Рішення № 98836392, 06.08.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4866/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України ( вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), в якому позивач просить: - визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 17.02.2021 року №38-21; - зобов`язати ДМС України повторно розглянути його заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дністровськ Молдавської ССР та є громадянином республіки Молдова про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 виданий ДП ЦДІР «Registru та громадянином Російської Федерації, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 виданий ФМС 78039 19.12.2013 року.

Позивач вказує, що з 2013 року він постійно проживав у Російській Федерації у м. Санкт – Петербург, а у 2014 році активно підтримував Україну, революцію гідності та осуджував дії Російської Федерації відносно окупації Криму та дій на Донбасі, через що з боку влади Росії на нього неодноразово здійснювався тиск, постійно виникали конфлікти із застосуванням психологічного тиску через політичну ознаку, у зв`язку з чим він змушений шукати захисту в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали у нього обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я.

Також позивач зазначив, що перебуваючи в Україні, 05.02.2019 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , та у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 .

07.05.2019 року він отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 .

Під час перебування в Україні від друзів із Російської Федерації він отримав повідомлення, що за адресою його мешкання, регулярно приходять співробітники поліції, які цікавляться тим, де він перебуває, коли повернусь та чи проводжу яку небудь екстремістку діяльність у підтримку України.

Позивач звернувся за захистом в України та 07.05.2021 отримав довідку «Про звернення за захистом в Україні» №011352.

22.03.2021 року він отримав повідомлення про відмову визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №350 від 05.03.2021 року, прийнятого на підставі рішення ДМС України від від 17.02.2021 року №38-21.

Позивач не погоджується з вказаним рішенням ДМС, вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з того, що воно прийнято ДМСУ без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим, він вимушений звернутись до суду із позовом.

Позивач важає, що законодавство щодо біженців та осіб, які потребують додаткового захисту свідчить про те, що при розгляді таких враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб' єктивної та об' єктивної сторін. Суб' єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.

Позивач вважає, що у нього є об`єктивні підстави побоювань за своє життя та здоров`я з політичних мотивів та просив задовольнити позовні вимоги.

Позов надійшов до суду 30.03.2021 року. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2021 року справа надійшла в провадження судді Кравченко М.М.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021 року справа надійшла в провадження судді Катаєвої Е.В.

Ухвалою від 07.04.2021 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху, надано строк для усунення недоліків. Ухвалою суду від 05.05.2021 року продовжено строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 07.06.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувані докази по справі.

09.06.2021 року до суду надійшов лист Одеської обласної прокуратури, що відносно позивача вирішується питання про екстрадицію, проте остаточно екстрадиційна перевірка не може бути закінчена у разі звернення особи із заявою визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до остаточного розгляду заяви у тому числі у судовому порядку.

Відповідач до суду подав відзив на позов, в якому просив вімовити у задоволенні позову та зазначив, що позивач має подвійне громадянство (Молдови та Російської Федерації), що не оспорюється сторонами.

Представник відповідача стверджує, що рішення ДМС України прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. І ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Представник звертає увагу на те, що в своєму адміністративному позові ОСОБА_1 не зазначає жодних причин, що унеможливлюють його повернення до країни громадянського походження.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що причиною виїзду з країни громадянського походження є небажання стати об`єктом кримінального переслідування на території РФ та бажання легалізувати перебування в Україні.

Під час перевірки було встановлено, що 04.12.2019 при спробі в`їзду в Україну з території Республіки Молдова (ПП «Градениці») позивача затримано співробітниками Держприкордонслужби України через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу з метою арешту та подальшої екстрадиції до РФ за скоєння злочину, передбаченого ч. 4 ст. 159 КК РФ (шахрайство у великих розмірах).

Незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 18.05.2020, тобто більш ніж через 5 місяців після потрапляння на територію України та лише після затримання співробітниками Держприкордонслужби України 04.12.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1: "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів пов`язаних щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні", варто враховувати, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З огляду на вищезазначене був зроблений висновок, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ДМС не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування.

