Рішення № 98886486, 05.08.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 689/978/21

РІШЕННЯ

іменем України

05 серпня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.

за участю:секретаря судового засідання Троян О.А. представника відповідача Іванова М.О. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №82-К від 12.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області поновити ОСОБА_1 , на посаді провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області; стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року та відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12 березня 2021 року № 82-к, ОСОБА_1 з 15.03.2021 року звільнено з посади провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держгеокадастру в Одеській як юридичної особи публічного права.

Позивач звертає увагу, що під час звільнення відбулася реорганізація, а не ліквідація юридичної особи публічного права.

Враховуючи наведене позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ від 12 березня 2021 року № 82-к, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду.

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

В обгрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач власним волевиявленням, викладеним у заяві від 09.03.2021, скоротив строк попередження про наступне звільнення, та побажав бути звільненим раніше, а саме 15.03.2021, а тому звільнення позивача відповідач вважає законним.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у відзиві.

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, та подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, та надав суду пояснення згідно поданого відзиву.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі – Держгеокадастр) від 24 листопада 2020 року № 504 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Держгеокадастру, зокрема Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02 грудня 2020 року № 3-лк затверджено план заходів щодо ліквідації Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

26 лютого 2021 року ОСОБА_1 , провідний спеціаліст відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області попереджений про наступне звільнення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 12 березня 2021 року № 82-к ОСОБА_1 звільнено 15.03.2021 року з посади провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Не погоджуючись з даним наказом, та вважаючи його протиправним, позивач звернулася в суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі – Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону № 889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відносини щодо, зокрема, припинення державної служби регулюються Законом № 889-VIII. Застосування до відносин щодо припинення державної служби законодавства про працю можливе лише в частині відносин, що не врегульовані Законом № 889-VIII, який по відношенню до Кодексу законів про працю України є спеціальним законом, що регулює правовідносини, в тому числі щодо припинення державної служби.

Положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній на момент попередження позивачки про подальше її звільнення), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (абзац перший частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII).

Тобто, законодавство визначає право роботодавця пропонувати державному службовцю вакантну посаду у тому самому державному органі (за наявності). Зазначене спростовує доводи позивача про обов`язок роботодавця надати перелік наявних вакантних посад у тій ж установі (органі), запропонувати іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому органі.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній на момент звільнення позивачки) державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Отже, на момент звільнення позивача існувала норма, яка передбачала обов`язкові умови для звільнення: відсутність можливості запропонувати відповідну посаду та відмова від переведення на запропоновану посаду.

Відповідач не запропонував позивачу відповідну посаду державної служби і не отримав відмови від переведення на запропоновану посаду, чим він порушив порядок звільнення позивача з державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1) та погодитися з пропозицією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства щодо утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру як структурних підрозділів апарату зазначеної Служби за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2).

До Переліку територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідовуються як юридичні особи публічного права, включене, зокрема, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, а до Переліку територіальних органів, що утворюються як структурні підрозділи апарату Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, – Управління Держгеокадастру в Одеській області.

У пункті 3 цієї постанови встановлено, що територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення структурних підрозділів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15) і від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16).

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

При вирішенні спору суд бере до уваги те, що 05 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" №301 (набрала чинності - 10.04.2021 року), якою Кабінет Міністрів України постановив:

1. Відмінити рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру".

В Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2021 року № 301 визначено перелік територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, рішення про ліквідацію яких відміняється, серед яких зокрема Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України 19 квітня 2021 року Держгеокадастром також було видано Наказ № 210 "Про відміну рішення про ліквідацію територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру", відповідно до якого визнано такими, що втратили чинність, накази Держгеокадастру від 24.11.2020 № 504 "Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру" та від 24.11.2020 № 505 "Про затвердження Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру".

В зв`язку із прийняттям таких постанов Кабінету Міністрів України, відповідно до яких відмінено ліквідацію територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, і фактично повернуто їх правовий статус у первісний стан, відсутні правові підстави для припинення юридичних осіб публічного права, тому відповідно також відсутні правові підстави для звільнення посадових осіб територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, в зв`язку з їх ліквідацією.

З огляду на викладене вище, звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області здійснено із порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 12 березня 2021 року за № 82-к про звільнення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Як наслідок, наявні підстави для задоволення похідних позовних вимог, а саме : щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення до дня поновлення на роботі.

Суд, при вирішенні спору не бере до уваги пояснення відповідача щодо заяви позивача про прискорення звільнення, оскільки позивач звільнений з посади за ініціативою відповідача, і така обставини не заперечує протиправність його звільнення.

Щодо обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку № 100 визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Правова позиція щодо порядку обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу для здійснення виплат, передбачених статтею 236 Кодексу законів про працю України, сформована Верховним Судом у постановах від 26 жовтня 2016 року у справі № 2а/2470/372/12, у якій Суд відступив від попередніх позицій, та від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц. У цих постановах Верховний Суд зазначив, що середня заробітна плата для цілей, передбачених статтею 236 Кодексу законів про працю України, повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи.

З огляду на те, що звільнення позивача відбулося 15 березня 2021 року, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за січень-лютий 2021 року.

Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про нараховану та виплачену заробітну плату позивачу нарахована заробітна плата за січень 2021 року - 5052,63 грн, за лютий - 6000 грн, всього - 11 052,63 грн, фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 36; середньоденна заробітна плата 307,02 грн.

Період вимушеного прогулу з 16.03.2021 року (наступний день після звільнення) по 05.08.2021 (дата ухвалення рішення суду в цій справі) становить 98 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який слід стягнути з відповідача на користь позивачки становить 30 087,96 грн., (98 робочих днів х 307,02 грн., середньоденна заробітна плата).

Щодо позовної про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пленум Верховного суду України у Постанові №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем моральної шкоди в наслідок протиправних дій відповідача, а тому суд вважає, що у задоволенні даних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи надані докази, а також норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про обгрунтованість та доведеність позовних вимог, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 82-к від 12 березня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з 15 березня 2021 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з обов`язковим відрахуванням до бюджету податків і зборів, починаючи з 15 березня 2021 року по 05 серпня 2021 року у сумі 30 394,98 грн. (тридцять тисяч триста дев`яносто чотири гривні дев`яносто вісім копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу договірної роботи юридичного управління Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з 15 березня 2021 року, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 09 серпня 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна. буд. 83,Одеса,Одеська область,65012 , код ЄДРПОУ - 39765871)

Головуючий суддя В.К. Блонський