допомоги приймає МВС України, а виплачується допомога за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС. 22.04.2021 ОСОБА_1 . Управлінням повернено пакет документів, який надавався разом із заявою для виплати одноразової грошової допомоги. Представник вважає, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію» та відповідно до Порядку №850, відповідно до яких обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ. Крім того, вказував, що Порядок №850 установлює вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, та не заперечувалось представниками сторін, що позивач з 01.02.1994 по 30.04.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом УДСО при УМВС України в Кіровоградській області від 30.04.2015 №75 о/с звільнений з ОВС за п.64 "б" (через хворобу).

У відповідності до постанови військово-лікарської комісії при УМВС України в Кіровоградській області "захворювання, пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ", що підтверджується свідоцтвом про хворобу №112 від 07.04.2015 (а.с.21).

10.02.2021 позивачу, під час огляду медико-соціальною експертною комісією (далі за текстом - МСЕК), було встановлено ІІІ групу інвалідності з 29.01.2021, у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, про що свідчить виписка з акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААБ №575164 (а.с.23).

16.02.2021 року позивач звернувся до Управління поліції охорони в Кіровоградській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності від захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.18)

Управлінням поліції охорони в Кіровоградській області 24.02.2021 року після перевірки усіх поданих документів, сформовано відповідний висновок та направлено до МВС України для затвердження (а.с.25, 57).

Листом від 13.04.2021 №15058/15-2021 за підписом директора Департаменту фінансово-облікової політики МВС України вказаний комплект документів було повернуто для доопрацювання та подальшого надсилання за належністю до Національної поліції України (а.с.17).

Про дані обставини Управлінням поліції охорони в Кіровоградській області повідомлено ОСОБА_1 листом від 22.04.2021 (а.с.15).

Не погодившись з відмовою МВС України прийняти рішення за заявою позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, врегульовані Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-ХІІ (далі за текстом - Закон №565-ХІІ) та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (далі за текстом - Порядок №850).

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон №565-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, з наведених норм вбачається, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-ХІІ відповідно до Порядку №850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Згідно з частиною 6 статті 23 Закону №565-ХІІ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Відповідно до пункту 7 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Пунктом 8 Порядку №850 передбачено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Відповідно до пункту 9 Порядку №850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС. (пункт 10 Порядку №850).

Пунктом 14 Порядку №850 встановлені підстави відмови у призначенні та виплаті грошової допомоги.

Призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Аналіз зазначених норм Порядку №850 дає підстави для висновку, що повноваження на прийняття рішення про призначення чи про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією Міністерства внутрішніх справ України, а на орган внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, покладено обов`язок по проведенню відповідних процедурних дій по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (МВС) розпорядниками нижчої ланки.

Отже, з огляду на пункти 9-10 Порядку №850, обов`язок прийняття рішення про призначення або про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги і надіслання такого рішення керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, покладений безпосередньо на МВС і така грошова допомога виплачується за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 13 лютого 2018 року у справі №808/1866/16, від 19 вересня 2018 року у справі №530/1280/17, від 03 жовтня 2018 року у справах №361/7249/17 та №361/7249/17, від 20 лютого 2019 у справі №822/1883/18, від 17 лютого 2021 у справі №712/6015/17, від 02 березня 2021 року у справі №П/811/978/16.

Доказів прийняття відповідачем, за результатом розгляду документів про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, рішення про призначення або про відмову в призначенні вказаної грошової допомоги, у відповідності до пункту 9 Порядку №850, суду не надано.

При цьому, судом встановлено, що Управлінням поліції охорони в Кіровоградській області вчиненні в межах повноважень всі відповідні дії у вигляді підготовки погодження та направлення висновку про призначення одноразової грошової допомоги позивачу, та розрахунку потреби в коштах для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності.

Однак питання, порушене позивачем, як того вимагає Порядок №850, МВС України розглянуто не було. Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає встановленим в судовому засіданні факт наявності бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 щодо призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності. У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне, використовуючи, надане йому ст.9 КАС України, право, вийти за межі позовних вимог, визнавши таку бездіяльність відповідача протиправною.

Водночас конкретизація судом позовних вимог, зважаючи на правову природу оскаржуваного діяння, не свідчить про часткове задоволення позовних вимог.

Судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2018 у справі №357/1734/17, оскільки в даній справі встановлені інші обставини, відмінні від тих, які встановлені при розгляді цієї справи, а саме у справі №357/1734/17 особа проходила службу як в органах внутрішніх справ так і в поліції.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі Класс та інші проти Німеччини, із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Крім того, суд вважає зазначити наступне.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Суд зауважує, що ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача розглянути заяву та документи про призначення і виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, та прийняти рішення в порядку, визначеному пунктом 9 Порядку №850, відповідатиме не лише завданню адміністративного судочинства, а і положенням практики Європейського суду з прав людини, та буде ефективним і реальним способом захисту порушеного права при фактичних обставинах даної справи, оскільки, як встановлено судом, відсутні передбачені законом повноваження відповідача щодо повернення без розгляду документів про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

При цьому, суд зазначає, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (ч.4 ст.372 КАС України).

У разі ухилення відповідача від виконання у встановлений судом строк зобов`язання, покладеного на нього рішенням суду, це рішення підлягає примусовому виконанню у порядку, установленому Законом України "Про виконавче провадження".

У разі можливих зловживань з боку відповідача при виконанні цього рішення, позивач вправі на підставі статті 383 КАС України подати до суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представником позивача надано суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 01.06.2021, згідно умов якого адвокатське об`єднання "Усатенко і Усатенко" бере на себе зобов`язання в інтересах ОСОБА_1 (Клієнт) надавати йому професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а Клієнт зобов`язується сплатити грошову винагороду (гонорар) адвокатському об`єднанню за надання правової допомоги, а також фактичні витрати, пов`язані з виконанням цього договору. Згідно п.4.1 вказаного договору, розмір, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати визначаються додатковою угодою. (а.с.76).

Відповідно до додаткової угоди від 26.07.2021 до договору про надання правничої допомоги від 01.06.2021, розмір гонорару за надання консультацій, складення заяв по суті справи, складення заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються погодинно згідно з розрахунком становить 3000,00 грн. (а.с.77).

Також, надано суду акт приймання - передачі від 26.07.2021 до договору про надання професійної правничої допомоги від 01.06.2021, в якому зазначено про виконання адвокатським об`єднанням "Усатенко і Усатенко" взяті на себе зобов`язання по наданню професійної правничої допомоги, а Клієнт прийняв виконання на суму 3000 грн., і зауважень не має (а.с.79).

Крім того, представником позивача надано суду розрахунок від 26.07.2021 до договору про надання професійної правничої допомоги, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатським об`єднанням на виконання надання зазначених послуг, який становить 4 години, а також вартість таких послуг, що становить 3000,00 грн. (а.с.78).

На підтвердження оплати Клієнтом отриманих ним послуг адвокатського об`єднання, згідно договору про надання професійної правничої допомоги від 01.06.2021, надано суду квитанцію до прибуткового касового ордера №104 від 26.07.2021 на суму 3000,00 грн. (а.с.80).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 3000,00 грн., є обґрунтованим належними доказами та співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим на виконання відповідних робіт.

Таким чином, здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати на оплату судового збору у сумі 908,00 грн. (а.с.14), на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.9, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (01601, м.Київ, вул.Академіка Богомольця, 10, ЄДРПОУ 00032684), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національна поліція України (01601, м.Київ, вул.Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108578), Управління поліції охорони в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул.Габдрахманова, 1, код ЄДРПОУ 40109000), про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 щодо призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, та прийняти рішення в порядку, визначеному пунктом 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати: на оплату судового збору в сумі 908,00 грн., на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (ЄДРПОУ 00032684).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина