Ухвала суду № 9887172, 08.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2010 р. м. КиївК-1270/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Брайка

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засіданняГорбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 08.06.2010 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеси та Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007

у справі№22а-2343/07

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго»

ДоДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеси

Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

проскасування рішень, визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Одеської області від 02.07.2007 в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007 у справі №22а-2343/07 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою:

- скасовано рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Одеси № 314-15-01/00131713 від 13.04.2000 р. та рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Одеси № 522-15-01/00131713 від 20.04.2000 р.;

- визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Одеси, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Приморському районі міста Одеси, по стягненню у безспірному порядку з ВАТ "Одесаобленерго" до Державного бюджету України за інкасовим дорученням (розпорядженням) №271 від 18.04.2000 р. податку на додану вартість в розмірі 3 881 326,00 грн., за інкасовим дорученням (розпорядженням) № 272 від 18.04.2000 р. пені в розмірі 1 217 375,00 грн., за інкасовим дорученням № 282 від 20.04.2000 р. податку на додану вартість в розмірі 1 172 857,00 грн.

- визнано такими, що не підлягають виконанню інкасове доручення (розпорядження) Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Одеси № 271 від 18.04.2000 р. на З 881 326,00 грн., інкасове доручення (розпорядження) Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Одеси № 272 від 18.04.2000 р. на 1 217 375,00 грн., інкасове доручення Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Одеси № 282 від 20.04.2000 р. на 1 172 857,00 грн.

- зобов'язано СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі зарахувати в рахунок майбутніх платежів ВАТ "Одесаобленерго" з податку на додану вартість: 3881326,00 грн., які надмірно стягнені у безспірному порядку з ВАТ "Одесаобленерго" до Державного бюджету України за інкасовим дорученням (розпорядженням) №271 від 18.04.2000 р., відобразивши переплату в сумі 3881326,00 грн. на особовому рахунку платника податку ВАТ "Одесаобленерго"; 1172857,00 грн., які надмірно стягнені у безспірному порядку з ВАТ "Одесаобленерго" до Державного бюджету України за інкасовим дорученням (розпорядженням) №282 від 20.04.2000, відобразивши переплату в сумі 1172857,00 грн. на особовому рахунку платника податку ВАТ "Одесаобленерго"; 1217375,00 грн., які надмірно стягнені у безспірному порядку з ВАТ "Одесаобленерго" до Державного бюджету України за інкасовим дорученням (розпорядженням) №272 від 18.04.2000, відобразивши переплату в сумі 1217375,00грн. на особовому рахунку платника податку ВАТ "Одесаобленерго".

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеси та Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в яких просить його скасувати та залишити в силі постанову господарського суду Одеської області від 02.07.2007.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами аудиторського висновку позивач направив до ДПІ Центрального району м. Одеси листи № 03/08-295 від 30.03.2000 та № 03/08-333 від 19.04.2000, якими просив вважати донарахованими за період 1999 року податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5253371,03 грн. та пені в сумі 1217375,89 грн.

Донараховані суми 5253371,03 грн. включені в податкову декларацію за березень 2000 року № 4919 від 20.04.04, однак до її подання до ДПІ Центрального району стягнуто з рахунків компанії податок та пені на загальну суму 6271558, 00 грн. в тому числі 1172857,00 грн. і 3881326,00 грн. (податок) та 1217375,00 грн. (пені) в безспірному порядку ДПІ Центрального району м. Одеси інкасовими дорученнями №262 від 20.04.2000, № 271 від 18.04.2000, № 272 від 18.04.2000.

Тобто, безспірно стягнуті суми донарахувань податку та пені були стягнуті з позивача ДПІ Центрального району до подання податкової декларації за березень 2000 року, проте після стягнення були відображені в ній.

Згідно акту № 1997/23-1/121 від 23.06.2000 про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового і валютного законодавства у 1999 році, ДПІ Центрального району м. Одеси встановлено правильність самостійного нарахування податку на додану вартість в сумі 1441, 0 тис. грн. та 3481 тис. грн. по операціям з розрахунками за спожиту електроенергію векселями та відповідність такого донарахування ст. 12 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07.08.1998 № 857/98.