Таким чином, звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обумовлене лише бажанням уникнути кримінальної відповідальності в однієї з країн своєї громадянської належності (РФ) за інкримінований злочин неполітичного характеру (шахрайство). Ймовірне порушення позивачем російського законодавства та пов`язане з цим кримінальне переслідування не має відношення до визначення терміну «переслідування» відповідно до ознак, передбачених Конвенцією про статус біженця 1951 року, Протоколом до неї та Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також представник відповідача зазначив, що екстрадиція (рішення про видачу особи) сама по собі не становить порушення Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших ратифікованих Україною нормативно- правових актів. Разом із тим, запит про видачу позивача російською стороною не має на меті переслідування особи за ознаками раси, віросповідання, національності або політичних переконань. Стосовно нього не можуть бути застосовані тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження або покарання, особі гарантовано право на відповідний юридичний захист тощо.

Таким чином, надані елементи щодо ймовірного вербування позивача на території РФ для участі в збройному конфлікті на Сході України, а також обставина ймовірності проходження ним строкової служби на території РФ не приймаються ДМС та вважаються неправдоподібним.

Щодо кримінального переслідування позивача на території РФ представник відповідача зазначив, що в ході опитування позивача ним не заперечується наявність в нього кримінального переслідування на території РФ. За рекомендацією адвоката звернувся за міжнародним захистом з метою затягування процедури екстрадиції (арк. 2 співбесіди від 16.12.2020); позивач чітко вказує на бажання легалізуватися в України, в тому числі шляхом звернення за міжнародним захистом (арк. 2 співбесіди від 21.12.2020).

У сукупності вищевказані обставини об`єктивно вказують на наміри особи уникнути процедуру екстрадиції в РФ позивача для притягнення до відповідальності за скоєння злочинів неполітичного характеру.

В свою чергу, доведення провини чи встановлення істини за інкримінованою йому кримінальною справою виходить за межі повноважень ДМС, в даному випадку приймаючи до уваги відсутність остаточних вироків судових інстанцій. В той же час, необхідно врахувати, що звернення із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ДМС відбулось після початку відповідної екстрадиційної перевірки, розпочатої органами прокуратури України через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу.

Відповідно до пунктів 56, 59 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються визначення статусу біженця), переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями.

Отже, елемент наявності кримінального переслідування позивача на території РФ підтверджений поясненнями особи та наявними доказами, зокрема обставиною перебування особи у міжнародному розшуку каналами Інтерполу. Разом із тим, вказане кримінальне переслідування не має відношення до конвенційних ознак визначення статусу біженця або вважатися таким, що може створювати наслідки у вигляді застосування до заявника серйозної шкоди у разі повернення до РФ у вигляді смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність.

Перевіркою заяви позивача було встановлено, що під час проживання в країнах своєї громадянської належності (Республіці Молдова та Російській Федерації) позивач не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч.І статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також в нього відсутні обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення до вищевказаних країн.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши заяви по суті, надані учасниками справи докази, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився, ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дністровськ Молдавської ССР (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ), є громадянином республіки Молдова (паспорт про що свідчить паспорт т серії НОМЕР_1 виданий ДП ЦДІР «Registru) та громадянином Російської Федерації (паспорт № НОМЕР_2 виданий ФМС 78039 19.12.2013 року).

Позивач звернувся за захистом до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 06.05.2020 року, в якій зазначив, що він з 2009 року мешкав та працював в РФ спочатку у м. Санкт – Петербург, з 2014 року у м. Москва. Вернувся у Молдову у червні 2016 року у зв`язку з тиском на нього щодо призиву до збройних сил та участі у бойових діях на стороні не визнанихЛНР та ДНР.

З 2016 року неоднаразово перетинав кордон з Україною, де займався ремонтними роботами. Перебуваючи в Україні, 05.02.2019 року уклав шлюб з ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 видане Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області). Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 . Позивач отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 .

Позивач вважаючи сфабрикованою відносно нього кримінальну справу в Росії просив предоставить йому захист.

За результатами розгляду заяви та особової справи заявника, Управління підготовило 15.01.2021 року Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якій затверджений заступником начальника ГУ ДМС, яким рекомендовано ДМСУ відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі яка не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"

Рішенням ДМС України №38-21 від 17.02.2021 року, з посиланням на пункти 1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні позивачу відмовлено.

22.03.2021 року позивач отримав повідомлення від 05.03.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновок, на підставі якого прийнятй наказ ДМСУ, обґрунтований тим, що клопотання позивача не містить умов, передбачених п. 1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства «підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань як на території Республіки Молдова, так і на території Російської Федерації.

Також, відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. З, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. З Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч.І статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країнах його громадянської належності (Республіка Молдова/Російська Федерація) через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Проведеним аналізом особової справи можливо встановити відсутність інформації щодо причетності особи до вчинення злочину проти миру або особою тяжкого злочину вчиненні дій, які суперечать меті та принципам ООН тощо. Заявник також не був визнаний біженцем в іншій країні.

Згідно з висновком враховані розбіжності з поясненнях позивача, час його звернення за захистом та мотиви такого звернення.

Листом Одеської обласної прокуратури від 26.08.2020 №14-10185-19 на адресу Головного управління направлені матеріали щодо екстрадиції (видачі) особи до РФ (на 92 арк.), відповідно до яких встановлюється, що у період з і3.12.2015 по 02.06.2016 шукач захисту у складі злочинного угрупування здійснив шахрайські дії по відношенню до інших осіб, із заподіянням шкоди на загальну суму 4 338450 російських рублів, тим самим вчинивши злочин, передбачений ч. 4 ст. 159 КК РФ (шахрайство у великих розмірах), перебуває у міжнародному розшку каналами Інтерполу з 02.12.2019 року (червона картка №2019/124390).

Згідно з Висновком особа не підпадає під критерії виключення у відповідності до Конвенції та Протоколу де неї про статус біженців та чинного національного законодавства.

Суд, вважає, що висновок, який став підставою для прийняття рішення, що оспорює позивач, є такими, що складений у відповідності до розділу VІ Правил: за результатом оцінки комплексного та системного вивчення документів, наявних в особових справах позивачів, та перевірки фактів, повідомлених позивачами. У висновках зроблено посилання на використану інформацію про країну походження позивачів, та її співвідношення із змістом заяв та відомостями, отриманими під час співбесіди із позивачами.

Відповідач Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.09.2014 року №360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Перевіряючи законність рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з`ясувати, чи має позивач суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно з абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу особи, яка потребують додаткового захисту.

Згідно частини 5 статті 10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Критерій “побоювання стати жертвою переслідувань” складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи “побоювання”. “Побоювання” є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає відповідного статусу має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Проте, позивачем не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності, фактів існування загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Посилання позивача на запропонування йому у 2016 році брати участь у діях на стороні на стороні ЛНР, ДНР не є правдободівними. Крім того, обґрунтованими є доводи представника відповідача, що позивач не звертався за міжнародним захистом до початку процедури його екстрадиції.

Згідно матеріалів особової справи та листа Одеської обласної прокуратури, якій надійшов до суду, процедура екстрадіційної перевірки почата за запитом Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу громадянина цієї держави для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.159 КК РФ.

Суд вважає обґрунтованими доводи Висновку відносно позивача, що переслідування за критеріями визначення статусу біженців слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Еемент наявності кримінального переслідування позивача на території РФ підтверджений поясненнями особи та наявними доказами, зокрема обставиною перебування особи у міжнародному розшуку каналами Інтерполу. Разом із тим, вказане кримінальне переслідування не має відношення до конвенційних ознак визначення статусу біженця або вважатися таким, що може створювати наслідки у вигляді застосування до заявника серйозної шкоди у разі повернення до РФ у вигляді смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність.

Згідно матеріалів особової справи перевіркою заяви позивача було встановлено, що під час проживання в країнах своєї громадянської належності (Республіці Молдова та Російській Федерації) позивач не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також в нього відсутні обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення до вищевказаних країн.

Суд вважає, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу.

При цьому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) у задоволенні адміністративного позову до Державної міграційної служби України (01001 м.Київ, вул. Володимирська,9. Код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення №38-21 від 17.02.2021 року про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.