Рішення № 98821376, 26.07.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.07.2021 Справа № 905/455/21 Господарський суду Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання (помічник судді) Нікішиній Ю.О., розглянувши у судовому засіданні справу

за позовом Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448)

до Приватного підприємства “Антон” (87503, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Київська, 31, код ЄДРПОУ 20392522 )

про стягнення коштів у розмірі 872806,95 грн; розірвання договору на

право тимчасового користування землею

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Предмет та підстави спору

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Маріупольської міської ради до Приватного підприємства “Антон” про розірвання договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на правах оренди) від 12.04.2001 укладеного між позивачем та відповідачем, який зареєстрований в Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 12.04.2001 №1491 та про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою розташованою за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул. Київська, 31, площею 1,75 га, кадастровий номер 1412336900:01:024%0511 у сумі 872806,95 грн.

Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем укладений договір на право тимчасового користування землею №1491 від 12.04.2001. В порушення вимог законодавства України та умов договору відповідач не вносив плату за користування земельною ділянкою, а саме орендну плату у зв`язку з чим в останнього за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 виникла заборгованість перед позивачем. З посиланням на систематичну несплату відповідачем оренди за користування земельною ділянкою на підставі пункт «д» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України. ст. 32 Закону України «Про оренду землі» позивач просить розірвати договір №1491 від 12.04.2001.

Заперечення учасників процесу

Відзив на позов

26.04.2021, через канцелярію суду, від відповідача надійшов відзив від 20.04.2021 на позовну заяву, у якому відповідач заперечував проти задоволення позову з огляду на те, що з моменту підписання договору та по теперішній час, відповідач вносить плату за спірну земельну ділянку у вигляді земельного податку у повному обсязі. На підтвердження таких доводів, відповідачем додано до матеріалів справи копії відповідних податкових декларацій разом з копіями платіжних доручень. За таких обставин, відповідач не вбачає підстав для стягнення заборгованості за плату за землю та відповідно розірвання договору.

Відповідач вказує, що умовами договору №1491 від 12.04.2001 не передбачено, що плата за землю визначена сторонами у вигляді орендної плати. Окрім того, станом на момент підписання спірного договору, діяла єдина форма договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджена постановою Кабінету Міністрів України, в якій повинно було окремо зазначено, що земельна ділянка передається на умовах оренди, проте, у спірному договорі таке визначення відсутнє. Усі умови спірного договору, на думку відповідача, свідчать про те, що між сторонами підписаний договір саме на право тимчасового користування землею. Відповідно до норм чинного, на момент підписання спірного договору, законодавства землекористувач повинен був сплачувати земельний податок, а орендарі сплачували орендну плату за землю. Тому, оскільки відповідач є саме землекористувачем за спірним договором, то відповідно у нього виникли зобов`язання сплачувати земельний податок, а не оренду плату. За умовами договору, починаючи з 2001 року і по сьогодні, щомісячно ПП «Антон» сплачує плату за спірну земельну ділянку у вигляді земельного податку до відповідного бюджету.

Відповідач посилається на те, що з моменту укладення договору між сторонами не виникало суперечностей щодо трактування умов договору і позивач приймав платежі у вигляді земельного податку, а не орендної плати без заперечень. В зазначений у позові період ПП «Антон» сплачено у повному обсязі плату за землю у вигляді земельного податку, у розмірі 1% від грошової оцінки землі, із застосуванням податкової пільги, передбаченої п.297.1, 297 Податкового Кодексу для юридичної особи - платника єдиного податку третьої групи.

Відповідь на відзив

11.05.2021, через канцелярію суду, від позивача надійшла відповідь на відзив від 07.05.2021 №5264/2021, у якій позивач заперечив проти доведеності відповідачем обставин, пов`язаних зі сплатою земельного податку, оскільки площа земельної ділянки зазначена в податкових декларація відрізняється від площі переданої в оренду земельної ділянки.

