Рішення № 98821343, 06.08.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" серпня 2021 р. м. Вінниця Cправа № 902/606/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Міліціанова Р.В., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ", вул. Коперника, буд. 16/2, м. Львів, 79000, код - 40617513

до: Міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба", вул. Андрія Первозванного, 54, м. Вінниця, 21030, код - 13328305

про стягнення 67 792,28 грн

В С Т А Н О В И В :

11.06.2021 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (вх.канц. № 625/21 від 11.06.2021 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" до Міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба" про стягнення 67 792,28 грн заборгованості з яких 45 000,00 грн основного боргу, 13 870,72 грн пені, 5 943,59 грн інфляційних втрат та 2 977,97 грн 3% річних за договором про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ від 10.02.2020 року.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року відкрито провадження справі № 902/606/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

14.07.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вих. № 188 від 05.07.2021 року), в якому останній зазначає про часткове визнання позовних вимог в сумі 45 000,00 грн. Окрім того, останній зазначає, про погашення заборгованості в сумі 10 000,00 грн та станом на 01.07.2021 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 35 000,00 грн. Також у відзиві останній просить суд відмовити в стягненні 3% річних, інфляційних втрат та пені.

14.07.2021 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання (вх.канц. № 01-34/6344/21 від 14.07.2021 року), в якому останній просить суд відстрочити виконання рішення до 30.10.2021 року.

30.07.2021 року до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.канц. № 01-34/6837/21 від 30.07.2021 року) про долучення до матеріалів справи уточненого розрахунку штрафних санкцій, за яким останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 13 088,62 грн пені, 6 833,19 грн інфляційних втрат та 3 353,92 грн 3% річних.

30.07.2021 року від представника позивача до суду надійшло клопотання (б/н від 27.07.2021 року) про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження витрат понесених на правничу допомогу. Також, у клопотанні останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат понесених на правничу допомогу.

03.08.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов супровідний лист (б/н від 30.07.2021 року). В якості додатків до якого додано ряд документів, зокрема:

- заперечення щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи уточнених розрахунків штрафних санкцій (б/н від 30.07.2021 року), в якому останній просить суд залишити клопотання про уточнення штрафних санкцій без розгляду;

- заперечення на клопотання позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу (б/н від 30.07.2021 року), в якій останній зазначає про необґрунтованість витрат на правничу допомогу з розглядом справи № 902/606/21, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні.

Сторонам встановлено строки на вчинення процесуальних дій до 19.07.2021 року.

Зазначену ухвалу сторонам надіслано засобами поштового зв`язку.

Крім того, ухвалу суду від 16.06.2021 року надіслано засобами електронного зв`язку за наступною адресою: d.kryshyna@gmail.com.

Відповідачем отримано зазначену ухвалу суду, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2103002489571, яке наявне у матеріалах справи.

Сторони також не клопотали про продовження процесуальних строків внаслідок застосованих Кабінетом Міністрів України карантинних заходів.

Отже, сторін завчасно, з дотримання процесуальних строків, визначених ГПК України, повідомлено про розгляд справи.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 Рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (Рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (Рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи отримання сторонами ухвали суду про відкриття провадження у справі, в якій встановлено час на вчинення процесуальних дій, з огляду на наявність доказів завчасного її отримання, суд вирішив розглянути справу за наявними доказами.

В обґрунтування заявлених позовних позивач зазначає про укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" та Міським комунальним підприємством "Аварійно-диспетчерська служба" договору про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ від 10.02.2020 року.

У зв`язку з неналежним виконанням Міським комунальним підприємством "Аварійно-диспетчерська служба" умов договору про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ від 10.02.2020 року, утворилась заборгованість.

З метою захисту своїх прав Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" звернулось з позовом до суду про стягнення з Міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба" 45 000,00 грн основного боргу, 13 870,72 грн пені, 5 943,59 грн інфляційних втрат та 2 977,97 грн 3% річних.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує щодо наявності правовідносин з позивачем та зазначає про часткове визнання позовних вимог в сумі 45 000,00 грн.

Окрім того, останній зазначає, про погашення заборгованості в сумі 10 000,00 грн та станом на 01.07.2021 року, тому заборгованість відповідача перед позивачем становить 35 000,00 грн.

Також, останній заперечує проти заявлених штрафних санкцій та просить суд відмовити в стягненні 3% річних, інфляційних втрат та пені.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 10.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" (Постачальник) та Міським комунальним підприємством "Аварійно-диспетчерська служба" (Покупець) укладено Договір про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ.

Відповідно п. 1.1 Договору Постачальник приймає на себе зобов`язання передати Покупцю у власність товар, відповідно до проведеної закупівлі ДК 021-2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти (Дизельне паливо, Бензин А92, Бензин А95) (ідентифікатор закупівлі № _) (товар), а Покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар на загальну суму 2 337 180,00 грн, а саме:

- дизельне паливо в кількості 75000л на суму 1 545 000,00 грн;

- бензин А-92 в кількості 35 000 л на суму 726 600,00 грн;

- бензин А-95 в кількості 3 000 л на суму 65 580,00 грн.

Відпуск товару з АЗС Постачальника здійснюється за уніфікованими для всіх АЗС довірчими документами (талонами) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (п. 1.2 Договору).

Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального використання Покупцем товару (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 3.5 Договору загальна сума (ціна) цього договору складає: 2 337 180,00 грн, в т.ч. ПДВ 389 530,00 грн і визначається на підставі фактично поставленого товару відповідно до виписаних накладних.

Обов`язковими умовами для оплати поставленого за цим договором товару є передача Постачальником Покупцеві відповідних документів, оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку (п. 3.6 Договору).

Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України по рахунку, накладній, сертифікатам відповідності та паспортам якості на отриманий товар а безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника (п. 4.1 Договору).

Оплата за товар здійснюється Покупцем шляхом відстрочення платежу до 90 календарних днів з дати фактичного отримання товару Покупцем. В разі наявності фінансової можливості Покупець здійснює оплату за товар протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку (п. 4.2 Договору).

Умови договору відповідають умовам цінової пропозиції (п. 4.3 Договору).

За змістом п. 5.1 Договору строк поставки товару - до закінчення терміну дії довірчого документу.

Для виконання своїх обов`язків по передачі товару Постачальник видає Покупцю бланки-дозволи (талони) встановленого зразка. Товар передається Покупцеві на підставі та в обмін на бланки - дозволи (талони), видані Постачальником Покупцеві (п. 5.2 Договору).

Передача Покупцю товару за цим договором здійснюється Постачальником на АЗС (Перелік АЗС - Додаток 2 до даного договору) шляхом заправки автомобілів Покупця при пред`явленні довіреними особами Покупця бланків-дозволів встановленого зразка (талони). Бланк-дозвіл встановленого зразка (талон) є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару та видачі з АЗС фотокопії паспорта якості на фактично отриманий товар, після чого всі обов`язки сторін по погашених бланках-дозволах (талонах) вважаються виконаними (п.п. 5.4.1 -5.4.2 Договору).

Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п. 5.5 Договору).

Відповідно п.п. 7.1.1 - 7.1.2 Договору Покупець зобов"язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлені товари. Приймати поставлений товар згідно накладної на товар.

Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар (п.п. 7.4.1 Договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (п. 8.2 Договору).

У разі порушення строків виконання зобов`язання винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення (п. 8.4 Договору).

Згідно п.11.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 року, а в частиш невиконаних зобов`язань і штрафних санкцій - до повного їхнього виконання і сплати.

Також між сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу за результатами закупівлі № 170ЗНЗТЛ від 11.02.2020 року, за умовами якої сторонами змінено п. 3.1 Догвору та викладено його в наступній редакції:" Загальна сума (ціна) цього договору не змінюється та складає: 2 337 180,00 грн, у тому числі ПДВ: 389 530,00 грн, і визначається на підставі фактично поставленого товару відповідно до виписаних накладних".

На виконання умов укладеного договору позивачем передано у власність відповідача товар на загальну суму 172 214,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 50 від 12.02.2020 року на суму 34 984,00 грн; № 53 від 12.02.2020 року на суму 22 600, 00 грн; № 65 від 21.02.2020 року на суму 45 400,00 грн; № 85 від 02.03.2020 року на суму 23 830, 00 грн; № 103 від 11.03.2020 року на суму 45 400,00 грн.

