Рішення № 98886291, 09.08.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2021 р. Справа № 520/8469/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64309, щодо відмови ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021 р. передбаченої ст. 16 нормою прямої дії Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 5-ти мінімальних пенсій за віком у розмірі 8845 (1769х5) грн. та у нарахуванні і виплаті щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік у зменшеному розмірі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64309, вчинити дії та провести ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , нарахування та виплати належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021 р. передбаченої статтею 16 нормою прямої дії Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 5-ти мінімальних пенсій за віком у розмірі 8845 (1769х5) грн.;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64309, - 8845 (1769х5) грн. матеріальної шкоди та 8845 (1769х5) грн. завданої моральної шкоди;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення суду.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що є вдовою загиблого (померлого) ветерана війни та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорія), інваліда війни ІІІ групи, отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня як член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020. Проте, отримала вказану грошову допомогу до 5 травня 2021 року у меншому розмірі, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом. Крім того, такі дії призвели до спричинення матеріальної та моральної шкоди, яка також підлягає відшкодуванню з боку відповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копії ухвал про відкриття спрощеного провадження надіслані та вручені сторонам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем нарахована недоотримана позивачем сума грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, проте виплату буде проведено після надходження фінансування з Державного бюджету.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є вдовою загиблого (померлого) ветерана війни та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1 категорія), інваліда війни ІІІ групи, та має право на пільги, встановлені для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.05.2013.

Позивач зазначила, що у квітні 2021 року звернулась до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року у розмірі, передбаченому ст. 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 5-ти мінімальних пенсій за віком, тобто у розмірі 8845 (1769х5) грн.

Проте, листом від 15.04.2021 №02-04/3068 відповідачем фактично відмовлено позивачу у здійсненні виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у зазначеному розмірі. Зазначено, що виплата буде здійснена після надходження до Управління бюджетних коштів.

Також з відзиву судом встановлено, що відповідачем Рішенням №28 від 30.04.2021 проведено розрахунок разової грошової допомоги до 05 травня у відповідності до положень ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як члену сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни (5 мінімальних пенсій за віком). Виплачено 966,00 грн., сума недоплаченої частини допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми - 7879,00 грн.

Вважаючи протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування та виплати їй грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік не в повному обсязі, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року.

У постанові Кабінету Міністрів України "Про деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №325 від 08 квітня 2021 року визначено розмір виплати разової грошової допомоги членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 966 гривень.

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008).

З ухвали Верховного Суду від 17 червня 2020 про відкриття провадження у зразковій адміністративній справі № 440/2722/20 та матеріалів адміністративної справи за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії встановлено, що зазначені справи є типовими, оскільки наявні ознаки типової справи, визначені в ухвалі Верховного Суду від 17 червня 2020:

1) позивачами має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік;

2) позовні вимоги заявлені до органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня.

3) спірні відносини стосуються визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році та урегульовані одними й тими самими нормативно-правовими актами, а саме: Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18);

4) позивачами у даних справах заявлено аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування та виплати у 2020 році разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити разову щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Рішенням Верховного суду від 29.09.2020 № 440/2722/20 по зразковій справі позов задоволено в частині визнання протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Вказане рішення залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.

Зазначеним рішенням встановлено, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала, що щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Як зазначив Верховний Суд у постанові, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги.

Отже, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

При розгляді даної справи судом встановлено, що безпосереднє нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснило Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що відповідачем самостійно 30.04.2021, тобто до звернення позивача до суду, нараховано спірні суми недоплаченої допомоги, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області щодо невиплати належної щорічної допомоги до 5 травня за 2021 та зобов`язання виплатити нараховані недоплачені суми спірної грошової допомоги.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми спричиненої їй матеріальної шкоди у розмірі 8845 (1769х5), суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди" №6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, та коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, обов`язок доказування спричиненої матеріальної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається із таким позовом.

Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв`язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини. Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодуванні такої шкоди.

При цьому, як зазначається позивачем у позовні заяві, матеріальна шкода полягає у тому, що йому не була виплачена належна допомога у розмірі 8845,00 грн., питання виплати якої вирішено судом за іншою вимогою позивача та не є шкодою. Інших даних про наявність матеріальної шкоди позовна заява не містить.

Отже, суд вважає, що позивач не обґрунтував наявність безпосереднього причинного зв`язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати допомоги в повному обсязі, оскільки позивач не довів факту завдання йому шкоди та не надав належних доказів того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення цих вимог відсутні.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 8845 (1769х5) грн., суд виходить з наступного.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Що стосується вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням. Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Разом з цим, у вказаному рішенні суд не здійснює присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів позивачу, шляхом її стягнення, а зобов`язує відповідача вчинити певні дії - здійснити нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік із врахуванням раніше виплачених сум. Спірна виплата не є періодичною та не має місячного розміру, а виплачується раз на рік.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (вул. Соборна, буд. 20, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.М. Шляхова