Рішення № 98816894, 27.07.2021, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

27.07.2021

Справа № 644/4236/21

н/п 2/644/1961/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Сітало А. К.,

за участю секретаря – Трач М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

У травні 2021 року ОСОБА_1 подано до суду вказаний позов, в якому позивач просила: стягнути з ДП «Завод «Електроважмаш» на її користь середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 31686 грн. 64 коп.; судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. та витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що позивач у період з 16 березня 2020 року по 03 листопада 2020 року перебувала у трудових відносинах з ДП «Завод «Електроважмаш». Наказом № 348-к від 03 листопада 2020 року була звільнена з 03.11.2020 р. за власним бажанням, за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України та компенсації за невикористану щорічну відпустку, а всього 34389,87 грн.

Однак, в день звільнення - 03 листопада 2020 року, відповідачем не були виплачені належні позивачу суми та не проведено остаточного розрахунку.

Відповідно до наданої відповідачем довідки за № 245/343 від 17.03.2021 року середньоденна заробітна плата позивача складала 344,42 грн., а заборгованість підприємства, станом на вказану дату, становила 16756,06 грн. в подальшому, відповідачем було частково погашено зазначену заборгованість, а 22 березня 2021 року було виплачено усі належні їй суми.

Позивач просить стягнути компенсацію за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні, за період з 04.11.2020 року по 21.03.2021 року тобто за 92 робочих дні, у сумі 31686,64 ( 92 робочих дні х на 344,42 грн. середньоденного заробітку).

У встановлений судом строк відповідачем надано відзив на позовну заяву у якому представник відповідача просить у вимозі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в частині 18598,68 грн. (31686,64- 13087,96) відмовити, враховуючи графік роботи відповідача, в іншій частині (13087,96 грн.) врахувати клопотання відповідача про зменшення розміру середнього заробітку на 90%, тобто до 1308,80 грн.; у вимозі про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу адвоката у розмірі 3 000,00 грн. відмовити в повному обсязі. Разом з цим, відповідачем у відзиві, визнається розмір заборгованості перед позивачем по заробітній платі не виплаченій при її звільненні, та розмір середньоденної заробітної плати.

На обґрунтування своєї позиції, представником відповідача зазначено наступне.

He проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою КМУ від 08.02.1995 року №100. При цьому слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

В постанові ВСУ у справі № 6-2807цс16 від 01.03.2017 року зазначено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки саме за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством.

03 листопада 2020 року ОСОБА_1 була звільнена за ч.3 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у відповідності до ст.44 КЗпП України.

24 липня 2020 року т.в.о. Генерального директора ДП "Завод "Електроважмаш" було підписано наказ №309 "Про встановлення неповного робочого тижня", яким з 01.10.2020 року на Державному підприємстві «Завод «Електроважмаш» встановлено неповний робочий тиждень з робочими днями: понеділок, вівторок, середа, четвер.

Крім того, наказом від 21.10.2020 року № 427 на ДП "Завод "Електроважмаш" встановлено режим неповного робочого часу з наступними робочими днями у грудні 2020 року: 1,2,3,7,8,9,10,14,15,16,17,21,22,23,24 та режим неповного робочого часу з наступними робочими днями у січні 2021 року: 18,19,20,21,25,26,27,28.

Відповідно до ч. 1 статті 253 ЦК України, початком відліку періоду прострочення відповідної суми грошового зобов`язання (моментом прострочення), що становить базу врахування (перший множник), є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати платежу.

Отже, з огляду на вказане вище, кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 04.11.2020 року (день звільнення) по 21.03.2021 року (день фактичного розрахунку), повинна розраховуватися виходячи з графіку роботи підприємства та становить: за листопад 2020 року — 15 робочих днів за грудень 2020 року — 15 робочих днів; за січень 2021 року – 8 робочих днів; за лютий 2021 р. -0 робочих днів ( не нараховується у зв`язку з простоєм працівників згідно наказу №261-01/09 від 26.01.2021 р.); за березень 2021 р. – 0 робочих днів (не нараховується у зв`язку з простоєм працівників, згідно наказу №261-01/09 від 22.02.2021 р.). Загалом: 38 робочих дні.

Таким чином, формула для нарахування середньої заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати має виглядати наступним чином:

344 грн. 42 коп. (середньоденна заробітна плата) х 38 робочих дні (кількість днів прострочення за графіком роботи підприємства) = 13087 грн. 96 коп.

