Рішення № 98879304, 12.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2021Справа № 910/5649/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Державного підприємства "Димерське лісове господарство"

до Фізичної особи - підприємця Горбик Анатолія Сергійовича

про стягнення 860 741, 52 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Савісько Ю.В.;

Від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Димерське лісове господарство" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Горбик Анатолія Сергійовича (далі - відповідач) про стягнення 860 741, 52 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови договору № 73 купівлі - продажу лісопродукції від 20.06.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5649/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.05.21.

Представник відповідача у підготовче засідання 26.05.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105479953240.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі № 910/5649/21 на 14.06.2021 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Представник відповідача у судове засідання 14.06.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача у підготовчому засіданні 14.06.2021 надав суду для огляду оригінали первинних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.07.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 12.07.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 12.07.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477549418.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 12.07.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

20.06.2019 між Державним підприємством "Димерське лісове господарство" (далі - продавець) та Фізичною особою - підприємцем Горбик Анатолієм Сергійовичем (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу (лісопродукції) № 73, відповідно до п 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця лісопродукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що товаром є лісо продукція, що заготовлюється продавцем в ході здійснення власної господарської діяльності.

Згідно п. 2.1 договору найменування, кількість товару, що має бути продана за даним договором і загальна сума договору складається із кількості і сум вартості всіх партій товару, що будуть продаватися (поставлятися) протягом строку дії даного договору і відображенні у товарно-супровідних документах.

Ціна товар визначається в гривнях за 1 куб м. на умовах франко - склад продавця згідно цін діючого прейскуранту на день відвантаження лісо продукції в залежності від умов поставки: франко - верхній або франко - нижній склад продавця.

Відповідно до п.2.3 договору вартість договору на момент його укладення становить 620 400, 00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 103 400, 00 грн. Загальна остаточна вартість договору складає суму всіх окремих партій продукції, що будуть поставлятись протягом дії даного договору згідно цін діючого прейскуранту в день відпуску лісопродукції.

У п. 3.1 договору сторонами погоджено, що покупець здійснює безготівковий переказ грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах після оплати на протязі 10 (десяти) банківських днів з дати поставки товару покупцю відповідно до рахунку - фактури.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний розрахунок продавця (п. 3.2 договору).

Приймання товару проводиться на території покупця (п. 4.1 договору).

У п. 4.2 договору визначено, що приймання товару здійснюється у відповідності до правил приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості та за якістю відповідно до вимог діючих ДСТУ та ГОСТ стосовно кожного з сортиментів товару.

Згідно п. 4.4. договору датою передачі товару від продавця та прийому його покупцем вважається дата вказана у товарно - транспортній накладній.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю вартості купленого товару та підписання товаро - транспортної накладної на відпущену лісо продукцію (п. 4.5 договору).

Після підписання товарно-транспортних накладних товар переходить у власність покупця і будь-які зауваження з боку покупця стосовно кількості та якості товару до уваги не беруться (п. 4.6 договору).

Відповідно до умов п.7.1 договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна із сторін не повідомила письмово іншу сторону про припинення його дії (п.7.2 договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 460 741, 52 грн, що підтверджується товарно - транспортними накладними, а саме:

- КВД №420521 від 21.06.2019 на суму 79 597, 82 грн;

- КВА № 476283 від 22.06.2019 на суму 82 746, 73 грн;

- КВД № 420525 від 25.06.2019 на суму 75 761, 52 грн;

- КВА №51467 від 26.06.2019 на суму 70 305, 53 грн;

- КВА № 476287 від 27.06.2019 на суму 67 370, 54 грн;

- КВА № 514180 від 01.07.2019 на суму 79 948, 22 грн;

- КВА № 514190 від 02.07.2019 на суму 86 860, 44 грн;

- КВД № 514180 від 03.07.2019 на суму 92 147, 58 грн;

- КВА № 514200 від 04.07.2019 на суму 69 467, 57 грн;

- КВД № 420538 від 05.07.2019 на суму 85 884, 54 грн;

- КВА № 514226 від 12.07.2019 на суму 76 714, 13 грн;

- КВА № 555032 від 30.07.2019 на суму 93 004, 62 грн;

- КВА № 514332 від 31.07.2019 на суму 79 085, 10 грн;

- КВГ № 026119 від 11.09.2019 на суму 88 177, 15 грн;

- КВА № 486302 від 12.09.2019 на суму 26 517, 70 грн;

- КВГ № 322681 від 12.09.2019 на суму 23 067, 72 грн;

- КВГ № 505563 від 18.09.2019 на суму 82 156, 32 грн;

- КВА № 486355 від 26.09.2019 на суму 78 443, 56 грн;

- КВА № 486362 від 27.09.2019 на суму 78928, 20 грн;

- КВА № 486396 від 15.10.2019 на суму 44 556, 53 грн

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 600 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 297 від 14.08.2019 на суму 100 000, 00 грн: № 318 від 09.09.2019 на суму 100 000, 00 грн; № 337 від 11.10.2019 на суму 200 000, 00 грн; № 1 від 01.11.2019 на суму 100 000, 00 грн; № 7869677SB від 01.09.2020 на суму 100 000, 00 грн, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 860 741, 52 грн., що стало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.

Крім того, до матеріалах позовної заяви доданий Договір № 01 про реструктуризацію боргу шляхом надання розстрочки від 10.03.2020, який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін, відповідно до п. 2 якого встановлено, що на момент укладення договору борг відповідача складає 960 741, 52 грн.

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 - 07.02.2020, з якого вбачається, що заборгованість відповідача становить 960 741, 52 грн.

Акт звірки взаєморозрахунків підписаний сторонами та скріплений печатками.

08.09.2020 позивач звертався до відповідача з претензією № 01-559 з проханням сплатити суму основного боргу у розмірі 860 741, 52 грн.

Відповідач відповіді на претензію не надав, вищевказану заборгованість не сплатив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають з договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявними у матеріалах справи вищезазначеними ТТН, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень, підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за договором з поставки товару відповідачу, всього на суму 1 460 741, 52 грн.

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар склала 860 741, 52 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи вищевикладені обставини, за відсутності доказів оплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар у сумі 860 741, 52 грн є обґрунтованими та доведеними, доказів зворотного суду не надано.

Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, належними та допустимим доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, підстав звільнення від обов`язку виконання зобов`язання зі сплати заявленої до стягнення суми не доведено.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Димерське лісове господарство" задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Горбик Анатолія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (07313, Київська область, Вишгородський р-н, с. Катюжанка, вул. Шевченка, буд. 1; ідентифікаційний код 00992036) суму заборгованості у розмірі 860 741 (вісімсот шістдесят тисяч сімсот сорок одну) грн 52 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 911 (дванадцять тисяч дев`ятсот одинадцять) грн. 12 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.08.2021.

Суддя М.Є.Літвінова