Щодо твердження відповідача про неможливість вважати спірний договір договором оренди, позивач зазначає, що статтею 8 Земельного кодекс України (в редакції 12.07.2000, чинної на момент надання земельної ділянки у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди) було встановлено, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, тощо. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів. Земля надається в оренду в короткострокове користування – до трьох років і довгострокове до п`ятдесяти років. З зазначеного позивач доходить висновку, що спірну земельну ділянку надано у довгострокове тимчасове користування строком на 50 років, що узгоджується з п 1.2 спірного договору.

На підставі викладеного позивач стверджує, що між сторонами укладено саме договір оренди землі. У зв`язку з чим спірні правовідносини неможливо ототожнювати з правом на пільгу у розумінні глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України, яка застосовується до суб`єктів господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування. Оскільки дія положень пп. 4 п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняє від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності саме в частині земельного податку, а не орендної плати.

Пояснення відповідача

25.05.2021, через канцелярію суду, від відповідача надійшли пояснення від 24.05.2021, б/н, якими останній заперечує проти твердження позивача стосовно того, що надані до відзиву декларації стосуються сплати земельного податку за іншою земельною ділянкою. В обґрунтування свої заперечень відповідач зазначає наступне.

Позовні вимоги стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 1412336900:01:024:0511, площею 1,750000га, переданої за договором про право тимчасового користування земельною ділянкою № 1491 від 12.04.20001

В декларації про сплату земельного податку зазначаються серія та номер документу за яким проводить сплата земельного податку - 491, який співпадає із номером у договорі про тимчасове користування земельною ділянкою.

Щодо невідповідності у декларації площі земельної ділянки, за якою сплачується податок із площею, зазначеною у договорі, відповідач зазначає, що площа у податковій декларації зазначається у меншому розмірі, що пов`язано із застосуванням податкової пільги, відповідно до якої ПП «Антон» сплачував податок за земельну ділянку пропорційну площі орендованих торгових місць.

Так, як вбачається з договору про тимчасове користування земельною ділянкою переданої за договором про право тимчасового користування № 1491 від 12.04.20001, у користуванні ПП «Антон» відповідно до умов договору перебуває в користуванні земельна ділянка площею 1,750000га.

Приватне підприємство «Антон» є платником єдиного податку третьої групи, у зв`язку із чим в зазначений у позові період невиконання умов договору, ПП «Антон» у повному обсязі сплачено зобов`язання за договором у вигляді земельного податку, у розмірі 1% від грошової оцінки землі, із застосуванням податкової пільги, передбаченої п.297.1, 297 Податкового Кодексу для юридичної особи - платника єдиного податку третьої групи.

З підстав наведеного, ПП «Антон» сплачував земельний податок за спірну земельну ділянку не за всю площу 1,750000 га, а із застосуванням податкової пільги, а саме тільки за частину земельної ділянки, торгові площі на яких передавалися ПП «Антон» в оренду.

У 2018 році площа земельної ділянки, що передавалася в оренду (займалася торговими місцями) складала 0,2500 га, у 2019 році - 0,2500га, у 2020 році - 0,300га. Зазначені обставини, на думку відповідача, підтверджується актом обстеження, який складався на початку відповідного податкового року, а також реєстром осіб із якими укладались договори про надання торгових місць. За наслідками розрахунку податку із застосуванням податкової пільги, у податкових органів щодо правильності розрахунку податку із застосуванням податкової пільги до ПП «Антон» вимог щодо нарахування податкового боргу не має.

Саме за наведених обставин, у податковій декларації зі сплати земельного податку за договором про право тимчасового користування землею № 1491 від 12.04.20001, ПП Антон, у графі «площа земельної ділянки» не відповідає площі зазначеній у договорі.

На підтвердження зазначених обставин, відповідач разом з поясненнями надав суду акти про встановлення меж відведення міст для здійснення підприємницької діяльності та реєстр осіб із якими укладались договори про надання торгових місць.

Також, відповідач посилається на те, що у користуванні ПП «Антон» знаходиться три земельні ділянки :

- кадастровий номер 1412336900:01:024:0511, площею 1,750000га, переданої за договором про право тимчасового користування землею № 1491 від 12.04.2001,

- кадастровий номер № 1412336900:01:027:0002, площею 0,2523 га

- кадастровий номер № 1412336900:01:024:0380 площею 0,0336 га

Земельні ділянки № 1412336900:01:027:0002, площею 0,2523 га №1412336900:01:024:0380 площею 0,0336 га знаходяться у користуванні ПП «Антон» на підставі договору оренди землі від 19 листопада 2007 року, у зв`язку із чим за зазначеними земельними ділянками сплачується не податок, а орендна плата.