Відповідачем, за період з 20.03.2020 року по 12.05.2021 року здійснено частково розрахунок за поставлений товар на суму 127 214,00 грн, а саме: 20.03.2020 року сплачено 20 000,00 грн, 02.10.2020 року сплачено 10 000,00 грн, 21.10.2020 року сплачено 10 000,00 грн, 26.10.2020 року сплачено 14,00 грн, 30.10.2020 року сплачено 25 200,00 грн, 03.11.2020 року сплачено 8 000,00 грн, 12.11.2020 року сплачено 12 000,00 грн, 30.11.2020 року сплачено 10 000,00 грн, 30.12.2020 року сплачено 2 000,00 грн, 27.01.2021 року сплачено 10 000,00 грн, 03.03.2021 року сплачено 5 000,00 грн, 31.03.2021 року сплачено 9 000,00 грн, 12.05.2021 року сплачено 6 000,00 грн.

Заборгованість відповідача станом на момент звернення до суду перед позивачем становила 45 000,00 грн.

Тому, позивачем підстав подано позов щодо за фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ від 10.02.2020 року.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору договором про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ від 10.02.2020 року між ними виникли зобов`язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є нормативно та документально доведені, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 45 000,00 грн.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості в сумі 10 000,00 грн згідно платіжного доркчення №6258 від 01.07.2021 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Ухвалою суду від 06.08.2021 року закрито провадження у справі № 902/606/21 в частині вимог про стягнення з Міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба" 10 000,00 грн заборгованості за договором про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ від 10.02.2020 року.

Враховуючи викладене, стягненню з відповідача підлягає борг в сумі 35 000,00 грн, тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, у зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення 13 870,72 грн пені, 5 943,59 грн інфляційних втрат (за період з 10.06.2020 року по 08.06.2021 року) та 2 977,97 грн 3% річних (за період з 10.06.2020 року по 08.06.2021 року)

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи наявний уточнений розрахунок штрафних санкцій (вх.канц. № 01-34/6837/21 від 30.07.2021 року) за яким останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 13 088,62 грн пені, 6 833,19 грн інфляційних втрат та 3 353,92 грн 3% річних.

Однак судом встановлено, що позивачем за уточненим розрахунком невірно обраховано штрафні санкції, також разом з новим розрахунком позивачем не подано клопотання про зміну розміру позовних вимог, тому вказаний розрахунок не приймається судом до уваги.

Враховуючи викладене судом розглядається наданий первинний розрахунок сум штрафних санкцій, що заявлений позивачем в прохальній частині позовної заяви.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Розділом 8 договору сторонами погоджено відповідальність сторін.

Зокрема п. 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (п. 8.2 Договору).

У разі порушення строків виконання зобов`язання винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення (п. 8.4 Договору).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

02.04.2020 набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким Розділ IX Прикінцеві положення ГК України доповнений пунктом 7 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Поряд з цим, укладаючи Договір 10.02.2020 (до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020 року), сторони не змінили передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України порядок і строк нарахування неустойки.

Отже, жодна із сторін на момент укладення Договору не розраховувала на потенційну можливість нараховувати/сплачувати нейстойку понад шість місяців.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи, що укладення Договору, мало місце до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020 року, суд виходить з того, що дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується (Правовий висновок підтверджено КГС ВС 20 квітня 2021 року при розгляді справи № 905/497/20).

Тому, нарахування неустойки має тривати протягом шести місяців.

Суд також констатує. що розгляд справи в силу вимог ст. ст. 2, 14 ГПК України здійнються виключно у межах предмету позову, позивач самостійно обмежив нарахування пені та 3% річних, починаючи з 10.06.29020 року по 08.06.2021 рр.; період нарахування інфляційних втрат згідно Розрахунку ціни позову здійснено з червня 2020 по лютий 2021 рр.

Тому, суд не може виходити за межі предмету судового розхгляду.

При цьому, озивачем помилково зараховано штрафні санкції на всю суму заборгованості (45 000,00 грн), оскільки. з урахуванням п. 4.2. Договору, визначення термінів розрахунків, а також нарахування санкцій потрібно здійснювати за кожною поставкою товару, з моменту його отримання за кожною видатковою накладною.

Додатково суд констатує. що позивач при розрахунку ціни позову не застосовано норми ч. 6 ст. 232 ГК України.

Тому, враховуючи завдання господарського судочинства, судом самостійно здійснено обрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені за кожною поставкою товару, а саме:

- видатковою накладною № 50 від 12.02.2020 року на суму 34 984,00 грн (заборгованість погашено 20.03.2020 року на суму 20 000,00 грн, 02.10.2020 року на суму 10 000,00 грн, 4 984,00 грн за рахунок сплати 10 000,00 грн 21.10.2020 року): прострочення відносно 14 984,00 грн (починаючи з 13.05.2020 року, однак предмет позову обмежено нарахуванням з 10.06.2020 року) за період з 10.06.2020 по 01.10.2020: пеня - 563,33 грн, 3% річних 140,01 грн, інфляційні втрати: -15,49 грн;

прострочення відносно 4 984,00 грн за період з 02.10.2020 по 20.10.2020: пеня - 31,05 грн, 3% річних 7,76 грн, інфляційні втрати: 49,84 грн;

- видатковою накладною № 53 від 12.02.2020 року на суму 22 600, 00 грн (заборгованість погашено 21.10.2020 року на суму 5 016,00 грн, 26.10.2020 року на суму 14,00 грн, 30.10.2020 року на суму 17 570,00 грн за рахунок сплати 25 200,00 грн):

прострочення відносно 22 600,00 грн (починаючи з 13.05.2020 року, однак предмет позову обмежено нарахуванням з 10.06.2020 року) за період з 10.06.2020 по 20.10.2020: пеня - 990,45 грн, 3% річних 246,38 грн, інфляційні втрати: 202,42 грн;

прострочення відносно 17 584,00 грн за період з 21.10.2020 по 25.10.2020: пеня - 28,83 грн, 3% річних 7,21 грн, інфляційні втрати: 0 грн;

прострочення відносно 17 570,00 грн за період з 26.10.2020 по 29.10.2020: пеня - 23,04 грн, 3% річних 5,76 грн, інфляційні втрати: 0 грн;

- видатковою накладною № 65 від 21.02.2020 року на суму 45 400,00 грн (заборгованість погашено 30.10.2020 року на суму 7 630,00 грн з платежу у розмірі 25 200,00 грн, 03.11.2020 року на суму 8 000,00 грн, 12.11.2020 року на суму 11 000,00 грн, 30.11.2020 року на суму 11 000,00 грн, 30.12.2020 року на суму 2 000,00 грн, 27.01.2021 року на суму 5 770,00 грн з платежу у розмірі 10 000,00):

прострочення відносно 45 400,00 грн (починаючи з 22.05.2020 року, однак предмет позову обмежено нарахуванням з 10.06.2020 року) за період з 10.06.2020 по 29.10.2020: пеня - 2123,63 грн, 3% річних 528,43 грн, інфляційні втрати: 406,53 грн;

прострочення відносно 37 770,00 грн за період з 30.10.2020 по 02.11.2020 рр.: пеня 49,53, 3% річних 12,38, інфляційні втрати - 0;

прострочення відносно 29 770,00 грн за період з 03.11.2020 по 11.11.2020 рр.: пеня 87,85, 3% річних 21,96, інфляційні втрати - 0;

прострочення відносно 18 770,00 грн за період з 12.11.2020 по 29.11.2020 рр.: пеня 67,70 (по 22.11.2020 останній день шестимісячного строку нарахування), 3% річних 27,69, інфляційні втрати - 244,01;

прострочення відносно 7 770,00 грн за період з 30.11.2020 по 29.12.2020 рр.: пеня 0, 3% річних 19,11, інфляційні втрати - 69,93;

прострочення відносно 5 770,00 грн за період з 30.12.2020 по 26.01.2020 рр.: пеня 0, 3% річних 13,28, інфляційні втрати - 75,01;

- видатковою накладною № 85 від 02.03.2020 року на суму 23 830, 00 грн (заборгованість погашено 27.01.2021 року на суму 4 230,00 грн з платежу у розмірі 10 000,00 грн, 03.03.2021 року на суму 5 000,00 грн, 31.03.2021 року на суму 9 000,00 грн, 12.05.2021 року на суму 5 600,00 грн з платежу у розмірі 6 000,00):

прострочення відносно 22 830,00 грн (починаючи з 02.06.2020 року, однак предмет позову обмежено нарахуванням з 10.06.2020 року) за період з 10.06.2020 по 26.01.2021: пеня (по 02.12.2020 - останній день шестимісячного строку нарахування пені) - 1 380,32 грн, 3% річних 451,35 грн, інфляційні втрати: 1064,66 грн;

прострочення відносно 19 600,00 грн за період з 27.01.2021 по 02.03.2021 рр.: пеня 0, 3% річних 56,38, інфляційні втрати - 196,00 (по лютий 2021 року у межах предмету позову);

прострочення відносно 14 600,00 грн за період з 03.03.2021 по 30.03.2021 рр.: 3% річних 33,60;

прострочення відносно 5 600,00 грн за період з 31.03.2021 по 11.05.2021 рр.: 3% річних 19,33;

- видатковою накладною № 103 від 11.03.2020 року на суму 45 400,00 грн (заборгованість частково погашено 12.05.2021 року на суму 400,00 грн та 01.07.2021 року (останній платіж не враховується при обчисленні, оскільки проведений під час розгляду справи):

прострочення відносно 45 400,00 грн за період з 10.06.2020 по 11.05.2021: пеня (по 10.12.2020 - останній день шестимісячного строку нарахування пені) - 2 748,81 грн, 3% річних 1 251,70 грн, інфляційні втрати (по лютий 2021 року у межах предмету позову): 2 502,63 грн;

прострочення відносно 45 000,00 грн за період з 12.05.2021 по 08.06.2021: 3% річних 103,56 грн.

Здійснивши самостійний розрахунок за кожною поставкою з урахуванням часткової оплати судом отримано: 3% річних в сумі 2 945,89 грн, інфляційні втрати в сумі 4 795,54 грн та пеню в сумі 8 094,54 грн.

Тому, позов задовольняється у зазначеному розмірі.

Враховуючи викладене у задоволенні вимог про стягнення 3% річних в сумі 32,08 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 148,05 грн та пені в сумі 5 776,18 грн слід відмовити.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч.1 статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних, в зв`язку з частковою відмовою у стягненні 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Водночас, суд враховує, що у відзиві на позов вфідповідачем визнано позовні вимоги в частині стягнення 45 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивачем сплачено 2 270,00 грн, заявлено позову у розмірі 67 792,28 грн, відповідач визнав вимоги в сумі 45 000,00 грн, що становить 66,38% ціни позову.

Тобто, позивачу підлягає поверненню з Державного Бюджету України 753,41 грн (33,19%) судового збору.

При цьому судові витрати зі сплати судового збору в сумі 232,90 грн слід залишити за позивачем, пропорційно сумі вимог, у задоволенні яких було відмовлено (10,26% ціни позову).

Отже, стягненню з відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору в сумі 1 283,69 грн.

Окрім того, суд зазначає, що представником позивача, подано клопотання (б/н від 27.07.2021 року) про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат понесених на правничу допомогу.

У відповідності до ст. ст. 126, 129 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду яких суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 08.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ЛЕКС ВЕКТОР" (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 93.

Пунктом 1 Договору предметом даного договору є надання Адвокатським об`єднанням усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав га законних інтересі. Для цього Клієнт доручає Адвокатському об`єднанню представляти його інтереси в державних органах, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, в тому числі у органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України, та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені Клієнта справи в загальних, адміністративних, господарських судах з усіма процесуальними правами, належними позивачу, відповідачу або третій особі, в т.ч. правом знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, додавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи , міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії , подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, одержувати чи оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, а також виконувати всі інші дії, пов"язані з виконанням цього договору.

Згідно п. 1.2 Договору конкретний перелік необхідних послуг та вимоги до них визначатимуться у поданих Адвокатським об`єднанням замовленнях та складених ним актах виконаних робіт.

За послуги, що надаються адвокатським об`єднанням у відповідності із умовами договору , Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар (п. 4.1 Договору).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16).

Також в матеріалах справи міститься договір про надання правової (правничої) допомоги № 93від 08.06.2021 року, та акт приймання-передачі № 121 від 08.06.2021 року на суму 5 000,00 грн.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, позивачем заявлено попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн.

У позові зазначено, що ці витрати становлять надання послуг зі складення позовної заяви та будуть уточнені.

У клопотанні про надання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу від 30.07.2021 року (вх. №01-34/6838/21), до якого долучено Акт №121 від 08.06.2021 року, зазначено про надання виключно однієї послуг - складання позовної заяви, але вже у розмірі 5 000,00 грн.

Інших видів робіт не зазначено.

Відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Суд констатує, що сума витрат на правову допомогу за одну єдину послугу зі складання позову, уточнення та зміни до якого не подавалися, збільшилась біль ніж у три рази порівняно з орієнтовним розрахунком, що істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку таких витрат.

Суду не доведено, що сторона, подавши позов 11.06.2021 року, не могла передбачити передбачити якісь додаткові витрати на складання того ж позову.

Тому, суд вважає непослідовною та суперечливою позицію позивача відносно понесення витрат у сумі 5 000,00 грн.