Зауважень ДПІ Центрального району м. Одеси стосовно невідображення позивачем в податкових деклараціях або несплати після донарахування сум, в наданому акті перевірки не зазначено.

Про наявність інших обставин, що зумовили безспірне стягнення у квітні 2000 року з позивача спірних сум податку на додану вартість та пені в матеріалах справи не вбачається.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вніс зміни до податкової декларації за березень 2000 року, відобразивши в ній коригування сум ПДВ у розмірі 3483333,33 грн. та крім цього повідомив ДПІ у Центральному районі про донарахування за результатами аудиторської перевірки ПДВ на загальну суму 5255687,42 грн. і пені у сумі 1217375 грн. за невчасну сплату ПДВ. Судом, з посиланням на положення п.5.1. ст. 5 , ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 12.12.2000 встановлено, що оскільки сума податкового зобов'язання самостійно визначена платником у податковій декларації, не була сплачена їм у строки, встановлені Законом, та позивач не скористався правом виправлення показників податкової декларації, ДПІ у Центральному районі правомірно прийняло рішення про стягнення платежів у безспірному порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що у зв'язку з самостійним узгодженням податкових зобов'язань в декларації у бік збільшення, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача про недійсність оскаржуваних рішень керівника ДПІ Центрального району з підстав того, що здійснене донарахування податку на додану вартість по операціям по погашенню векселів, виданих в рахунок погашення боргів 1999 рік за електроенергію не обкладаються податком, оскільки для операцій з постачання електроенергії до 01.01.2000 встановлена «0»ставка податку і вказані операції не можуть вважатися товарообмінними. Також судом другої інстанції зазначено, що повернення зайво (помилково) сплачених до бюджету сум по чинному на той час законодавству (Інструкція Мінфіну №84 від 02.11.2993) повинна була проводитись на підставі заяви платника податку до ДПІ, на підставі якої ДПІ повинна була прийняти відповідне рішення та відобразити переплату в особовому рахунку платника.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками Одеського апеляційного адміністративного суду щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

В силу ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно п.11.6 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (чинного на момент спірних правовідносин), до 1 січня 2000 року діють положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з поставки електроенергії.

У відповідності до ст.ст. 7, 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" (чинного на момент спірних правовідносин), 16 березня 2000 року аудиторсько-консалтинговою фірмою "Одеса" проведений аудит та виданий аудиторський висновок про стан і достовірність бухгалтерського і податкового обліку і фінансової звітності ВАТ "Одесаобленерго" за період із 01.01.1999 по 01.01.2000, яким встановлено недонарахування позивачем 20% ставки ПДВ по операціям 1999 року з продажу електроенергії, оплата за яку здійснювалась векселями у формі заліку взаємних однорідних вимог, з огляду на те, що за ст. 12 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" №857/98 від 07.08.1998, бартерні операції продажу товарів, оподатковуваних по "0" ставці обкладаються податком на додану вартість.

За ст. 29 Закону України "Про аудиторську діяльність" № 3125-ХИ від 22.04.1993, господарюючі суб'єкти, зазначені у ст. 10 цього Закону подають аудиторський висновок до відповідної податкової інспекції.

Підпунктом 4 та 6 Декрету Кабінету Міністрів України № 8-93 від 21.01.1993 встановлено, що недоїмкою визначаються невнесені, після закінчення встановлених строків сплати, відповідні платежі, які стягуються за весь час ухилення від сплати у безспірному порядку за розпорядженням державних податкових органів.

Підпунктом 23 "Інструкції про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України" №8-93 від 21.01.1993, затверджений спільним наказом Міністерства фінансів України та ДПА України № 84від 02.11.1993 передбачає, що суми недоїмки за платежами стягуються у безспірному порядку за розпорядженням відповідно до рішення органів державної податкової служби, типова форма якого є додатком № 3 до дійсної інструкції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що рішення керівника ДПІ Центрального району м. Одеси № 522-15-01/00131713 від 20.04.2000 і № 314-15-01/00131713 від 13.04.2000, які зазначені в інкасових дорученнях (розпорядженнях) № 262 від 20.04.2000. № 271 та № 272 від 18.04.2000 як підстава для безспірного стягнення сум за п.6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 8-93, в матеріалах справи відсутні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ДПІ Приморского району та СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, доказів того, що рішення керівника ДПІ Центрального району про безспірне стягнення сум пені і податку, згідно п.6. Декрету КМУ № 8-93 від 21.01.1993 р. «Про стягнення не внесених у строк податкових і неподаткових платежів»та Інструкції про особливості застосування декрету КМУ від 21.01.93 р. № 8-93, затверджена спільним наказом Мінфіну України та ДПА України № 84 від 02.11.1993, не надано, про наявність інших підстав для безспірного списання зазначених сум не доведено.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що даний спір стосується повернення помилково сплачених до бюджету сум, з огляду на невиконання цього відповідачами (ДПІ Центрального району, правонаступником якого є ДПІ Приморського району м. Одеси) в порядку, що діяв на момент виникнення спору, тобто березень-липень 2000 року.

Також судова колегія наголошує на тому, що дії п.5.1 ст. 5 Закону України №2181 не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки останній набрав чинності 21.12.2000, а отже на час безспірного стягнення та подання декларації за березень 2000 року не міг бути застосований сторонами; процедуру та наслідки узгодження податкового зобов'язання платником та виправлення самостійно виявлених помилок в декларації на той час не регулював.

Питання нарахування та порядку справляння податків в спірний період регулювалось Декретом КМУ № 8-93 від 21.01.93 «Про стягнення не внесених у строк податкових і неподаткових платежів»та Інструкцією про особливості застосування декрету КМУ від 21.01.93 № 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податкових і неподаткових платежів», затверджена спільним наказом Мінфіну України та ДПА України № 84 від 02.11.93 р., зареєстрованої в Мін'юсті за № 169 від 15.11.93 р.

Питання визначення податкових зобов'язань, видів операцій що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, випадки звільнення від оподаткування та застосування нульової ставки податку законодавчо встановлено Законом України "Про податок на додану вартість " №168-ВР від 03.04.1997 р.

Як встановлено судом другої інстанції та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, ВАТ "Одесаобленерго" у відповідності до висновку аудитора, керуючись п.1.19 та п.1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 12 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні", в березні 2000 р. помилково нарахувало споживачам електроенергії, податок на додану вартість на операції по проведенню зарахування однорідних зустрічних вимог, які виникли по операціям щодо пред'явлення векселів до оплати (погашенню) на суму 5 253 371,03 грн. , з яких сума 5 054 183 грн. (З 881 326,00 грн. + 1 172 857,00 грн.) була стягнута в безспірному порядку ДПІ Центрального району м. Одеси.

Вказана сума податку була донарахована споживачам, понад ціну за електроенергію, продану у 1999 р. на яку видані векселя, у той час як згідно п.11.6 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" до 01.01.2000 р. до операцій з продажу електроенергії була встановлена нульова ставка податку.

В червні 2000 року всім споживачам, яким було нараховано податок на додану вартість в загальній сумі 3 483 333, 33 грн. та відображено це в особистих рахунках, ВАТ "Одесаобленерго" відсторнувало (відрахувало) ці суми на підставі листа № 03 /04 - 409 від 16.06.00 р. та направило до ДПІ Центрального району лист від 27.06.2000 р. за вих. № 03/08-450 з повідомленням про невірне донарахування податкових зобов'язань в сумі 3 483 333,33 грн. та відповідно нарахування пені в сумі 689 003,51 грн. та проханням зменшити нарахування пені на 689 003,51 грн. Також, в липні 2000 р. всім споживачам, яким було помилково нараховано податок на додану вартість в загальній сумі 1 441 004,35 грн. та відображено це в особистих рахунках, ВАТ "Одесаобленерго" відсторнувало (відрахувало) ці суми на підставі листа № 03 /04 - 451 від 20.07.00 р., а 21.07.2000 р. за вих. № 03/08-415 направлено до ДПІ Центрального району м. Одеси лист з повідомленням про невірне донарахування податкових зобов'язань в сумі 1441004,35грн. та відповідно нарахування пені в сумі 435611,91 грн. та проханням зменшити нарахування пені на 435611,91 грн.

В матеріалах справи відсутні докази про одержання позивачем сум донарахованого податку в розмірі 5054183 грн. в ціні за електроенергію на погашення якої видані векселя.

Отже, враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5054183 грн. та зобов'язання з пені в розмірі 1217375,00 грн. не існувало, відображено в декларації за березень 2000 року та справлено помилково, оскільки зазначена сума податку не була визначена, нарахована та одержана з дотриманням положень Закону України "Про податок на додану вартість".

Також судова колегія важчає обґрунтованими висновками апеляційного суду щодо операції між позивачем та його споживачами з взаємних погашень векселів, які, за висновком суду, не є бартерними, в розумінні п. 1.19 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Товари, відповідно до п.1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

З врахуванням зазначеного, адміністративний суд другої інстанції дійшов вірного висновку, що векселі, видані підприємствами (споживачами електроенергії) ВАТ «Одесаобленерго», в рахунок підтвердження та відстрочення виконання грошових зобов'язань по оплаті за електроенергію, не можна розглядати як товар.

У відповідності до ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселєдержателю).

Отже, при погашенні векселя передбачається зарахування грошей на рахунки продавця товару (робіт, послуг), що виключає визначення такої операції, як бартерна.

Відтак, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, у ВАТ "Одесаобленерго" не існувало податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5 054 183 грн. (З 881 326,00 грн. + 1 172 857,00 грн.) та не існувало зобов'язання з пені в розмірі 1 217 375,00 грн.

ВАТ "Одесаобленерго" допустило неправильне представлення в бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності відобразивши господарську операцію, яка обкладається податком на додану вартість за "0" ставкою, такою як операція, яка обкладається 20 відсотковою ставкою податку на додану вартість, внаслідок помилкового застосування положень п.1.19 та п.1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 12 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні", тобто вчинило помилку.

Як вбачається з матеріалів справи, фактами, які сприяли в спричиненні вказаної помилки, є рекомендації аудиторської фірми та роз'яснення ДПІ Центрального району.

Єдина процедура повернення коштів, сплачених до бюджету внаслідок неправильного обчислення або з порушенням встановленого порядку справляння податку, була передбачена ст. 10 Декрету КМУ № 8-93 від 21.01.93 та ст.ст. 38, 39 «Інструкції про особливості застосування декрету КМУ від 21.01.93 № 8-93»від 02.11.93.

Матеріали справи свідчать про те, що листи позивача за вих. № 03/08-450 від 27.06.2000 та вих. № 03/08-415 21.07.2000 у порушення ст. 10 Декрету КМУ № 8-93 від 21.01.93 та ст.ст. 38, 39 «Інструкції про особливості застосування декрету КМУ від 21.01.93 № 8-93»від 02.11.93 ДПІ Центрального району не розглянуто та не прийнято рішення про перегляд помилково справленого податку з можливістю зарахувати в рахунок майбутніх платежів помилково справлений (стягнутий) платіж.

Також необхідно звернути увагу на вірне зазначення апеляційним судом, що на час вчинення протиправних дій, що оскаржуються, ДПІ не мало інших повноважень, підстав та способу щодо безспірного списання коштів, ніж ті повноваження, підстави та способи, що були встановлені п.8 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», п.6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. №8-93, П.11, п.23 "Інструкції про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. №8-93", яка затверджена наказом Мінфіну та ДПА України № 84 від 02.11.1993 р., п. 145 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", яка затверджена Постановою Національного банку України № 204 від 02.08.1996 р., вимоги яких ДПІ Центрального району у м. Одесі під час стягнення спірних сум податку та пені не дотримані.

За таких обставин, висновки апеляційного суду щодо задоволення позову про зобов'язання СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі зарахувати в рахунок майбутніх платежів ВАТ "Одесаобленерго" помилкового сплачений податок на додану вартість в сумі 5054183 грн. (2 881 326,00 грн. + 1 172 857,00 грн.) та пені в розмірі 1 217 375,00 грн. зроблені у відповідності з наведеними нормами матеріального та процесуального права.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеси та Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007 у справі №22а-2343/07 слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеси та Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2007 у справі №22а-2343/07 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіА.І. Брайко

Г.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О. Рибченко