За договором оренди від 19 листопада 2007 року ПП «Антон» сплачувало оренду плату за спірний період, а не земельний податок. За таких обставин, відповідач зазначає, що надані до відзиву декларації та платіжні доручення про сплату земельного податку не мають жодного відношення до земельних ділянок 1412336900:01:027:0002, площею 0,2523 га та №1412336900:01:024:0380 площею 0,0336 га, а стосуються ділянки за спірним договором.

Пояснення позивача

07.06.2021, через канцелярію суду, від позивача надійшла заява від 01.06.2021 №6329/2021, в якій останній не погоджується з твердженням відповідача про те, що ПП «Антон» є платником єдиного податку третьої групи у зв`язку з чим має право на податкову пільгу, передбачену підпунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України. В обґрунтування свої заперечень позивач зазначає наступне.

Позивач стверджує, що ПП «Антон» не є ні власником, ні постійним землекористувачем спірної земельної ділянки площею 1,750000 га з кадастровим номером 1412336900:01:024:0511, натомість, є орендарем за спірним договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 12.04.2001 № 1491. Тож, єдиною можливою формою внесення плати за землю для нього є орендна плата. За таких обставин, на думку позивача, посилання відповідача на наявність у нього пільги з плати за землю є невірним.

Пояснення відповідача

14.06.2021, через канцелярію суду, від відповідача надійшли письмові пояснення від 07.06.2020, б/н, в яких він зазначає, що є платником єдиного податку третьої групи, що підтверджується випискою з електронного кабінету платника податку, у який містяться відомості про те, що ПП «Антон» є платником податку третьої групи.

Відповідачем подано разом з поясненнями зведених розрахунків суми земельного податку, податкових декларацій зі сплати податку за період з 2001 року по 2017 рік включно (з 2018 по 2020 рік вже надавалися до відзиву), які подавались на підставі спірного договору.

Хід розгляду справи та процесуальні дії

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.03.2021 позовну заяву №2436/2021 від 05.03.2021 (вх. №5002/21 від 15.03.2021) прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.04.2021.

Ухвалою від 13.04.2021 постановлено відкласти підготовче засідання у справі №905/455/21 на 12.05.2021.

12.05.2021 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 25.05.2021.

Ухвалою суду від 25.05.2021 постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання у справі №905/455/21 на 22.06.2021.

Ухвалою суду від 22.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №905/455/21 до судового розгляду по суті на 26.07.2021.

Протокольною ухвалою суду від 26.07.2021 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 26.07.2021 про що сторін повідомлено під розпис.

Після перерви, представники сторін в судове засідання не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами

Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради народних депутатів від 15.05.1996 №141/1 Приватному підприємству «Антон» надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на 50 років земельну ділянку площею 1,75 га для побудови ринку у жилому районі « Восток - 1» по вулиці Київській, 31.

Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.02.2001 №70/2 внесені зміни до пункту 1 рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради народних депутатів від 15.05.1996 №141/1, викладено його в новій редакції : Надати у тимчасове користування терміном на 50 років земельну ділянку площею 1,75 га для будівництва ринку у житловому районі «Восток-1» на вул. Київській, 31, в Орджонікідзевському районі міста Приватному підприємства «Антон».

На виконання рішення від 21.02.2001 №70/2 між Маріупольською міською радою та Приватним підприємством «Антон» 12.04.2001 підписаний договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), який зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 12.04.2001 за №1491.

Відповідно до п. 1.1 договору, Маріупольська міська рада надає, а Приватне підприємство «Антон» приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1,75 га (кадастровий номер 1412336900:01:024:0511).