Посилаючись на фактичне погашення заборгованості та нетривалий період затримки розрахунку, а також об`єктивно над-тяжкий економічний стан підприємства, яке вживає всіх можливих заходів задля збереження тисяч робочих місць та повноцінного функціювання енергетичної галузі України, представник відповідача просила зменшити розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати позивачу на 90% від загального їх розміру 13087, 96 грн. до 1308,80 грн.

Щодо витрат на правову допомогу представником відповідача зазначено, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами виконання адвокатом обсягів та вартості послуг правничої допомоги, зазначеної у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат. При цьому заявлені до відшкодування витрати є абсолютно не співмірними із складністю даної справи, обсягом послуг і реальним часом, затраченим на надання відповідних послуг адвокатом.

У відповіді на відзив на позовну заяву, позивачем зазначено, що розрахунок кількості днів прострочення виплати заробітної плати повинен бути проведений із розрахунку п`ятиденного робочого тижня та без врахування наказів, які були на підприємстві у період прострочення виплати заробітної плати.

Крім того, позивач ОСОБА_1 заперечувала проти зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

19 липня 2021 року представник відповідача ДП «Завод «Електроважмаш» надав суду заперечення, в яких посилався на те, що позивач була ознайомлена з Наказами № 309 від 24.07.2020 року « Про встановлення неповного робочого тижня» та № 427 від 21.10.2020 року «Про встановлення неповного робочого часу у грудні 2020 року та січні 2021 року». Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та іншего – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. ОСОБА_1 було повідомлено за два місяці до дати введення змін щодо встановлення неповного робочого тижня та неповного робочого часу у грудні 2020 року та січні 2021 року і вона з цим погодилася. Таким чином, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має проводитись саме за робочі дні, які встановлені на підприємстві.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, в установленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи.

Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій він просить позовні вимоги задовольнити, справу розглянути за його відсутності та відсутності позивача.

Представником відповідача – ОСОБА_2 у відзиві зазначено, що розгляд справи вона просить здійснювати з урахуванням обставин зазначених у наданому суду відзиві.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач на підставі наказу (розпорядження) № 25-к від 12.03.2020 р. з 16.03.2020 р. була прийнята на роботу до ДП «Завод «Електроважмаш» на посаду інженера з охорони навколишнього середовища у відділ охорони навколишнього середовища, управління охорони праці, пожежної безпеки, екології та цивільного захисту (обліковий шифр 254). Наказом (розпорядженням) № 348-к від 03.11.2020 р. керівника ДП «Завод «Електроважмаш», ОСОБА_1 було звільнено з 03.11.2020 р. з займаної посади за її власним бажанням, за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Станом на час звільнення у підприємства мала місце заборгованість перед позивачем по заробітній платі та іншим виплатам на загальну суму 34389,87 грн.

Належні позивачу суми були виплачені відповідачем у повному розмірі 22 березня 2021 року, шляхом перерахування грошей на банківський рахунок.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлено трудову книжку і провести з ним розрахунки в строки, передбачені цим кодексом.

Згідно ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. В постанові від 27 березня 2013 року по справі №6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Зазначений висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16 та від 13 березня 2017 року по справі № 6-259цс17.

Щодо розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних при звільненні сум, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду з вказаним позовом до ДП «Завод «Електроважмаш», ОСОБА_1 просила суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 04.11.2020 року по 21.03.2021 року, зазначивши в своєму розрахунку 92 робочих дні.

Разом з цим, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки остаточного розрахунку при звільненні працівника, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої позивачем довідки за №245/343 від 17.03.2021 року середньоденна заробітна плата позивача складала 344 грн. 42 коп. заборгованість по заробітній платі станом на 17.03.2021 року становила 16765 грн. 06 коп.

В Постанові ВСУ у справі № 6-2807цс16 від 01.03.2017 року також зазначено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки саме за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством.

03.11.2020 року ОСОБА_1 була звільнена за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у відповідності до ст.44 КЗпП України.

24 липня 2020 року т.в.о. Генерального директора ДП "Завод "Електроважмаш" було підписано наказ №309 "Про встановлення неповного робочого тижня", яким з 01.10.2020 року на Державному підприємстві «Завод «Електроважмаш» встановлено неповний робочий тиждень з робочими днями: понеділок, вівторок, середа, четвер.

