Рішення № 98761020, 02.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року Справа № 160/7310/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС України в Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління ДПС в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є адвокатом та здійснює адвокатську діяльність, що підтверджується свідоцтвом. Позивач дізналася про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-408640-53/64У від 10.11.2020 року лише 29.04.2021 року від головного державного виконавця Індустріального відділу ДВС у м. Дніпро. На день подання позовної заяви жодної вимоги Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області їй не було вручено. Крім того, позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Металпромекспорт", працюючи на посаді начальника юридичного віддділу. У розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок ОСОБА_1 по сплаті єдиного внеску як особи, яка має право провадити адвокатську діяльність, у періоди, коли вона була найманим працівником та не отримувала дохід. як самозайнята особа. На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною, сформованою без встановлених законом підстав та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до головного управління ДПС в Дніпроптеровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання умов Дніпропетровського окружного адміністративного суду 17 травня 2021 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

26 травня 2021 року на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року позивачем надано виправлений адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління ДПС України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, у якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-408640-53/64У від 10.11.2020 року головного управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, якою була нарахована заборгованість ОСОБА_1 по сплаті недоїмки по ЄСВ на суму 6 294,46 грн. ;

- стягнути з бюджетних асигнувань головного управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті правничої допомоги у розмірі 6000 грн. 00 коп.

- стягнути з бюджетних асигнувань головного управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року на адресу суду від відповідача 13.07.2021 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. На дату формування оскаржуванної вимоги позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Позивач періодично несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувала визначені зобов`язання з ЄСВ, що прослідковується у витягах з ІКП ОСОБА_1 внаслідок чого в автоматичному порядку нараховувались штрафні санкції та пеня у порядку черговості. У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Також у відзиві відповідач просив замінити сторону по справі, а саме: головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року замінено відповідача у справі № 160/7310/21 з головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658).

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 є адвокатом та здійснює адвокатську діяльність, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП№3171 від 11 листопада 2016 року, видане на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 8.11.2016 року №65.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, з 01.07.2013 року позивач є працівником ТОВ "Металпромекспорт" (код ЄДРПОУ 25515001) та обіймає посаду начальника юридичного відділу.

Відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимоги про сплату боргу № Ф-34380-50/67У від 10.11.2020 року на суму 6 294,46 грн.

Не погодившись з прийнятою вимогою № Ф-34380-50/67У від 10.11.2020 року на суму 6 294,46 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діюли на момент виникнення спірних правовідносин.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженимнаказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Частиною другою статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до пункту 2 частини 1ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464).

Згідно з ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.4 ст.25 Закону № 2462 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суд зазначає, що відповідно до норм ч. 1ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» необхідними умовами для сплати особою, яка провадять незалежну професійну діяльність, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Представником відповідача суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач у спірний період здійснювала незалежну професійну діяльність та отримував дохід від такої діяльності.

Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.03.2019 року у справі № 820/6324/17.

З матеріалів справи, зокрема, довідок вих.№73/270, №73/271, №73/272 від 30.04.2021 року ТОВ "Металпромекспорт", судом встановлено, що позивач в період з 01.07.2013 року по теперішній час працює на постійній роботі по трудовому договору на посаді начальника юридичного відділу. Сукупний дохід ОСОБА_1 на займаній посаді:

- за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року - 127 851,28 грн., з яких перераховано до бюджету ЄСВ - 28 127,28 грн.

- за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 198779,60 грн., з яких перераховано до бюджету ЄСВ - 43731,51 грн.

- за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - 236124,90 грн., з яких перераховано до бюджету ЄСВ - 51947,48 грн.

Враховуючи те, що позивач не провадить адвокатську діяльність, є найманим працівником, відповідно і доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, то визначена в оскаржуваній вимозі головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.11.2020 №Ф-408640-53/64У сума недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), тощо.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania).

Згідно з частиною 2статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що при обчисленні головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області спірної недоїмки зі сплати єдиного внеску стосовно позивача не було використано відомості бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску не загальнообов`язкове державне соціальне страхування" нараховується єдиний внесок.

Доказів наявності у позивача, як фізичної особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), доходу за спірний період, який є базою нарахування єдиного внеску, суду не надано.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, і, як наслідок, виключається правомірне нарахування позивачу будь-яких сум недоїмок зі сплати єдиного внеску за вказаний період.

Враховуючи встановлені вище обставини та надані докази, суд вважає, що нарахування відповідачем ОСОБА_1 єдиного внеску в сумі 6 294,46 грн. за період, коли позивач фактично не здійснював адвокатську діяльність як самозайнята особа, та не отримував доходу, а вказаний внесок за неї сплачували роботодавці, є протиправним, а вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-408640-53/64У від 10.11.2020 року, сформована Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №9231-8337-5500-6977 від 07.05.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, в позовній заяві позивач просив суд також відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно д ост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Позивачем до суду надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 29.04.2021 року, який укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Опара Ганною Вікторівною, яка займається адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2166, виданого Дніпропетровською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 19.07.2010 року;

- копію акту виконаних робіт від 06.05.2021 року по договору про надання правової допомоги від 29.04.2021 року (надання правової консультації клієнту, здійснення правового аналізу оскаржуваного рішення, пошуку та аналізу судової практики, підготовка та подання позовної заяви за 6 годин склала 6000 грн.);

- квитанція №345954 від 06.05.2021 року про сплату витрат за надану професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.

Зазначені документи перевірені судом, які суд вважає не належними, що не відповідають фактично наданій правовій допомозі з огляду на наступне.

Судом звертає увагу, що така категорія адміністративних справ є пошириною, а, отже, не потребує витрат значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги. Крім того, що позивач має спеціальні правові знання у сфері права.

З наданого до суду договору про надання правової допомоги від 29.04.2021 року не можливо встановити за які конкретно послуги адвокат Опара Г.В. надає ОСОБА_1 , тому посилання позивача на співмірність витрат на правничу допомогу не відповідають складності справи, не є логічними та не приймається судом до уваги.

Таким чином, за відсутності конкретизації витрат на правову допомогу відповідно до договору від 29.04.2021 року, які мають бути підтвердженими належними й допустимими доказами, суд відхиляє як такі, що не підтверджені належними й допустимими доказами.

З огляду на викладене, суд зробив висновок про відсутність підстав у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 241-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС України в Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задоволити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-408640-53/64У від 10.11.2020 року головного управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, якою була нарахована заборгованість ОСОБА_1 по сплаті недоїмки по ЄСВ на суму 6 294,46 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

У задоволенні стянення витрат на правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук