Постанова № 9886079, 12.04.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-233/10/1770

12 квітня 2010 року 19год. 15хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Яковчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Оксимчук А.О.,

відповідача: представник Оніщук В.П., третьої особи позивача: представник <Текст >третьої особи відповідача: представник <Текст >

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватне підприємство "Компанія будівельних матеріалів" <Список ><Позивач в особі >третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача <3-тя особа >

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача <3-тя особа >

про визнання протиправними рішення ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Компанія будівельних матеріалів" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2010 року № 0000072342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 23272,65 грн., в т. ч. за основним платежем 15515,1 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7757,55 грн. та № 0000062342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 29091,0 грн., у т.ч. за основним платежем 19394,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9697,0 грн.

В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що у посадових осіб ДПІ у м. Рівне відсутні підстави для зменшення валових витрат підприємства та податкового кредиту. Під час проведення перевірки посадовим особам ДПІ у м. Рівне було надано первинні документи, що підтверджують факт понесення витрат у відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР. Щодо порушення приписів пп.пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, то позивач зазначає, що під час перевірки було надано податкові накладні з доказами їх оплати на підтвердження всієї суми задекларованого податкового кредиту. Враховуючи наявність первинних документів, що підтверджують вчинення господарських операцій з ТОВ “Практик П”, позивач вважає, що у ДПІ у м. Рівне були відсутні підстави визнавати договори нікчемними.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав адміністративний позов з підстав викладених у позовній заяві та просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000072342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та № 0000062342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідач позов не визнав з підстав викладених в письмових запереченнях. Зокрема представник відповідача пояснив суду, що під час проведення перевірки було встановлено факт здійснення ПП "Компанія будівельних матеріалів" господарських операцій по придбанню товарів у ТОВ "Практик П". Ревізорам зі сторони позивача не було надано документів, що підтверджують транспортування товарів. Крім того, зазначає, що відповідно до акту перевірки ТОВ "Практик П" останній за місцезнаходженням відсутній, також зазначає, що у ТОВ "Практик П" відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Відповідно, ДПІ у м. Рівне стверджує про порушення ТОВ "Практик П" ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 665, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому є нікчемними в силу ст.ст. 203, 205, 206, 207, 208, 215, 228 Цивільного кодексу України. Враховуючи нікчемність договорів, ПП "Компанія будівельних матеріалів" неправомірно віднесла до валових витрат та, відповідно, до податкового кредиту суми, що були сплачені за такими правочинами, тобто на порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та пп.пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР. Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівне була проведена виїзна позапланова перевірка Приватного підприємства "Компанія будівельних матеріалів" з питань дотримання податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ "Практик П" (код ЄДРПОУ 35497766) за квітень, травень, червень, липень 2008р. За результатами перевірки був складений акт №1741/23-100/32881064 від 29.12.09р.

За наслідками наведеного вище акту перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 0000072342/0 від 14.01.2010 р. з податку на додану вартість на загальну суму 23272,65 грн., в т. ч. за основним платежем 15515,1 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7757,55 грн. та № 0000062342/0 від 14.01.2010 р. з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 29091,0 грн., у т.ч. за основним платежем 19394,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9697,0 грн.

Як вбачається з матеріалів справи. ПП "Компанія будівельних матеріалів" проводило взаєморозрахунки із ТОВ "Практик П", на предмет купівлі в останнього будівельних матеріалів (підвісні стелі, профілі, пристінні кути) на загальну суму 93090,59 грн. (з ПДВ).

Як свідчать обставини справи, позивачем та ТОВ "Практик П" існували договірні відносини про те, що одна сторона-продавець (ТОВ "Практик П") передає товар (будівельні матеріали) у власність другій стороні-покупцеві (ПП "Компанія будівельних матеріалів"), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Зокрема, про останнє свідчать рахунки-фактури та відповідні видаткові накладні (на підставі яких покупець - ПП "Компанія будівельних матеріалів" отримав товар від продавця-ТОВ "Практик П"), а саме: рахунки фактури №СФ-110 від 09.07.2008р., № СФ-71/85 від 05.06.2008р., № СФ-71/64 від 07.05.2008р.; № СФ-71/20 від 01.04.2008р.видаткові накладні: № РН-871 від 09.07.2008р. на суму 33339,59 грн., № РН-805 від 05.06.2008р. на суму 22370,40 грн., № РН-788 від 07.05.2008р. на суму 19837,80 грн., № РН-733 від 01.04.2008р. на суму 17542,80 грн. На вимогу ПП "Компанія будівельних матеріалів" постачальником (ТОВ "Практик П") було виписано відповідні податкові накладні: №6297 від 09.07.2008р.; №6226 від 05.06.2008р.; №6202 від 07.05.2008р.; №6163 від 01.04.2008р.

Відповідно, за отримані від постачальника товар ПП "Компанія будівельних матеріалів" перерахувала на розрахунковий рахунок грошові кошти наступними платіжними дорученнями: №427 від 31.07.2008р. на суму 33339,59 грн.; №328 від 25.06.2008р. на суму 22370,40 грн.; №281 від 29.05.2008р. на суму 19837,80 грн.; №208 від 22.04.2008р. на суму 17542,80 грн. Витрати на транспортування здійснювались за рахунок постачальника. Крім того, наведені вище господарські операції у бухгалтерському обліку позивача (що не заперечується відповідачем) відображені наступними бухгалтерськими записами: Дт-281 "Товари" Кт-631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками"; Дт-641 "Податковий кредит" Кт-631 " Розрахунки з вітчизняними постачальниками ".

В подальшому, отриманий від ТОВ "Практик П" товар був реалізований позивачем іншим контрагентам ПП "Компанія будівельних матеріалів", що підтверджується первинними документами обліку.

По факту придбання товарів позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит.

Статті 6 та 19 Конституції України встановлюють, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. А частина 1 статті 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 04.12.1990 р. зазначає, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Під господарською діяльністю, у відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи будівельні матеріали (підвісні стелі, профілі, пристінні кути), що придбавалися ПП "Компанія будівельних матеріалів" у ТОВ "Практик П" в наступному реалізовувалися іншим субєктам підприємницької діяльності з націнкою, що мало наслідком отриманням прибутку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Практик П" позивачем здійснено в рамках господарської діяльності.

Як вбачається з акту перевірки доходи отримані ПП "Компанія будівельних матеріалів" від продажу товарно-матеріальних цінностей включалися до складу валового доходу в декларації з податку на прибуток підприємств та податкових зобовязань по податку на додану вартість. Фактів заниження під час проведення документальної перевірки ДПІ у м. Рівне виявлено не було.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -- безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 167/97 -ВР податковим кредитом є сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, яка визначена згідно з цим законом.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 167/97 -ВР (у редакції, що діяла на дату віднесення ПП "Компанія будівельних матеріалів" податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 26803,77 грн.) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В підпункті 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного вище Закону України «Про податок на додану вартість» вказується, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпункт 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до наведених вище норм матеріального права та відповідно до договору купівлі-продажу, що був укладений між позивачем та ТОВ "Практик П", останнім були виписані наступні податкові накладні, а саме: №6297 від 09.07.2008р.; №6226 від 05.06.2008р.; №6202 від 07.05.2008р.; №6163 від 01.04.2008р. Право на виписування податкових накладних ТОВ "Практик П" підтверджувалося свідоцтвом платника податку на додану вартість №100075383 від 06.11.2007р. Згідно п. 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 167/97 -ВР реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання. Станом на момент здійснення господарських операцій (з 01.04.2008р. по 31.07.2008р.) ТОВ "Практик П" був належним чином зареєстрованим як платник податку на додану вартість. Його реєстрація як платника зазначеного вище податку припинилася лише 14.08.2009р. (згідно відомостей з Реєстру анульованих свідоцтв платників ПДВ, що розміщені на офіційному сайті ДПА України).

Таким чином, судом встановлено, що податкові накладні складені відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №167/97-ВР та наказу ДПА України №165 „Про затвердження податкової накладної” (зі змінами і доповненнями), та внесені в реєстр отриманих податкових накладних і включені у податкову звітність. На момент складання податкових накладних ТОВ "Практик П", ПП "Компанія будівельних матеріалів" були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку як платники ПДВ, що вказує на правомірність видачі останніми податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується податковим органом в акті перевірки витрати та податковий кредит сформовані ПП "Компанія будівельних матеріалів" по господарських операціях вчинених з ТОВ "Практик П" підтверджуються накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями. Зі сторони ДПІ у м. Рівне відсутні будь-які зауваження щодо оформлення вищезазначених документів.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України підставою для звільнення від доказування може бути вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд відхиляє покликання відповідача стосовно фіктивності створення ТОВ "Практик П" та його фіктивної діяльності з огляду на наступне. Відповідач в акті перевірки позивача не наводить жодних доказів (встановлених юридичних фактів) того, чи мало місце таке діяння ТОВ "Практик П" та чи дійсно воно вчинене цією особою. Суд вважає, що акт перевірки ТОВ "Практик П" не встановлює, жодних юридично значимих фактів для ствердження про безтоварність господарських операцій та про нікчемність відповідних договорів.

Крім того, відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, відповідальність за ненадання в ході перевірки саме ТОВ "Практик П" документів, що підтверджують його ж господарську діяльність, розрахунки та реалізацію. а також недекларування відповідних зобов'язань та їх несплату покладається на особу порушника, тобто ТОВ "Практик П".

За таких обставин суд приходить до висновку, що господарські операції вчинені ПП "Компанія будівельних матеріалів" з ТОВ "Практик П" підтверджуються належними чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку і підстав для їх неврахування при проведенні перевірки у податкового органу не було.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” від 15 травня 2003 року № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент продажу будівельних матеріалів ТОВ "Практик П" знаходилося в єдиному державному реєстрі та перебували на обліку у податковому органу, було належним чином зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України “Про систему оподаткування” №1251-ХІІ від 25.06.1991р. норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР та Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР для платника податків не передбачено обовязку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, у тому числі щодо його зміни місцезнаходження, кількості працівників та виробничих потужностей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У ст.203 Цивільного кодексу України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такі вимоги, згідно ч.1-5 ст.203 полягають, зокрема, у наступному:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ч. 1 ст. 18 “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” від 15 травня 2003 року № 755-IV Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” від 15 травня 2003 року № 755-IV Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На момент вчинення господарських операцій ПП "Компанія будівельних матеріалів" з ТОВ "Практик П" та, крім того, на сьогоднішній день останній був зареєстрований як суб'єкт господарювання, відомості про нього містилися в Єдиному державному реєстрі, про що свідчить довідка №049490 з ЄДР від 21.01.2009р., як наслідок може бути використанні позивачем в даному спорі як достовірні і такі, що не підлягають сумніву.

Не дає підстави стверджувати про нікчемність правочинів і відсутність товарно-транспортних накладних. Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 товарно-транспортна накладна є єдиним документом для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт.

Основне призначення даного документа, забезпечення документального підтвердження факту надання транспортних та експедиційних послуг. Враховуючи той факт, що транспортування здійснювалося власним транспортом позивача відсутність ТТН може мати вплив лише на формування валових витрат понесених при транспортування сільськогосподарської техніки та запчастин. Відсутність даного документу не дає підстави стверджувати про відсутність господарського операції по придбанню товарів в цілому.

Відсутність, адміністративно-господарських потужностей та персоналу у ТОВ "Практик П" на думку суду не дає підстави податковому органу стверджувати про факт неможливості виконання господарських операцій. Цивільний кодекс України передбачає можливість здійснення торгівлі по договорах комісії, доручення тощо в результаті мінімізуються адміністративні, виробничі, трудові ресурси необхідні для здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає висновки ДПІ у м. Рівне про нікчемність договорів ПП "Компанія будівельних матеріалів" з ТОВ "Практик П" безпідставними, необґрунтованими та надуманими.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного вище, ДПІ у м. Рівне не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.01.2010 року № 0000072342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 23272,65 грн., в т. ч. за основним платежем 15515,1 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7757,55 грн. та № 0000062342/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 29091,0 грн., у т.ч. за основним платежем 19394,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9697,0 грн., в той час як ПП "Компанія будівельних матеріалів" спростовано належними та допустимими доказами підстави їх прийняття.

На підставі Цивільного кодексу України, Законів України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року за № 996-XIV, «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР та «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року за № 168/97-ВР, безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані у судовому засіданні податкові повідомлення-рішення від 14.01.2010 року № 0000072342/0 та № 0000062342/0 підлягають визнанню протиправними та скасуванню повністю.

Керуючись статтями <Текст >, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне №0000072342/0 від 14 січня 2010 року, №0000062342/0 від 14 січня 2010 року

Присудити на користь позивача Приватного підприємства "Компанія будівельних матеріалів" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя <Підпис >Жуковська Л.А.