Враховуючи наведене суд відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу в сумі перевищення орієнтовного розрахунку.

Відтак, розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн.

Оскільки, судом відмовлено у задоволенні вимог відносно 10,26% ціни позову, то на користь позивача слід присудити 1 346,10 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 653,90 грн (153,90 + 3 500,00) суд залишає за позивачем.

Аналогічного висновку щодо покладення на сторону витрат на професійну правничу допомогу дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 29.03.2018 р. у справі № 907/357/16.

Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення до 30.10.2021, суд враховує таке.

До клопотання про відстрочку виконання рішення додано Баланс (звіт про фінансовий стан) та Звіт про фінансові результати.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п.35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 в справі "Півень проти України").

Відповідно до п.4.2 рішення Європейського суду від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України" невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Таким чином, основною ідеєю (аксіомою) права на судовий захист (права на суд) є не лише прийняття судом рішення про захист прав та інтересів особи, а й виконання зазначеного судового рішення, яке в країні, що поважає верховенство права, не може залишатися невиконаним та є складовою частиною судового розгляду.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно із ч.ч. 1, 3, 4 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо (п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Таким чином, відстрочення виконання рішення суду є процесуальним інститутом наслідком реалізації якого є відкладення (перенесення) виконання рішення суду на інший строк у зв`язку з наявністю обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

Поряд з тим, суд наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Суд виходить з того, що диспозиція ч. 4 ст. 331 ГПК України чітко розділяє коло суб`єктів до яких застосовуються ті чи інші обставини.

Відповідно до положень частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Що ж до юридичної особи, то частина 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України чітко визначає випадки, які суд повинен врахувати при винесенні судового акту про розстрочку виконання рішення суду (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Однак, у матеріалах справи відсутні достатні докази, котрі б вказували на доведеність відповідачем існування виключних обставин, котрі надавали б суду право відстрочити виконання судового рішення.

Суд також враховує, що термін прострочення виконання зобов`язань є занадто тривалим, тому відтермінування строків виконання судового рішення створить значний дисбаланс у правах сторін.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (яка на підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України використовується судом як джерело права) відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), Справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші).

Враховуючи вищенаведене суд констатує, що відстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів та обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Водночас, тяжке фінансове становище підприємства (на що посилається боржник) не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, а є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер, як для боржника так і для стягувача.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р.). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28.07.1999 року (заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

З врахуванням викладеного вище суд приходить до висновку про те, що наведені заявником обставини та надані документи в якості підстави для відстрочки виконання рішення, не підтверджують неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, тому не можуть розцінюватись як виняткові обставини для відстрочення виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба" (вул. Андрія Первозванного, 54, м. Вінниця, 21030, код - 13328305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" (вул. Коперника, буд. 16/2, м. Львів, 79000, код - 40617513) 35 000,00 грн - основного боргу за Договором про закупівлю товарів № 170 ЗНЗТЛ від 10.02.2020 року, 2 945,89 грн - 3% річних, 4 795,54 грн - інфляційних втрат, 8 094,54 грн - пені, 1 283,69 грн - витрат зі сплати судового збору та 1 346,10 грн - витрат понесених на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" в частині стягнення з Міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба" 32,08 грн 3% річних, 1 148,05 грн інфляційних втрат, 5 776,18 грн пені - відмовити.

4. Судові витрати в сумі 232,90 грн зі сплати судового збору та 3 653,90 грн витрат на професійну правничу допомогу - залишити за позивачем.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" (вул. Коперника, буд. 16/2, м. Львів, 79000, код - 40617513) з Державного Бюджету України 753,41 грн - судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1687 від 04.06.2021 року (оригінал якого перебуває у матеріалах справи).

6. Засвідчений гербовою печаткою примірник даного судового рішення, після набрання законної сили, є підставою для повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНАФТОЗБУТ" (вул. Коперника, буд. 16/2, м. Львів, 79000, код - 40617513) з Державного Бюджету України 753,41 грн судового збору.

7. Відмовити повністю у задоволенні заяви Міського комунального підприємства "Аварійно-диспетчерська служба" (вх.канц. № 01-34/6344/21 від 14.07.2021 року) про відстрочення виконання Рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 902/606/21 строком до 30.10.2021 року.

8. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

9. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Повне рішення складено 06 серпня 2021 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Коперника, буд. 16/2, м. Львів, 79000)

3 - відповідачу (вул. Андрія Первозванного, 54, м. Вінниця, 21030)