Рішення № 98916923, 11.08.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 серпня 2021 року Справа № 280/1893/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. за участю секретаря Фесик А.В., розглянув в порядку письмового провадження засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання сплатити матеріальну шкоду,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Запорізької обласної прокуратури, яка відповідно до ст. 52 КАСУ є правонаступником прокуратури Запорізької області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 06.05.2019 протиправною та зобов`язати сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 721 360, 59 грн. (сімсот двадцять одну тисячу триста шістдесят гривень п`ятдесят дев`ять копійок);

- визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора, який відповідно до ст. 52 КАСУ є правонаступником Генеральної прокуратури України, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного за ч. З ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 07.05.2019 по 24.12.2019 протиправною та зобов`язати сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 182 620, 80 грн. (сто вісімдесят дві тисячі шістсот двадцять гривень вісімдесят копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період з 26.10.2014 до 31.12.2016 (з 01.01.2017 вже діяла нова редакція статті з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016) ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури 1.2, прокурора Генеральної прокуратори 1.3. З 01.01.2017 до 24.09.2019 (з 25.09.2019 вже діяла нова редакція статті з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019) ч. З ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01.01.2017 становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Пункт 1 ч. 4 ст. 81 вказаного Закону встановлював, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури 1.2, прокурора Генеральної прокуратури 1.3. З 25.09.2019 абз. 1 ч. З ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» мав наступний зміст: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Пункт 1 ч. 4 ст. 81 зазначеного Закону передбачала, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури 1.2, прокурора Генеральної прокуратури 1.3. Згідно з змістом ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень. Згідно з змістом ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень. Згідно з змістом ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», встановлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень. Згідно з змістом ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», встановлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні. Згідно з змістом ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», встановлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня. З урахуванням посад, які обіймав позивач з липня 2015 року по грудень 2019 року та з урахуванням інформації Офісу Генерального прокурора та Запорізької обласної прокуратури про розміри посадових окладів, встановлено різницю між фактично нарахованим окладом та тим. який повинен бути виплачений. З липня 2015 року по грудень 2019 року різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано позивачу, відповідно до вимог зазначеного закону становить (64 673,34 + 187 761,00 + 213 550,25 + 185 808,00 + 252 188,80) 903 981 (дев`ятсот три тисячі дев`ятсот вісімдесят одна) грн. 39 (тридцять дев`ять) коп. З них 182 620, 80 грн. під час перебування на посадах в Генеральній прокуратурі України та 721 360, 59 під час перебування на посадах в прокуратурі Запорізької області. За викладених обставин позивач вважає, що належним способом захисту його прав у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення на його користь матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, що визнані неконституційними. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 позов не визнав, надав письмовий відзив від 26.04.2021 (вх.№23669), в якому вказує, що оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, прокуратура Запорізької області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Також, слід мати на увазі, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України. Також у відзиві відповідач 1 зазначив, що Позивач звертається до суду із позовною заявою про відшкодування матеріальної шкоди. Разом з цим, безпідставно та необгрунтовано посилається на положення нормативних актів, які регулюють питання виплати заробітної плати, не врахувавши той факт, що за час роботи в органах прокуратури він щомісячно отримував заробітну плату. Заборгованість Запорізької обласної прокуратури із виплати заробітної плати перед позивачем відсутня. Підсумовуючи вищевикладене, Запорізька обласна прокуратура заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просить суд про застосування положень ч. 4 ст. 123 КАС України, враховуючи факт порушення позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Відповідач 2 також позов не визнав, надав письмовий відзив від 28.04.2021 (вх.№24260), в якому вказує, що статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності з 15 липня 2015 року, визначено заробітну плату прокурора. Частиною дев`ятою цієї статті Закону передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Разом з тим пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було передбачено, що норми положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» на 2015 рік застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Також пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачено, що норми положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» на 2016 рік застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Водночас Законом України від 28.12.2014 № 79-УІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, зокрема розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 26, яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13,14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Відповідно до статті 4 Закону України «Про прокуратуру» організація та діяльність органів прокуратури визначаються Конституцією України, цим та іншими Законами України. Таким чином, норми законів України про державний бюджет передбачали правове регулювання питання оплати праці в тому числі прокурорів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України умови оплати праці працівників органів прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505» і від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»). У бюджетних призначеннях органам прокуратури України (бюджетна програма 0901000 «Здійснення прокурорсько-слідчої діяльності, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури») на заробітну плату, встановлених законами України про державний бюджет України на 2015 - 2020 роки відповідні кошти для реалізації вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не були передбачені. Оскільки Генеральна прокуратура України у бюджетних запитах з 2016 року заробітну плату постійно розраховувала відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та з 2015 року постійно зверталася до Уряду з проханням забезпечення оплати праці прокурорів на законодавчому рівні, бездіяльність Генеральної прокуратури України не підтверджується. органи прокуратури України не мали правових підстав для виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Отже, оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур і окружних прокуратур, регулюється нормами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з дня ухвалення цього Рішення. Відповідач 2 у відзиві зазначає, що ОСОБА_1 в позові при наведені розрахунків не враховує факт отриманої ним за цей період надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, не передбачену Законом. Також щодо стягнення з Держави України в особі Запорізької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди також слід брати до уваги Рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001 у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою), відповідно до якого Конституція України, зокрема стаття 56, гарантує громадянам право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання вказаних у Рішенні органів оскільки економічною класифікацією видатків зазначених у Рішенні органів не передбачено коштів на відшкодування шкоди. Ураховуючи викладене відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою суду від 31.03.2021 відкрито провадження у справі №280/1893/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 28.04.2021.

Протокольною ухвалою суду від 28.04.2021 підготовче засідання відкладено на 18.05.2021.

18.05.2021 протокольною ухвалою суду від 18.05.2021 підготовче засідання відкладено на 14.06.2021.

14.06.2021 протокольною ухвалою суду підготовче засідання відкладено на 29.06.2021.

29.06.2021 протокольною ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті того ж дня, і відкладено розгляд справи на 05.08.2021.

05.08.2021 від представника позивача та представника відповідача 1 до суду надійшли клопотання про розгляд справи без участі сторін в порядку письмового провадження. Представник відповідача 2 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

На підставі наведеного та відповідно до приписів КАС України суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

17.05.2021 позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. №27608), відповідно до якого зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що спростовуються доводами, викладеними у відповіді.

27.05.2021 судом винесено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 22.06.2021.

Ухвалою суду від 27.05.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 22.06.2021.

Позивачем 22.06.2021 подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача не з`явився, заяв та клопотань не надав.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

ОСОБА_1 , працював в органах прокуратури з 08 серпня 2012 року по 24 грудня 2012 року на різних прокурорсько-слідчих посадах, що підтведжуєтсья зокрема наявною в матеріалах справи копією трудової книжки (а.с. 60-68).

Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2113ц ОСОБА_1 звільнено з 24.12.2019 з посади заступника прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації управління організації і процесуального керівництва досудовим здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" (а.с. 24).

Вважаючи недовиплату заробітної плати у повному обсязі за період з 01 липня 2015 року по 24 грудня 2019 року у розмірі 903981,39 грн. протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.9 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру").

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладено в такій редакції: "Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

З 1 січня 2020 року - 2012 гривні.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами статті 89 Закону України "Про прокуратуру" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", а тому у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Як встановлено судом та підтверджується відповідачем, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України,

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Суд вважає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатись збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у судових рішеннях по справі №560/703/20, які залишені без змін постановою Верхового суду від 28 січня 2021 року.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.

Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідачів права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ №505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд приходить до висновку про те, що відповідачами не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачем і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання сплатити матеріальну шкоду за період з 01 липня 2015 року до 24 грудня 2019 року

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за подання даної категорії справ, а тому судові витрати не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Запорізької обласної прокуратури ( 69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а, код ЄДРПОУ 02909973), Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання сплатити матеріальну шкоду відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Суддя Н.В. Стрельнікова