Земельна ділянка надається на умовах тимчасового користування строком на 50 років (з 21.02.2001) для будівництва ринку житловому районі «Восток-1» на вул. Київській, 31 в Орджонікідзевському районі міста (пункт 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачена плата за землю, яка вноситься землекористувачем щомісячно рівними частками з 01.01.2001 у розмірі 1% від грошової оцінки землі (код податку 13050100).

Пунктом 3 договору передбачено, що Маріупольська міська рада має право, зокрема стягувати плату за землю та в односторонньому порядку розірвати договір на право тимчасового користування у випадку невнесення плати за земельну ділянку більше двох місяців.

Прикінцевими положеннями договору визначено, що:

- договір набуває чинності з моменту його реєстрації;

- у випадках невиконання землекористувачем прийнятих зобов`язань договір може бути розірваний по ініціативі міської ради;

- за несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3% від суми недоїмки за кожен день прострочення.

В договорі оренди міститься план тимчасового землекористування земельної ділянки по вул. Київській, 31, між сторонами погоджені права Маріупольської міської ради та зобов`язання відповідача, умови щодо продовження строку користування.

Судом встановлено, що договір від 12.04.2001 підписаний представниками сторін в простій письмовій формі та зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 12.04.2001 за №1491.

Сторонами не заперечується факт передачі земельної ділянки за кадастровим номером 1412336900:01:024:0511 на виконання умов договору ПП «Антон». Разом з тим, акту приймання-передачі земельної ділянки, до матеріалів справи не надали.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером 1412336900:01:024:0511 площею 1,75 га, Приватне підприємство «Антон» зазначене як користувач земельної ділянки.

Рішенням Маріупольської міської ради від 15.12.2009 №5/38-6108 затверджені матеріали нормативної грошової оцінки земель м. Маріуполя. Відповідно додатком до рішення встановлено середньозважений коефіцієнт у Орджонікідзевському районі м. Маріуполь в значенні 1,48 км2 та базову вартість 1 м2 земельної ділянки на рівні 125,20 грн.

Рішенням Маріупольської міської ради від 11.02.2010 №5/40-6281 призупинено дія рішення Маріупольської міської ради від 15.12.2009 №5/38-6108 до 31.12.2010.

Рішенням Маріупольської міської ради від 19.10.2010 №5/46-7084 продовжено строк призупинення дії рішення Маріупольської міської ради від 15.12.2009 №5/38-6108 до 31.12.2011.

Рішенням Маріупольської міської ради від 25.02.2011 №6/5-327 скасовано рішення Маріупольської міської ради від 19.10.2010 №5/46-7084.

Рішенням Маріупольської міської ради від 13.07.2018 №7/32-2922 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Маріуполь та визнано такими, що втратили чинність, рішення Маріупольської міської ради від 15.12.2009 №5/38-6108, від 11.02.2010 №5/40-6281, від 19.10.2010 №5/46-7084, 25.02.2011 №6/5-327.

На запит Маріупольської міської ради ГУ Держгеокадастру у Донецькій області листом від 06.01.2021 №5/105/21 надало інформацію відповідно до якої нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 1412336900:01:024:0511 площею 1,75 га станом на 01.01.2018 по 16.07.2018 складала 22 491 565, 48 грн, з 17.07.2018 до кінця 2018 – 33 737 346, 72 грн, станом на 01.01.2019 – 35 085 311, 78 грн, з 13.03.2019 по 06.01.2021 – 29 237 759, 82 грн.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Маріуполь №917, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 1412336900:01:024:0511 становить 29237759,82 грн.

За таких обставин, виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки, позивач нараховує орендну плату за договором на загальну суму 872806,95 грн з січня 2018 по грудень 2020 виходячи із ставки погодженої в договорі на рівні 1% від грошової оцінки.

Як встановлено судом вище, підставою позову слугувало саме не виконання відповідачем зобов`язань з орендної плати у розмірі 1% від грошової оцінки. На питання суду, з якого періоду відповідач не сплачує орендну плату, позивач повідомив суд, що відповідач ніколи не платив орендну плату. Проте, з урахуванням строків позовної давності, позивач заявляє до стягнення заборгованість за останні 3 роки та відповідно у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати позивач просить розірвати договір.

Разом з тим, відповідач заперечує проти порушення умов договору та зазначає, що моменту підписання договору від 12.04.2001 по теперішній час належно виконує договір та сплачує за земельну ділянку, яка перебуває у користуванні земельний податок.

На підтвердження сплати земельного податку за земельну ділянку кадастровий номер 1412336900:01:024:0511, відповідач надав до суду податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018-20201 роки, платіжні доручення, з яких вбачається, що Приватне підприємство «Антон» щомісячно вносило земельний податок протягом січня 2018 по грудень 2020 відповідно до податкових декларацій.

Згідно з наданими суду податковими деклараціями ПП «Антон»:

- за 2018 сплатило земельний податок у сумі 30 427,04 грн за земельну ділянко площею 0,2500 га, на підстав документу №491;

- за 2019 ПП «Антон» сплатило земельний податок у сумі 103 521, 44 грн за земельну ділянко площею 0,2500 га, на підстав документу №491;

- за 2020 ПП «Антон» сплатило земельний податок у сумі 87 713, 28 грн за земельну ділянко площею 0,3000 га,на підстав документу №491.

В наданих деклараціях міститься графа для нарахування орендної плати, дані в який відсутні в усіх податкових деклараціях.

Судом приймаються пояснення відповідача щодо того, що в деклараціях помилково не зазначений увесь номер договору №1491, а тільки його частина 491.

Згідно відомостей, які містяться в декларації з плати за землю відповідача за 2018, 2019 роки вбачається, що розмір земельної ділянки, за яку відповідач визначає земельний податок, становить 0,2500 га, а за 2020 рік становить 0,3000 га. Невідповідність розміру земельної ділянки зазначеної в податкових деклараціях відповідача розміру земельної ділянки 1,750000 переданої у користування, на підставі спірного договору, пояснюється відповідачем застосуванням ним податкової пільги та відповідно декларуванням тільки того розміру земельної ділянки, за який сплачується земельний податок.

Також, для усунення будь-яких сумніві, що вищевказані декларації за 2018-2020 роки подані саме зі сплати земельного податку за користування спірної земельної ділянки, відповідачем додано до матеріалів справи пояснення разом з відповідними доказами, з яких вбачається наступне.

В користуванні у Приватного підприємства «Антон» знаходяться ще дві земельні ділянки № 1412336900:01:027:0002, площею 0,2523 га та №1412336900:01:024:0380 площею 0,0336 га на підставі договору оренди землі від 19 листопада 2007 року, у зв`язку із чим за зазначеними земельними ділянками відповідач сплачує орендну плату.

Первинно відповідач отримав у оренду земельну ділянку площу 0,2859 га, яка станом на 2007 року територіально відносилась до земель Виноградненської сільської ради із кадастровим номером 1423682200:04:000:0709.

В подальшому, згідно постанови Верховної Ради України № 4179 від 20.12.2011 року «Про зміну і встановлення меж міста Маріуполя, Володарського, Новоазовського та Першотравневого районів Донецької області», межу м. Маріуполя змінено і територія, на якій розташована зазначена земельна ділянка перейшла до земель Маріупольської міської ради. Виходячи з того, що земельна ділянка знаходилась в різних кадастрових кварталах, її було розділено на дві земельні ділянки. У зв`язку із чим була складена нова технічна документація, земельна ділянка була розділена на дві частини із присвоєнням нових кадастрових номерів: земельна ділянка № 1412336900:01:027:0002, площею 0,2523 га та № 1412336900:01:024:0380 площею 0,0336 га.

Зазначені обставини відповідач підтверджує договором оренди землі від 19 листопада 2007 року реєстраційний номер 040716400032 із планом та схемою, актом приймання передачі земельної ділянки згідно договору оренди від 19 листопада 2007 року, актом обстеження та узгодження меж земельної ділянки приватного підприємства «Антон» від 13 липня 2012 року на земельну ділянку площею 0,2523 га із планом встановлення меж, актом обстеження та узгодження меж земельної ділянки приватного підприємства «Антон» від 13 липня 2012 року на земельну ділянку площею 0,0336 га із планом встановлення меж, кадастровим планом земельної ділянки.

За користування земельною ділянкою по договору оренди від 19 листопада 2007 року, відповідач подавав податкові декларації з плату за землю у вигляді орендної плати, що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи.

Дослідивши надані відповідачем докази та вислухавши пояснення представника відповідача, суд приходить до висновку, що податкові декларації за плату за землю за 2018-2020 роки, в яких міститься посилання на договір 491 підтверджують декларування відповідачем земельного податку за користування спірною земельною ділянкою на підставі спірного договору №1491. Судом відмічається, що даний спір не стосується розміру земельного податку та правильності його визначення, тому судом не вирішується питання про розмір земельного податку, а береться до уваги тільки самі обставини декларування земельного податку та відповідно його сплата, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Враховуючи вищевикладене, судом приймаються як належні та допустимі докази на підтвердження нарахування та сплати земельного податку за спірну земельну ділянку, податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018-2021 роки та платіжні доручення подані разом з відзивом на позов.

Відповідач зазначає, що протягом усього строку користування земельною ділянкою з квітня 2001 року, він сплачував земельний податок, а позивач приймав такі плати та не висував жодних заперечень щодо сплати земельного податку та не вимагав сплачувати орендну плату.

На підтвердження вказаних обставин, відповідачем до матеріалів справи подані наступні документи.

Лист Маріупольської міської ради до відповідача №21.3-42481-21.1 від 29.07.2020, в якому зазначила, що станом на 01.07.2020 за даними Маріупольського управління ГУ ДПС у Донецькій області ПП «Антон» має заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою перед міським бюджетом міста Маріуполь у розмірі 16 068,54 грн.

Листом б/н, б/д на запит Приватного підприємства «Антон» від 10.11.2020 ГУ ДПС у Донецькій області повідомило, що згідно з обліковими даними інформаційно-аналітичної системи ДПС станом на 24.11.2020 у ПП «Антон» відсутня заборгованість зі сплати податку на землю та орендної плати.

Листом б/н, б/д на запит Приватного підприємства «Антон» №12 від 18.03.2021 ГУ ДПС у Донецькій області повідомило, що згідно з обліковими даними інформаційно-аналітичної системи ДПС станом на 25.03.2020 у ПП «Антон» відсутня заборгованість перед бюджетом.

На підтвердження зазначених обставин, надаю до суду копію зведених розрахунків суми земельного податку, податкових декларацій зі сплати податку за період з 2001 року по 2017 рік включно (з 2018 по 2020 рік вже надавалися до відзиву).

Також, слід зазначити, що спірна земельна ділянка, відповідно до умов договору надана для будівництва ринку. Представником відповідача у судовому засіданні пояснено, що ринок збудований і на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомості. Доказів на підтвердження вказаних пояснень, відповідачем не подано.

Враховуючи вищевикладене, для вирішення цього спору необхідним є встановлення наявності або відсутності зобов`язання відповідача сплачувати орендну плату за землю по договору від 12.04.2001 №1491 та в залежності від наявності або відсутності цього зобов`язання, встановлення наявності або відсутності обставин, пов`язаних з розірванням договору.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Згідно з статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Стаття 14 Конституції України встановила, що право власності на землю гарантується. Останнє набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі в редакції чинній на момент прийняття рішення №70/2 та підписання спірного договору) передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 10 Земельного кодексу України в редакції 1992 року чинній на момент прийняття рішення №70/2 та підписання спірного договору до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; справляння плати за землю; ведення земельно-кадастрової документації; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; організація землеустрою; затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням; видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів; вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції; вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

На час укладення спірного договору суспільні відносини щодо тимчасового користування землею регулювалися Земельним кодексом України (в редакції, яка була чинною з 15 травня 1992 по 31 грудня 2001), Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998, Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992.

Так, статтею 7 Земельного кодексу України 1992 року було передбачено існування права тимчасового користування землею, яке виступало як самостійний вид землекористування поряд із правом користування землею на умовах оренди. Договір на право тимчасового користування землею мав значно коротший перелік істотних умов, до яких за змістом ст.7 Земельного кодексу України 1992 року належав лише об`єкт (земельна ділянка із зазначенням цільового призначення) та строк користування.