Крім того, наказом від 21.10.2020 року № 427 на ДП "Завод "Електроважмаш" встановлено режим неповного робочого часу з наступними робочими днями у грудні 2020 року: 1,2,3,7,8,9,10,14,15,16,17,21,22,23,24 та режим неповного робочого часу з наступними робочими днями у січні 2021 року: 18,19,20,21,25,26,27,28.

Отже, з огляду на вказане вище, кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 04.11.2020 року (день звільнення) по 21.03.2021 року (день фактичного розрахунку), повинна розраховуватися виходячи з графіку роботи підприємства та становить: за листопад 2020 р. — 15 робочих днів (за період з 04.11.2020 р. по 30.11.2020 р. без врахування п`ятниць — 6,13, 20, 27, відповідно до наказу №309 від 24.07.2020 p.); за грудень 2020 року — 15 робочих днів (за період з 01.12.2020 по 24.12.2020 p., відповідно до наказу №309 від 24.07.2020 р. без врахування п`ятниць — 4, 11,18 та за період з 25.12.2020 по 31.12.2020 p., відповідно до наказу №427 від 21.10.2020 р. без врахування — 28, 29,30,31); за січень 2021 року – 8 робочих днів (за період з 01.01.2021 по 15.01.2021 р., відповідно до наказу № 427 від 21.10.2020 р. без врахування – 4,5,6,8,11,12,13,14, 15 та за період з 18.01.2021 р. по 31.01.2021 р., відповідно до наказу №309 від 24.07.2020 р. без врахування п`ятниць – 22,29.; за лютий 2021 р. -0 робочих днів (не нараховується у зв`язку з простоєм працівників згідно наказу №261-01/09 від 26.01.2021 р.); за березень 2021 р. – 0 робочих днів (не нараховується у зв`язку з простоєм працівників , згідно наказу №261-01/09 від 22.02.2021 р.). Загалом 38 робочих дня.

Таким чином, формула для нарахування середньої заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати має виглядати наступним чином:

344 грн. 42 коп. (середньоденна заробітна плата) х 38 робочих дні (кількість днів прострочення за графіком роботи підприємства) = 13087 грн. 96 коп.

При визначенні розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення розміру відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, з огляду на наступне.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що ДП «Завод «Електроважмаш», на час звільнення позивача, мало заборгованість по виплаті належних їй при звільненні сум у розмірі 34389 грн. 87 коп.

Суд враховує, що дана заборгованість із невиплати вказаної суми була погашена 22.03.2021 року.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдання шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо невиплати належних при звільненні сум. При цьому суд враховує фактичне погашення заборгованості та період затримки розрахунку, та об`єктивно над-тяжкий економічний стан підприємства, а також те, що відповідно до даних трудової книжки, ОСОБА_1 після припинення трудових відносин з відповідачем 03.11.2020 року, вже 11.11.2020 року працевлаштувалася до ГУ ДПС у Харківській області. А тому виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (13087 грн. 96 коп.) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 9000,00 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Тому позовна вимога про стягнення за статтею 117 КЗпП України, за час затримки розрахунку при звільненні позивача підлягає частковому задоволенню у сумі 9000 грн. 00 коп.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За ст.137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно п. 8 ч. 2 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № ССВ-3/21 від 24.02.2021 р., акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 30.04.2021 р., квитанцію №1 від 30.04.2021 року на суму 2500 грн., акт приймання-передачі наданих послуг №2 від 27.07.2021 р., квитанцію №2 від 27.07.2021 року на суму 500 грн. Акти прийому-передачі виконаних робіт містять детальний опис виконаних адвокатом робіт на суму 3000,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про належне підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Посилання представника відповідача на неналежне підтвердження витрат позивача на правничу допомогу та неспівмірність таких витрат суд вважає безпідставними.

Розподіл судових витрат в частині судового збору та витрат на правову допомогу, суд вирішує у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 257 грн. 87 коп. та 852,00 грн. відповідно (задоволено 28,4% від суми заявленої вимоги).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 95, 141, 247, 258-259, 263-265, 354, 430 ЦПК України, п. 9 ч. 1, п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Завод «Електроважмаш» (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 9000,00 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових зборів.

Стягнути з ДП «Завод «Електроважмаш» (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) судові втрати у сумі 1109 грн. 87 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга, згідно до перехідних положень, подається до суду апеляційної інстанції через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено – 02.08.2021 р.

Суддя: А. К. Сітало