Проте, статтею 15 Закону України "Про оренду землі" було встановлено значно ширший перелік істотних умов договору оренди земельної ділянки, відносячи до них: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного капіталу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.7 Земельного кодексу України 1992 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

Згідно з ст. 8 Земельного кодексу України 1992 року у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п`ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Орендар має переважне право на поновлення договору оренди землі після закінчення строку його дії.

Отже, норами Земельного кодексу України 1992 користування землею поділялося на постійне і тимчасове. В свою чергу тимчасове користування землею поділялося на тимчасове короткострокове користування землею, яке дозволялося на строк до трьох років, і тимчасове довгострокове користування землею, строк якого становив від трьох до двадцяти п`яти років. Крім того, статтею 8 цього ж Кодексу передбачалося надання земельних ділянок в оренду зі строком до п`ятдесяти років.

Відповідно дані види користування землею оформлялися двома видами договорів: договором на право тимчасового довгострокового користування землею та договором на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди.

Тобто, на момент підписання спірного договору, чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди як особливого виду договору користування землею. Зазначені два види договорів хоч і регулювали тотожні відносини у сфері землекористування, але мали суттєві відмінності. Аналогічні висновки викладені в постанові Вищого господарського суду України від 21.09.2016 №910/26993/15.

Як встановлено судом вище, договір підписаний між сторонами 12.04.2001.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 N 197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) затверджено типову форму, відповідно до якої і було підписано договір.

Слід зазначити, що у п. 1.2 форми договору передбачено, що сторони підписуючи договір повинні визначити умови, на яких надається земля у користування. Згідно затвердженої форми земельна ділянка надавалась на наступних умовах: короткострокове, довгострокове користування, оренда. В спірному договорі надруковано, що земельна ділянка надається на умовах тимчасового користування, тобто умови не відповідають затвердженій формі договору та сторонами не визначено короткострокове чи довгострокове тимчасове користування.

Аналізуючи положення спірного договору, судом відзначається, що в договорі сторони погодили плату за землю, проте не визначили чи то орендна плата чи то земельний податок. В п. 2.1 договору сторони погодили те, що плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді плати за землю щомісячно рівними частками у розмірі 1% від грошової оцінки землі, код податку 13050100. Сторонами також погоджений предмет договору та визначено адресу земельної ділянки її розмірі, цільове використання, сторони погодили строк тимчасового користування на 50 років, сторонами погоджені права та обов`язки позивача та відповідача, відповідальність за порушення умов договору, можливість розірвання договору в односторонньому порядку та можливість продовжити строк користування земельною ділянкою. Також в тексті договору містяться умови про те, що у разі несвоєчасного сплати земельного податку нараховується пеня у розмірі 0,3%. Окрім того, в договорі міститься план тимчасового землекористування зі схемою земельної ділянки.

На виконання вимог суду, з метою з`ясування обставин пов`язаних з тим, який тип плати за землю сторони погодили, позивачем надані письмові пояснення щодо коду податку визначеного у п. 2.1 договору, а саме 13050100, в яких останній зазначає, що Міністерством фінансів України було затверджено наказ №604 від 27.12.2001. У редакції зазначеного наказу, яка діяла на момент підписання спірного договору, код класифікації доходів бюджету 13050100 стосувався земельного податку з фізичних осіб. Однак, зазначений наказ втратив чинність з 01.01.2002 на підставі наказу Міністерства фінансів №604 від 27.12.2001.

Наказом Міністерства фінансів України №604 від 27.12.2001 затверджено та введено в дію з 01.01.2002 бюджетну класифікацію, відповідно до якої код податку 13050100 визначено як земельний податок з юридичних осіб. Зазначений наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2011 №11.

Наказом Міністерства фінансів України №11 від 14.11.2011 затверджено класифікацію доходів бюджету, згідно з якою код податкового надходження до бюджету 13050100 стосувався земельного податку з юридичних осіб. Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2014 №1290 затверджено зміну до наказу від 14.01.2011 №11, відповідно до яких позицію коду податку 13050100 «земельний податок з юридичних осіб» виключено з кодів класифікації доходів бюджету.

Отже, за бюджетною класифікацією код 13050100 на момент підписання договору відносився до земельного податку з фізичних осіб, хоча договір підписаний з юридичною особою.

Судом відзначається, що форма договору затверджена постановою №197 для усіх видів користування земельною ділянкою, і сторони при підписання договору мали підкреслити умови користування: чи короткострокове або довгострокове користування чи оренди. Проте, спірний договір таких підкреслень не містить.

Судом береться до уваги рішення Маріупольської міської ради від 15.05.1996 №141/1, яким чітко встановлено, що земельна ділянка по вул. Київській, 31 надається на умовах оренди строком на 50 років загальною площею 1,75 грн. Разом з тим, рішенням Маріупольська міська рада від 21.02.2001 №70/2 вносить зміни до рішення №141/1, а саме в п.1 рішення та викладає його в редакції, в якій умова оренда відсутня, а зазначено, що земельна ділянка надається у тимчасове користування терміном на 50 років.

За таких обставин, спірний договір не містить чіткого визначення виду користування земельною ділянкою саме на умовах оренди.

Разом, з тим, суд при вирішенні даного спору виходить з положень ст. ст. 7,8 Земельного Кодексу України 1992 року, якими чітко передбачені максимальні строки, на які земельна ділянка може бути надана у тимчасове користування, а саме на умовах оренди до 50 років, а на умовах тимчасового користування до 25 років. Продовження строку тимчасового користування передбачалось шляхом укладання нового договору, а договір оренди міг бути поновлений після закінчення його строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 №917/1739/17 зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, виходячи з нормативно встановленого максимального строку для тимчасового користування земельною ділянкою не на умовах оренди тільки до 25 років, то суд вбачає підстави для висновку про те, що договір від 12.04.2001 року зі строком користування 50 років, підписаний на умовах тимчасового користування, зокрема оренди земельної ділянки. (аналогічний аналіз чинних норм законодавства та положень договору здійснений Вищим господарським судом України у постанові від 21.09.2016 №910/26993/15)

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що договір від 12.04.2001 року зі строком користування 50 років, підписаний на умовах тимчасового користування відмінних від умов оренди.

За таких обставин, договір підписаний між сторонами 12.04.2001 та зареєстрований за №1491 містить ознаки договору оренди земельної ділянки.

Разом з тим, ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент підписання договору) встановлювала, що договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід`ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням (ч.3).

Наявність плану (схеми) земельної ділянки на спірному договорі є додатковою ознакою того, що спірний договір є договором оренди.

Тобто, ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент підписання договору) передбачена для договору оренди земельної ділянки обов`язкова нотаріальна форма, на відміну від Договору тимчасового довгострокового користування, який укладався у простій письмовій формі.

Статтями 47 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент підписання договору) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент підписання договору) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно з ст. 59 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент підписання договору) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Враховуючи те, що договір від 12.04.2001 №1491 нотаріально не посвідчений, хоча така вимога викладена в Законі України «Про оренду землі», то відповідно такий договір є недійсним в силу чинних на момент підписання норм права.

За таких обставин, оскільки спірний договір є недійсним, то відповідно він не може бути розірваний в судовому порядку.

Щодо вимоги про стягнення орендної плати за 2018-2020 роки, судом враховується те, що відповідачем здійснювалось користування земельною ділянкою, сплачувався земельний податок на підставі спірного договору, який є недійсним, проте суд не вбачає підстав для стягнення заборгованості з орендної плати саме за умовами недійсного договору, зокрема в розмірі передбаченому недійсним договором, який відрізняється від розміру орендної плати встановленого нормами чинного законодавства для земель комунальної власності. Оскільки суд обмежений підставами та предметом позову визначеними позивачем і вирішення вимоги про стягнення орендної плати не можливе за наявних підстав та обстави справи навіть застосувавши принцип jura novit curia («суд знає закони») то суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 73, 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р ІШ И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядок та строки передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи у строки передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ Перехідних положень цього Кодексу.

У судовому засіданні 26.07.2021 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 05.08.2021.

Суддя Д.М. Огороднік